Відкрити головне меню
Ілюстрація до поеми «Катерина», Тарас Шевченко, 1842 рік

Катери́на — ліро-епічна соціально-побутова поема видатного українського поета Тараса Шевченка. Датована орієнтовно кінцем 1838 — початком 1839 року. Присвячена Василю Жуковському на пам'ять про викуп з кріпацтва.

Зміст

Історія написанняРедагувати

Датували орієнтовно, на підставі спогадів І. М. Сошенка, записаних М. К. Чалим: кінець 1838 р. — початок 1839 р., С.-Петербург.

Автограф не відомий. За спогадами І. М. Сошенка (записаними М. К. Чалим), Шевченко працював над поемою під час їхнього спільного проживання з 24 листопада 1838 р. до 18 лютого 1839 р. на Васильєвському острові у Петербурзі (будинок № 47 на четвертій лінії): Шевченко «то співає, то пише собі щось та все до мене пристає: „А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?“ Та й почне читать свою „Катерину“ (он в это время писал ее)»[1]; про час проживання Шевченка разом із Сошенком див.:[2],[3]

Непрямим підтвердженням правильності датування поеми кінцем 1838 — початком 1839 року є висловлена в літературознавчих працях гіпотеза про можливість генетичного зв'язку між «Сердешною Оксаною» Г. Ф. Квітки-Основ'яненка та «Катериною» Шевченка. За цією гіпотезою «Сердешна Оксана» мала певний вплив на факт створення і сюжет «Катерини»[4]. З листування Є. П. Гребінки з Г. Ф. Квіткою-Основ'яненком відомо, що останній написав свою повість восени 1838 року, а наприкінці грудня 1838 або на початку січня 1839 року ЇЇ вже одержав Є. П. Гребінка для публікації в альманасі «Ластівка», який він тоді готував (див.: листи Є. П. Гребінки до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка від 12 жовтня 1838 р. та 13 січня 1839 р., лист до М. М. Новицького від 10 січня 1839 р).[5]. Саме в цей час Шевченко, який допомагав Є. П. Гребінці готувати альманах до друку, очевидно, прочитав «Сердешну Оксану». Враження від читання і могло стати безпосереднім творчим імпульсом до написання «Катерини» (збіг окремих деталей і ситуацій в обох творах підтверджує це припущення). Свідчення Шевченка на допиті в III відділі 21 квітня 1847 р., під час якого він назвав «Катерину» першим своїм твором, спростовано самим поетом в автобіографії, де він зазначив, що з перших своїх поетичних спроб надрукував тільки «Причинну».

Найраніший відомий текст — фрагменти (загальним обсягом 70 рядків), відкинуті Шевченком, очевидно, під час підготовки поеми до друку і переписані з невідомого джерела, які містяться у списку невідомою рукою в рукописному «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченку[6]; перші публікації варіантів поеми з цього списку — Бородін В. Ще 70 рядків з «Катерини»[7]). Вперше «Катерину» надруковано в «Кобзарі» 1840. У тексті — кілька пропусків, позначених крапками. Походження їх не з'ясовано. Деякі з цих пропусків за своїм змістом не суперечили вимогам цензурного статуту, отже, не мали б підлягати цензурному вилученню. З «Кобзаря» 1840 поему передруковано в «Чигиринському Кобзарі і Гайдамаках» 1844 з відновленням рядків 460–461 та 533, випущених у «Кобзарі» 1840.

У 1842 р., під час навчання в Академії мистецтв, Шевченко відтворив образ героїні поеми у картині «Катерина» (олія). Про поему «Катерина» він пізніше згадував у поемі «Мар'яна-черниця», у вірші «Три літа», в повісті «Близнецы», цитував рядки з цього твору в повістях «Наймичка» і «Музыкант», у листі з Петербурга від 15 листопада 1839 р. до М. Г. Шевченка. Про «Катерину» Шевченко писав у листі до Бр. Залеського від 9 жовтня 1854 р. з Новопетровського укріплення в зв'язку з наміром Е. Желіговського перекласти поему польською мовою.

Поема поширювалась у списках за життя і після смерті Шевченка. Більшість відомих нам списків походить від «Кобзаря» 1840. Серед них списки: 1849 р. в рукописному збірнику поезій різних авторів, пісень та інших записів українською та російською мовами.

Страждання простої жінки, яку спокусив і покинув представник вищого суспільного стану, — широко розроблялася у світовій літературі кінця XVIII — перших десятиліть XIX ст. Серед західноєвропейських письменників твори на цю тему написали С. Річардсон (його роман «Клариса», який Шевченко читав у російському перекладі в журналі «Библиотека для чтения», № 1—7 за 1848 рік, він згадував у повісті «Художник»), Д. Крабб, У. Вордсворт, Й. Фосс, Г.-А. Бюргер. У російській літературі про трагедію селянської дівчини, зведеної паном, розповідається в повісті М. Карамзіна «Бедная Лиза» та в творах його наслідувачів — Є. Баратинського (поема «Эда»), П. Романовича (поема «Обольститель»), О. Суходольського (поема «Эмилия»), Є. Розена (поема «Марина») тощо. У названих творах Баратинського та Суходольського, як і в «Катерині», ця тема ускладнюється іншою — про коханця-чужинця, що бере початок від байронічної поеми. Шевченко до написання «Катерини», можливо, читав «Бедную Лизу» та «Эду» (останню він назвав у повісті «Близнецы» поряд із «Катериною» і «Сердешною Оксаною» Г. Ф. Квітки-Основ'яненка). Можна побачити подібність деяких основних моментів у розвитку змісту в «Катерині» і повісті М. Карамзіна (від'їзд офіцера-спокусника на війну; пізніша зустріч героїні із спокусником, який зрікається її; самогубство героїнь, що топляться в ставку). Генетичний зв'язок між поемою Шевченка та «Сердешною Оксаною» підтверджується збігом багатьох сюжетних

СюжетРедагувати

Молода українська дівчина на ім'я Катерина зустрічається з російським офіцером (вона у творі називає його Іваном) і згодом вагітніє від нього. А її коханий тим часом поїхав на війну з Османською імперією, вона чекає його повернення, але він так і не повертається.

Катерина після народження її сина-байстрюка стає ганьбою для своїх батьків і посміховиськом для чужих людей. Засмучені батьки проганяють її геть з дому разом з дитиною. Дівчина йде шукати свого коханого аж у Москву. Вона зустрічає російських солдат, у них вона питає про свого коханого, але ті нічого не знають та тільки насміхаються з неї. Її разом із сином у дорозі застає зима.

Катерина зупиняється із сином у шинку і незабаром дійсно зустрічає Івана разом з іншими солдатами, але той і знати її не хоче, вона сподівається, що він хоч візьме із собою свого сина. Катерина виносить дитя щоб показати його батькові, але той просто утік. У відчаї Катерина кладе сина на шлях, а сама біжить у діброву до ставу де і топиться. Плач малої дитини почули лісники і врятували мале хлопча.

У наступному епізоді син Катерини як провожатий іде разом із старим кобзарем до Києва. У берлині їде Іван і його жінка, яка покликала хлопчика до себе та дала гроші. Батько впізнав сина, але потім «одвернувся».

Композиція творуРедагувати

  • Вступ — звернення до дівчат-селянок:

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи, кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине...

  • Зав'язка — історія кохання сільської дівчини Катерини і російського офіцера (москаля):

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Покохала москалика,

Як знало серденько.

Полюбила молодого,

В садочок ходила,

Поки себе, свою долю

Там занапастила.

  • Розвиток дії — народження позашлюбної дитини Катерини, батьки виганяють дочку з дому, Катерина йде шукати в Московщину свого коханого, поневіряння її з дитиною на чужині:

Реве, стогне хуртовина,

Котить, верне полем;

Стоїть Катря серед поля,

Дала сльозам волю.

Утомилась завірюха,

Де-де позіхає;

Ще б плакала Катерина,

Та сліз більш немає.

  • Кульмінація — випадкова зустріч Катерини з військом та офіцером Іваном, який відштовхнуй її та не захотів визнати дитину:

...Вертається,

Несе йому сина.

Несповита, заплакана

Сердешна дитина.

«Осьде воно, подивися!

Де ж ти? Заховався?»

Утік..! Нема..! Сина, сина

Батько одцурався!

  • Розв'язка — самогубство Катерини, Івась, жебракуючи по дорогах зі сліпим кобзарем, знову зустрічаються з «батьком», але той відвернувся від сина:

А пан глянув...одвернувся...

Пізнав, препоганий,

Пізнав тії карі очі,

Чорні бровенята...

Пізнав батько свого сина,

Та не хоче взяти.

Ліричні відступиРедагувати

Супроводжуючи епічну частину розповіді, ліричні відступи виявляють оцінки автора, його особисте ставлення до зображуваних подій і вчинків. Амплітуда ліричних відступів у поемі досить широка:

  • пересторога всім дівчатам («Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями»);
  • туга за справжньою долею («Єсть на світі доля, А хто її знає? Єсть на світі воля, А хто її має?»);
  • щире вболівання за долю героїні («Катерино, серце моє! Лишенько з тобою! Де ти в світі подінешся З малим сиротою?»);
  • висновок-узагальнення про світ («Отаке-то на сім світі Роблять людям люде! Того в'яжуть, Того підуть, Той час себе губить...»);
  • гнівний осуд гіркої сирітської долі («Сирота-собака має свою долю, Має добре слово в світі сирота; Його б'ють і лають, закують в неволю, Та ніхто про матір на сміх не спита»).

ПерекладиРедагувати

Художні інтерпретаціїРедагувати

 
З вистави «Катерина» Чесного театру, режисер Катерини Чепури, 2015 рік

Поема «Катерина» лягла в основу оперети Г. і С. Карпенка (1860), мелодрами П. Свєнціцького (1862). Відома також інсценізація «Катерина» Пухальського (1903). Першою оперою за мотивами творчості Тараса Шевченка була «Катерина» Миколи Аркаса (1899, Москва, трупа Марка Кропивницького), як і перший фільм, знятий за сюжетами творів Шевченка — «Катерина» (1911).

Серед творів образотворчого мистецтва, присвячених поемі, офорт «Катерина» Юрія Балановського (1940).

Персонаж Катерини, що уособлює кріпачку, є серед скульптурних композицій пам'ятника Тарасові Шевченку у Харкові, а також у с. Ольгопіль (Чечельницький район).

23 серпня 2015 року на фестивалі «Ше.Fest» відбулася прем'єра театральної вистави на одну дію за поемою «Катерина» від Чесного театру (театрального центру «Пасіка» Києво-Могилянської академії); режисер — Катерина Чепура.[8][9]

У 2016 році телекомпанія «Sisters Production» на замовлення телеканалу «1+1» розпочала знімання 4-х серійного серіялу «Катерина» — сучасної мелодрами за мотивами поеми Тараса Шевченка. Автор ідеї та сценарію Андрій Кокотюха, режисер картини — Андрій Тимченко, продюсери серіялу — Олександр Ткаченко, Олена Васільєва, Вікторія Забулонська, Марина Городецька. Головні ролі виконали Народна артистка України Наталія Сумська та Анатолій Хостікоєв, а також відомі глядачеві телеканалу «1+1» актори: Валерія Ходос, Марк Дробот, Дмитро Сова, Ольга Гришина, Дар'я Трегубова.[10]

ДжерелаРедагувати

  • Куриліна О. В. Українська мова та література. Довідник. Тестові завдання / О. В. Куриліна, Г. І. Земляна, — Кам'янець-Подільський: ФОП Сисин О. В., 2014. — 654 с.

ПриміткиРедагувати

  1. Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — Киев, 1882. — С. 31—32
  2. Моренец Н. И. Шевченко в Петербурге.
  3. А., 1960. — С. 55; Жур П. Шевченківський Петербург. — К., 1972. — С. 78—79.
  4. Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії до заслання. — К., 1964. — С. 37—39
  5. Гребінка Є. П. Твори: В 3 т. — Т. 3. — С. 594, 597, 596
  6. ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, с. 65—95
  7. Літературна Україна. — 1962. — 3 липня; Неопубліковані рядки поеми Шевченка «Катерина». Збірник праць одинадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1963. — С. 110–118
  8. Програма. «Ше.Fest»
  9. У Моринцях прогримів другий Ше.Fest (ФОТО). Прочерк. 25.08.2015
  10. Телеканал «1+1» покаже серіял за мотивами поеми «Катерина» Тараса Шевченка

ПосиланняРедагувати