Відкрити головне меню

Івакін Юрій Олексійович
Івакін Юрій Олексійович.jpg
Народився 6 січня 1917(1917-01-06)
Дніпропетровськ
Помер 7 березня 1983(1983-03-07) (66 років)
Київ
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія УРСР
Діяльність письменник
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Сфера інтересів літературознавство
Вчене звання доктор філологічних наук
Науковий ступінь доктор філологічних наук[d]
Відомий завдяки: дослідження творчості Т. Г. Шевченка
Нагороди

Орден Вітчизняної війни I ступеня

Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1980

Ю́рій Олексі́йович Іва́кін (24 грудня 1916 (6 січня 1917)(19170106), Катеринослав — 7 березня 1983, Київ) — український літературознавець і письменник, дослідник творчості Т. Г. Шевченка.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

1940 року закінчив навчання в Київському університеті. По червень 1941-го викладав російську літературу в Станіславському державному учительському інституті. При евакуації державних установ з Станіслава відряджений до Києва з документами інституту.

Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня, медалями.

Протягом 1951—1983 років працював в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР.

1962 — доктор філологічних наук.

Досліджував творчу спадщину Т. Г. Шевченка, створив науковий коментар до його творів, працював над їхньою інтерпретацією, вивчав стиль політичної поезії Кобзаря. Студіював творчі зв'язки поета з російськими письменниками («Т. Г. Шевченко і В. Курочкін», 1957), виступав з «Нотатками шевченкознавця» у журналі «Радянське літературознавство», де висвітлював окремі питання дослідження творчості поета. Брав участь у текстологічній підготовці десятитомного «Повного зібрання творів» Шевченка (т. 6. К., 1957) та шеститомного «Повного зібрання творів» (т. 2, 5. К., 1963-64).

НагородиРедагувати

Лауреат Шевченківської премії 1980 року — разом з Є. Кирилюком, В. Бородіним, П. Журом, Ф. Сараною — за «Шевченківський словник» у двох томах.

ТвориРедагувати

Є автором таких книжок:

  • 1959 — «Сатира Шевченка»,
  • 1961 — «Стиль політичної поезії Шевченка. Етюди»,
  • 1964 — «Коментар до „Кобзаря“ Шевченка. Поезії до заслання»,
  • 1968 — «Коментар до „Кобзаря“ Шевченка. Поезії 1847—1861 pp.»
  • 1984 — «Поезія Шевченка періоду заслання»,
  • 1986 — «Нотатки шевченкознавця».

У співавторстві:

  • 1975 — «Шевченкознавство. Підсумки й проблеми»,
  • 1980 — «Творчий метод і поетика Шевченка».

Був задіяний в підготовці академічних видань творів Шевченка — в 1957 та 1963—64 роках,

  • 1976—1977 — «Шевченківського словника».

Займався вивченням російської поезії початку XX століття, зокрема, творчості В. Брюсова. Писав літературні пародії, гумористичні оповідання, фейлетони — збірки

  • 1970 — «Парнаський цирульник»,
  • 1971 — «Пародії»,
  • 1973 — «Книжка пародій», «Пересміхи»,
  • 1975 — «Гіперболи», 1985 року видана в Софії болгарською мовою,
  • 1979 — «Від великого до смішного», «Гумор і сатира»,
  • 1982 — «Залп».

Писав памфлети «на злобу дня»: «Злий собака Піночет», «Обирали президента…», «Твердолоб».

Посмертно вийшли «Гіперболи» (1983) — в перекладі болгарською мовою, та «Гумор і сатира» (1986).

Джерела та літератураРедагувати