Три літа (вірш)
«Три літа» — вірш Тараса Шевченка, написаний 22 грудня 1845 року у В'юнищі, який репрезентує назву і «світоглядно-емоційний ключ» до однойменної рукописної книги (збірки), підсумок пережитого за 1843–1845 роки, коли була сформована нова якість його духовного світобачення[1].
| Три літа | ||||
|---|---|---|---|---|
.png) | ||||
| Жанр | вірш | |||
| Автор | Тарас Шевченко | |||
| Мова | українська | |||
| Написано | 1845 | |||
| Опубліковано | «Нова громада» (1906) | |||
|
| ||||
 Цей твір у Вікіджерелах | ||||
Автограф та написання
ред.Чистовий автограф вірша увійшов до рукописної збірки Тараса Шевченка «Три літа» і є єдиним текстом твору[2]. Датується за автографом: 22 грудня 1845 року, В'юнище[1].
Видання
ред.Вперше надруковано П. Щоголєв за копією з автографа збірки «Три літа» у журналі «Нова громада» 1906 року[3]з неточністю у рядку 77: «Не вернуться… І я серцем». Передруковано в журналах: «Літературно-науковий вісник» (1906)[4], «Світ» (1906)[5].
За копією з рукописної збірки «Три літа» твір опублікував В. Доманицький у «Критичному розсліді над текстом „Кобзаря“» у журналі «Киевская старина» (1906)[6].
Уперше введено до збірки творів у виданні: «„Кобзарь“ / За ред. В. Доманицького» 1907 року[7].
Тематика
ред.У вірші поет підбиває підсумки свого духовного життя за три роки, коли він був занурений у те середовище, де сподівався знайти «живі сили» сучасної йому України, проте зіткнувся з дійсністю кріпацтва: лицемірством поміщиків, які чванилися своїм «лібералізмом» та «вільнодумством», самодурством і фарисейством поміщиків-філантропів, злиднями закріпаченого села і покірливістю селянства. Під впливом тих гнітючих вражень Шевченко вперше говорить про свій шлях пізнання, пройдений за «тяжкії три літа», про глибину розчарування та зміну свого внутрішнього світу: «І я прозрівати // Став потроху… Доглядаюсь, — // Бодай не казати. // Кругом мене, де не гляну, // Не люди, а змії…»[8].
|
Страшні були його «прозріння». Побачив ясно, що Україну катують її власні сини, що нема кому помагати, одностайне стати, що ціла верхівка нації зрадила матір-батьківщину; переконався, що мало не всі українські пани — «недолюди, діти юродиві», «розбійники-людоїди, голодні ворони — Павло Зайцев[8] | 
|
Поет уже не вірить, що до нього вернеться «веселеє слово», тепер він «серце ядом гоїть» і «не плаче, не співає, а „виє совою“». Вірш завершує сатирична алегорія — образ Нового року у вигляді жебрака з латаною торбиною за плечима. У торбі — царський подарунок: «Благоденствіє, указом // Новеньким повите». Поет глузує тут з безплідної миколаївської законотворчості й офіційної брехні про «благоденствіє» народу. Ці рядки надали творові виразно політичного спрямування[8].
Література
ред.- Бородін В. С. Три літа. // Шевченківський словник. Том другий. — К., 1977. — На сторінці «Ізборник» [Архівовано 25 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- Дзюба І. М. Три літа. // Тарас Шевченко. Життя і творчість. — К., 2008. — с. 264–289.
- Павло Зайцев. Життя Тараса Шевченка. — Нью-Йорк — Париж — Мюнхен, 1955. — с. 179–181.
- Івакін Ю. О., Смілянська В. Л. Тарас Шевченко. // Історія української літератури ХІХ століття. Книга друга. — К.: Либідь, 1996. — с. 122.
- Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Т. Шевченка. Поезії 1847–1861 рр. — К., 1964.
Примітки
ред.- ↑ а б «Три літа» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 368-370; С. 749-750. «Три літа»] litopys.org.ua Процитовано 23 квітня 2023
- ↑ (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 101—102 звор.)
- ↑ «Нова громада». 1906. — № 10. — С. 69 — 72; публікація П. Є. Щоголева
- ↑ «Літературно-науковий вісник». 1906. — № 12. — С. 341—342
- ↑ «Світ». 1906. — № 19. — С. 292—293
- ↑ «Киевская старина». 1906. — № 11/12. — С. 337—338
- ↑ «„Кобзарь“ / За ред. В. Доманицького». — СПб., 1907.
- ↑ а б в Павло Зайцев. Життя Тараса Шевченка. — Нью-Йорк – Париж – Мюнхен, 1955.— с. 179-181.
Посилання
ред.- «Три літа» // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 292-299.