Філантропія

Філантропі́я (від грец. φιλέω, «любити» і ἄνθρωπος, «людина») — любов до людей, доброзичливе ставлення до людини взагалі, благодійність, жертвування своїм часом, грошима, репутацією задля благочинності, заступництво нужденних, людинолюбство, безкорислива допомога.

Приклади філантропії часто перетинаються з прикладами благодійності, хоча не всяка філантропія є благодійністю, як і навпаки, не всяка благодійність є філантропією.

Однією з найдавніших форм філантропії була милостиня і піклування про убогих, переважно при церквах і монастирях.

Філантропія — повна протилежність мізантропії.

Походження назви

Поняття «філантропія» в перекладі з грецької мови означає любов до людей. У V ст. до н. е. воно означало божественну прихильність, а у IV ст. н. е. — доброзичливе ставлення до людини. На сучасному етапі поняття «філантропія» почало активно вживатися у Франції, звідки і було запозичено в нашу мову^[1].

Слово «філантропія» вперше^[2] з'явилося в трагедії Есхіла «Прометей Прикутий» для позначення божественної допомоги людям.

Історія

Стародавній світ

Філантропію в Стародавній Греції організовували притани^[2], що обиралися за жеребом з членів міської ради. Тоді формами філантропії були: громадські трапези, роздача грошей нужденним, будівництво храмів і лазень.

Благодійні заходи у Стародавній Греції не поширювалася на рабів, оскільки вони не були громадянами поліса.

Гай Юлій Цезар

У Стародавньому Римі набула великого значення допомога нужденним як засіб досягнення влади. Зокрема, Гай Юлій Цезар виплачував кожній людині, який потребувала матеріальної підтримки, по 300 сестерціїв^[2]. При виникненні труднощів з постачанням до Риму продовольства часто роздавав хліб за найнижчою ціною або навіть задарма, а грошові виплати подвоював.

У рамках корисливої допомоги нужденним виникло таке явище римської культури, як меценатство (допомога діячам культури). Гай Цільній Меценат, представник стану вершників, прославився своїм заступництвом^[2] Вергілія, Горація, Проперція та інших поетів, надаючи їм матеріальну підтримку, хоча і не зовсім безкорисливо: їх творчість використовувалася для прославлення самого себе.

Три святителі: Василій Великий, Григорій Богослов та Іоанн Золотоустий

У Малій Азії філантропією прославився Василій Великий (близько 329–379). Він був єпископом міста Кайсері, ученим, невтомним борцем за православ'я і дуже багато допомагав простим людям. Святий Василій Кесарійський говорив:

«Зайвий хліб, що зберігається тобою, належить голодному, зайва сукня нагому, а срібло, зарите тобою — бідному»^[3]

У Візантії важливу роль у розвитку благодійності зіграв святий Іоанн Злотоустий (близько 344–407) — один з головних отців церкви, єпископ Константинополя. Він закликав до благодійності, стверджуючи, що:

«Усякий раз, коли ми не будемо здійснювати милостині, ми будемо забиті, як грабіжники»^[3]

Іоанн Златоустий став ідеалом проповідника у Візантії і на Русі, був канонізований Російською православною церквою.

Середньовіччя

Перша^[2] богадільня була створена християнською церквою в 542 р. в м. Ліоні. Початок створенню дитячих притулків було покладено в 787 р.^[2] в Мілані.

«Я не хочу, щоб дітей, плодів перелюбу, матері вбивали через сором, і наказую приймати підкидьків в пожертвуваний мною будинок і давати їм годувальницю» (Архієпископ Детай)^[2]

Володимир Святославич

З прийняттям християнства 988 р. з однією з його основних заповідей — про любов до ближнього — у Київській Русі вперше заговорили про піклування бідних, що тоді знайшло своє вираження в роздачі милостині убогим.

На честь свого одруження із сестрою візантійського імператора Анною князь Володимир наказав^[4] звести в Києві церкву Пресвятої Богородиці, де з коштів скарбниці годували жебраків, сиріт і вдів. В ознаменування перемоги над печенігами Володимир виділив 300 гривень срібла для роздачі бідним.

Своїм Статутом 996 року князь Володимир офіційно зобов'язав^[4] духовенство здійснювати громадське піклування, визначивши десятину на утримання монастирів, церков, богаділень і лікарень. Протягом багатьох століть церква і монастирі на Русі залишалися осередками соціальної допомоги старим, убогим і хворим.

Князь Ярослав Мудрий, який вступив на престол 1016 року, вніс^[4] до Церковного і Земського статутів спеціальні розділи, пов'язані з доброчинністю. На особисті кошти він заснував училище для сиріт, в якому навчалися і проживали 300 вихованців. При Ярославі набуло поширення безоплатне надання медичної допомоги при монастирях.

Ель Ґреко. Франциск Ассізький молиться

Сестра Володимира Мономаха Анна Всеволодівна відкрила^[4] в Києві на власні кошти жіноче училище для всіх станів, сама навчала учениць грамоти й ремесел.

Проблеми благодійності були в центрі уваги Хуана Луїса Вівеса, іспанського філософа. Він запропонував план^[2] допомоги нужденним: реєстрація бідних людей, збір приватних пожертвувань для надання їм допомоги, а також надання роботи тим, які були здорові.

На знак протесту проти розкоші ієрархів католицької церкви в ХІІІ ст. стали виникати чернечі ордени. Франциск Ассізький був засновником Ордену францисканців. Його статут^[2] не дозволяв володіти майном не тільки окремим ченцям, а й організаціям у цілому. Францисканці проповідували мовою простого народу бідність і аскетизм, а також провадили благодійну діяльність.

Новий час

король Генріх VIII

Перший^[2] закон про бідних був прийнятий в Англії в 1536 р. за короля Генріха VIII. Основна ідея — необхідність диференційованого підходу: непрацездатним слід допомагати, а тих, хто не бажають працювати, треба карати.

Сім'я Тюдорів

Правляча сім'я Тюдорів, будучи сильно стурбованою можливістю громадського бунту, викликаного сільськогосподарським кризою і все більшою міграцією народу в міста, в 1597 р. представили^[5] «Акт про використання благодійних коштів». Фактично з цього часу й бере відлік офіційна філантропія в Англії. Потім Акт був переглянутий в 1601 році, з метою просування ідеї філантропії серед аристократів і купців.

У цей же період з'являється «Закон про бідність», що дозволило місцевим законодавцям підняти поріг бідності. Цей закон формально залишався^[5] в збірці законів до 1948 р.

Англія часів Тюдорів, відзначилася секуляризацією благодійності в Британії.

1843 р. у м. Нью-Йорк була створена Асоціація за поліпшення положення бідних, у 1869 р. були створені спільноти благодійних організацій в Англії та США з метою координації зусиль по збору коштів, а також розподілу їх серед нужденних.

Французька листівка 1915 року на честь ролі медичного персоналу Червоного Хреста

Поєднання пропаганди християнського вчення з допомогою нужденним було характерно для Армії спасіння, створеної в 1865 р. Вільямом Бутом. У різних країнах світу Армія порятунку відкрила велику кількість нічліжних будинків, їдалень, притулків для повій та інших установ.

Першою організацією з надання допомоги військовополоненим став Червоний Хрест. Організація надає допомогу постраждалим від стихійних лих, а також проводить заходи щодо попередження захворювань.

Після Жовтневої революції 1917 р. у СРСР благодійні організації були розпущені^[2], а їх майно перейшло до Народного комісаріату соціального забезпечення. До функцій комісаріату входили: соціальне забезпечення працівників у всіх випадках непрацездатності; охорона материнства і дитинства; піклування про інвалідів війни та їх сім'ї, про людей похилого віку та неповнолітніх.

Сучасність

У 2011 р. найбільша британська благодійна організація Charities Aid Foundation (CAF) опублікувала^[6]. Світовий рейтинг благодійності, в якому оцінила рівень філантропії в різних країнах.

На першій позиції опинилися одразу дві країни — Австралія та Нова Зеландія. Далі йдуть Канада, Ірландія, Швейцарія, США, Нідерланди, Велика Британія, Шрі-Ланка і Австрія. Україна опинилася на 150-му місці, Росія стала 138-ю. Замикає список з 153 країн Мадагаскар.

При складанні рейтингу були враховані три риси благодійної поведінки: фінансові пожертвування, віддача власного часу (волонтерство) і допомогу незнайомим людям.

Філантропія в релігіях

Християнство

Давньогрецьке Синопське Євангеліє, V ст.

«... Треба підтримувати слабких і пам'ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам сказав: "Блаженніше давати, ніж приймати"» (Діян. 20, 35)^[7]

Свій початок філантропія бере ще зі Старого Завіту. Старозавітна мораль визначила благодійність як першу і невідкладну справу:

«... до бідного ти будь поблажливий і милостинею йому не барися; заради заповіді допоможи бідному і в нужді його не відпускай його ні з чим...» (Сир 29. 11-15)^[7]

Благодійнику було обіцяно прощення його гріхів:

«… спокутувати гріхи твої правдою і беззаконня милосердям до бідних» (Дан 4.24)^[7]

У Старому Завіті зустрічаються вказівки на такі види^[7] філантропії:

допомогти бідному
нагодувати голодного
напоїти спраглого
одягнути голого
допомогти хворому й каліці
надати гостинність бездомним, мандрівникам
подбати про в'язнів

Іслам

Ісламська філантропія проявляється в чотирьох напрямках^[8]:

Перший полягає в наданні добровільної безоплатної допомоги у вигляді різних дарів, милостині, пожертвувань.

«О люди! Робіть пожертвування з того, що ви припасаєте — в цьому користь для вас, а якщо причаїте — в цьому для вас збиток. Немає на вас провини, якщо залишите собі те, що потрібно для ваших потреб, і в першу чергу витрачайте на тих, хто на вашому утриманні. Рука подає краще руки прохальної». (Аль-Бухарі)^[9]

Другим напрямком роботи є добровільна безвідсоткова виплата боргу нужденним в ньому.
Третім є обов'язкова виплата закята (певного відсотка річного доходу за певних обставин)
І четвертий напрямок — вакф, вічне пожертвування, яке є найкращим видом благодійності в ісламі.

Буддизм

В буддизмі філантропія піднесена^[10] в ранг космічного закону, тільки дотримуючись якого, віруючий може досягти головної мети вчення — нірвани, або пробудження. Одним з основних понять буддизму є Бодгічітта.

Схиляння перед знанням в буддизмі призводить до того, що поширення Учення — найвища форма благодійності.

Індуїзм

Індуїсти вірять в особливу дієвість жертвування і в поняття «хорошої карми» або пуньї, яка отримується за рахунок благодійності, вчинення «добрих справ» і накопичується протягом життя, забезпечуючи захист і добробут в наступному перевтіленні^[11].

Відомі філантропи

Мати Тереза — протягом понад 45 років служила для бідних, хворих, сиріт, і нужденних. Наприкінці життя вона працювала в 610^[12] представництвах в 123 країнах. Після смерті була зарахована до лику блаженних Папою Іоанном Павлом II і отримала звання Блаженної Терези з Калькутти^[13].
Степан Федак — 1921 року у Львові організував Горожанський Комітет для опіки й допомоги українським полоненим, інтернованим і політичним в'язням. Товариство надавало допомогу для емігрантів з Наддніпрянщини.
Третьяков Павло — брав участь у безлічі благодійних актів, виплачував^[14] допомогу сім'ям загиблих солдатів під час Кримської і Російсько-турецької війни. Стипендії^[14] П. М. Третьякова були встановлені в комерційних училищах — Московському і Олександрівському. У своєму заповіті Павло Михайлович передбачив капітали для училища глухонімих. Для вихованців училища, в якому жили 150 дітей, Третьяков купив великий кам'яний будинок з садом.
Білл Ґейтс — засновник Microsoft. Засновник найбільшої^[15] у світі благодійної організації Білла та Мелінди Гейтсів спонсорує проекти в галузі освіти та охорони здоров'я, виділяє кошти на боротьбу зі СНІДом та іншими захворюваннями в усьому світі. Оголосив^[15], що накопичені подружжям Гейтсів гроші будуть віддані на благодійність протягом 50 років після їхньої смерті. Статки тільки одного Біла Гейтса журнал Forbes у 2006 р. оцінив у більш ніж 53 млрд. $.^[15]
Евангелос Заппас — відомий, перш за все, тим, що в 1859 р. на свої гроші організував і провів перші Олімпійські ігри нового часу^[16].
Джон Девісон Рокфеллер — профінансував^[17] будівництво Центру Рокфеллера для індустрії зв'язку в Нью-Йорці, пожертвував 9 млн. $ на будівництво будівлі ООН. Будучи побожною людиною, Рокфеллер пожертвував^[17] частину свого стану на церкву, особливо на потреби громади Північних Баптистів, членом якої він був.