Рабство

насильницьке використання однієї людини іншою або однієї групи людей іншою групою людей як власності
Ринок рабів (картина Ж.-Л. Жерома[1], 1884)
Запит «Раб» перенаправляє сюди; див. також Раб (значення).

Ра́бство — насильницьке підпорядкування однієї людини іншою або однієї групи людей іншою групою людей. Упродовж історії рабство було часто легалізованим, тобто людина була рабом de jure і розглядалася рухомим майном[2]. У сучасному розумінні термін «рабство» інколи використовується для позначення суміжних категорій насильницького або ненасильницького примушування людей для виконання певної роботи. Таке de facto рабство часто називають зм'ягшеним терміном примусова праця[3]. В обох випадках з існуванням рабства часто пов'язана работоргівля.

Правозахисні організації розробили певні критерії визначення сучасного рабства:

  1. Діяльність людини контролюється іншими особами за допомогою насильства або погроз його застосування.
  2. Людина знаходиться в певному місці і займається певною діяльністю не по своїй волі, а також позбавлена можливості змінити ситуацію за власним бажанням.
  3. За свою роботу вона або взагалі не отримує платню, або отримує мінімальну оплату, що не покриває її потреб на захист, повноцінне харчування, оздоровлення, лікування, освіту тощо.

Зміст

ЕтимологіяРедагувати

Українське слово раб походить від стцерк.-слов. рабъ (йому відповідало давньорус. робъ)[4], яким у слов'ян називали робітника-людину, яка виконує ту, чи іншу господарську роботу. Пізніше це слово стало вживатись у значенні — людина, яка виконує свої обов'язки примусово, яка знаходиться у власності інших людей або організацій, і яку можна розглядати як таку ж складову господарства як і худобу чи знаряддя праці, можна продати, обміняти, вбити без її згоди.

У більшості європейських мов для для позначення раба використовується запозичення з візантійської грецької σκλάβος, що асоціює рабство зі слов'янами. Але рабство виникло, звісно, набагато раніше від слов'ян, а старогрецька мова, як і сучасна грецька, використовувала інше слово δουλεία.

ІсторіяРедагувати

Рабство виникло в доісторичні часи з переходом до відтворюючого господарства. Передумовами його виникнення стали надлишок виробництва — раб повинен виробити продукції більше, ніж спожити[5], і досить висока густота населення, при якій стає можливий організований примус до праці. Рабство поступово зникає із встановленням суспільних устроїв, при яких економічний примус до праці ефективніший від неекономічного, примусу прямим насильством. Однак, процес витіснення рабства розтягнувся на кілька століть, а в деяких державах, наприклад США, рабство довгий час співіснувало з розвиненим промисловим виробництвом. Нелегальне рабство в окремих частинах світу й окремих сферах життя існує ще й досі.

До часу написання Біблії рабство було вже добре встановленим суспільним інститутом. Рабство існувало в усіх стародавніх цивілізаціях від Стародавнього Китаю до доколумбових цивілізацій Америки. Рабами ставали боржники, бранці (полонені) на полях воєн, покарані злочинці, покинуті діти, діти рабів. У Стародавніх Афінах від двох до чотирьох п'ятих усіх мешканців були рабами. Тобто, афінська демократія існувала за рахунок широкого використання рабів та перекладання на них усього тягару господарської, будівельної діяльності та підготовки до воєн.

 
Полонених рабів в Африці пішки гонять до портів

Рабовласницькі держави встановлювали закони, що закріплювали становище рабів та регулювали торгівлю людьми. Для виконання цих законів використовувалися насильницькі державні органи. Важке становище рабів призводило до їхніх повстань, які неодмінно придушувалися. Давньогрецькі філософи, наприклад, Аристотель підтримували думку про природне рабство, тобто приреченість деяких людей на рабське становище. Подібний світогляд характерний для вищих станів рабовласницьких суспільств.

При розширенні територій, окупованих Стародавнім Римом, рабами ставали цілі народи. Раби використовувалися не тільки для роботи, а й для розваг: як гладіатори чи для сексуальних послуг. У римській історії чимало повстань рабів, серед яких найбільшим було повстання Спартака. Рабство стало опорою Римської імперії. Тільки в Римі в часи імперії проживало близько 400 тисяч рабів.

В епоху раннього середньовіччя торгівля рабами була в основному зосереджена на півдні та сході — у Візантії та арабському світі. Джерелами постачання живого товару були язичницькі території Центральної та Східної Європи та Кавказ.

До кінця середньовіччя рабство в Західній Європі майже повністю зникло — спочатку поступилося кріпацтву, а потім щезло зовсім і було заборонене. Заборона рабства в країнах Західної Європи, однак, не стосувалася колоній.

У Східній Європі заборона рабства відбулася дещо пізніше, але інститут кріпацтва зберігався ще до середини 19-го століття. Торгівля рабами століттями процвітала в мусульманському світі, а це гігантські території від західної і північної Африки, Балкан до Індії і Південно-Східної Азії.

Після відкриття Америки (1492 року) й початку її колонізації, встановилася трикутникова торгівля, елементом якої були перевезення рабів із Африки в нові європейські колонії в Америках, де раби використовувалися на плантаціях. Особливого розмаху трансатлантична торгівля рабами досягла в другій половині 18 ст., коли африканські царства на зразок імперії Ойо, імперії Ашанті, Дагомею, Конфедерації Оро організовували масштабні рейди в глибину Західної Африки з метою полонити якомога більше людей з метою продати їх європейським, особливо англійським, торговцям живим товаром. Самі європейці нечасто зважувалися заходити у внутрішні африканські території, боячись хвороб та опору місцевого населення.

Єзуїти й домініканці мужньо боролися проти рабства за права й виживання автохтонного населення обох Америк (індіанці були знищені там, де перемогли протестанти)[джерело?].

Рабство в Британській імперії було заборонено 1833 року[джерело?]. Рабство в Америці почало відступати в середині 19-го століття. У США виник рух аболіціоністів, які виступали за скасування рабства в їхній державі, виходячи з моральних християнських принципів[джерело?]. Рабство в Сполучених Штатах було скасоване внаслідок Громадянської війни 1860-х років[джерело?].

Скасування кріпацтва в Австро-Угорщині стало результатом революцій 1848 року[джерело?]. На початку 60-х років було скасоване кріпацтво в Російській імперії[джерело?].

 
Малюнок Жана-Батіста Дебре. Покарання раба-африканця в Бразилії

Рабство у 20 і 21 століттяхРедагувати

В Азії рабство зберігалося ще довше. В Османській імперії торгівля жінками існувала ще до 1908 року[джерело?]. У Китаї рабство було скасоване 1906 року[джерело?], але закон набрав чинності тільки 1910-го[джерело?]. В Індії скасування рабства відбулося в 1843[джерело?].

Рабство було поширене також у Південно-Східній Азії. У Таїланді та Бірмі від чверті до третини населення були рабами, організовувалися масштабні полювання на так звані гірські племена[джерело?]. Рабство відносно нещодавно офіційно скасовано в таких країнах як:

Але в Мавританії в становищі рабів нічого не змінилося, бо йти їм нікуди[джерело?]. Вони мимоволі живуть і працюють на рабовласника. За даними організації Timidria, що бореться з рабовласництвом, кількість рабів у Нігері на 2003 рік дорівнювала 870 тис.[джерело?] Аби якось вплинути на ситуацію, Timidria створила низку притулків та офісів в Нігері, де надають тимчасовий притулок рабам-утікачам, але їх майбутнє залишається невизначеним[джерело?].

Рабство в певних формах досі існує в Судані, Сомалі, Анголі, Конго, Сьєрра-Леоне, Непалі, Індії[джерело?].

Племена туарегів, як і в середньовіччя, досі спеціалізуються на работоргівлі[джерело?].

ВидиРедагувати

Традиційне рабствоРедагувати

Традиційне рабство існувало за легальних систем, що надавали одним людям право власності над іншими. Раб тоді розглядався персональним майном власника, його можна було купувати й продавати як товар. Зазвичай у таких системах статус раба передавався дітям рабів[6]. Хоча традиційне рабство домінувало в багатьох суспільствах минулого, на сьогодні цей вид рабства формально заборонений й зустрічається нечасто. Навіть там, де таке рабство збереглося, легальна система будь-якого міжнародно визнаного уряду не підтримує його[7].

Боргове рабствоРедагувати

Боргове рабство виникає, коли людина зобов'язана працювати на іншу людину, щоб відробити борг[8]. Термін такого рабства й послуги, що їх повинен надавати боржник, можуть буди невизначеними[8]. Заборгованість може передаватися з покоління в покоління, й діти можуть відробляти борг предків[8]. Сьогодні, тобто у XXI столітті, таке рабство найпоширеніше[9], особливо у Південній Азії[10].

Примусова працяРедагувати

Докладніше: Примусова праця

Термін примусова праця інколи застосовують для опису ситуації, коли людина змушена працювати проти своєї волі під страхом насильства або іншого покарання, але ним описують також і традиційне рабство і будь-яку іншу ситацію, коли людина працює не за власним бажанням, й здатність людини працювати перебуває під повним контролем іншої людини[9]. До цієї категорії належать інституції, що формально рабством не визнаються: кріпацтво, військова служба, примусова робота ув'язнених. Тоді як певні підневільні робітники, наприклад, кріпаки, де юре або за традицією мають певні права, вони позбавлені можливості вирватися з нав'язаних їм обставин, часто зазнають знущання і не можуть покинути місце праці.

Торгівля людьми здебільшого стосується жінок та дітей для проституції. Ця форма примусової праці росте найшвидше. Серед лідерів у області сексуальної експлуатації дітей називають Таїланд, Камбоджу, Індію, Бразилію та Мексику[9][11][12]. Приклади сексуального рабства, часто у контексті війни включають табори зґвалтування, станції комфорту, жінок для комфорту, примусове одруження з солдатами та інші способи поводження з жінками (або чоловіками) як з персональним майном, а тому всупереч нормам, що забороняють рабство[13][14][15][16].

2007 року за оцінками Human Rights Watch, що від 200 to 300 тисяч дітей беруть участь у військових конфлітках[17].

Примусові шлюбиРедагувати

Примусові та ранні шлюби часто вважаються видом рабства. Примусові шлюби досі практикуються в різних частинах світу, зокрема в деяких частинах Азії та Африки. Вони також трапляються серед іммігрантів у Європі, США, Канаді та Австралії[18][19][20][21]. У Західній Африці збереглося ритуальне служіння, при якому жінок й дівчат віддають священикам або представникам вищих каст[9]. Викрадення з метою шлюбу досі трапляється в багатьох частинах світу, наприклад в Ефіопії такими є 69% шлюбів [22].


ЕкономікаРедагувати

 
Спина раба після покарання

Одне із спостережень щодо вигідності рабства стверджує, що рабству сприяє брак робочої сили при надлишку вільної землі, що було характерно для США та Росії[23] . За таких обставин ціна вільнонайманого робітника висока, вигідніше купити раба і оплачувати тільки роботу наглядачів[24]. З іншого боку при збільшенні густоти населення, коли вільної землі стає мало, а ціна вільнонайманого робітника знижується, оплата наглядачів стає економічно невигідною[25].

Рабство економічно вигідне також в умовах, коли праця проста. Нагляд за працею, яка вимагає високого рівня кваліфікації дуже складний і неефективний. З 18-го століття, вважабть критики рабство починає затримувати технологічний прогрес, тому що рабовласники намагаються збільшити число рабів, які воконують просту роботу, а не підвищити ефективність праці. Наприклад, іноді наводиться такий аргумент: через вузький акцент на збільшення числа рабів теоретичне знання й освіта в Стародавній Греції, а згодом Римі, не застосовувалося для полегшення фізичної прації й покращення виробництва[26].

Наймані робітники отримують також більше за неприємну роботу. Але неприємна робота не збільшує затрати на утримання рабів, принаймні не до такого ступеня. Тому раби привабливіші, коли мова йде про неприємну роботу, й менш привабливі у випадку приємної роботи. Цей фактор призводить до надмірного використання рабської праці за таких обставин[25].

Адам Сміт зауважив, що скасування рабства в Європі відбулося в той час, коли водночас були сильними світська та релігійна влади, які не особливо ладили між собою[27] [28]. Цю думку підтримав також Огюст Конт, відзначаючи велике значення «розділення духовного та світського» для ліквідації рабства. На думку Сміта скасування рабства практично неможливе в демократичному суспільстві, бо в законодавчих органах засідають ті ж рабовласники, які ніколи не підуть проти власних інтересів.

В сучасну добу, на початку XXI століття, зважена середня ціна у світовій торгівлі рабами оцінюється рівною приблизно 340 доларів США. Вона може сягати 1895 доларів за середню сексуальну рабиню й опускатися до 40-50 доларів за боргових рабів в Азії й Африці[29].

У всьому світі рабство кримінальний злочин, але рабовласники можуть отримувати високі прибутки за ризик. Як стверджує дослідник Сіддгартх Кара, всесвітній прибуток від усіх форм рабства в 2007 році був 91,2 млрд доларів. У глобальному кримінальному світу це поступається тільки торгівлі наркотиками. Зважений річний прибуток від раба у 2007 році був 3175 доларів з нижньою межею в 950 доларів за раба-боржника й верхньою межею 29 210 доларів за сексуальну рабиню[29]. Приблизно 40% прибутку від рабів кожного року дає сексуальне рабство, тоді як сексуальні раби складають лиш трохи більше від 4% 29 мільйонів рабів[29].


Рабство в СРСРРедагувати

Зовнішня работоргівля в СРСР була припинена після закриття зовнішніх кордонів. Натомість в Радянському Союзі було широко розгорнуте застосування примусової праці, що відповідала всім характеристикам державного рабства.

До примусової праці залучалося місцеве населення, що було традиційним для Русі та Московської держави. Як основний метод поневолення використовувалися політичні репресії, застосовані до десятків мільйонів людей вперше в історії.

Евфемізм «політв'язні» щодо ув'язнених Гулагу маскував незаконність рабства. Політв'язні масово використовувалися на новобудовах, копальнях, лісозаготівлях та ін. промислових об'єктах із найтяжчими фізичними умовами праці, де державава не намагалася забезпечити навіть мінімуму виробничої безпеки.

Щодо інтелігенції мало місце елітне рабство, зокрема в спеціальних конструкторських бюро та науково-дослідних установах. У роки Другої світової війни мало місце військове рабство у формі штрафних батальйонів.

Знущання, ґвалтування, вбивства, що властиві натуралістичному рабству, були постійними супутниками радянської системи державного рабства.

Система державного рабства була тимчасово скасована у роки Другої світової війни на окупованих німцями територіях (1941—1943). Остаточно вона скасована у часи лібералізації комуністичного режиму [30].

Закріпачення колгоспниківРедагувати

Відповідно до радянського законодавства всі селяни, по досягненні 16 років, автоматично зараховувалися у члени колгоспу з відповідним обов'язком примусової праці у колгоспі.

Відповідно до Постанови ЦВК та Раднаркому СРСР від 27 грудня 1932 року [31] була заборонена видача паспортів сільському населенню. До 1958 року селянин міг виїхати лише отримавши довідку від голови сільради чи голови колгоспу, від яких вимагали не відпускати селян із села. Від лютого 1958 року місцевій владі було надане право видавати селянам тимчасові паспорти Таким чином

«Хрущов зробив велику справу — звільнив селянина від кріпацтва» [32].
Оригінальний текст (рос.)

Хрущев сделал великое дело — освободил крестьянина от крепостничества.

Право на отримання паспортів селяни отримали 1974 року, відповідно до постанови Ради міністрів СРСР № 677 від 28.08.1974

Див. також: Рабство в Росії

Різні фактиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Коли європейці були рабами: дослідження свідчать, що рабство було набагато частішим явищем, ніж вважалося досі (англ.)
  2. Laura Brace (2004). [Рабство на Google Books The Politics of Property: Labour, Freedom and Belonging]. Edinburgh University Press. с. 162–. ISBN 978-0-7486-1535-3. Процитовано May 31, 2012. 
  3. Historical survey: Slave-owning societies. Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 2007-02-23. 
  4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  5. Завдяки цьому в можливі такі виключення як традиційні культури прибережних індіанців північного-заходу Північної Америки — в хайда, тлінкітів рабство існувало, ґрунтуючись на високопродуктивному риболовстві.
  6. Frost, Dan (2011). Chattel Slavery. У Rodriguez, Junius P. Slavery in the Modern World 1. ABC-CLIO. с. 182. ISBN 978-1-85109-783-8. 
  7. Traditional or Chattel Slavery. FSE Project. The Feminist Sexual Ethics Projec. Процитовано 2014-08-31. 
  8. а б в Kevin Bales (2004). [Рабство на Google Books New slavery: a reference handbook]. ABC-CLIO. с. 15–18. ISBN 978-1-85109-815-6. Процитовано March 11, 2011. 
  9. а б в г Slavery in the 21st century. Newint.org. Архів оригіналу за 2010-05-27. Процитовано August 29, 2010. 
  10. Bales, Kevin (2004). [Рабство на Google Books New Slavery: A Reference Handbook]. ISBN 9781851098156. 
  11. Experts encourage action against sex trafficking. Архів оригіналу за December 23, 2009. 
  12. RIGHTS-MEXICO: 16,000 Victims of Child Sexual Exploitation. ipsnews.net. Процитовано 2016-02-11. 
  13. Rome Statute of the International Criminal Court. International Criminal Law Database & Commentary. с. footnotes: 29, 82, 107. 
  14. The Rome Statute's Sexual Related Crimes: an Appraisal under the Light of International Humanitarian Law (PDF). с. 29–30. Процитовано 8 July 2012. 
  15. BBC – Ethics – Slavery: Modern slavery. bbc.co.uk. Процитовано 2016-02-11. 
  16. Report of the Special Rapporteur on contemporary forms of slavery, including its causes and consequences, Gulnara Shahinian (PDF). ohchr.org. United Nations Human Rights Council. 10 July 2012. Архів оригіналу за September 21, 2013. Процитовано 14 October 2015. 
  17. Staff. Campaign Page: Child Soldiers, Human Rights Watch.[перевірити]
  18. Two-year-old 'at risk' of forced marriage. BBC News. March 5, 2013. 
  19. Honor Diaries : Child/Forced Marriage : Factsheet (PDF). Honordiaries.com. Процитовано 2015-09-29. 
  20. Forced marriages rampant in Ontario. thespec.com. 
  21. WITHOUT CONSENT: FORCED MARRIAGE IN AUSTRALIA. Архів оригіналу за 2015-06-13. 
  22. UNICEF supports fight to end marriage by abduction in Ethiopia. reliefweb.int. 9 November 2004. Процитовано 29 August 2013. 
  23. Domar, Evsey D. (March 1970). The Causes of Slavery or Serfdom: A Hypothesis. The Journal of Economic History 30 (1): 18–32. JSTOR 2116721. 
  24. North, Douglass C.; Robert Paul Thomas (December 1971). The Rise and Fall of the Manorial System: A Theoretical Model. The Journal of Economic History 31 (4): 777–803. JSTOR 2117209. doi:10.1017/S0022050700074623. 
  25. а б Bryan Caplan. Economics of Slavery Lecture Notes. 
  26. Technology. History.com. January 4, 2008. Архів оригіналу за April 23, 2008. Процитовано May 6, 2009. 
  27. John R. McKivigan; Mitchell Snay (November 1, 1998). [Рабство на Google Books Religion and the Antebellum Debate Over Slavery]. University of Georgia Press. с. 68–. ISBN 978-0-8203-2076-2. Процитовано May 31, 2012. 
  28. Charles L. Griswold (1999). [Рабство на Google Books Adam Smith and the Virtues of Enlightenment]. Cambridge University Press. с. 198–. ISBN 978-0-521-62891-4. Процитовано May 31, 2012. 
  29. а б в Kara, Siddharth (October 2008). Sex Trafficking – Inside the Business of Modern Slavery. Columbia University Press. ISBN 978-0-231-13960-1. 
  30. Галенко О. І. Рабство в Україні.—— В кн.: Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 87-88. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  31. Постановление Центрального Исполнительного Комитета СССр и Совета Министров СССР «Об установлении единой паспортной системы по Союзу ССР и обязательной прописки паспортов» от 27 декабря 1932 года
  32. Козлов В. А. Неизвестный СССР. Противостояние народа и власти 1953—1985 гг.— М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2006.— С. 10.
  33. «Еліти – неодмінна ознака життєздатного суспільства» Леонід Ушкалов — про походження, спадок і актуальність української аристократії./ Газета "День", 15 лютого, №27, (2018)

ДжерелаРедагувати

  • Orlando Patterson: Slavery and Social Death. A Comparative Study. Harvard UP, Cambridge/MA und London 1982, ISBN 0-674-81083-X
  • Kevin Bales: Die neue Sklaverei. Kunstmann, München 2001, ISBN 3-88897-264-7.
  • Louise Brown: Sex Slaves. The Trafficking of Women in Asia. Virago Books, New York 2002, ISBN 1-86049-903-1.
  • Каутский К. «Диктатура пролетариата: От демократии к государственному рабству: Большевизм в тупике» (переиздание: Берлин. 1921 г.)2002 г.315 стр. Тираж: 2000 экз. ISBN 978-5-93751-014-3
  • Robert C. Davis: Christian Slaves and Muslim Masters — White Slavery in the Mediterranean, the Barbary Coast, and Italy, 1500—1800, Palgrave Macmillan, Houndmills, England 2003 ISBN 0-333-71966-2
  • Seymour Drescher Abolition — A History of Slavery and Antislavery, Cambridge University Press, New York 2009 ISBN 978-0-521-60085-9 and ISBN 978-0-521-84102-3
  • Egon Flaig: Weltgeschichte der Sklaverei. C.H. Beck Verlag, München 2009. ISBN 978-3-406-58450-3

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати