Прохоров Семен Маркович

Семе́н Ма́ркович Про́хоров (30 січня (11 лютого) 1873, Малоярославець, тепер місто Калузької області, Росія — 23 липня 1948, Харків) — український живописець. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1941).

Прохоров Семен Маркович
Прохоров Семен Маркович.jpg
Народження 30 січня (11 лютого) 1873
Малоярославець, Калузька губернія, Російська імперія
Смерть 23 липня 1948(1948-07-23) (75 років)
  Харків, Українська РСР, СРСР
Поховання Міське кладовище № 2 (Харків)
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Навчання Московське училище живопису, ліплення і зодчества (1904) і Вище Художнє Училище при Російській Імператорській Академії Мистецтв (1909)
Діяльність художник
Працівник Томський державний педагогічний університетd
Нагороди
Заслужений діяч мистецтв УРСР
Премії

БіографіяРедагувати

Народився Семен Прохоров в родині ткача. Ранні спогади митця пов'язані саме з робітничою казармою, де жила родина.

1904 року закінчив Московське училище живопису, скульптури та архітектури, 1909 року — Петербурзьку академію мистецтвІллі Рєпіна). Навчання пройшло успішно. Будучи студентом, митець одержав премію А. Куїнджі за роботу «Без панів». З чотирьох його конкурсних ескізів два було примійовані. Картина «Хвора дитина», за яку він одержав звання художника, була придбана Академією мистецтв.

Викладав у Харківському художньому училищі (у 1913—1922 роках), у Харківському художньому інституті19221948 роках, від 1936 року — професор).

Під час революційних подій 1905 року Прохоров бере участь у студентських сходках. Вражений цими подіями, повертається з літніх канікул до Академії з великою кількістю етюдів і картиною «Агітатор на селі».

1907 року Рєпін залишив Академію і Прохоров закінчував навчання у Чистякова, спеціалізуючись на жанрі портрета. Потім два роки вчився на педагогічних курсах при Академії, всерйоз захопившись викладанням. Відгукнувся на заклик Рєпіна і вирушив до Томська з метою організації художньої школи, яка згодом зажила доброї слави. 1911 року він влаштовує виставку своїх робіт у Томську, яка стала помітною подією в житті міста.

Серед учнів: Інна Городецька, Віктор Савенков, Єфрем Світличний, Олександр Довгаль, Сергій Стешенко.

ТворчістьРедагувати

З весни до осені 1910 року художник відвідує Німеччину, Францію, Італію, Грецію, Туреччину. Під час поїздки на Капрі знайомиться з Горьким, де й пише його портрет.

Пізніше, внаслідок побачених жахів війни, на світ з'явилися психологічно місткі роботи — «Портрет чеського композитора», «Солдати» «Чекання», «У колонії» (1915-1918). Коли 1918 року Прохоров повертається до Харкова, настає пора розквіту його мистецтва насамперед у портреті і картині. Серед чисельних творів цього періоду: «Автопортрет», «Жіночий портрет», «Чотири пори року», «Жниці».

Художник прагне осмислити нові зміни в житті країни, шукає нові прийоми, засоби втілення свого бачення. Ігор Шаров зазначає, що Прохоров багато експерементує з матеріалами, захоплюється темперою, аквареллю, мішаною технікою. Його твори експонуються на чисельних виставках у Харкові, Москві і Ленінграді. Тематичні твори 20-х років «Сільська комуна» (1927), «Перше травня» (1927), «Жінвідділ» (1928) підкреслено декоративні. Їхній образний лад і композиційна побудова співвіднесені з традиційними рішеннями, де велика увага приділяється деталі, орнаментально-узагальненому силуету. На зламі 20-30-х років у творах митця переважає широта і безпосередність бачення людини, що знайшло втілення в циклі проникливих і поетичних жіночих образів.

ТвориРедагувати

  • «Хвора дитина» (1909).
  • «Портрет О. М. Горького» (1910).
  • Цикл «В колонії» (1915—1918)
  • «Жниці» (1922—1923).
  • «На Дніпробуді» (1929).
  • «Виступ С. Орджонікідзе в робітничому клубі» (1937).
  • «Повернення демобілізованого воїна» (1947).

ЛітератураРедагувати