Єрмоленко Світлана Яківна
Світла́на Я́ківна Єрмо́ленко — український мовознавець, доктор філологічних наук з 1984, професор з 1990, член-кореспондент НАН України з 2009. Працює в галузі лінгвостилістики, стилістики слов'янських мов, синтаксису, теорії літературної мови, лінгвофольклористики, культури мови, правопису, українознавства, славістики.
| Світлана Яківна Єрмоленко | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
30 жовтня 1937 (83 роки) Уссурійськ, Далекосхідний край, РРФСР |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | лінгвістка, викладачка університету |
| Alma mater | Київський університет ім. Шевченка |
| Заклад | Інститут мовознавства імені О. О. Потебні Національної академії наук України і Інститут української мови НАН України |
| Звання | професор |
| Ступінь | доктор філологічних наук |
| Членство | НАН України |
Один з керівників робочої групи Української національної комісії з питань правопису, заснованої 1994 року. Керівник робочої групи Української національної комісії з питань правопису, затвердженої КМУ 2015 р.[1]
Відзначилась тим, що надсилала до видавництв списки заборонених українських слів, які були не схожі на російські[1].
ЖиттєписРедагувати
Світлана Єрмоленко (Скляр) народилася 30 жовтня 1937 року в м. Уссурійськ Приморського краю, Росія.
Світлана Скляр, випускниця 1954 року, стала першою медалісткою Козинської школи (нині Козинський колегіум) Радивилівського району.[2]
Закінчила 1959 Київський університет.
З 1959 працювала в Інституті мовознавства (з 1987 — завідувач відділу культури мови), з 1991 — в Інституті української мови НАН України (завідувач відділу стилістики та культури мови).
У радянські часи відзначилась тим, що надсилала до видавництв списки заборонених українських слів, які були не схожі на російські[3]. Всіляко виступала та виступає за збереження запозичень та кальок з російської мови[4][5][6].
Почесний краєзнавець України (2017).
Наукова діяльністьРедагувати
Праці з лінгвостилістики, синтаксису, мови фольклору, правопису, культури мови:
- індивідуальні монографії — «Синтаксис віршової мови» (1969), «Синтаксис і стилістична семантика» (1982), «Фольклор і літературна мова» (1987), «Нариси з української словесності (стилістика і культура мови)» (1998), «Мова і українознавчий світогляд» (2007), «Мовно-естетичні знаки української культури» (2009).
- колективні монографії та монографії у співавторстві — «Українська літературна вимова і наголос. Словник-довідник» (1973), «Мова і час» (1977), «Життя слова» (1978), «Складні випадки українського правопису» (1980), «Жанри і стилі в історії української літературної мови» (1989), «Культура української мови. Довідник» (1990), «Новий російсько-український словник-довідник» (1996), «Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери» (1998), «Словник епітетів української мови» (1998), «Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів» (2001), "Літературна норма і мовна практика" (2013)[2], "Територія мови Тараса Шевченка" (2016) та ін.
Керівник української групи проекту Najnowsze dzieje języków slowiańskich (координатор С. Ґайда; Ополе, Польща), що відбувався під егідою Міжнародного комітету славістів. Результатом стало колективне дослідження «Українська мова 1945—1995 pp.» (1999 р.). С. Я. Єрмоленко — керівник проекту відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України «Українська лінгвостилістика ХХ — початку ХХІ ст.: система понять і бібліографічні джерела» (2007) (виконавці — С. Я. Єрмоленко (керівник), С. П. Бибик, Т. А. Коць, Г. М. Сюта, С. Г. Чемеркін та ін.)
Разом з Олександром Тараненком керувала робочою групою Української національної комісії з питань правопису, заснованої 1994 року.[7]. Входила також до складу наступних комісій з правопису.
Автор підручників з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів (співавтори — В. Т. Сичова, М. Г. Жук).
Редактор збірника «Культура слова». Член редколегії і один з авторів енциклопедії «Українська мова».
Науковий редактор третього тому академічного тлумачного «Словника української мови» у 20-ти томах.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Український правопис: ілюзії і дійсність – Слово Просвіти (uk). Процитовано 2019-10-25.
- ↑ Тарас Грушівський. Перша медалістка з Козина пішла у велику науку // radyvyliv.info 14 лютого 2016
- ↑ Олександр Пономарів. Український правопис: ілюзії і дійсність «Слово Просвіти»
- ↑ Світлана Єрмоленко, Віталій Русанівський. Літературна мова і художній переклад Мовознавство. 1970. № 3. с. 66-77
- ↑ Україні — мовна ситуація і дискусія навколо українського правопису. Інститут Кеннана. Київський проект
- ↑ Авторська година. «Логос». Гість — Олександр Попомарів, мовознавець, перекладач, доктор філолологічних наук «Українське радіо»
- ↑ Винничук Ю. Гірка доля українського правопису // Zbruč. — 2018. — 31 липня.
ЛітератураРедагувати
- Озерова Н. Єрмоленко Світлана Яківна // Українська мова : енциклопедія. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- Рябець Л. В. Єрмоленко, Світлана Яківна // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
- «Не міряйте безмірного безкраїм…» (Життєвий вибір Світлани Єрмоленко)
- Сюта Г. " Мені потрібне слово, а не слава..."[3]
ПосиланняРедагувати
- Єрмоленко Світлана Яківна «Інститут української мови»
- Єрмоленко Світлана Яківна «Енциклопедія Сучасної України»
- Єрмоленко Світлана Яківна «НАН України»
- Єрмоленко Світлана Яківна профіль у «Гугл-академії»
- Єрмоленко Світлана Яківна // Видатні особистості з українського мовознавства. Хрестоматія / за заг. ред. Марини Навальної; укл.: Тетяна Левченко, Тетяна Чубань. — Переяслав-Хмельницький: «Видавництво КСВ», 2016. — С. 50—51. — ISBN 978-966-8906-57-2.