Відкрити головне меню

Винничук Юрій Павлович

український письменник та редактор

Юрко Винничук
Yuriy Vynnychuk.jpg
Ім'я при народженні Винничук Юрій Павлович
Псевдо Юзьо Обсерватор, Тиберія Шпака, Аліна Джурик, Ярина Джурик, Ван Ян Мен, Макс Гамбургер, Ізидор Павв, Лизунчак,[1] Рома Попелюк
Народився 18 березня 1952(1952-03-18) (67 років)
Станиславів
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність журналіст, письменник, редактор, мовознавець, перекладач
Alma mater Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Мова творів українська
Жанр детективний
історичний
пригодницький
еротичний
Magnum opus Танґо смерті

Юрко Винничук у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
Герб

Ю́рій Па́влович Винничу́к (нар. 18 березня 1952(19520318), Станиславів) , іноді друкується під іменем Юрко́ Винничу́к[2] — український письменник, журналіст, редактор[3][4].

Розпочав літературну діяльність у 1970-х роках з написання поетичних творів. Загалом вийшло дві поетичні збірки Винничука — «Відображення» (1990) та «Передчуття осені» (2010), — однак усі вірші автора написано до 1993 року. У 1970-х також було видано поему «Арканум» та оповідання «Ги-ги-ги», які висміювали радянську владу. У 1980 — 1990-х роках Винничук видав низку літературних містифікацій, серед яких переклад віршів давньоірландського поета Ріанґабара, акровірш «Пісня світова» Анни Любовичівни, щоденники Роксолани «Житіє гаремноє» тощо. Режисер естрадного театру «Не журись» (1987—1991) та засновник «Кабарету Юрця і Стефця» (1990).[5]

Серед найвідоміших художніх творів Винничука романи «Діви ночі» (1991), «Танґо смерті» (2012), «Аптекар» (2015), «Цензор снів» (2016), «Лютеція» (2017) та «Нічний репортер» (2019). Серед творів для дітей — повість «Місце для дракона» (1990) та ціла низка казок: «Цукровий півник», «Метелик вивчає життя», казки про друзів Чеберяйчиків. Винничук також відомий як упорядник краєзнавчих книг «Легенди Львова» (1999), «Кнайпи Львова» (2000), «Таємниці львівської кави» (2001), а також численних збірок та антологій української літератури. Зокрема, Винничук є упорядником антології української фантастики XIX століття «Огн́енний змій» (1989), збірки української літературної казки XIX століття «Срібна книга казок» (1993), збірки українських літературних казок «Зачароване місце» (2006) тощо. Крім того, у період 2001—2010 років у видавництві «Піраміда» вийшло 12 книжок різних авторів під брендом «Юрій Винничук презентує». Твори Винничука перекладено англійською, німецькою, французькою, хорватською, польською, чеською, болгарською, білоруською, сербською, російською, японською, китайською, есперанто,[6] та іншими мовами.

Член Українського ПЕН та віце-президент Асоціації українських письменників.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Ранні роки та освітаРедагувати

Народився 18 березня 1952 року в Станіславі (нині — м. Івано-Франківськ). Батьки письменника волиняни: батько родом із села Бережанка на Лановеччині, мати — із села Малі Фільварки (зараз Підлісне) неподалік Кременця. Під час Другої світової війни батько входив до загону мельниківця Андрія Яворенка[7]. Згодом до цього ж загону приєднався й дідусь Юрія з материного боку Лук'ян Сапіга, якого мельниківці визволили з Кременецької в'язниці.[8] Письменник має ім'я свого дядька Юрія Сапіги, члена молодіжної ОУН, якого 1941 року вбили чекісти[9]. Освіту здобув у Івано-Франківському педагогічному інституті, філологічний факультет (1969—1973 роки), учитель української мови й літератури. Після закінчення вишу почав працювати в газеті «Прикарпатська Правда». Водночас ним зацікавилося КДБ і 4 квітня 1974 року провело обшук у помешканні письменника, сподіваючись знайти антирадянські твори[10]. 1974-го переїхав до Львова, де весь час ходив із валізою власних рукописних творів, через що отримав прізвисько «Юрко-чемодан»[11]. Працював вантажником, художником-оформлювачем, а згодом також займався фарцуванням та свого роду сутенерством, супроводжуючи повій, які йшли «на діло», щоб у такий спосіб вивчити їхній побут[10]. У двадцятип'ятирічному віці проходив військову службу в армії, де працював у штабі.[12] 1978 року написав поему «Арканум» та оповідання «Ги-ги-ги», знову ж таки привернувши увагу кагебістів, які вбачали в цих творах глибокий підтекст із критикою радянської влади.[13]

Театральна творчістьРедагувати

19871991 — режисер Львівського естрадного театру «Не журись!», для якого писав сценарії вистав та пісенні тексти. Окрім того, брав участь у театрі «Не журись!» і як комедійний актор[5]. У 1990 покинув театр і разом зі Стефком Оробцем створив «Кабарет Юрця і Стефця». Також кабаретні замальовки Винничука ставилися на сцені молодіжного фестивалю «Вивих», що проходив двічі — у 1990 та 1992 роках[14][15].

2012 року Юрій Винничук взяв участь у бурлескному проекті Ореста Лютого «Лагідна українізація». Під час одного з виступів письменник піднявся з зали на сцену і почав читати свій вірш під назвою «Колискова», який розповідає про сни політиків[16]. За рік до початку Євромайдану часопис «Український тиждень» замовив у Винничука невеличкий сатиричний текст і автор написав трагікомічну п'єсу на одну дію — «Останній Бункер» (2013), що розповідає про втечу Януковича та захоплення народом Межигір'я, його резиденції[17][18][19].

Журналістська творчістьРедагувати

У 1991—1994 роках займав посаду редактора відділу містики та сенсацій у газеті «Post-Поступ». Зокрема, 1993 року на сторінках газети «Post-Поступ» Винничук розкритикував новий журнал «Літературно-Науковий Вісник» за привласнення назви «ЛНВ» — часопису, що виходив у 1898—1932 роках. Згодом Степан Пінчук, головний редактор журналу, подав на Винничука до суду, звинувативши його в тому, що стаття мала згубний вплив на подальшу долю журналу, публікацію якого довелося призупинити. Суд прийняв рішення на користь позивача та змусив Винничука виплачувати моральне відшкодування.[20]

У 1995—1998 роках Винничук працював головним редактором еротичної газети «Гульвіса» (Львів), а у 1998—1999 роках займав посаду редактора відділу в газеті «Поступ», де, зокрема, почав використовувати псевдонім Юзьо Обсерватор, аби надалі уникнути можливих судових процесів. З 2006 року — головний редактор відновленої газети «Post-Поступ»[21].

Письменницька творчістьРедагувати

1997 року став членом Асоціації українських письменників, а 2004 року — віцепрезидентом цього об'єднання[5].

ПоезіяРедагувати

1990 року видав свою дебютну збірку поезій «Відображення», яка налічувала близько двадцяти сторінок. Наступна поетична збірка письменника — «Передчуття осені» — побачила світ аж 2010 року і мала повніший характер[22]. Усі вірші автора написано до 1993 року, оскільки, на переконання самого Винничука, «поезія належить молодості, а хто пише після 35 — той впадає у глибокий маразм»[17].

Окрім того, в 2011 році окремі вірші Юрія Винничука ввійшли до збірки «Ніч еротичної поезії», а 2012 року також і до перевидання — «Ніч еротичної поезії non-stop»[23]. 14 вересня 2012 року на сцені львівського театру «Вознесіння» відбулася «ніч еротичної поезії», де Винничук та інші автори протягом двох годин декламували свої твори перед публікою[24].

Дитячі книжкиРедагувати

Для дитячої аудиторії Юрій Винничук зазвичай творить у жанрі літературної казки, однак дещо модифікованої, поєднаної з іншими жанрами[25]. Серед найвідоміших дитячих книжок письменника: повість-казка «Місце для дракона» (1990), яка розповідає про травоїдного дракона Грицька, що зображений не жорстоким хижаком, а мрійником та романтиком[26]; фантастична казка «Літопис від равлика» про добровільне перевтілення одного з персонажів на молюска[27], низку казок про двох друзів Чеберяйчиків, приміром казка «Метелик вивчає життя», яка знайомить нас із чарівною країною Вирій, де обоє друзів зустрічають метелика-одноденка, який має лиш одну добу, аби пізнати життя.

2005 року видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало ілюстровану дитячу книгу письменника «Історія одного поросятка», а у вересні 2018 року у цьому ж видавництві вийшла ще одна дитяча книжка автора — віршована казка «Цукровий півник»[28].

Доросла прозаРедагувати

 
Юрій Винничук у Вінниці, жовтень 2012

Писати Винничук почав іще студентом Івано-Франківського педінституту, на самому початку 1970-х, але перші книжкові публікації з'явилися лише двадцять років по тому[29]. Перші надруковані прозові твори Винничука з'явилися на початку 90-х, зокрема, у 1990 році вийшла друком його перша збірка прози «Спалах» (1990), куди окрім іншого увійшли повісті «Місце для Дракона» (1990) та «Королевич-машкара» (1990). Наступна збірка прози автора під назвою «Вікна застиглого часу» вийшла лише через десять років у 2001 році.

У 1991 році з'являється перша доросла повість автора — кримінальний детектив «Діви ночі», спочатку 1991 року в журналі «Дзвін», а згодом у 1992 році окремою книгою в київському видавництві «Український письменник». У 1992 році також з'явилася повість-антиутопія «Ласкаво просимо в Щуроград», дія якої відбувається на фоні реалій тоталітарного радянського режиму. Наступною повістю Винничука було скандальне «Житіє гаремноє», яке вийшло у 1992 і нібито базувалося на «справжніх» щоденниках Роксолани.

Першим романом автора стала «Мальва Ланда» (2000 журнальна публікація, 2003 окремою книгою)[30]. У 2005 вийшов романи «Весняні ігри в осінніх садах»,[31] а в 2010 — роман «Груші в тісті». Хоча сюжетно ці два твори й не мають нічого спільного, їх поєднує інше — те, що обидва містять автобіографічні елементи з життя Винничука. У романі «Груші в тісті» Винничук також приділив особливу увагу богемному життю Львова у 1970–80-ті роки, тема яка до того була дуже куцо описана в українській літературі[32]. У 2005 році за роман «Весняні ігри в осінніх садах» Винничук отримав свою першу літературну нагороду «Книга року Бі-Бі-Сі». 2012 року світ побачив роман «Танґо смерті», який приніс авторові другу літературну перемогу «Книгу року Бі-Бі-Сі».[33][34]

2015 року вийшов роман «Аптекар», події якого відбуваються у Львові сімнадцятого століття та, зокрема, детально описує катівське ремесло[35]. Роман отримав чимало схвальних відгуків, став фіналістом конкурсу Книга року Бі-Бі-Сі, проте поступився збірці оповідань Василя Махна.[36][37]. У вересні 2018 року під-час Форуму видавців 2018 було представлено продовження «Аптекаря» — роман «Сестри крові».[38]

2016 року вийшов авантюрний роман «Цензор снів», який розповідає «про польоти над Атлантикою і казино, красивими жінками і шпигунами, погонями і ранами, зрадою та любощами»[39]. 2017 року світ побачив роман «Лютеція», який описує любовні пригоди Івана Вагилевича, львівського Дон Жуана 1840—х років[40].

2019 року світ побачила детективна повість під назвою «Нічний репортер», що розповідає про розслідування журналіста Марка Криловича у справі вбивства кандидата в президенти Львова у 1938 році[41].

Літературні містифікації (1980-ті — 1990-ті)Редагувати

У 1980-х Винничук став відомим завдяки своїм літературним містифікаціям, що мали розголос, подібний до аналогічної творчості американського письменника Кліфорда Ірвіна[en], які він згодом описав як «намагання дати ляпаса тодішній системі, [створити] своєрідний протест»[42][43][44]. Зокрема він створив літературну містифікацію про сплюндрування Києва військами Батия 1240 року, що нібито були описані середньовічним ірландським поетом Ріанґабаром, який начебто був свідком тих подій та описав їх у вірші-ламентації «Плач над градом Кия». І вірш, і власне «середньовічного ірландського поета Ріанґабара» Винничук вигадав. Він опублікував свій «переклад вірша» з ірландської мови спочатку в газеті «Літературна Україна» (1982), а потім — у журналі «Жовтень» (1984, № 9). Містифікація виявилася настільки переконливою, що 1990 року згадка про Ріанґабара та його текст (як правдиву пам'ятку) потрапила до статті «Ірландська література» в Українській літературній енциклопедії[45].

Ще одна містифікація від Винничука — акровірш «Пісня світова» Анни Любовичівни, який він теж опублікував як знайдений текст XVII сторіччя[46][47]. Винничук вперше опублікував свій «переклад» з польської мови в антології «Пісні Купідона: любовна поезія на Україні XVI — поч. XIX ст.» (1984)[48][49]. Згодом цей вигаданий твір було включено, зокрема, до третього тому хрестоматії української літератури «Слово многоцінне» виданої у 2006 році[50].

Оскільки жоден науковець не запідозрив містифікації, згодом Винничук сам зізнався, що ці твори вигадані[44].

На початку 90—х Олександр Кривенко, який тоді обіймав посаду головного редактора часопису «PostПоступ», звернувся до Винничука з пропозицією створення скандальної публікації задля збільшення зацікавленості серед читачів. Винничук вирішив опублікувати «справжні» щоденники Роксолани під назвою «Житіє гаремноє». Автор вигадав цілу історію, як йому начебто вдалося віднайти щоденники турецької наложниці, а згодом і дружини шаха, і «описав те, чим займалася Роксолана в гаремі»[11].

Нерозвинена містифікація помітна й у романі «Мальва Ланда», оскільки головна героїня могла вважатися прототипом російської радянської правозахисниці та члена Гельсінської групи Мальви Нойєвни Ланді. Окрім того, коли героїня роману видавала свою збірку поезій, її редактором став Остап Грицай, справжній український письменник та перекладач[51].

Одним із різновидів містифікацій Юрія Винничука — зазначення неправдивої інформації про джерела походження творів, які він переклав або впорядкував. Зокрема, письменник вказує, що взяв оповідання «Історія черепа» Ореста Авдиковського з часопису «Галицька Русь» за 1892 рік, а також приписує оповідання невідомого автора «Кімната привидів» до творів, що друкувались на сторінках часопису «Annales des sc. Psych» (1891)[52].

Укладач та упорядник антологійРедагувати

Юрій Винничук також укладач антологій, зокрема, забутих авторів. За його словами:«Укладати антології — досить марудна справа, і, як бачите, ніхто не хоче тим займатися. Я ж шукаю тексти у старих газетах, журналах — і це цікаво, особливо, коли виявляю якогось абсолютно невідомого автора, абсолютно невідомий текст — це для мене найбільша приємність.»[53] Загалом, письменник упорядковує антології та збірки на таку тематику:

  • готика, фантастика, міфологія та демонологія («Огненний змій», «Чорт зна що», «Міфи та легенди українців», «Книга Бестій» тощо);
  • казки («Біблійні казки», «Зачароване місце: українська літературна казка», «Срібна книга казок: антологія української літературної казки XIX століття» тощо);
  • краєзнавство («Кнайпи Львова», «Легенди Львова» тощо);
  • твори репресованих українських письменників («Розіп'ята муза», «Невідоме Розстріляне Відродження», «Соловецький етап. Антологія» тощо).

СтильРедагувати

 
Юрій Винничук і Віктор Морозов

Юрій Винничук розпочав свою літературну діяльність у 80—х та відразу влився в когорту письменників-нонконформістів, які протистояли радянській владі на літературній ниві[54]. Письменник творить у найрізноманітніших художніх жанрах (роман, антиутопія, оповідання, п'єса, поезія тощо), а також пише публіцистику, містифікації, бібліографічні і краєзнавчі книжки, займається художнім перекладом[55]. За словами Т. Кахановської та М. Назаренко: «Винничук — взагалі фігура настільки багатогранна, що може вважатися „сам-собі-літоб'єднанням“»[56].

У своїй розвідці літературознавець Григорій Грабович відзначає Винничука як популяризатора Львова, а Я. Поліщук та І. Бондарь-Герещенко вважають творчість письменника органічною частиною постмодерної української літератури[57]. У своїх творах Юрій Винничук дотримується авантюрного або детективного сюжету та зазвичай додає елементи гротеску, бурлеску, фантасмагорії, пародії, гумору, іронії, сарказму, стьобу, еротизму та містифікацій[55][58][59]. Окрім того, письменниця Роксолана Харчук називає Винничука «батьком „чорного гумору“ в українській літературі»[57], а Павло Загребельний — «Геростратом української історії»[60].

КонтроверсіїРедагувати

Звинувачення у плагіаті (2001)Редагувати

У квітні 2016 року журналіст львівського онлайн-журналу «Варіанти» Олег Хавич у своїй статті під заголовком «Кава з плагіатом»[61], звинуватив Винничука у тому, що деякі частини роману «Таємниці львівської кави» (2001) запозичені у російськомовної книги Нікалая Пучєрова «Все о кофе» (укр. Все про каву), виданої 1987 року в київському академічному видавництві «Наукова думка». Хавич звинуватив Винничука у тому, що цілі абзаци роману «Таємниці львівської кави» нібито є перекладом з російської на українську мову з книги Пучєрова[61]. У 2018 році у відповідь на ці звинувачення Винничук зазначив, що у книзі є запозичення лише кількох сторінок рецептів кави, що мандрують з книжки до книжки різних авторів[62].

Політичні переслідування (2013)Редагувати

У січні 2012 року набув розголосу опублікований наприкінці 2011 року Винничуком вірш «Убий піда…са»,[2] через який один з тодішніх депутатів Верховної Ради України від комуністів, Леонід Грач, звинуватив Винничука у поширенні порнографічного змісту та заклику до повалення чинного ладу в Україні[63]. Згодом, через публікацію цього вірша, Грач подав на Винничука заяву до прокуратури, що багато оглядачів сприйняли як політичне переслідування тодішнім режимом[64][65].

Звинувачення російських класиків у вторинності (2018)Редагувати

Після публікації голови Українського інституту національної пам'яті (УІНП) Володимира В'ятровича 25 січня 2018 року у Facebook щодо підступності «русского міра», який вміє вербувати людей не лише силою примусу, тобто жорсткою силою, але й м'якою силою, заманюючи їх «симпатичним, вишуканим та респектабельним» російським культурним продуктом, як от книгами, піснями, чи фільмами, певна кількість проросійськи налаштованих користувачів в українському сегменті Facebook висловили своє незадоволення тезами В'ятровича. Водночас, значна кількість українських інтелектуалів та публічних осіб висловили свою підтримку позиції В'ятровича щодо підступності руского міра[66][67]. Серед тих, хто підтримав позицію директора УІНП був і Винничук, який наприкінці січня 2018 року написав статтю-відповідь обвинувачам В'ятровича в інтернет-газеті «Збруч»[68].

Розмірковуючи у своїй статті про залюбування-одержимість багатьох українців російською культурою, зокрема літературою, Винничук підкреслив вторинність російської культурної продукції й зокрема літератури, якщо той культурний продукт сприймати у контексті світової культури. Зокрема, як приклад вторинності російської літератури Винничук навів приклади плагіату таких відомих російських літераторів як Олександр Пушкін чи Михайло Булгаков. Винничук підкреслив, що «чимало класичних віршів Пушкіна, в тому числі „Лист Тетяни“, — це переспіви з французької» та що «[він] ніколи Булгаковим не захоплювався з тієї простої причини, що мав значно ширші читацькі обрії, ніж ті, хто читали тільки українською та російською. Людина, начитана у світовій літературі, легко побачить всю вторинність роману „Майстер і Маргарита“».[68]

Юрій Винничук і Список 47 (2018)Редагувати

Після інсценування вбивства Аркадія Бабченка у мережі з'явився так званий Список 47, який перелічує людей, яким начебто загрожує смерть від рук кілера. Серед цих людей фігурувало й ім'я Юрія Винничука[69]. Письменник прокоментував цю подію такими словами: «Мова не йде про те, щоб знищити всіх 47 людей, які є в цьому списку. Думаю, просто накидали імена, загибель яких викликала б якийсь резонанс. Очевидно, що всіх 47 осіб знищувати не збиралися. Йшлося про кількох людей. Можна собі уявити, якби замочили трьох-чотирьох, який би кіпіш піднявся. Усі почали б говорити, що держава нічого не контролює, почалася б абсолютна паніка»[70].

Особисте життяРедагувати

Живе у містечку Винники, що розташоване за шість кілометрів на схід від Львова. Одружений з понад на двадцять років молодшою дружиною Мирославою (1976 р.н.). Виховує сина, який має подвійне ім'я Олесь-Лук'ян (2004 р.н.)[71].

БібліографіяРедагувати

Серед доробку Юрія Винничука є наступні власні твори та упорядковані ним антології[72][73][74][75][76][77]:

Власні твориРедагувати

Повісті/романи
Поезія
  • «Відображення» (1990), збірка віршів.
  • «Передчуття осені» (2010), збірка віршів написаних у 1970—1993 рр.
Збірки оповідань
  • «Спалах» (1990),
  • «Вікна застиглого часу» (2001),
  • «Ги-ги-и» (2007), оповідання у жанрі чорного гумору
Краєзнавчі книги
  • «Легенди Львова» (1999)
  • «Кнайпи Львова» (2000),
  • «Таємниці львівської кави» (2001),
  • «Таємниці львівської горілки» (2006),
Енциклопедії
  • «Книга бестій» (2003), міфологічна енциклопедія (серія «Юрій Винничук презентує: Мітольогія»)
  • «Чорт зна що» (2004), міфологічна енциклопедія (серія «Юрій Винничук презентує: Мітольогія»)
  • «Галицька кухня» (2004), кулінарна енциклопедія
Дитячі книги
  • «Гопля і Піпля» (2008)
  • Серія «Казкова скарбниця» (з 2002; 3 книжки у серії),
  • «Історія одного поросятка» (2005)
  • «Балакуче яблучко та інші історії» (2016)
  • «Метелик вивчає життя» (2016)
  • «Перекладенець» (2016)
  • «Лежень» (2016)
  • «Чеберяйчики Гопля і Піпля» (2016)
  • «Казки зі Львова» (2017)
  • «Чудернацькі казки» (2017)
  • «Казки веселі і сумні» (2018)
  • «Цукровий півник» (вересень 2018), віршована казка
П'єси
  • «Останній Бункер» (2013), трагікомедія на одну дію
  • «Дракон», поставлена на сцені львівського театру «МЕТА»[78]

АнтологіїРедагувати

  • «Огненний змій: антологія української фантастики XIX століття» (1989, перевидання 2006 має назву «Огняний змій»), укладач[79][80]
  • «Срібна книга казок: антологія української літературної казки XIX століття» (1992), укладач[81]
  • «Нічний привид: антологія української готичної прози ХІХ століття» (2001, перевидання 2007), укладач[82]
  • «Потойбічне»: Українська ґотична проза ХХ ст (2005), укладач[83][84]
  • «Біблійні казки» (2005), укладач
  • «Розбійницькі скарби: казки про розбійників» (2006), укладач
  • «Зачароване місце: українська літературна казка» (2006), укладач
  • «Розіп'ята муза»: антологія українських поетів, які загинули насильницькою смертю у 2 томах (2011), укладач[85]
  • «Львівська антологія в 3 томах» (2013—2014), укладач[86][87][88]
  • «Антологія української готичної прози у 2 томах» (2014), укладач[89]
  • «Антологія української фантастики ХІХ-ХХ ст» (2015), укладач[90] (перевидання 2017)
  • «Невідоме Розстріляне Відродження» (2016), укладач[91]
  • «Міфи та легенди українців» (2017), укладач[92]
  • «Антологія української містичної прози» (2018), укладач[93]
  • «Соловецький етап. Антологія» (2018), укладач[94]
  • «Українська модерна проза» (2018), укладач[95]

ІншеРедагувати

  • Серія «Юрій Винничук презентує» у видавництві Піраміда, серія книг різних жанрів[96]
    • 2001 р. Львівський Шерлок Голмс: детективні оповіді (прим.: упорядники Юрій Охріменко, Борис Корпан та Наталя Космолінська; автори: Адам Стодор та Вільгельм Раорт)[97][98][96]
    • 2001 р. Духи старого Львова (прим.: автор Стефан Грабінський, переклад з польської: Мирослава Трофимука та ін.))[96]
    • 2001 р. Нічний гість: моторошні оповіді (прим.: упорядник: Юрій Винничук)[96]
    • 2001 р. Колекція пристрастей (прим.: автор Наталка Сняданко)[96]
    • 2002 р. Клуб комісара Бонця: кримінальні загадки (прим.: автор: невідомий; редактор: Юрій Винничук; переклад з польської: Лариса Андрієвська)
    • 2002 р. На щербатім львівськім бруці (прим.: автор Мечислав Опалек, переклад з польської: Лариса Андрієвська)
    • 2003 р. Смерть виповзає з підвалів (прим.: автор Юрій Винничук під псевдонімом[99][1] Ярина Джурик)
    • 2003 р. Герой передмістя (прим.: автор: Іван Керницький)
    • 2008 р. Сороміцькі оповідки (прим.: упорядник: Юрій Винничук та Володимир Гнатюк[100])
    • 2008 р. Гопля і Піпля (прим.: автор Юрій Винничук)
    • 2009—2010 рр. «Легенди Львова» - (прим.: автор Юрій Винничук)
      • 2010 р. Легенди Львова. Книга перша - вперше видна 1999 року у видавництві Сполом
      • 2009 р. Легенди Львова. Книга друга

АудіокнигиРедагувати

  • 2004 — «Мальва Ланда» (озвучив Роман Семисал)
  • 2006 — «Книга бестій» (озвучив Ігор Мурашко);
  • 2010 — «Груші в тісті» (озвучив Віктор Власенко);
  • 2011 — «Весняні ігри в осінніх садах» (видавництво «Наш Формат»; озвучка — народний артист України Олексій Богданович, продюсування — Сергій Куцан, звукорежисура — Володимир Муляр);
  • 2013 — «Вікна застиглого часу»;
  • 2016 — «Аптекар» (озвучила Галина Шумська);
  • 2016 — «Місце для дракона» (озвучила Катерина Шестакова).

Переклади з інших мовРедагувати

Автор перекладів з англійської, німецької, валлійської, російської, чеської, польської та хорватської.

  • Ірландська середньовічна лірика / [З давньоірл. переклав Юрій Винничук] // Всесвіт. — 1992. — № 3–4.
  • Богуміл Грабал. Барон Мюнгавзен. Переклад з чеської: Юрій Винничук. Київ, видавництво «Класика», 2002.
  • Богуміл Грабал. «Вар'яти» (Вибрана проза). Переклад з чеської: Юрій Винничук. Львів, ВНТЛ-Класика, 2003. 184 стор. ISBN 966-7493-48-2 (Класика)
  • Філіп Давид. «Місячна карета». Переклад з сербської: Юрій Винничук // «Антологія сербської постмодерної фантастики». Львів: «Піраміда», 2004. 300 стор.: С. 92-101. ISBN 978-98522-07-9
  • Богуміл Грабал. «Я обслуговував англійського короля». Переклад з чеської: Юрій Винничук. Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га. 2009. 240 стор. ISBN 978-966-7047-87-0
  • Еріх Марія Ремарк. «Життя у позику». Переклад з німецької: Рома Попелюк та Юрій Винничук. Львів, ТзОВ «Експрес Медіа Принт». 2014. 194. ISBN відсутнє

Також перекладав коротку прозу таких авторів як: Григорій Данилевський («Біс на вечорницях», «Життя через сторіччя»), Стефан Ґрабінський («Чад»), Микола Костомаров («Дитяча могила»), Юрко Юрченко («Журавель»), Іван Борозна («Золота гора, або Я тебе вирятую»), Орест Сомів («Київські відьми»), Михайло Чайковський («Могила»), Володимир Росковшенко («Шапка», «Орендатор»), Зоран Ферич («Полапка Волта Діснея»), Богуміл Грабал («Чи не бажаєте побачити Злату Прагу?»).

ЕкранізаціїРедагувати

2004 року з'явилась короткометражна стрічка, знята за мотивами оповідання «Граната на двох» — «Трагічне кохання до зрадливої Нуськи». 2007 року знято двосерійний телефільм «Діви ночі» за однойменною повістю Винничука. За однойменними казками письменника знято короткометражні анімаційні короткометражні фільми: «Історія одного Поросятка» (1994), «Як метелик вивчав життя» (1997) та «Лежень» (2013)[101][102].

У 2020 році від режисера Тараса Ткаченка у прокат має вийти повнометражний художній фільм «Діви ночі» за однойменною повістю Винничука.[103][104][105]

НагородиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  1. а б Юрій Винничук: “Не засмучуватись передчасно і вірити у власні сили”. Український простір. 14 серпня 2014. Архів оригіналу за 17 лютий 2018. Процитовано 21 липня 2019. 
  2. а б Юрко Винничук: «Убий п****са» (ВІРШ). Друг читача. 20 січня 2012. Архів оригіналу за 21 липня 2019. Процитовано 21 липня 2019. 
  3. Психологiзм та феєричнiсть у творах Юрiя Винничука // Укладач: В. В. Потуремець. Полтава: Обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара, 2016. 12 стор.
  4. Інфотека Буквоїда: Юрій Винничук — Буквоїд
  5. а б в Винничук Юрій Павлович Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  6. Віктор Паюк переклав мовою есперанто оповідання «Вишиваний світ» (La Espero (Швеція), 10, 2005) та «Острів Зиз» (La Kancerkliniko (Франція), 119, 2006)
  7. Юрій Винничук (25 червня 2017). Наша бандерівська карма. zbruc.eu. Архів оригіналу за 20 жовтня 2018. Процитовано 4 лютого 2018. 
  8. Юрій Винничук (26 березня 2017). Історія однієї дружби. zbruc.eu. Архів оригіналу за 11 серпня 2018. Процитовано 4 лютого 2018. 
  9. Маємо пам'ятати: 75 років жахливому злочинові СРСР // uainfo.org, 29.09.2016
  10. а б Юрій Винничук: «Кожна нація творить свої міфи»// Телекритика, 02.10.2009 (передрук з видання Ostro.org)
  11. а б Юрко-чемодан, щоденники Роксолани і 300 коханок: у «Карпатському просторі» Юрій Винничук розвінчував міфи. kurs.if.ua. 5 травня 2018. Архів оригіналу за 2 грудня 2018. Процитовано 21 липня 2019. 
  12. Юрій Винничук: Україні треба розділитися й пожити, як дві Німеччини. Українська правда. Життя. 21 жовтня 2010. Архів оригіналу за 23 квітень 2018. Процитовано 21 липня 2019. 
  13. Юрій Винничук (24 травня 2017). Під ковпаком. zbruc.eu. Архів оригіналу за 21 липень 2019. Процитовано 21 липня 2019. 
  14. Вивих, фестиваль. 1990. Львів (white). rockhouse.com.ua, 1990
  15. Легендарний «Вивих» у Львові | Розмова з творцями фестивалю. Архів оригіналу за 2 серпень 2018. Процитовано 2 серпень 2018. 
  16. "Добре дивимося на сусідів. Бо хто не співає – той москаль" - Антін Мухарський спробував себе в ролі Ореста Лютого. Gazeta.ua. 27 березня 2012 р. Архів оригіналу за 21 липень 2019. Процитовано 21 липня 2019. 
  17. а б Олег Снітовський (25 червня 2016). Юрій Винничук, письменник. Укрінформ. Архів оригіналу за 3 серпень 2018. Процитовано 21 липня 2019. 
  18. Останній бункер. Весна 2013 року. Банкова. Кабінет Віктора Федоровича. Український тиждень. № 52 (269) від 27 грудня 2012. Архів оригіналу за 25 травень 2013. Процитовано 21 липня 2019. 
  19. Останній бункер Януковича, газета «Експрес», 01.04.2013
  20. Як мене судили. zbruc.eu. 16 січня 2017. Архів оригіналу за 2 вересень 2018. Процитовано 21 липня 2019. 
  21. Юрій Винничук: Сашко Кривенко не є зіркою естради… Ми не можемо на його імені робити тираж нового видання. Ми просто хочемо його вшанувати. zik.ua. 17 листопада 2006. Архів оригіналу за 11 серпень 2018. Процитовано 21 липня 2019. 
  22. Книжкове потойбіччя. Україна молода. 2 вересня 2015. Архів оригіналу за 19 лютого 2018. Процитовано 21 липня 2019. 
  23. «Ніч еротичної поезії» вдруге видається у форматі книги. zik.ua. 1 серпня 2012. Архів оригіналу за 19 серпня 2018. Процитовано 21 липня 2019. 
  24. У Львові в ніч еротичної поезії публіку брутально «любили». GalInfo, 15 вересня 2012
  25. Олена Красуля. «Жанрова специфіка дитячої прози Ю. Винничука». // Матеріали студентських наукових читань. Кривий Ріг: КДПУ. — 131 с. — С. 63-69. ISBN 978—966–177–095–8
  26. Юрій Винничук — Місце для дракона. Фоліо, 2015
  27. Тамара Бакіна. Код равлика в соціокультурному контексті. // Сучасні літературознавчі студії. Топос тварин як антропологічне дзеркало. К.: Видавництво центр КНЛУ, Вип. 8 (2011). — С. 7-17.
  28. Цукровий Півник (НОВЕ ВИДАННЯ). — К: «А-ба-ба-га-ла-ма-га», 2018
  29. Костянтин Родик (15 липня 2015). Нічні діви не старіють. Україна молода. Архів оригіналу за 15 квітень 2018. Процитовано 21 липня 2019. 
  30. Костянтин Родик (18 серпня 2015). Сексо-політологія масової свідомості. Україна молода. Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 21 липня 2019. 
  31. Яна Дубинянська. Юрій Винничук: "Кохання, потяг до самогубства, кохання, кохання і кохання!". Дзеркало тижня, 14 жовтня 2005
  32. «Українська богема»: зустріч із Юрком Винничуком // zaxid.net, 21 жовтня 2011
  33. Переможцями «Книги року ВВС» стали Юрій Винничук і Леся Воронина. BBC українською, 18 грудня 2012
  34. Юрій Винничук — переможець конкурсу Бі-Бі-Сі — Бі-Бі-Сі Україна, 24 лютого 2006
  35. Винничук: декому буде неприємно читати про тортури. BBC News українською, 19 листопада 2015
  36. ВВС Україна оголосила «Короткі списки» премій Книга року ВВС-2015 та Дитяча Книга року ВВС-2015. BBC News українською, 7 грудня 2015
  37. У Книзі року ВВС та Дитячій книзі року ВВС перемогли Махно і Бачинський. BBC News українською. 11 грудня 2015. Архів оригіналу за 5 серпень 2018. Процитовано 16 грудня 2015. 
  38. «Смертельна» поезія, «Сестри крові» й багатогранний Андрухович. Високий замок, 25 вересня 2018
  39. Секс, наркотики і кармонадлі - Винничук написав роман про окупований Львів. Gazeta.ua. 11 лют. 2016 р. 
  40. Винничук написав роман про Івана Вагилевича. 
  41. Нічний репортер. www.chytomo.com. 
  42. Юрій Винничук про пошук нових символів, літературний голод та політизацію письменників // Український тиждень, 12 липня 2011
  43. Ростислав Семків. Бурлеск і пародія у творчості Юрія Винничука // Наукові записки НаУКМА. Філологічні науки. — 2015. — Т. 176. — С. 52-57
  44. а б Ірина Ковбаса. Містифікатор Винничук — Літакцент, 25 червня 2009
  45. Ірландська література // Дзеверін, Ігор (1988—1995). Українська літературна енциклопедія. [в 3 т.] Київ: Головна редакція УРЕ. 536 стор. + 576 стор. + 496 стор.  (html-версія словника). Том 2: с. 331—332
  46. Шкарлута Тетяна. Містифікація «Порфирій Горотак» в еміграційному літературному процесі 1940-х років: дисертація кандидата філологічних наук; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ, 2017
  47. В'ячеслав Васильченко. Життя… гра… містифікація… — Український інтерес, 14.12.2017
  48. Danylyuk, Myroslavа. Provokace a mystifikace v tvorbě Jurije Vynnyčuka. Praha, 2012. Bakalářská práce. Univerzita Karlova v Praze. Vedoucí práce Mgr. Tereza Chlaňová, Ph.D] 52 p: 24-25 (чеськ.)
  49. Пісні Купідона: любовна поезія на Україні XVI — поч. XIX ст. Упорядник: Валерій Шевчук. Київ: Молодь, 1984. 351 стор.: С. 228—229
  50. Любовичівна, Анна. Пісня світова (антологія любовної поезії XVI—XVIII століть) //  Слово многоцінне: хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV — XVI ст.) та в епоху Бароко (кінець XVI—XVIII ст.) в 4 кн.; Книга 3: Література Високого Бароко (1632—1709 рік). Керівник проекту В. Яременко; упоряд.: В. Шевчук, В. Яременко. Київ: Аконіт, 2006. 799 с. — С. 768. ISBN 966-8436-07-5 (серія) ISBN 966-8436-10-5 (книга 3)
  51. Рябченко, М. М. «Концепт маски у творчості Юрія Винничука.» Літературознавчі студії 39 (2) (2013), ст.363
  52. Lis-Markiewicz, Przemysław. «ЮРІЙ ВИННИЧУК ЯК УПОРЯДНИК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ СПАДЩИНИ.» Studia Ukrainica Posnaniensia 6: ст.229. 
  53. Юрій Винничук: «Мені цікаво відкрити читачам невідоме...». 
  54. Lis-Markiewicz, Przemysław (20 січ. 2018 р.). ЮРІЙ ВИННИЧУК ЯК УПОРЯДНИК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ СПАДЩИНИ. Studia Ukrainica Posnaniensia 6 (0): 225–234. doi:10.14746/sup.2018.6.27 — через pressto.amu.edu.pl. 
  55. а б Семків, Р. (2012). Юрій Винничук як центральна постать галицької бурлескної літератури. ст. 83. 
  56. . Красуля, О. ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА ДИТЯЧОЇ ПРОЗИ Ю. ВИННИЧУКА. Матеріали студентських наукових читань: зб. наук. праць. ст. 65
  57. а б Чернюк, С. Л. (21 лип. 2016 р.). КОМУНІКАЦІЙНА РИЗОМАТИКА РОМАНУ Ю. ВИННИЧУКА «АПТЕКАР». Наукові праці. Філологія. Літературознавство 276 (264) — через litstudies.chdu.edu.ua. 
  58. Рябченко, М. М. «Концепт маски у творчості Юрія Винничука.» Літературознавчі студії 39 (2) (2013): ст. 365
  59. Ціхоцький, Іван; Боросовська, Ілона (2018-10-02). СТАРОЛЬВІВСЬКА БЕЛЕТРИСТИКА ЮРІЯ ВИННИЧУКА: АВТОРСЬКА КОНЦЕПЦІЯ МОВНОГО ІСТОРИЗМУ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ “АПТЕКАР”). Вісник Львівського університету. Серія філологічна (uk) 0 (68). ISSN 2078-5534. doi:10.30970/vpl.2108.68.8901. Процитовано 2018-10-06. 
  60. Юрій Винничук: Ми живемо в антиукраїнській державі, і це мене бісить. 7 лют. 2013 р. 
  61. а б Кава з плагіатом. Варіанти. 20 квітня 2016. 
  62. Відповідь Юрія Винничук на звинувачення у плагіаті у книзі «Таємниці львівської кави» // Facebook, 2018
  63. До письменника прийшла міліція — через вірш «Убий під***аса». УП. 23 січня 2012. Архів оригіналу за 12 січень 2018. Процитовано 11 серпня 2018. 
  64. Statement on the political persecution of the Ukrainian writer, Yuri Vynnychuk. Ukrainian PEN-Center. 25 січня 2012.  (англ.)
  65. Alexander J. Motyl. Ukraine's Orange Blues — Media Censorship and Controlling Freedom in Ukraine // Association of Ukrainians in Great Britain, 02.02.12. (англ.)
  66. В'ятрович зарахував Висоцького до "щупальців «русского мира». Соцмережі сперечаються — Радіо свобода, 27 Січень 2018
  67. Висоцкій і Цой як пропаганда в руках Кремля. Реакція соцмереж на заяву В'ятровича — Український тиждень, 28 січня 2018
  68. а б Не нам, бл@дям | Збруч. zbruc.eu. Процитовано 2018-01-30. 
  69. Під прицілом | Збруч. zbruc.eu. 
  70. Юрій Винничук: Список СБУ: душить жаба, що вас там нема?. Розслідування. 
  71. Юрій Винничук: «Русский мир» лізе дрібницями, але на кожному кроці"
  72. Przemysław Lis-Markiewicz. Юрій Винничук як упорядник української літературної спадщини // Studia Ukrainica Posnaniensia, vol. VI: 2018, pp. 225—234. ISSN 2300-4754.
  73. Винничук Юрій Павлович - Енциклопедія Сучасної України. web.archive.org. 12 лют. 2018 р. 
  74. Чудернацькі казки Юрія Винничука // Бібліографічний огляд до 65-річчя від дня народження письменника. Рівне: Рівненська обласна бібліотека для дітей. 2017
  75. Вир історії і містифікації: 65 років від дня народження Юрія Винничука. Біобібліографічна довідка // Кам'янець-Подільська міська бібліотека імені Костя Солухи. 2017
  76. Ростислав Семків. Юрій Винничук як центральна постать галицької бурлескної літератури // Після постмодернізму — Київ, 2012
  77. Спалах наднової // Дзеркало тижня, 24 липня 2015
  78. Вовк Ірина Валентинівна - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. 
  79. Юрій Винничук. Огненний змій: антологія української фантастики XIX століття. Укладач: Юрій Винничук. Київ: Молодь. 1989. 288 с. ISBN 5-7720-0245-7
  80. Юрій Винничук. Огняний змій: українська готична проза ХІХ ст. Упорядник та перекладач: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2006. 520 с. (Готика). ISBN 966-8522-81-8
  81. Юрій Винничук. Срібна книга казок: українські літературні казки XIX століття. Укладач: Юрій Винничук. Київ: Веселка, 1992. 496 с. ISBN 5-301-00495-6 (Золота бібліотека учня)
  82. Юрій Винничук. Нічний привид: українська готична проза ХІХ ст". Укладання та переклад іншомовних текстів: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2007. 412 с. (Серія «Готика»). ISBN 978-966-441-038-7
  83. Юрій Винничук. Потойбічне: українська готична проза ХІХ ст". Укладач: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2005. 464 с. (Серія «Готика»). ISBN 966-8522-50-8
  84. Упорядкування Юрія Винничука. Потойбічне. Українська ґотична проза ХХ ст. — Критика, Квітень 2006
  85. Розіп'ята муза: антологія українських поетів, які загинули насильницькою смертю. Укладач: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2011. ISBN 9789664412626
  86. Львівська антологія: в 3-х т. — Т. 1. Від давніх часів до початку ХХ ст. / укл., передм. Ю. П. Винничука. — Харків: Фоліо, 2013. — 667 с. ISBN 978-966-03-6586-5
  87. Львівська антологія: в 3-х т. — Т. 2. 1920-1940-ві роки. В гранатових горах / укл. Ю. П. Винничука. — Харків: Фоліо, 2014. — 410 с. ISBN 9789660365865
  88. Львівська антологія: в 3-х т. — Т. 2. 1920-1940-ві роки. Герої відчайдушних літ / укл. Ю. П. Винничука. — Харків: Фоліо, 2014. — 412 с. ISBN 9789660365865
  89. Юрій Вининчук. Антологія української готичної прози у 2-х томах. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо, 2014. 604 с. ISBN 978-966-03-6944-3 (том I); 620 стор ISBN 978-966-03-6945-0 (том II); ISBN 978-966-03-6943-6 (обидва томи).
  90. Юрій Винничук. Антологія української фантастики ХІХ-ХХ ст. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2015. 608 с. ISBN 978-966-03-7082-1
  91. Юрій Винничук. Невідоме Розстріляне Відродження. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2016. 768 с. ISBN 978-966-03-7531-4
  92. Юрій Винничук. Міфи та легенди українців. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2017. 224 с. ISBN 978-966-03-7167-5
  93. Юрій Винничук. Антологія української містичної прози. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2018. 408 с. ISBN 978-966- 03-8110-0
  94. Юрій Винничук. Соловецький етап. Антологія. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2018. 492 с. ISBN 978-966- 03-8102-5
  95. Юрій Винничук. Українська модерна проза. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2018. 512 с. ISBN 978-966- 03-8014-1
  96. а б в г д Петро Птаха.Винничук як торгова марка. ПІРАМІДА — Поступ, 14-15 ЛИПНЯ 2001 року
  97. Львівський Шерлок Голмс. Детектив — Поступ, № 115 (773), 28-29 липня 2001 року
  98. Упорядники Юрій Охріменко, Борис Корпан та Наталя Космолінська. Львівський Шерлок Голмс — Критика, жовтень 2001
  99. Р. І. Іваничук. Дороги вольні і невольні: Щоденники. 1991-1994. Харків: Орбіта, 2016. 555 стор. (Державна програма "Українська книга" 2016 року). ISBN 978-617-7466-08-5
  100. Юрій Винничук (упорядник). Сороміцькі оповідки. Критика, 2008
  101. Филатов, Антон. Екранізації творів письменника Юрія Винничука. www.cutinsight.com. 
  102. Хоменко, Святослав (6 груд. 2016 р.). Юрій Винничук: "Лежень – це я" — через www.bbc.com. 
  103. Перелік кінопроектів, допущених до участі в Одинадцятому конкурсному відборі (заявки додаються). Держкіно, 2019
  104. Діви ночі (2020) — заявка на 11-ий пітчинг Держкіно. Держкіно, 2019
  105. 🎞Від Лозниці до «Як я вбив Бандеру»: 276 фільмів на конкурсі Держкіно. Телекритика, 31.05.2019
  106. Винничук Юрій // PEN-Ukraine, 2018
  107. «Танго смерті» Винничука стало Книгою року BBC-2012. ZAXID.NET. 
  108. Нагороджені - Новини - Золоті письменники України. goldenwriters.com.ua. 
  109. Форум галицької кухні, 13-14 березня 2013 року, Львів // Часопис «Ї», 2013

ПосиланняРедагувати

  Зовнішні відеофайли
  Ю. Винничук. "Убий підараса" (2011)
  Мультфільм «Історія Одного Поросятка» за мотивами однойменної казки Ю. Винничука (1994)
  Мультфільм «Як метелик життя вивчав» за мотивами однойменної казки Ю. Винничука (1997)
  Мультфільм "Лежень" за мотивами однойменної казки Ю. Винничука (2013)