Вагилевич Іван Миколайович

Іва́н Микола́йович Вагиле́вич (пол. Iwan Wahylewycz; псевд. і крипт.: Вагилевич Далибор, Волк Заклика; 2 вересня 1811, с. Ясень, нині Калуський район, Івано-Франківська область — 10 червня 1866) — український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч і греко-католицький священник. Один з авторів альманаху «Русалка Дністровая».

Іван Миколайович Вагилевич
Іван Миколайович Вагилевич
Іван Вагилевич
Ім'я при народженні	Вагилевич Іван Миколайович
Псевдонім	Вагилевич Далибор, Волк Заклика
Народився	2 вересня 1811(1811-09-02) с. Ясень, нині Рожнятівський район, Івано-Франківська область, Україна
Помер	10 червня 1866(1866-06-10) (54 роки) Львів, нині Україна
Поховання	Личаківський цвинтар :
Громадянство	Австрійська імперія
Національність	українець
Діяльність	прозаїк, поет
Alma mater	ЛНУ імені Івана Франка
Мова творів	українська
Членство	Руська трійця
Вагилевич Іван Миколайович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Життєпис

Народився у сім'ї пароха в селі Ясень (нині Калуського району Івано-Франківської області, Україна, тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія).

Закінчив нормальну школу в Бучачі, потім — цісарсько-королівську гімназію Станиславова (1829). Навчався у Львівській духовній семінарії, яку закінчив 1839 року. Під час навчання брав участь у польських конспіративних організаціях.

Був одним із зачинателів нової української літератури в Галичині. Співавтор збірок «Зоря» у 1835 році (заборонена цензурою) та «Русалка Дністровая» у 1837 році, (дозволена цензурою Угорського королівства і видана у Будапешті, але заборонена цензурою Греко-Католицької Церкви). 1833 року разом з Маркіяном Шашкевичем і Яковом Головацьким організував «Руську трійцю». Через діяльність у ній Івана Вагилевича висвятили на священика лише через сім років після того, як він завершив семінарію.

У 1846–1848 роках був душпастирем у селі Нестаничі (тепер Радехівського району). За даними Романа Горака, перший його запис в метричних книгах парафії — від 14 листопада 1846 року, останній — 23 серпня 1848 року. Сюди був скерований митрополичою консисторією за сприяння митрополита Михайла Левицького, перебував під наглядом графині Коморовської. Проживав у тому самому будинку, що М. Шашкевич.

Під час «весни народів» Іван Вагилевич 1848 року самовільно залишив парафію та виїхав до Львова. Він перейшов на полонофільські позиції: проповідував ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі, став редактором газети угруповання полонізованої української шляхти «Собор Руський» — «Дневник руський» і сформулював на її шпальтах програмні засади модерного українського націоналізму.

Після розгрому революціонерів кардинал Михайло (Левицький) позбавив Івана Вагилевича духовного сану за самовільне залишення ним парафії. У цій ситуації вирішив перейти на лютеранство. Так він втратив підтримку своїх покровителів — князя Леона Сапіги та графа Мавриція Дідушицького — куратора бібліотеки Оссолінських, тепер — Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника НАН України, який наполіг на його звільненні. Вагилевич пропрацював лише дев'ять місяців у 1851 році на посаді кустоша (директора) бібліотеки.

Іван Вагилевич ледве зводить кінці з кінцями, тяжко працюючи, аби прогодувати дружину та дітей: був перекладачем української мови, друкував статті в «Газеті львівській», коригував виступи депутатів Галицького сейму, з 1862 року недовго працював перекладачем «Крайового виділу». Брав участь у підготовці нового видання словника польської мови Лінде. 1862 року одержав посаду міського архіваріуса, на якій працював до самої смерті.

Іван Вагилевич помер 10 травня 1866 року у Львові. Короткий некролог надрукували в газеті «Слово». Його могилу на Личаківському цвинтарі розшукати неможливо. На полі № 5 стоїть гранітний обеліск із його іменем, надписом українською мовою проте існують твердження, що ця могила не автентична. Зокрема, Роман Горак стверджував про його встановлення як символічного у 1987 році неподалік могил М. Шашкевича, І. Франка.

Сім'я

Дружина — Амалія, померла 3 лютого 1882 року в 55-річному віці. Останні роки мешкала по вулиці Каліча Гора, 4. Діти:

• Володимир, учень класичної гімназії, помер 11 березня 1863 року в 16-річному віці
• Михайло, помер 3-річним 5 січня 1864 року.

З родиною мешкав певний час у будинку Тадея Василевського на вулиці Каліча Гора, 5.

Наукова діяльність

Писав українською і польською мовами. Перекладав також із чеської мови. Основна його мовознавча праця «Граматика малоруської мови в Галичині» (1844 року, опублікована 1845 року, польською мовою) відіграла помітну роль у лінгво-дидактиці краю. Інша праця — «Розправа про південно-руську мову» (1843, польською мовою) залишилася у рукопису.

Попри складні життєві обставини, він не залишав своїх наукових занять і плідно співпрацював з Авґустом Бельовським на ниві історичної науки, передусім джерелознавства. Так Вагилевич взяв участь у виданні фундаментальних видань «Akta grodzkie i ziemskie» та «Monumenta Poloniae Historica». Писав також власні праці, які мають зразкове джерелознавче підґрунтя.

Підготував опис дако-романської мови з додатком дакійсько-польського словника «Наука про дакійсько-романську мову» (не опублікована, польською мовою). Збирав і опрацьовував лексичні матеріали для словників, зокрема, українсько-німецько-латинського.

Етнографічні праці — «Гуцули, мешканці Східного Прикарпаття» (1837 р.), «Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині» (1839 р.) та «Лемки, мешканці Західного Прикарпаття» (1841 р.) — містять цінний діалектичний матеріал.
З етнографічними працями Івана Вагилевича пов'язується початок наукового вивчення мови і культури Гуцульщини.

Творчі набутки

Автор романтичних балад, поезій у прозі, серії статей про українську літературу. Перекладав «Слово о полку Ігоревім» українською і польською мовами, давши науковий коментар (опубліковано у ЗНТШ, т. 234. Праці філологічної секції. Л., 1997).

З 1835 року і до кінця життя виступав, в основному, як учений, друкуючи свої цікаві фольклорно-етнографічні та історичні розвідки в руських (українських), чеських і польських виданнях («Русалка Дністровая», «Часопис чеського музею», «Варшавська бібліотека», «Бібліотека Оссолінських», «Родинне коло», «Дневник Руський», «Gazeta Lwówska» та іншій місцевій періодиці). Наукова спадщина Івана Вагилевича й досі не зібрана і не вивчена.

• Співавторство «Русалки Дністрової» → 1837 році
• «Гуцули, мешканці Східного Прикарпаття» → 1837 році
• «Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині» → 1839 році
• «Лемки, мешканці Західного Прикарпаття» → 1841 році
• «Про упирів та відьом» → 1840 році
• «Монастир Скит у Маняві» → 1848 році
• «Замітки о руській літературі» → 1840 році
• «Наука про дакійсько-романську мову» → 1845 році
• Вагилевич І. Дакійсько-романська мова // Переклад,упорядкування,передмова та додатки Євгена Мельника. Дрогобич,2023.48 с.
• «Граматика малоруської мови в Галичині» → 1844 році
• «Розправа про південно-руську мову» → 1843 році
• «Замітки о руській літературі» → 1848 році
• «Початкові правила малоруської граматики» → 1846 році
• Літературна розвідка «Передговор к народним руським пісням» (передмова з Русалки Дністрової)
• Співавторство «Akta grodzkie i zemskie» та «Monumenta Poloniae Historica»
• Поезії з «Русалки Дністрової»
• Вагилевич В. Грамматика языка малорусского в Галиции / сочиненные Иваном Вагилевичем. —– Львов: Печатано в Ин-те Ставропиг., 1845. — 190 с. [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]
  • «Мадей»
  • «Жулин і калина»
  • «Колядки» (ймовірні Вагилевичеві обробки із Русалки Дністрової)
  • «Ладкані» (ймовірні Вагилевичеві обробки із Русалки Дністрової)
  • «Гагілки» (ймовірні Вагилевичеві обробки із Русалки Дністрової)

• Переклади на польську та руську-українську мови:
  • «Дочка Слави» → поема чеського письменника Яна Коллара → !!! році
  • «Краледворський рукопис» → окремі твори В. Ганки та Й. Лінди → !!! році
  • «Слова о полку Ігоревім» → на українську та польську мови → !!! → !!! році
  • «Повість минулих літ» → на польську мову → !!! році

Цікавий факт

Граф Маврицій Дідушицький у передмові до свої праці «Kronika domowa Dzieduszyckich (1865)» висловив вдячність Івану Вагилевичу за допомогу в її написанні.

Вшанування Івана Вагилевича

Незважаючи на всю суперечливість життя та творчості Івана Вагилевича , він залишається для українців шанованою персоною, будучи одним із зачинателів українського руху просвітництва та першовідкривачем багатьох фольклорних українських тематик. Тому в багатьох містах та селах України шанують автора «Руської трійці»: називаючи вулиці його іменем, ставлячи меморіальні дошки та пам'ятники.

31 грудня 2013 року в Івано-Франківську відкрили перший у світі пам'ятник «Руській Трійці». Серед постатей на пам'ятнику є, зокрема, Іван Вагилевич. 30 липня 2015 року сквер, де стоїть пам'ятник, перейменували на Сквер імені Руської Трійці. В Івано-Франківську також є Вулиця Івана Вагилевича.

Джерела

• Возняк М. Галицкие граматики української мови першої половини XIX віку. — Львів, 1911.
• Горак Р. Задля празника. У сутінках. — К. : Радянський письменник, 1989. — 374 с. — ISBN 5-333-00206-1.
• Гриценко П. Ю. . Вагилевич Іван Миколайович // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
• Гуменюк М., Кравченко Є. . Маркіян  Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Бібліографічний покажчик. — Львів, 1962.
• Дем'ян Г. Іван Вагилевич  — історик, народознавець. — К., 1993.
• Дзьобан О.  Іван Вагилевич. Покажчик рукописів праць та матеріалів до біографії. — Львів, 1986.
• Жадько В. О. . Український некрополь. — К., 2005. — С. 135
• Купчинський О. «Слово о полку Ігоревім» у перекладах, переспівах і дослідженнях першої пол. XIX ст. — Львів : Записки НТШ, 1997. — Т. 234.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Медведик П., Петраш О. Вагилевич Іван Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 218. — ISBN 966-528-197-6.
• Нахлік Є., Нахлік О. Вагилевич Іван Миколайович // Франківська енциклопедія : в 7 т. / редкол.: М. Жулинський, Є. Нахлік, А. Швець та ін. — Львів : Світ, 2016— . — ISBN 978-966-914-033-3.
• Огоновскій О. Исторія литературы руской. — Львів, 1894. — Ч. 4.
• Петраш О. Руська трійця. — К., 1986.
• Розумний Я. (редактор). Маркіян Шашкевич на Заході. — Вінніпег : Інститут-Заповідник Маркіяна Шашкевича, 2007.
• Семчинський С. В.  Фонетичні особливості «Дакійського словника» І. М. Вагилевича // Вісник Київського університету. Серія філологічна. — 1970. — № 12.
• Стеблій Ф. І. Вагилевич Іван Миколайович [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 425. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Франко І. Я. До біографії Івана Вагилевича. // Франко І. Я.  Зібрання творів. — К., 1982. — Т. 37.

Посилання

• ІВАН ВАГИЛЕВИЧ | Програма «Велич особистості» | 2016 (ВІДЕО)
• Твори Івана Вагилевича // Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацкого. Виданє друге (З додатком творів: Івана Вагилевича і Тимка Падури). — У Львові, 1913. — С. 337—379.
• Біографія. Поезії, переклади, статті, листи [Архівовано 22 травня 2009 у Wayback Machine.]
• Ігор Чорновол. Єретик. Іван Вагилевич. — Львівська газета, № 156, 02.09. 2005
• І. Вагилевич і «Слово о полку Ігоревім» [Архівовано 25 червня 2007 у Wayback Machine.]
• Сергій Єфремов про І. Вагилевича в «Історії українського письменства»
• Детальніше про Івана Вагилевича та взірці його творів [Архівовано 26 листопада 2020 у Wayback Machine.]
• Поезії Івана Вагилевича [Архівовано 26 листопада 2020 у Wayback Machine.]
• Швачка, Т. О. Вагилевич Іван Миколайович / Т. О. Швачка // Українська бібліотечна енциклопедія. — Режим доступу вільний, назва з екрана. [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.]