Відкрити головне меню

Степа́н Іва́нович Налива́йко (26 вересня 1940, село Масевичі, нині Рокитнівського району Рівненської області) — український сходознавець-індолог, письменник, перекладач. Член Національної спілки письменників України (з 22 січня 1981 року, Київська міська організація НСПУ).

Степан Наливайко
Степан Іванович Наливайко
Народився 26 вересня 1940(1940-09-26) (79 років)
Масевичі, Рокитнівський район, Ровенська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство УРСР
Україна Україна
Національність українець
Діяльність перекладач
Alma mater Національний університет Узбекистану (1967)
Член Національна спілка письменників України

ЖиттєписРедагувати

Народився 26 вересня 1940 року в селі Масевичі Рокитнівського району на Рівненщині в селянській родині. Після закінчення середньої школи працював на будовах Казахстану й Узбекистану. Закінчив факультет східних мов (індійське відділення) Ташкентського університету (1967). Навчався в Лакхнауському університеті (Індія, штат Уттар-Прадеш). Працював у видавництві художньої літератури «Дніпро», журналі іноземної літератури «Всесвіт». Зараз — завідувач кафедри іноземних мов і порівняльних досліджень у науково-дослідному Інституті українознавства МОН України, викладач індологічних дисциплін у Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка. Сходознавець-індолог, перекладач, член Спілки письменників України.

ТворчістьРедагувати

Переклав з мов хінді, урду та англійської близько двох десятків романів і повістей індійських письменників: Премчанда (роман «Жертовна корова»), Наґарджуна, Крішана Чандара (романи «Пагони бурі», «Ой не течи, Ганго, вночі»), Рамеша Ракші («27-й бенареський»), Бгішама Сахні («Звати її Басанті»), Мані Мадгукара, Т. Ш. Піллаї, Р. К. Нараяна («Гід», «Продавець солодощів»), Т. Ш. Піллаї («Дві пригорщі рису»), Нагарджуна («Діти Варуни»), Аніти Десаї («Село над морем») та ін. Видав «Індійські прислів'я та приказки» (1983), «Індійські народні казки» (1984), «Рамаяну» (1979), «Перо рожевої чакви» (збірка оповідань та казок індійських письменників для дітей — 1984 р.), «Міфи Давньої Індії» (2001).

Автор навчального посібника з мови хінді (1997).

Досліджує українсько-індійські етнічні, історичні, мовні, фольклорні, етнографічні й міфологічні зв'язки. Автор трьох монографій з цієї тематики: «Таємниці розкриває санскрит» (2000, перевидання — 2001) та її продовження — «Індоарійські таємниці України» (2004), третя — «Українська індоаріка» — побачила світ у вересні 2007. Також видані у 2008 — «Тисяча найновіших тлумачень давньоукраїнських назв, імен, прізвищ, термінів та понять (на індоіранському матеріалі)» і в 2009 — «Давньоіндійські імена, назви, терміни: проекція на Україну».

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати