Національний університет Узбекистану імені М. Улугбека
Національний університет Узбекистану імені Мірзо Улугбека (узб. Mirzo Ulugʻbek nomidagi Oʻzbekiston milliy universiteti, Мирзо Улуғбек номидаги Ўзбекистон миллий университети) — найстаріший вищий навчальний заклад в Узбекистані, перший радянський виш у Середній Азії. Заснований 1918 року.
| Національний університет Узбекистану | |
|---|---|
| УзНУ | |
 | |
| 41°21′04″ пн. ш. 69°12′18″ сх. д. / 41.35111111° пн. ш. 69.205° сх. д. | |
| Тип | національний |
| Країна |  Узбекистан |
| Розташування | Ташкент |
| Засновано | 1918 |
| Ректор | Марахімов Авазжон Рахімович |
| Студентів | 11 000[1] |
| Випускники | Категорія:Випускники Національного університету Узбекистану |
| Сайт | nuu.uz |
 | |
 National University of Uzbekistan у Вікісховищі | |
Колишні назви: Туркестанський державний університет (до 1923), Середньоазійський державний університет (до 1960), Ташкентський державний університет (до 2000)[2].
Ректор: доктор технічних наук, професор Авазжон Рахімович Марахімов.
Історія
ред.На початку XX сторіччя джадиди й місцева російська інтелігенція започаткували рух для організації Туркестанського мусульманського народного університету. Для координації дій створено раду зі 45 осіб[3]. Війна заморозила активність створення університету, й, водночас, після революційних подій 1917 року й значних суспільних змін, вирішено навесні 1918 року розпочати навчання.
Мусульманський народний університет був запланований як навчальний заклад, що дає вищу, середню та середню спеціальну освіту. Для здобуття вищої освіти передбачалося 5-річне навчання.
Радянська влада декларувала визнання народного університету, але насправді зовсім по-іншому бачила його діяльність. Восени 1918 року джадиди-засновники вишу стали жертвами комуністичних репресій. 21 квітня було оголошено про створення Туркестанського народного університету (ТНУ), а 14 травня 1918 року опубліковано розпорядження (№ 145) влади Туркестанської автономної республіки, підписане головою Ради народних комісарів Колесовим і комісаром з народної освіти Успенським. Воно інформувало: «… надалі скасовуються всі обмеження та перепони до вступу охочих учитися в тому чи іншому класі будь-якого навчального закладу Туркестанської радянської республіки. […] Школи всіх рангів і відомств відкриті тепер для всіх охочих учитися в них, незалежно від віку, національності, віросповідання і свідоцтв. Єдиною умовою для вступників до будь-якого класу будь-якої школи Туркестанської радянської республіки відтепер є бажання вчитися». Документи про наявність будь-якого освіти не були потрібні навіть під час вступу до університету, не було і вступних іспитів. Першим ректором став Олександр Васильович Попов — педагог, викладач, вихованець Санкт-Петербурзької духовної семінарії, навчався в Санкт-Петербурзькому університеті[4].
Перші місяці навчання було хаотичним, на лекції записувалися люди, щоб поговорити й провести час, вони дискутували й ходили по авдиторії, заважаючи викладачам. До вищої школи примикали середня та нижча школи, до яких записувалися навіть 7-річні діти: «коли подивишся на авдиторію, мимоволі виникає думка, що вона порожня, бо нема тих, для кого створений університет, немає робітників, службовців, прислуги і т. д., […] дорослих слухачів дуже мало, в деяких групах їх нема зовсім»[4].
З 1919 р. університет перейменовано в Туркестанський державний університет. З 1920 року в структурі університету було 6 факультетів: медичний, фізико-математичний, соціально-економічний, технічний, історико-філологічний і робітничий факультети. Історик Юрій Флигін відзначає, що повноцінне становлення ТНУ як вищого навчального закладу відбулося 1920 року з прибуттям до Ташкента так званих «потягів науки» із кваліфікованими російськими вченими та педагогами[4]. Перший потяг вирушив із Москви до Ташкента в лютому, а прибув аж у квітні 1920 року. У серпні-жовтні 1920 відправлено ще чотири ешелони, які доставили професорів і викладачів, обладнання та бібліотеку. Доставлено лабораторне обладнання, гербарії, колекції карт і понад 50 тисяч томів наукової та навчальної літератури[5].
1921 року університету передали територію під Туркестанський державний ботанічний сад, до того перебував у підпорядкуванні Туркестанського комітету у справах музеїв і охорони пам'ятників старовини, природи і мистецтва (рос. Туркомстарис).
1921 року вперше відбувся випуск 12 фахівців-медиків, а наступного року кількість випускників медичного факультету досягла 17 осіб.
1923 року відбутися випуски на сільськогосподарському факультеті, на факультеті меліорації, місцевого господарства та юридичному факультеті. Того ж 1923 року закінчену вищу освіту отримали 76 студентів, серед них 25 лікарів, 14 агрономів, 8 інженерів і 32 юриста[3]. Зростала й кількість слухачів: від 153 станом на 1920 рік, до 460 через два роки і 784 студентів 1923 року.
1925 року Рада міжфакультетських установ об'єднувала такі інститути: хімічний, фізичний, чистої та прикладної математики, геологічний, ґрунтознавства та геоботаніки, ботанічний, зоологічний, педагогіки і психології. Крім того, до її складу входили самостійні кабінети — геодезії, землезнавства, фізіології рослин та інші. До 1927/28 навчального року, були організовані нові кабінети — фізіології тварин, мікробіології, генетики і створена самостійна лабораторія спеціальних методів технічного дослідження. Факультети університету настільки розрослися, що з них почали формувати нові окремі вищі навчальні заклади та науково-дослідні установи. Так, у 1929-31 роках університет зазнав докорінної реорганізації: п'ять його факультетів з шести — медичний, східний, сільськогосподарський, факультет радянського господарства і права, інженерно-меліоративний з повним комплектом професорсько-викладацького складу, лабораторіями та обладнанням виділилися в самостійні вищі і вищі технічні навчальні заклади: в 1929 р.- Середньоазійський сільськогосподарський (САСХІ), Ленінабадський плодово-овочевий, Ашхабадский зооветеринарний, Середньоазійський бавовняно-іригаційний, Політехнічний і Середньоазійський геологорозвідувальний (Сагро) інститути. Пізніше від університету відбрунькувалися Таджицький вищий педагогічний інститут, Середньоазійські медичний і плановий інститути (ТАВПІ, САМІ, САПІ)[6].
У 1930-х роках назріла потреба створення історичного факультету, а 1 вересня 1935 року на історичний факультет зараховано перших 75 студентів[7]
1954 року Середньоазійському університету присвоєно ім'я Володимира Леніна. 1960 року перейменований на Ташкентський університет ім. Леніна, 1970 року отримав орден Трудового Червоного Прапора.
Станом на 1980 рік у Ташкентському університеті навчалося 17 тисяч студентів і були такі факультети: фізичний, математичний, прикладної математики і механіки, біолого-ґрунтовий, геологічний, георгафічний, історичний, філософсько-економічний, філологічний, юридичний романо-германської філології, сходознавства, журналістики[8].
Станом на 1990 рік в університеті працювало 1200 викладачів, станом на 2008 рік — 536 (серед них 126 докторів наук і професорів)[2].
Бібліотека
ред.У Науковій бібліотеці університету (головна бібліотека і бібліотеки факультетів) знаходиться бл. 3 млн одиниць зберігання. Це одна з найстаріших і найбільших бібліотек Узбекистану, створена як книгозбірня Народного університету 1918 року. З 1926 року отримує обов'язковий примірник книг і журналів, надрукованих у Середній Азії, з 1938 року — надрукованих у всьому СРСР[9]. 1969 року бібліотека отримала статус «наукової», а з 1976 року стала науково-методичним центром вишів Узбецької РСР.
Факультети
ред.У складі Національного університет Узбекистану діють такі факультети:
- біологічний
- географічний
- економічний
- журналістики
- зарубіжної філології
- математичний
- узбецької філології
- фізики
- філософії
- хімії
- юридичний
Випускники
ред.Серед випускників:
- Абдураїмов Азамат Берадорович — узбецький футболіст, футзаліст, футбольний тренер та журналіст, випусник факультету журналістики
- Ахмедбаєв Адхам Акрамович — міністр внутрішніх справ Узбекистану (2013—2017)
- Ахмедов Карім Садикович — фізикохімік
- Бернштейн Інна Абрамівна — літературознавець
- Бєлозерський Андрій Миколайович — молекулярний біолог
- Дуюнова Віра Іларіонівна — волейболістка
- Звєгінцев Володимир Андрійович — мовознавець
- Ізраель Юрій Антонович — метеоролог
- Канаш Сергій Степанович — селекціонер
- Карімова Гульнара Ісламівна — донька Іслама Карімова
- Кременцов Леонід Павлович — мовознавець
- Кудряшов Серафим Миколайович — геоботанік
- Массон Вадим Михайлович — археолог
- Слонім Юдиф Мойсеївна — астроном
- Аали Токомбаєв — письменник
- Цукерванік Ісаак Платонович — хімік
- Юлдашев Нігматілла Тулкінович — в.о. президента Узбекистану у вересні 2016 року
- Ющенко Катерина Логвинівна — кібернетик
Примітки
ред.- ↑ http://yubiley.nuu.uz/index.php?lk=main&ln=ru
- ↑ а б Бату Джаханов, К 90-летию Ташкентского Государственного университета (fergananews.com, 2008) (рос.)
- ↑ а б Образование национального университета узбекистана. Этапы становления [Архівовано 30 листопада 2017 у Wayback Machine.] (nuu.uz) (рос.)
- ↑ а б в Юрий Флыгин. Ранние страницы истории Национального университета Узбекистана (ziyouz.uz, 05.09.2013) (рос.)
- ↑ Академия наук в интеллектуальной истории Узбекистана. Глава I. Часть 1. У истоков Академии наук Республики Узбекистан: Поиск и формирование (рос.)
- ↑ Из истории Среднеазиатского университета (рос.)
- ↑ Alma mater Ташкентская и Среднеазиатская [Архівовано 23 вересня 2017 у Wayback Machine.] (mytashkent.uz)
- ↑ Советский энциклопедический словарь/Гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М.: Сов. энциклопедия, 1985. — С. 1305.
- ↑ Ўзбекистон Миллий Энциклопедияси (Ў ҳарфи), б. 40-41.
Джерела
ред.
- Офіційна сторінка університету (узб.) (рос.) (англ.)
- Ўзбекистон миллий университети // Ўзбекистон Миллий Энциклопедияси, Ў ҳарфи. — Тошкент: Давлат илмий нашриёти. — Б. 38-40.