Скіфська мова
Скіфська, або скитська мова — мова європейських скіфів (сколотів) класичного та еліністичного періоду, яка належить до східних іранських мов, індоіранської групи індоєвропейської мовної родини. Належить до давньоіранських мов.
Скіфська мова | |
---|---|
Поширена в | Скіфія Європейська |
Регіон | Степова та лісостепові зони України (VI ст. до н. е. — II ст. н. е.); Пн. Кавказ (VII ст. до н. е); Добруджа (II ст. до н. е. — II ст. н. е.) |
Носії | Мертва мова |
Писемність | неписемна |
Класифікація | Індоєвропейські мови
|
Належність | Давньоіранські мови (за історико-фонетичними особливостями) |
Офіційний статус | |
Коди мови | |
ISO 639-3 | не визначено |
SIL | за ISO 639 не визначено |
Інколи під визначенням «скіфська мова» розуміють сукупність «скіфо-сарматських діалектів» — мов (діалектів) «іраномовних сакських чи скіфських племен, розповсюджених в сер. І тис. до н. е. на величезній території — від узбережжя Чорного моря до кордонів Китаю»[1]. Саме така сукупність давньосхідноіранських мов має код xsc й у цій статті не розглядається.
Отже, аналіз наявного матеріалу дає підстави для припущень, що скіфська була близька до мов, які згодом лягли в основу таких мов, як пушту, бактрійська, мунджанська-їдга[2] (далі мови бактрійського кола).
Фонетичні особливості скіфської мови
ред.Враховуючи те, що базовим критерієм класифікації іранських мов залишаються історико-фонетичні мовні ознаки, нижче оглядово наведено висловленні думки, відповідно до сучасного стану вивчення скіфської мови, з попереднім зводом спільних для усіх (не без винятків) східноіранських мов іновацій у фонетиці.
Праір. | Зах.ір. | Сх.ір. |
---|---|---|
*b- | b- | β- |
*d- | d- | δ- |
*g- | g- | γ- |
*č- | č- | c- |
*-ft- | -ft- | -vd- |
*-xt- | -xt- | -γd- |
Початкова загальноіранська |
Похідна скіфська |
Приклади |
---|---|---|
*d | *l (окрім γd, nd) |
Παραλάται = paraδāta- Παιρίσαλος = Παιρισάδης |
*xš- | *š/s- | Σαιταφάρνης < *Xšaitafarna Ῥευσίναλος < Ῥευξιναλῶς |
*ś | *θ | Σπαργαπείθης < *Spargapaiśa- Ἀριαπείθης < *Aryapaiśa- |
*-nt- | *-d- (?) | Μαδύης < *mantu- Ἀμάδοκοι < *a-mantu-ka- |
*-θ- | -ø- (?) | *pāyah < *paθayah (з Ἐξαμπαῖος) |
*-š- | -ø- (?) | σποῦ < *spaḱsu καραρύες < *kərəšaru- |
*h- | -ø- (?) | Ἀτέας < *Hatya- |
*tṷ | *t (?) | Τάξακις / Τόξαρις < *Tṷaxša-ka- Σκόλοτοι < *Skula-tva |
*ṷ- | ø (?) | Ὄρικος < *Ṷarika-/Ṵaryaka- |
За М. Д. Бухаріним
ред.- д. іран. *d > сх. іран. *δ > скіф. *l (λ)[4];
- монофтонгізація дифтонгів, що передавалися давньогрецькою за допомоги коротких голосних: д. іран. *au > скіф. *ō > грецька ο[4];
- початкове д. іран. *xš- > скіф. *s/š[5].
За С. Р. Тохтасьєвим
ред.- закрита артикуляція скіф. *u — передача переважно грец. ο, інколи грец. υ[6];
- праір. *d > сх. іран. *δ > скіф. *l[7];
- праір. *ś (*ć) > скіф. *θ (відомі й *ś > *s)[7];
- праір. *gh+t > скіф. *γd[7];
- праір. *k+t > скіф. *xt[7];
- праір. *śṷ (*ćṷ) > скіф. *sp[7];
- праір. *au > скіф. *ō[8].
Дуже цікавим додатком для вивчення мови скіфів (принаймні на останню половину V ст. до н. е.) є комедія Арістофана «Жінки на святі Тесмофорій», яку було написано ним до/близько 410 р. до н. е.. Отже, як особливості вимови Скіфа, серед іншого, визначено наступне:
- аттичні аспірати θ, φ, χ вимовлялися як проривні τ, π, κ;
- наявність початкової h- (х-);
- відсутність різниці між довгими голосними ī та ē (відтворення еллінської «сильної» [e] «слабкою» [i])[9];
- відсутність кінцевих -ν та -ς[10].
Показовою є й вимова Скіфом антропоніму грец. Ἀρτεμισία — *Artamṷxšā (< грец. Ἀρταμουξία).
Резюмуючи
ред.З більшою чи меншою впевненістю характерними особливостями мови скіфів наразі можна визначити наступне (ір. — пра-/загальноіранська мова).
- ір. *aṷ > скіф. *ō (у позиції перед приголосною)
(Διθαγοιαι < *dṷai- + *hau-).
- — ір. *-aṷa- > скіф. *-aṷ-
- — ір. *-aṷa > скіф. *-aṷa
- ір. *d > скіф. *l
(Σκόλοτοι < *skulatā < *skudatṷa; Πάλακος < Palaka < Pāδaka; Παραλάται < paralata- < *paradāta-; Σαύλιος < *Saulya- < *Saudya- тощо).
- ір. *dṷ > скіф. *d (у позиції перед голосною)
(’Ιδανθος (-έμις, -ούρας) < ір. *ṷaidṷant-; Διθαγοιαι < *dṷai- + *hau-)[1].
- ір. *d > скіф. *d, але можливо ір. *dṷ > скіф. *d
(Μαδύης < Madṷa; Ὀκταμασάδης < *hṷaxšta- + *ćad-ṷa).
- ір. *hṷ > скіф. *xṷ
(Άναχυρςις/Ἀνάχαρσις < *an(a)- *hṷ- *aršan-, Ὀποίη < *hṷ-apa(h)-yā)
- ір. *-nd- > скіф. *-nd-
(Κολανδάκης).
- ір. *-ršt- > скіф. *-rt-
(Par/Bar-ta-tū-a < *paršta- + *taṷa-).
- ір. *-rt- > скіф. ? та ір. *θr- / *-θr- > скіф. ?
певної уваги заслуговує повна відсутність у наразі відомих скіфських словах таких сполучень, і взагалі співвідношення *t та *θ, статус останньої залишаються невизначеними.
- ір. *śṷ > скіф. *sp
(ΧΑΡΑΣΠΟΥ, Τράσπιες, Iš-pa-ka-a-a).
- ір. *tṷ > скіф. *t (у позиції перед голосною)
(Τάξακις (-αμις, -αρις) < *taxša- < *tṷaxša-; Σκολότοι < *skulatā < *skudatṷa).
- ір. *ṷ > скіф. *ṷ
залишився як сонант, який у певних позиціях міг звучати як приголосний чи як голосний (короткий та подовжений).
- ір. *ṷa > скіф. *ṷ (за винятком сполучень *dṷa, *tṷa, *-aṷa)
(Ἀργότας < *arg-ṷata та інші з суф. *-ṷt; ’Ιδανθος (-έμις, -ούρας) < *ṷaid-ṷant-a; αυχάται < *aṷah-(a)t-a, Σαύλιος < *saṷa-*di-ya).
- ір. *-xšt- > скіф. *-xt-
(Ἀκτιγαίοˉ < *axšti- + *gai-; Ὀκταμασάδης < *hṷaxšta- + *ćad-ṷa).
- ір. *xt > скіф. *γd
(Ἰγδαμπαίης)
Окремої уваги заслуговують наступні припущення.
1. ір. *ś (*ć) > скіф. *θ
(Σπαργαπείθης / Ἀριαπείθος < *paiθa(h) < *paēs(a)-), ґрунтуючись на якому було висловлено припущення щодо виділення скіфської в окрему мову ще до розділу іранських мов на східну й західну мовні групи[7]. Але щодо геродотових грец. -πείθης виникають питання, а саме — тільки попередньо переглянутих на ресурсі Epigraphy.packhum.org — 171 згадка більше десятка грецьких антропонімів з такою складовою (грец. Ξενοπείθης, Διοπείθης, Νεοπείθης, Κλεοπείθης, Ε̣ὐπ̣ε̣ίθ̣η̣ς, Θεοπείθης, Ἐπιπείθης, Ἀριστοπείθης, Ἀνδροπείθης, Ἀξιοπείθης тощо). Припущення щодо зазначеної особливості у мові скіфів, побудоване на гіпотетичній відповідності згаданих Геродотом імен скіф. Σπαργαπείθης та масагетського Σπαργαπίσης, за близько півсторіччя досліджень не знайшло додаткових підтверджень, й, імовірно, названі антропоніми у передачі Геродота є елінізованими, найімовірніший залишаються етимології М. Фасмера[11].
2. ір. *xš- > скіф. š/s-
У цьому припущенні слабким місцем є власне матеріал дослідження:
- Σαιταφάρνης — сер. III ст. до н. е., не скіфське;
- Σατραβάτης Σπιθάμεω — сер. IV ст. до н. е. (CIRB 1066) з азійської частини Боспору — з Гермонаси, тобто є велика ймовірність не скіфського походження (сіндське, меотське, савроматське тощо, чи взагалі малоазійське) на додаток за умови належності Σατραβάτης до скіфської, це було б єдиним наразі відомим прикладом *-θr- у цій мові;
- Asampatas Плінія («NATURALIS HISTORIA», IV, XXVI, 88), яке походить безумовно з боспорських джерел, можливо, й відображає новий щабель розвитку скіфської мови, але для сер. V ст. до н. е. має архаїчніший варіант — геродотове Ἐξαμπαῖος (Ιστορίης, IV, 52, Ιστορίης, IV, 81).
І це не єдине свідчення поступового переходу скіфської від давньо- до середньо-іранського етапу розвитку мови. Починаючи з середини IV ст. до н. е. серед скіфських антропонімів зафіксовано перехід *p (*ph) > *f (Καφακης), який, ймовірно, ще не став регулярним. Якщо прийняти твердження В. Б. Хеннінга щодо африкат у середньоіранських мовах[12], то в анлауті пізньоскіфського Σεναμωτις ми можемо припустити *c-, яку було відбито на письмі грецькою Σ. Хоча, ці поодинокі факти (за умови, що самі припущення є вірними), найімовірніше, були тільки початком відповідних змін у фонетиці мови скіфів.
Враховуючи повну відсутність текстів скіфською, наразі є можливість для певних припущень щодо морфології скіфської лише на аналізі власних імен.
Отже, можна констатувати наявність категорії роду (чол. та жін.) принаймні на середину V ст. до н. е. Для жіночих імен епіграфічно підтверджено суфікси *-i (Ταβιτί, Ἀπί), *-ā (Ἀργίμπασα). Для чоловічих — *-a. Щодо числа — будь-які свідчення відсутні. Також відсутні будь-які свідчення щодо відмінків та відмінювання.
Для прикметників невідомі категорії числа, роду та відмінки. Можливо припустити суфікс категорій порівняння *-išta (Βορυσθένης) для найвищого ступеня.
У словоутворенні дуже поширеним (відповідно до обсягу матеріалу) є суфікс *-m-, ймовірно як суфікс прикметників, відносних чи первинного утворення (але, можливо, й суфікс іменника у непрямому відмінку).
Ймовірними є *-ṷa — суфікс прикметника від основи іменника та суфікси пасивних імен дії: *-ta (*-θa) — (*dita < *dṷai- + -ta — жах від лякати; *gaita- < *gai- + -ta — життя від жити).
У префіксальному словоутворенні можливо припустити наступні:
- *xṷ- — добро- (*(x)ṷpayā- < *hṷa-*apah-yā);
- *a-/*an- — не- (*anārya- < *a-*nar-ya).
Грецький алфавіт та звуки скіфської мови | |||||
---|---|---|---|---|---|
Літера гр. абетки |
Звуки скіф. | Приклад | Окремі сполучення |
Скіф. | Приклад |
α | *a *ā |
Ἀριάντας, Ἀτάκεος … Ἀσαίης, Ἀταης … |
|||
β | *β | Βαστάκας, Τυρβακος | |||
γ | *γ *h(?) |
Ἰγδαμπαίης Ταργιτάος |
|||
δ | *d | Ιδανθέμις, Διθαγοιαι | |||
ε | *e *ə |
Σεναμωτις, Ἐμινακο̄ … |
ει (?) | *ī (?) | |
ζ | *dz *z |
Μαζις Ἀλαζόνες |
|||
η | *ē | ||||
θ | *θ *č(?) |
Θαθαίην, Θατορακος |
|||
ι | *i *y |
Σκίλουρος, Σαριακος Ἄριαπείθης, |
|||
κ | *k | Κοκονακος, Κανιται … | κτ κσ κρ |
*xt *xš *xr |
Ἀκτιγαίοˉ, Ὀκταμασιάδης Τόκσαμις ΑΚΡΟΣΑ |
λ | *l | Λιπόξαϊν, Πάλακος, Κολανδάκης … |
|||
μ | *m | Μαδύης, Ιδανθέμις … | |||
ν | *n | Χανάκης, Ἀριάντας … | |||
ξ | *xš | Ἐξαμπαῖος, Αχαξης … | |||
ο | *o *ṷ *ō *xṷ- |
ΑΚΡΟΣΑ (?) Τόκσαμις, Θατορακος Βορυσθένης Ὀποίη, Ὀκταμασιάδης |
ου | *ṷ (uṷ) | Γνούρος, Σκίλουρος |
π | *p | Πατικα, Ἀπί … | |||
ρ | *r | Σαριακος, Ἀρίχο … | ρρ | ? | Άναγέρρης (?), Γέρρος |
σ / ς | *s *š *c *z |
Σκολότης, Ἀργίμπασα … Ἀσαίης Σεναμωτις Ταπερεσαίο |
|||
τ | *t | ΤΑΝΟΥΣΑ, Ἀκτιγαίο … | |||
υ | *ṷ *ī |
Άναχυρςő, αυχάται Λύκος |
|||
φ | *f | Καφακης | |||
χ | *x (kh) | Χανάκης, Άναχυρςő | |||
ω | *ō | Σεναμωτις, Σκώπασις |
Місце мови скіфів у східноіранській мовній групі
ред.1. Скіфська та мови «бактрійського кола»
ред.В загальному огляді певних питань іраністики Дж. Едельман зазначає:
Цікавий в методичному плані історико-фонетичний приклад переходу праіранської *d> *l у низці іранських мов регіону Гіндукушу (в пушту, мунджанській, їдга, бактрійській). Цей перехід традиційно розглядався в низці праць як генетично спільний, поєднуючий ці мови в генетичну підгрупу, відмінну від інших іранських мов. Були також спроби пояснити аналогічний перехід *d> *l в іранських мовах інших ареалів впливом бактрійскої мови або їхньою особливою генетичною близькістю з бактрійською. При цьому не враховувалося, що особливо близька спорідненість мов, що входять, в свою чергу, в одну сім'ю, визначається, як відомо, не артикуляційною схожістю рефлексів одиничного давнього прототипу, а … сукупністю системних інновацій, що відрізняють означену групу мов від інших мов цієї родини, менш близьких генетично. Однак залучення інших, не іранських, мов ареалу Східного Гіндукушу показало, що тут перехід *d> *l — ареальне явище, притаманне різним мовам означеного регіону, незалежно від їхньої генетичної приналежності, не тільки іранським. Крім того, він пов'язаний з певною типологією фонологічних структур і фонетичних змін…[13]
Докладніше.
1. «Сукупність системних інновацій» — на наявному скіфському матеріалі визначати зарано, але й відомі «інновації» досить переконливі. Слід зауважити, що бактрійська мова — середньоіранська (за часом) південно-східноіранська мова, відома нам з пам'яток І-VII ст.ст. Бактрійська була рідною мовою кушан, ширше тохарів-юечжі[14] й, імовірно, всі сучасні мови цієї групи (муджанська, пушту, їдга) походять від мов сакаравлів та тохарів-юечжі, які на межі II—I ст.ст. до н. е. розселилися на територіях сучасних Афганістану та Пакистану. Вже на час розселення юечжів та сакаравлів на цих територіях власне скіфську з однієї сторони та мови тохарів та сакаравлів з іншої розділяли більш як 500 років розвитку у різних умовах, в різному оточенні, під різними впливами. Навіть з урахуванням консерватизму кочових народів ми апріорі можемо бачити лише залишки «сукупності системних інновацій».
2. «Ареальне явище» — означений перехід *d > *l залишився без визначення ані природи, ані напрямку запозичень, ані їхнього часу, що, своєю чергою, залишає актуальним припущення щодо «ареальності» цього явища в інші (давніші) часи й у інших ареалах, можливо за часів скіфо-сибірської культурної спільноти, до міграції скіфів до Пн. Кавказу, тобто існування певної діалектної групи ще у праіранській мові.
Щодо сумнівності переходу d > δ > l у мові скіфів («діалекті „царських“ скіфів») у часи їхніх закавказьких навал, висловлено досить аргументовані тези[15].
Щодо «різних» діалектів різних племен скіфської орди, то наразі можна обґрунтовано говорити лише про дві її етноскладові — власне скіфів та залучених кімерійців (доскіфський елемент)[16]. Відповідно, логічними були б й дві мови (чи групи говірок). Як приклад — нічого не заважає бачити у таких словах, як грец. Τάναϊς, Βορυσθένης, Σκύϑαι доскіфський (кімерійський) елемент. Щодо скіфів та кімерійців слушною є наступна думка:
В цілому, мені здається, точка зору, згідно з якою кімерійці в період своїх вторгнень в Передню Азію були носіями «ранньоскіфської» археологічної культури, залишається найбільш обґрунтованою. До тієї ж культури, імовірно, належали і історичні скіфи. Йдеться про дві групи, які були дуже близькі між собою з культурної, а також, ймовірно, мовної та етнічної точки зору, але все ж досить чітко розрізнялися[17].
Історико-фонетичні особливості мов скіфів та бактрійської | ||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Праір. | Бактр. | Скіф. | Праір. | Бактр. | Скіф. | Праір. | Бактр. | Скіф. | ||
*b; *g | *β/*v; *γ | *β; *γ | *nč | *nζ | ? | *hr | *r | *xr | ||
*d | *l | *l | *-p-, *-t-, *-k- | *-b-, *-d-, *-γ- | *-p-, *-t-, *-k-[18] | *xr | *xr | ? | ||
*θ | *h | *θ (?) | *č, *ǰ | *c, *ʒ > *s, *z | *c, *ʒ | *hṷ | *xo | *xṷ | ||
*-k- | *-γ- | *-k- | *xt | *γd | *γd | *rš | *š | *rš | ||
*dṷ | *lβ, *β | *d | *ft | *vd | ? | *rž | *z | ? | ||
*tṷ | ? | *t | *xšt | *xt, *xš | *xt | *rz, *rs | *rz, *rs | *rz, *rs | ||
*θṷ | *lf | ? | *xšn- | *xn | ? | *rst | *št | *rt | ||
*nd | *nd | *nd | *śṷ | *sp | *sp | *rn | *r | *rn | ||
*nt | *nd | *nt | *fš | *f, *x | ? | *ṷr | *r | *ṷr | ||
*nk | *ƞg | *nk | *štk | *šk | ? | *xš | *š | *xš / *š | ||
*mk | *ƞg | *mk | *sr | *š | ? | *au | (*ava >) *ō | *ō | ||
*nθ | *h | *nθ | *-str- | *-š- | ? | *ṷa | *va | *ṷ[19] | ||
*ns | *s | ? | *θr | *hr, *r | ? |
Паралелі відомих антропонімів скіфів та саків | ||
---|---|---|
Скіфи (скіф. мова) |
Сакаравали (мова індо-скіф.) |
Праір. основа (можливий варіант реконструкції) |
Λύκος | ΛΙΑΚΟ / liako | *di̭ā- (Lyāka) |
Πατικα | Patika | *pat- |
Σπαλω (?) | ΣПАΛYРІОΣ / Spalahoro Spalagadamasa |
*spād- (Spālūra / Spālaura; Spālaγdama) |
2. Скіфська мова та сармато-осетинські діалекти
ред.Тривалий час скіфську мову розглядали як певний етап розвитку (через сарматську чи сармато-аланську) осетинської мови.[1] У виданні «Етимологічного словника іранських мов» щодо співвідношення скіфської, сарматської та осетинської визначено лише те, що вони східно-іранські й як «скіфо-сарматські діалекти та продовжуючу один з них (або їхню споріднену групу) осетинську».[20] Досліджувачі власне скіфської більш категоричні.
«… Теорію скіфо-сарматсько-осетинського мовного континууму має бути відкинуто. В історичний період мову причорноморських скіфів (власне, „царських скіфів“), з одного боку, і сарматську (і, ймовірно, її раніший щабель — савроматську) з осетинською, з іншого, поєднує тільки те, що обидві вони іранські, а саме східно-іранські …»[7]
Скіфський словник
ред.Примітки
ред.- ↑ а б в (рос.) Основы иранского языкознания. Кн. 1. Древнеиранские языки. М., Наука, 1979.
- ↑ а б (рос.)Кулланда С. В. Уроки скифского. Вопросы языкового родства. 5. 2011
- ↑ (рос.) Языки мира: Иранские языки. III. Восточноиранские языки. — М.: Индрик, 1999.
- ↑ а б (рос.) М. Д. Бухарин. Колаксай и его братья (античная традиция о происхождении царской власти у скифов). Аристей, VIII. 2013
- ↑ (рос.) М. Д. Бухарин. К дискуссии о языке скифов: переход др.ир. *xš- > *s- и его отражение в древнегреческом. Проблемы истории, филологии, культуры 02 (40). 2013
- ↑ (рос.) Тохтасьев С. Р. Остракон с поселения ольвийской хоры Козырка XII. Hyperboreus 8/1. 2002.
- ↑ а б в г д е ж (рос.) Тохтасьев С. Р. Проблема скифского языка в современной науке. Ethnic Contacts and Cultural Exchanges North and West of the Black Sea from the Greek Colonization to the Ottoman Conquest. Edited by Victor Cojocaru. Iani, 2005.
- ↑ (рос.)Тохтасьев С. Р. Иранские имена в надписях Ольвии римского времени. COMMENTATIONES IRANICAE. РАН ИВР. 2013.
- ↑ в оригіналі: англ. «He would probably adjust the quantity of the vowels and pronounce them either as [i:] and [i] or as [e:] and [e] according to the metre. In our case, it must be [i:] and [i] because [e:] and [e] would not have been rendered by [ει] (ι) and [ι] but instead by [ει] and [ε]. Thus, the Scythian's universal verbal ending -i(s) further illustrates the lack of quantitative vowel- opposition, and it shows that his speech was characterized by an iotacizing pronunciation of long [e:].»
- ↑ (англ.) A. Willi. The Languages of Aristophanes: Aspects of Linguistic Variation in Classical Attic Greek. Oxford, Oxford University Press. 2003.
- ↑ (нім.) M. Vasmer. Die Iranier in Südrußland. Leipzig. Markert & Petters. 1923.
- ↑ (нім.) Henning, W. B. «Mitteliranisch», in lranistik 1, Linguistik. Leiden, 1958.
- ↑ (рос.) Д. И. Эдельман. Некоторые проблемы сравнительно-исторического иранского языкознания. Вопросы языкового родства. М., 2009. № 1.
- ↑ (рос.) Расторгуева В. С. Основы иранского языкознания. Книга 2. Среднеиранские языки. М., Наука, 1981.
- ↑ (рос.) Иванчик А. И. К вопросу о скифском языке. ВДИ № 2. 2009.
- ↑ докладніше Сколоти
- ↑ (рос.) Иванчик А. И. Современное состояние киммерийской проблемы. Итоги дискуссии. ВДИ, 1999, № 2.
- ↑ в інтервокальній позиції відомі поодинокі свідчення (грец. Ταβιτί), непідтверджені епіграфічно (щодо останнього див. нижче *(x)uxtamacada-, етимологія С. Р. Тохтасьєва).
- ↑ окрім *dṷa та *tṷa
- ↑ (рос.) Расторгуева В. С., Эдельман Д. И. Этимологический словарь иранских языков. Институт языкознания РАН. М., Издательская фирма «Восточная литература».
Джерела
ред.як джерела використано виключно академічні праці щодо скіфської мови, видані починаючи з публікації Вітчака К. Т., тобто з 1992 р., в яких висловлено різні (часом протилежні) думки
- (рос.) Витчак К. Т.[pl] Скифский язык: опыт описания. Вопросы языкознания № 5, 1992, с. 50-59.
- (рос.) Тохтасьев С. Р.[ru] Проблема скифского языка в современной науке. Ethnic Contacts and Cultural Exchanges North and West of the Black Sea from the Greek Colonization to the Ottoman Conquest. Edited by Victor Cojocaru. Iani, 2005.
- (рос.) Иванчик А. И. К вопросу о скифском языке. ВДИ № 2. 2009.
- (рос.) Тохтасьев С. Р.[ru] Иранские имена в надписях Ольвии I—III вв. н.э. // Commentationes Iranicae. Сборник статей к 90-летию Владимира Ароновича Лившица. Санкт-Петербург. Нестор-История. 2013. 672 с. /
- (рос.) Кулланда С. В. Скифы: язык и этногенез. М.: Русский фонд содействия образованию и науке, 2016, 232 с. ISBN 978-5-91244-141-7