Відкрити головне меню
Парадний обладунок сакського царя, знайдений в іссикському кургані під Алма-Ати, Казахстан.[1]

Саки Семиріччя (сакаравли (грец. Σακάραυλοι), сакарауки (лат. Sacaraucae/Saraucae), шяка (санскр. śaka), індо-скіфи, се (кит.: ; піньїнь: Sāi)) — група кочових іранських племен, що мешкала у Семиріччі, на території сучасного Казахстану.

Область Семиріччя.

Щодо історії саків Семиріччя, то, наразі немає жодних епіграфічних згадок до часу їхньої міграції на південь, до східних кордонів Парфії, де вони стали відомими як сакаравли чи сакарауки. Джерелами для історичних досліджень тогочасних саків є здебільшого археологічні пам'ятки. Дуже цікавими, але й настільки ж суперечливими є епіграфічні пам'ятки та зображення тамг.

Отже, відомо, що у 166/5 рр. до н. е.. після жахливої поразки від хунну та усунів тохари мігрують з Ганьсу до Семиріччя, розбивають саків, й примушують останніх мігрувати на південь. Перетнувши Памір та Каракорум саки вийшли до долини Сват та Гандхари. Трохи згодом саки перетинають Гіндукуш та розселяються у Пенджабі та Таксилі. Звідти саки й далі поширюють свою експансію у південному напрямку, захопивши великі території, та давши нову назви захопленим територіям — Сакастан у сучасному Кандагарі.

У 129 р. до н. е. залучені до війни проти Селевкідів саки розбивають парфянське військо та вбивають Фраата ІІ Аршака.

Після поразки від Мітрідата II Аршакіда, напрямок експансії саків з західного змінився на східний, вони захоплюють Сінд, який з цього часу в індійській літературі зветься Шакадвіпа, а у епіграфічних пам'ятках сакських правителів — Сакастан (Saḵastanasa від Гандхари до Дрангіани) та, згодом, поширюють владу у південно-східному напрямку до Гуджарату та західних регіонів сучасної Індії, де династії Кшахарата та Кардамака (з гілкою Рудрасімха), більше відомі як Західні Кшатрапи, панують до V ст. н. е.[2]

Території розселення саків на індо-іранській межі.

Розселившись на величезних територіях, саки переважно не нищили місцеву еліту, а інкорпорували представників як різних елінських держав, так й місцевої родоплеменої верхівки. Наразі відомі монети династів, які носять грецькі імена (Артемідор тощо), але декларують свою належність до правлячої родини саків. У китайських джерелах царів Гандхари, яких у європейській історичній традиції називають індо-грецькими царями, у першому сторіччі до н. е. називають сесьцями, тобто саками. До власне саків ірано-індійського порубіжжя застосовується термін індо-скіфи.

На захоплених територіях саки не змогли утворити сталого політичного утворення. Відома лише декілька «царів царів» саків, які справді могли підтвердити свій титул — Май (Мога) Великий (перша чверть I ст. до н. е.), Аз I Великий (58/57 — ?), Гондофар I (19/20 — 45/46), держави яких, за сталою історичною традицією, започаткованою ще за часів, коли майже єдиним джерелом щодо історії саків у Індії була нумізматика, й досі називають окремими визначеннями: Індо-скіфське царство та Індо-парфянське царство. Наразі вже майже ні в кого не викликає сумніву наступна констатація:

«… розрізняти „індо-скіфів“ та „індо-парфян“ немає сенсу. Незважаючи на ономастичні паралелі з родиною Аршакідів, зв'язок Вонона, Гондофара та їхнього клану з парфянською династією залишається проблематичним…»[3]

Серед нумізматичних пам'яток середини I ст. відома низка монет з легендами «maharajasa rajarajarasa mahatasa Arṣakasa tratarasa jayatasa» та «maharajasa rajarajasa mahatasa Arṣakasa tratarasa» — «великий цар, цар царів Великий Аршак». Як відомо, Аршак — тронне ім'я усіх без виключення парфянських царів. Й ці емісії, найімовірніше, підтверджують оповідь Тацита щодо подій у Парфії у 46-47 р.р., а саме:

«(3) …Вар­дан, після низки вдалих битв, підкорив народи, що мешкали між названою річкою та річкою Сіндом, яка відокремлює дагів від аріїв… (5) Отже, встановивши пам'ятники та написавши на них написи, що славили його могутність й те, що жоден Аршакід до нього не обкладав ці племена даниною, Вардан повертається у Парфію, овіяний гучною славою, й тому ще нестриманіший та нестерпніший для власних підданих. Проти нього змовилися та під час полювання його вбили…»[4]

Після парфянської навали Вардана як єдине державне утворення Сакастан вже не існував, та, в решті решт, майже усі сакські держави були поглинуті за перших Великих Кушан.

Незважаючи на власну нездатність до сталого об'єднання, сакська еліта зробила великий внесок в історію різних держав — Парфянського царства, Імперії Сасанідів, Кушанського царства та, перед усім, Індії, де й наразі використовують системи літочислення, побудовані на започаткованих сакськими правителями ерах (Індійський цивільний календар, Вікрам Самват). В Індії саки переважно асимільовані, хоча висловлено думку, що сакське пожодження мають, принаймні, джати[5] та раджпути.[6]

Нижче оглядово наведено список представників низки сакських родів.

Зміст

Династії саків-аравалів докушанського часуРедагувати

Хронологія царів-царів саків та представників окремих сакських династій докушанського часуРедагувати

 


СуренаРедагувати

Докладно: Сурена (династія)

 
Мапа царства магакшатрапів Матхури (Mathura) (Північні Кшатрапи, Камуйя)

Камуйя (Камбуджа)Редагувати

Династія Камуйя/Камбуджа (Північні Кшатрапи) пов'язана з гілкою Сурена, що правила у Матхурі й Сагалі та з тубільними племенами камбуджа, що мешкали на цих територіях задовго до захоплення їх саками. У пізнішій брамінській традиції народи яуна (греки), пахлава (парфяни), камбуджа та шака (саки) об'єднувались у групу чи то північних варварів-чужинців, чи то кшатріїв, деградувавших до рівня шудр.

Наразі найпоширенішою є думка, за якою скіфи взяли під свій контроль Матхуру близько межі першої та другої третин першого сторіччя до н. е. За нумізматичними пам'ятками першим кшатрапом на цих територіях був Гаґамаша Гаґана (чи дві різні персони — Гаґамаша та Гаґана). Ступінь їхніх родинних зв'язків з наступними правителями чи взагалі їх наявність невідома.

Найбільш інформативним щодо перших Північних Кшатрапів є напис на Левовій Капітелі, який показує особливий статус дружини магакшатрапа Раджувули Айясі Камуйї та можливе поєднання у цьому шлюбі двох різних гілок сакської еліти.

Вже за сина Айясі та Раджувули Содаса Північні Кшатрапи попали у залежність до Кушан.

В подальшому саме з цією гілкою династії Сурена пов'язують заснування держави Камбоджа.


Ім'я Роки
панування
Ім'я та титулатура
грецькою
Джерело Ім'я та титулатура
пракритами
Джерело Примітки
Арта Сурена Χαραηωστει Σατραπει Αρταυου нумізматика Kshatrapasa pra Kharaostasa Artasa putrasa нумізматика перший наразі відомий правитель з саків на території Індії та кшатрап м. Чухса, слід враховувати той факт, що його ім'я відоме виключно як патронім, можливо рух саків до Індії за часів Мая-Моги очолював його син Харагоста.
Харагоста Камуйя Χαραηωστει Σατραπει Αρταυου нумізматика Kshatrapasa pra Kharaostasa Artasa putrasa нумізматика син Арти, перший з представників династії, хто носив ім'я Камуйя, яке згодом стало назвою цієї окремої гілки Сурена; щодо його місця у цій гілці Сурена, то показовим є той факт, що й його доньку Айясі, й його онука Судасу титуловано як (право)наступниця(-ик) Харагости
Khaṟaostasa yuvaraña CKI0048
Раджувула βασιλεως βασιλεως σωτηρος ιαιι нумізматика Chatrapasa apratihatacakrasa Rujuvulusa нумізматика серія монет з легендою грец. σωτηρος та брахмі apratihatacakrasa свідчить про певну важливу військову перемогу, можливо захоплення Сагала
mahakṣatrovasa Rajulasa CKI0048
Айясі Камуйя agramaheṣ̱ia Yasia Kamuia
dhitra Khaṟaostasa yuvaraña
CKI0048 дружина Раджувули з вельми красномовним титулом старша дружина Айясі, Камуйї донька, наступниця Харагости
Содаса Mahakshatrapaputasa Khatapasa Sodasasa нумізматика син та наступник Ражувули, син Айясі Камуйї, до титулатури додано (право)наступник Харагости; з нумізматичних джерел — на певному етапі (ймовірно третя чверть чи межа другої-третьої третини першого сторічча) залежність від Кудзули Кадфіза Кушана.
mahakṣatravasa Vajulasa putra Śuḍase kṣatrave Khaṟaosto ⟪Kamuio⟫ yuvaraya CKI0048
Харапаллана напис, датований третім роком Канішки
Ванаспара напис, датований третім роком Канішки
 
Мапа царства Апрака

Царі Апрака (Апракараджі)Редагувати

Апракараджі — династія раджів у місті Апрак. Першим відомим правителем є Віджайямітра, початок правління якого припадає на 12/11 р. до н. е. Щодо їхньої належності до правлячого роду саків є пряме епіграфічне свідчення — «Гондофарового небожа Індраварми, раджі Апрака, син та стратег Аспаварма» («Gupharasa bhratuputrasa Avakaśasa rajami Iṃdravarmaputre statree Aśpavarmame rajami», CKI 358).

Цікавим є факт того, що наступники правлячого раджі носили титул «син та стратег» (…putre statree), що є показником елінізації сакської верхівки, хоча й відомі вжитки більш поширенного в Індії kumara («принц»).

Іншим цікавим фактом є стан дружин апракарадж. За багатьма епіграфічними пам'ятками нам відомі імена дружин чи не всіх правителів Апраку.

У другій половині I ст. до н. е. царство Апрака було підкорено кушанами.

Нижче наведено імена правителів Апрака історичність яких поза сумнівом.

Ім'я Роки
панування
Ім'я та титулатура
пракритами
Джерело Примітки
Віджайямітра 12/11 до н.е. — 19/20р. Viyakamitras̱a Apracaraj̱asa CKI 176, CKI 241, CKI 242, CKI 257, CKI 358, CKI 265, CKI 359, CKI 402, CKI 405, CKI 454 Перший наразі відомий раджа Апраку; брат царя царів Гондофара, ймовірно, значно старший, вирогідно посів у Апраку за часів Азіліса чи Аза II; дружина (одна з дружин) Рухуні (Рухуньяка).
Індраварма 19/20р. — після 50/51 Vijayamitra­putrasa Itravarmasa apracarajasa CKI 241, CKI 242, CKI 257, CKI 265, CKI 364, CKI 405, CKI 930 В епіграфіці Індраварму згадано як принца (kumara), далі як сина та стратега батька та можливого попередника (небезсумнівно) Віджайямітри Апракараджі стратег (Vijayamitro Avacaraja ⟨*Iṃ⟩dravarmo stratego) і, в решті решт, в напису його сина Аспаварми його названо Апракараджа Індраварма; відоме ім'я дружини (чи однієї з дружин) — Утара
нумізматика
Аспаварма після 50/51 — ? Avakaśasa rajami Iṃdravarmaputre statree Aśpavarmame rajami CKI 358 В епіграфіці на відміну від своїх попередників, його згадано лише одного разу як Апракараджі Індраварми син та стратег Аспаварма (Avakaśasa rajami Iṃdravarmaputre statree Aśpavarmame).
 
Мапа царства магахшатрапів Озене (Аріяка, Західні Кшатрапи)

КшагаратаРедагувати

Кшагарата — найвідоміший сакський рід, який в жодній наразі відомій епіграфічній пам'ятці не декларував своєї належності чи родинних стосунків з правлячою сакською династією, тобто, наймовірніше, до неї не належав. Серед пастухів Декану й наразі є поширеним прізвище Кхарата, яке інколи пов'язують з цією династією.[7]

Отже, першою згадкою Кшагарата є монети з легендами кхар. kșaharada kșadapa jayata higataka higaraka bhadara — Кшагарати переможні Гіґатака та Гіґарака брати. Гіпотетично, вони були сатрапами Чухса (сучасний Чач) й поновили владу над Пенджабом разом з Харагостом, сином Арти, після нетривалого повернення Пенджабу під владу грецьких царів Аполодота II чи Діонісія, які, свого часу, захопили Західний Пенджаб по смерті Мая Сурени. Також з нумізматичних джерел відоме ім'я їхнього можливого наступника на ім'я Гастадата.

Наступна згадка Кшагаратів — мідяна пластина з Таксили у тексті якої згадано Кшагарата Чухси кшатрапа Ліяку Кудзулуку та його сина Патіку Кудзулуку (kṣaharatasa Cukhsasa ca kṣatrapasa Liako Kusuluko, CKI 46). Напис датовано 78 роком магараджі Моги Великого. У відомому написі з Матхури (CKI 48) серед сакських правителів різних територій згадано й великого кшатрапа Міїка Кудзулу Патіку Менаку (mahakṣatravasa Kusulaasa Patikasa Menakisa Miyikasa kṣatravasa), тобто Патіку вже офіційно називають «магакшатрапом», й він вже керує не Чухсою, а Міїком. У Чухсі близько цього часу ми можемо побачити кшатрапів Манігулу (Manigulasa Chatrapasa), «брата великого царя», та його сина й наступника Джигуньясу-Зейоніса, який згодом назве себе «великий кшатрап» (Manigula­putrasa Jihuniasa Mahachatrapasa).[8] Причини таких переміщень невідомі, наразі єдиним їхнім поясненням є фраза з «Періплу Еритрейського Моря»: «…керують /Скіфією/ парфянські царі, які весь час одне одного женуть…».

Окремо слід зазначити, що наразі невідомі епіграфічні пам'яти зі згадкою Кшагаратів, які датовано за ерою Аза I Великого. В обидвох відомих пам'ятках згадано великого попередника Аза I Мая-Могу, що може свідчити про не прості стосункі Кшагаратів з гілкою Сурена, яку представляв Аз I та його наступники. Можливо саме це було визначальним чинником нестабільного стану представників Кшагарата.

Як би не було, але наступний відомий Кшагарата — Абгірака/Айбірака (Kaharatasa katarapasa jayatasa Abhirakasa/ CATAPATOY CATPAΠOY AYBIPAKOY) з'являється далеко на півдні, започаткувавши в Удджайні державу, яку для зручності в новітній час називають Західні Кшатрапи. Після Абгіраки наразі відомі ще правителі, що звуть себе Кшагарата: Бгумака (Kshaharatasa Kshatrapasa Bhumakasa), Нагапана, цар та великий кшатрап (Rajna Mahakhatapasa Nahapanasa), який переніс столицю з Удджайна до Міннагару, втративши частину територій (Говардхану) у війні з Саттаваханом Шрі Шаттакармі Гаутаміпутрою після/близько 46-го року свого панування та його маловідомі наступники з нетривалими грошовими емісіями — Ладгана та Пісайя.

Ім'я Роки
панування
Ім'я та титулатура
грецькою
Джерело Ім'я та титулатура
пракритами
Джерело Примітки
Кшагарата Гіґатака та Гіґарака (брати) бл. сер.
I ст. до н. е.
ΣA•APATΗΣ ΣATPAΦΩ BAPTAPA нумізматика kșaharada kșadapa jayata higataka higaraka bhadara нумізматика гіпотетично вдруге захопили Таксілу після Аполодота II чи Гіппострата I, перебивши та наслідуючи монети останніх[9]
Кшагарата Гастадата третя чверть
I ст. до н. е.
ΟΣTΟΔATΟΥ ΣATPAΠOY ΣATAPATΟY нумізматика kșa[haratasa] kșatrapasa jayata[sa] [ha]stadata[sa] нумізматика наступник попередніх (?)[9]
Кшагарата Госпа третя чверть
I ст. до н. е.
[Σ]APAT… [Σ]ATPAΠOY ANIKHTO.. OΣΠΗOΣ нумізматика Chaharata Chadrapasa Jayatasa Hospisa нумізматика наступник попереднього (?)[10][11]
Кшагарата Ліяка Кудзулука 2-га трет.
I ст. до н. е.
kṣaharatasa Cukhsasa ca kṣatrapasa Liako Kusuluko CKI 46 перший наразі відомий Кшагарата та кшатрап м. Чухса; мідяна пластина Ліяки Кудзулуки — наразі єдина відома епіграфічна пам'ятка, яку датовано за «ерою Моги»
Патіка Кудзул(ук)а Менака остання трет.
I ст. до н. е.
Patiko CKI 46 син Ліяки Кудзулуки, кшатрап м. Міїка; у CKI 48 його згадано серед представників роду Сурена як «великого кшатрапа»
mahakṣatravasa Kusulaasa Patikasa Menakisa Miyikasa kṣatravasa CKI 48
Кшагарата Айбірака кін. I ст. до н. е. — поч. I ст. CATAPATOY CATPAΠOY AYBIPAKOY нумізматика Kaharatasa katarapasa jayatasa Abhirakasa нумізматика Ймовірно Айбірака/Абгірака перший з Кшагаратів правив територіями навколо Удджайна, які згодом стали центром держави, що наразі умовно зветься Західні Кшатрапи
Кшагарата Бгумака перша третина I ст. Kshaharatasa Kshatrapasa Bhumakasa нумізматика син Айбіраки
Кшагарата Нагапана до 31/32 — близько/до 77/78 rajño Kṣaharatasa Nahapanasa нумізматика син Бгумаки, чи не наймогутніший представник Кшагарата, наприкінці життя зазнав жахливої поразки від Саттаваханів
Кшагарата Ладгана близько/до 77/78 raña Chahatarasa Lodhanasa Bagaphanaputrasa нумізматика син Нагапани, можливо загинув у боротьбі з Саттаваханами
Кшагарата Пісайя близько/до 77/78 raña Chahara(*tasa) Pisayu Ladhanapu(*trasa) нумізматика син Ладгани, останній наразі відомий Кшагарата, можливо загинув у боротьбі з Саттаваханами; щодо родинних зв'язків з наступником Чаштаною, першим відомим представником династії Кардамака, інформація відсутня

Кардамака та РудрасімхаРедагувати

Саки Семирічча (Сакаравали, Сакарауки, Індо-Скіфи) в джерелахРедагувати

Саки в античних джерелахРедагувати

Страбон. Географія. 11.8.2.[12]Редагувати

11.8.2. найбільш відомі з кочовиків ті, що забрали у еллінів Бактріану, а саме: асії, пасіани, тохари, сакаравли

Юстин. Епітома твору Помпея Трога «Historiae Philippicae».[13]Редагувати

XLII. Асіанські царі токарів та загибель сарауків.

XLII. 1. (2)… скіфів було призвано за платню на допомогу парфянам проти Антіоха, царя Сирії, але з'явилися, коли війну було закінчено. Їх було безпідставно звинувачено в тому, що вони запізнилися з допомогою та відмовлено в обумовленій оплаті. Скіфи, невдоволені тим, що дарма робили таку далеку подорож, почали вимагати аби їм сплатили обумовлене, або скерували на іншого ворога. Ображені гонористою відмовою, скіфи почали грабувати парфянські землі. (3) Тому Фраат виступив проти них… (4) А сам Фраат повів з собою на війну військо з греків, яких полонив під час війни з Антіохом та з яким поводився гонористо та жорстоко… (5) Тому, коли греки побачили, що бойова лінія парфян затремтіла, вони перекинулися до скіфів та відплатили довгоочікуваною помстою за полон, знищив у кривавій різанині й парфянське військо, й самого Фраата.
2. (1) Замість Фраата було поставлено царем його стрия Артабана. Скіфи, задовільнившись перемогою та розграбувавши Парфію, повернулися додому. (2) Але й Артабана під час війни з тохарами, на яких він напав, було поранено у руку, й невдовзі він помер. (3) Йому наслідував його син Мітрідат, який за власну звитягу мав прізвище Великий… (5) Декілька разів він вів проти скіфів вдалі війни та став месником за ганьбу пращурів…

Періпл Еритрейського моря[14]Редагувати

38. За цією країною, де берег, через те, що затоки зі сходу глибоко врізаються в материк, вже згинається, немов ріг, починаються приморські частини Скіфіі, звернені до самої півночі, дуже низинні, з яких річка Сінт, найбільша з річок узбережжя Еритрейского моря, викидає в море величезну кількість води… Ця річка має сім гирл; вони вузькі та повні мілин, за іншими судноплавство неможливе, окрім як по одному — по середньому, на якому й стоїть приморський базар Барбарікон. Перед ним лежить маленький острівець, а в глибині материка — столиця Скіфії Міннагара; керують /Скіфією/ парфянські царі, які весь час одне одного женуть.

41. Відразу ж за Баракою затока Барігаза і берег країни Аріяки — початок царства Манбана /Нагапани/ й усієї Індії. Що лежить в глиб материка та межуює з Скіфією, мають назву Аберія, приморські ж — Сюрастрена… Столиця ж країни — Міннагара

47. За Барігазою в глиб материка мешкає багато народів: Аратрії, Арахузії, Гандараї, і народ Проклаїди, де розташована Олександрія Букефалія. А за ними живе дуже войовничий народ бактріянів

 
Мапа Сакастану з містами Сігал (Sigal), Барда (Barda), Мін (Min), Палакенти (Palacenti)

48. Є у ній на сході місто, що зветься Озене, у якому раніше був царський двір…

Ісидор з Хараксу. Парфянські станції.[15]Редагувати

17. Звідси Зарангіана, що простирається на двадцать один схойн.[16] Тут міста Парін та Кророк.

18. Звідси Сакастан, який також звуть Паретакеною, земля скіфів саків, протягом у шістдесят три схойни. Тут міста Барда, Мін, Палакенти та Сігал. Тут столиця саків та поруч розташовано місто Олександрія. Сел шість.

19. Звідси Арахосія, що простирається на тридцять шість схойнів. Парфяни звуть її Білою Індією. Тут міста Біут, Фарсана, Корохоа, Деметрія. Далі грецьке місто Олександрополь, столиця Арахосії, якою тече річка Арахота. До цього місця володіння парфян.

Корнелій Тацит (Аннали, VI, 31-32, 36, 42-44)[17]Редагувати
Лукіан. Довгожителі.[18]Редагувати

15. Сінатрока, парфянського царя, восьмидесятирічним поставлено у його країні сакаураками скіфами, що звели його на трон та підтримували сім років.

Саки в індійських джерелахРедагувати

Окрім згадок шаків у малоінформативних релігійно-філософських трактатах, де головним мотивом була популяризація думки про чужорідність та нице походження сакських династів та саків взагалі, наразі відома низка епіграфічних пам'яток, які так чи інакше стосуються саків.

Написи з печерного храмового комплексу у НасіціРедагувати
  • Напис #12 з печери #10 (уривок).

… у рік 42, місяця Весаки, Ушвадата, син Дініки, зять раджі Нагапани Кшагарата, кшатрап…

  • Напис #14а з печери #10 (уривок).

… Ушвадата, Сак, син Дініки, зять раджі Нагапани Кшагарата, кшатрап…

  • Напис #2 з печери #3 Гаутамі Балашрі, присвячений її сину Шрі Саттаркані Гаутаміпутрі (уривки).

… царя царів Шрі Саттархані Гаутаміпутри, царя Асіка, Асака, Мулака, Суратхи, Кукури, Апаранти, Анупи, Відабхи, Акараванті; володар гір Віндх'я, Чхавата, Парічата, Сах'я, Кангагірі, Мача, Сірітана, Малая, Махендри, Сетагірі, Чакора…
… що розпорошив гордість та пиху Кшатріїв, що винищив Саків, Яванів та Пахлавів; … що геть викорінив рід Кшагаратів…

Саки в ханьських джерелахРедагувати

Бань Ґу. Хань Шу.[19]Редагувати

XIII, 96/1. Цзибінь. Правління цзибіньського володара у місті Сюньсяні, від Чан'ань на 12200 лі. Від незалежний від духу,[20] та за кількістю населення та війська вважається сильним правителем. На пн.-сх. до місця перебування духу 6840, на схід до Уто 2250 лі. На пн.-сх. до Наньду дев'ять діб шляху. На пн.-з. межує з Великим Юечжі, на пд.-з. з Уішаньлі. В минулому хунну розбили Великого Юечжі. Великий Юечжі заволодів Дася, а володар се захопив на півдні Цзибінь. Народ се розділився та розпорошився та шляхом утворив декілька царств. Піддані Сюсюнь та Цзюаньду, що на північний захід від Шуле, усі є нащадками давніх сесців… Сполучення між Хань та Цзибінь розпочато за часів У-ді (141-87). У Цзибінь вважали, що Хань задалека, й ханьське військо не в змозі дістатися туди; тому Утолао неодноразово грабував та нищив ханських посланців. По смерті Утолао син його Дай успадкував владу та відправив посланця з дарунками; Ханьський Двір навзаєм послав гуаньдуюя Винь Чжуна супроводити посланця назад. Володар мав намір знищити Винь Чжуна, та останній, побачивши його наміри, змовився з князем Іньмофу, вбив володаря, звів Іньмофу до цзибіньського престолу та дав йому печатку з мотузками. Згодом Гюнь Хей, якого Чжао-ді (86-74) було відправлено посланцем до Цзибінь, розсварився з Іньмофу. Іньмофу закував його у колодки, вбив його товариша та біля 70 людей з посольсьтва, та відправив свого посланця до Двору з перепрошеннями. Сюань-ді (73-49), враховуючі віддаленість країни нічого не відповів, відпустив посланця за Сяньду та остаточно припинив зв'язки з Цзибінь. За Чен-ді (33—7) з Цзибінь було прислано посольство з вибаченнями та дарунками…

Країна Уішаньлі. Резиденція володаря країни знаходиться за 12200 лі від Чан'ані. Це велика країна з численним населенням та відмінним військом. Незалежна від духу.[20] На північний схід, до ставки духу 60 днів шляху. На сході країни межує з Цзибінь. На півночі — з Бутао, на заході — з Лігань та Тяочжі…

Фань Е. Хоу Хань шу.Редагувати

XXIII. 88. Царство Гаофу[21] знаходиться на пд.-з. від Великого Юечжі. Це також велике царство. Його звичаї схожі Тяньчжу, але слабше та легко підкорюється. Вправні у торгівлі, зберігають статки грошима. Було залежним не завжди. Три царства — Тяньчжу, Цзибінь та Аньсі посилюючись володіли ним, слабнучі втрачали його. Але ніколи не корилося Великому Юечжі та в «Хань шу» серед п'яти сіхоу помилково. Врешті підкорилося Аньсі. Коли Велике Юечжі перемогло Аньсі, вперше заволоділо Гаофу.

Примітки. Джерела. Посилання.Редагувати

  1. (рос.) Акишев К. А. Курган Иссик. Искусство саков Казахстана. М.: Искусство, 1978; (рос.) Акишев А. К. Костюм «Золотого человека» и проблема катафрактария; Акишев К. А., Акишев А. К. Происхождение и семантика Иссыкского головного убора // Археологические исследования в Казахстане. Алма-Ата, 1979.
  2. (англ.) Jason Neelis. Passages to India: Śaka and Kuşāņa migration in historical context. Shrinivasan. 2007.
  3. (англ.) H. Falk. Three Inscribed Buddhist Monastic Utensils from Gandhāra. Zeitschrift der Deutschen Morgenländischen Gesellschaft. 2006.
  4. (англ.) Cornelius Tacitus, The Annals
  5. (рос.) Дж. Неру. Открытие Индии. М. Издательство иностранной литературы, 1955.
  6. (рос.) Успенская Е.Н. Раджпуты: рыцари средневековой Индии. СПб.: Евразия, 2000.
  7. (англ.) Raychaudhuri H. Political History of Ancient India. From the Accession of Parikshit to the Extinction of the Gupta Dynasty. Delhi. Oxford University Press, 1996.
  8. (англ.) B. Senior. Kshaharata questions. 1999.
  9. а б (англ.) Harry Falk. Two new Kṣaharāta kṣatrapas.
  10. (англ.) Bob Senior. Some more rare Indo-Greek and indo-Scythic coins. Oriental Numismatic Society. # 172. 2002
  11. слід зауважити, що перші чотири правителі (Гіґатака та Гіґарака, Гастадата, Госпа) відомі лише за вельми раритетними монетами, їхня черговість доволі гіпотетична, й з подальшим накопиченням інформації її може бути переглянуто
  12. (гр.) Strab. 11.8.2
  13. (рос.) Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога «Historiarum Philippicarum». М., «Росспэн». 2005.
  14. (рос.) Бонгард-Левин Г.М., Бухарин М.Д., Вигасин А.А. Индия и античный мир. — М.: Издательская фирма "Восточная литература" РАН, 2002.
  15. (англ.) Schoff W.H. Parthian stations by Isidore of Charax. Chicago, 1972.
  16. Схойн — вимір довжини, усереднено 5,5-6 км.
  17. CORNELI TACITI ANNALIVM LIBER SEXTVS (la). 
  18. Lucian : Long Lives (Macrobii) (en). 
  19. (рос.) Бань Гу. «Хань Шу»
  20. а б Духу (сіюй-духу) — спеціальна додаткова військова посада для чиновників високого 3-ого рангу 2-ого ступеню служби палацової охорони (Гуанлусюнь), на час їхньої служби за межами імперії, а саме для охорони залежних царств Західного Краю. Запроваджено у 60 р. до н. е. Штат усієї служби духу комплектувався з військових. (рос.) Боровкова Л. А. Царства западного края во II—I веках до н.э. Институт востоковедения РАН, Крафт+, 2001.
  21. Ймовірно, скіфське царство часів Гондофара Великого та Вардана Аршака, тобто перед самим захопленням його Кудзулою Кадфізом Кушаном.