Ники́фір Я́кович Григо́ріїв (псевдоніми Г. Наш, Григоріїв-Наш, Григорій Наш; нар. 9 лютого 1883, Бурти — пом. 5 серпня 1953, Нью-Йорк, США) — громадський та політичний діяч, публіцист і педагог. Батько художника Мирослава Григоріїва.

Никифір Якович Григоріїв
Григоріїв.jpg
Псевдо Г. Наш, Григоріїв-Наш, Григорій Наш
Народився 9 лютого 1883(1883-02-09)
Бурти, Черкаська область
Помер 5 серпня 1953(1953-08-05) (70 років)
Нью-Йорк, Flag of the United States.svg США
Діяльність журналіст

БіографіяРедагувати

Народився в містечку Бурти Черкаського повіту Київської губернії (нині село Шполянського району Черкаської області). Його батько працював учителем у сільських школах Черкаського повіту (Нечаївці, Сердегівці), тож сім'я часто переїжджала з місця на місце. З 1895 по 1900 рік навчався у Городищенській сільськогосподарській школі, яка мала два підготовчі, що прирівнювалися до двох класів міської школи, та три спеціальні класи. Здобувши професію агронома, він два роки працював конторщиком у маєтку поміщика. Та через непорозуміння з управителем (невміння доглядати за робітниками, невміння лаятись і таке інше) був звільнений.

У 1902 році юнак переїздить до Києва, поселяється на квартирування у свого шкільного товариша Ф. Литвина, який працював в «Киевском обществе сельского хозяйства» під керівництвом відомого українського народника Тихона Івановича Осадчого. Саме ця людина відіграла величезну роль у формуванні політичних поглядів та свідомості Н. Григоріїва. Завдяки Т. І. Осадчому Никифір Якович отримує роботу спочатку в бібліотеці Київського товариства грамотності, а пізніше — у статистичному відділі управління Південно-Західними залізницями. Саме в цей період свого життя він багато читає, зокрема художні твори І. Франка, Т. Шевченка, О. Кобилянської, В. Стефаника, М. Коцюбинського, Б. Грінченка, праці О. Герцена, М. Бакуніна, М. Чернишевського, займається самоосвітою, пише свої перші літературні статті, спілкується з революційною молоддю різних політичних напрямів в будинку свого духовного наставника Т. І. Осадчого.

З 1903 року H. Я. Григоріїв входить до осередку партії соціалістів-революціонерів, учасники якого опікувалися в основному тим, як дати освіту народу (селянству). Під впливом гуманістичних ідей відродження української освіти на селі Никифір складає іспит на вчителя повітової школи і у 1905 році розпочинає свою педагогічну діяльність спочатку у місті Сквирі Київської губернії, потім у Бердичівській початковій школі, де стає активним учасником повітового учительського союзу, на нелегальному з'їзді якого було прийнято резолюцію з вимогами до уряду запровадити вивчення рідної мови.

У 1907 році Григоріїва переводять у двокласну школу міста Кам'янця-Подільського, де він активно включається у культурно-просвітницьку діяльність міста, ввійшовши до складу місцевих «Просвіти» і Товариства українських поступовців, організовує українські книгозбірні, нелегальні курси з вивчення української історії, проводить літературно-музичні вечори для молоді з національної тематики. Никифір Якович багато працює як педагог над науково-методичним забезпеченням навчально-виховного процесу у школі: створює навчальні підручники, впроваджує у педагогічний процес українознавчі дисципліни. У цей час він складає досить багату статистичними і фактичними даними «Коротеньку історію Поділля», видану пізніше.

У 1911 році виходить перша літературна праця Н. Я. Григоріїва — невеличка книжечка «Мораль», у якій автор намагається з'ясувати генезис і саму суть надприродної, даної божим явленням, людської моралі. Написана в доступному українському стилі праця Н. Григоріїва стала введенням, початковим курсом в науку про походження та соціальне життя людини. Усі свої висновки, тези Ничипір Якович підтверджував статистичними даними — результатами соціологічних досліджень. На той час, це була перша книга свого роду написана українською, зрозумілою мовою для молоді.

Під час першої світової війни у 1915 році Никифір Якович був мобілізований до російської армії як військовий урядовець. Тут він також не припинив свою наукову діяльність і розпочав написання книги «Історія українського народу». Написаний для вищих початкових шкіл та перших класів гімназій, підручник вміщував 377 сторінок і складався з 167 коротких параграфів. Свою «Історію…» автор написав гарною народною мовою, цікаво, доступно, послідовно викладаючи плин історичних подій, він віддавав перевагу захоплюючому сюжету перед історичною достовірністю. За ним навчалися діти в школах у 19181919 роках.

З 1917 року — активний діяч УПСР, член УЦР, один із українізаторів війська, голова Ради Солдатських Депутатів Київської військової округи. У 1918 році — міністр освіти в уряді Голубовича, за гетьманату — член УНС. У 1919 році — член Трудового Конгресу, керівник пресової служби Армії УНР, член ЦК УПСР, виступав проти боротьбистів.

У листопаді 1920 року Н. Я. Григоріїв після остаточного падіння УНР змушений був емігрувати з дружиною Ганною Петрівною та сином Мирославом на територію Польщі. Остаточно переконавшись у безперспективності польсько-українських відносин у 1921 році сім'я переїхала до Чехословаччини, де Никифір Якович працює професором Празького університету, очолює партію Українських соціалістів-революціонерів. За кордоном, завдяки ініціативі Н. Григоріїва та інших членів партії УПСР, було створено ряд вищих навчальних закладів координаційним центром яких став Український громадський комітет. Суттєву роль відіграв Н. Григоріїв і при створенні Інституту громадознавства (Соціологічного інституту), де очолював відділ народознавства, кабінет села, керував політичним семінаром. У еміграції були написані і вийшли друком цілий ряд наукових праць.

З 1938 року в США, з 1949 року керівник українського відділу «Голосу Америки». Помер 5 серпня 1953 року в Нью-Йорку.

Головні праціРедагувати

Автор ряду праць, зокрема на соціологічні теми:

ЛітератураРедагувати