Відкрити головне меню
Лангобардське королівство
568 – 774

Залізна корона лангобардів of Залізна корона

Залізна корона лангобардів

Розташування Залізна корона
Лангобардія (синя) за короля Айштульфа (749–756)
Столиця Павія
Мови латинська мова
ломбардська
Релігії християнство
Форма правління виборна монархія
Король
 - 565–572 Албойн (перший)
 - 756-774 Дезидерій (останній)
Історичний період середньовіччя
 - міграція лангобардів 568
 - франкське вторгнення 774
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Лангобардське королівство

Лангоба́рдське королі́вство, або Королі́вство лангоба́рдів (лат. Regnum Langobardorum; італ. regno longobardo) — монархічна християнська держава на Апеннінському півострові. Створена 565 року германським плем'ям лангобардів під проводом Албойна, які захопили готські землі в Північній Італії. Керувалася виборними королями. Столиця розташовувалася в місті Павія. Панівною релігією було християнствоаріанство (до 653) та католицизм. Офіційною мовою була латинська, простонародними — народна латина і лангобардська. Базовою валютою був римський треміссіс. Вели війни із Візантійською імперією. Підкорена франками Карла Великого в 774 році, за коронування Дезидерія. Північні терени королівства успадкувала Франкська імперія Каролінгів, південні — герцогства Беневентське і Сполетське, центральні — Папська держава. Пізня назва — королівство всієї Італії (лат. Regnum totius Italiae). Від імені королівства Лангобардії походить назва краю Ломбардія.

ІсторіяРедагувати

Лангобарди, мабуть, на початку першого тисячоліття проживали на берегах Ельби, потім, в V столітті, стали переселятися на Дунай, і приблизно в цей же час прийняли аріанство.

У 566 в союзі з аварами вони розгромили гепідів і завоювали Паннонію. Звідти лангобарди на чолі з королем Албойном вторглися в Італію, завоювавши її північні території і давши їм своє ім'я — лангобардів (звідси назва Ломбардія).

У 572 після трирічної облоги лангобарди захоплюють Павію і роблять її столицею своєї держави.

Перший король лангобардів Албойн славився незвичайною жорстокістю. Вельми жорстоким правителем був після його смерті і наступний король лангобардів, Клеф. Якщо Албойна отруїла власна дружина, то Клефа вбили його піддані.

Міжкоролів'яРедагувати

Після цього лангобарди протягом одинадцяти років не обирали короля і зробили це лише перед лицем небезпеки: Лангобардській державі загрожувала експансія Візантії і Австразії (одне з франкських королівств).

Третім королем лангобардів став Аутарі, син Клефа. Він зумів відбити натиск візантійців і франків.

Коли Аутарі помер у 591, його вдова Теоделінда вийшла заміж за Агілульфа, герцога Туринського, який став таким чином королем. Агілульф сповідував аріанство, але його дружина й син були католиками. У VII столітті Папа Римський отримує в Італії дедалі більший вплив, і відносини між королями лангобардів і Папами ускладнюються. Їхня боротьба, в якій брали участь і франки, набула характеру затяжної війни.

Останній король лангобардів Дезидерій був розбитий і в 774 полонений франками, а його королівство ввійшло до складу імперії Карла Великого.

КартиРедагувати

Розширення теренів королівства (синій):

КороліРедагувати

 Історія Італії
 
Стародавній світ
Доісторична Італія
Етруски (XII—–VI ст. до н.е.)
Велика Греція (VIII—–VII ст. до н.е.)
Стародавній Рим (VIII ст. до н.е. — V ст. н.е.)
Італія під владою остготів (V—VI ст.)
Середньовіччя
Середньовічна Італія
Італія під владою Візантії (VI—VIII ст.)
Лангобардське королівство (568—774)
Середньовічне королівство Італія
Іслам та нормани у південній Італії
Морські республіки та Італійські міста-держави
Новий час
Італійський ренесанс (XIV—XVI ст.)
Італійські війни (1494—1559)
Італія у нові часи (1559—1814)
Рісорджименто (1815—1861)
Нова історія
Королівство Італія (1861–1945)
Італія у Першій світовій війні (1914—1918)
Фашизм та колоніальна імперія (1918—1945)
Італія в Другій світовій війні (1940—1945)
Новітня історія Італії (1945—теперішній час)
Свинцеві роки (1970-і—1980-і)
Окремі теми
Історичні держави Італії
Військова історія Італії
Економічна історія Італії
Генетична історія Італії
Виборча історія
Історія моди в Італії
Поштова історія
Залізнична історія
Історія грошей в Італії
Історія музики в Італії

Портал «Італія»

ДжерелаРедагувати

ПершоджерелаРедагувати

  • Chronicle of Fredegar, Pseudo-Fredegarii scholastici Chronicarum libri IV cum continuationibus in Monumenta Germaniae Historica SS rer. Mer. II, Hanover 1888
  • Gregory of Tours, Gregorii episcopi Turonensis Libri historiarum X (Historia Francorum) in Monumenta Germaniae Historica SS rer. Mer. I 1, Hanover 1951
  • Leges Langobardorum (643-866), ed. F. Beyerle, Witzenhausen 1962
  • Marius Aventicensis, Chronica a. CCCCLV-DLXXXI. edied Theodor Mommsen in Monumenta Germaniae Historica AA, XI, Berlin 1894
  • Origo gentis Langobardorum, ed. G. Waitz in Monumenta Germaniae Historica SS rer. Lang.
  • Paolo Diacono, Historia Langobardorum (Storia dei Longobardi, Lorenzo Valla/Mondadori, Milan 1992)

ІсторіографіяРедагувати

  • Chris Wickham (1981). Early Medieval Italy: Central Power and Local Society, 400–1000. MacMillan Press.
  • Azzara, Claudio; Stefano Gasparri (2005). Le leggi dei Longobardi, storia, memoria e diritto di un popolo germanico (in Italian). Roma: Viella. ISBN 88-8334-099-X.
  • Azzara, Claudio (2002). L'Italia dei barbari (in Italian). Bologna: Il Mulino. ISBN 88-15-08812-1.
  • Paolo Delogu. Longobardi e Bizantini in Storia d'Italia, Torino, UTET, 1980. ISBN 88-02-03510-5.
  • Bandera, Sandrina (2004). Declino ed eredità dai Longobardi ai Carolingi. Lettura e interpretazione dell'altare di S. Ambrogio (in Italian). Morimondo: Fondazione Abbatia Sancte Marie de Morimundo.
  • Bertelli, Carlo; Gian Pietro Broglio (2000). Il futuro dei Longobardi. L'Italia e la costruzione dell'Europa di Carlo Magno (in Italian) (Skira ed.). Milano. ISBN 88-8118-798-1.
  • Bertolini, Ottorino (1972). Roma e i Longobardi (in Italian). Roma: Istituto di studi romani. BNI 7214344.
  • Bognetti, Gian Piero (1957). L'Editto di Rotari come espediente politico di una monarchia barbarica (in Italian). Milano: Giuffre.
  • Cardini, Franco; Marina Montesano (2006). Storia medievale (in Italian). Firenze: Le Monnier. ISBN 88-00-20474-0.
  • Gasparri, Stefano (1978). I duchi longobardi (in Italian). Roma: La Sapienza.
  • Jarnut, Jörg (2002). Storia dei Longobardi (in Italian). Torino: Einaudi. ISBN 88-464-4085-4.
  • Montanelli, Indro; Roberto Gervaso (1965). L'Italia dei secoli bui (in Italian). Milano: Rizzoli.
  • Mor, Carlo Guido (1930). "Contributi alla storia dei rapporti fra Stato e Chiesa al tempo dei Longobardi. La politica ecclesiastica di Autari e di Agigulfo". Rivista di storia del diritto italiano (estratto).
  • Neil, Christie. I Longobardi. Storia e archeologia di un popolo (in Italian). Genova: ECIG. ISBN 88-7545-735-2.
  • Possenti, Paolo (2001). Le radici degli italiani. Vol. II: Romania e Longobardia (in Italian). Milano: Effedieffe. ISBN 88-85223-27-3.
  • Rovagnati, Sergio (2003). I Longobardi (in Italian). Milano: Xenia. ISBN 88-7273-484-3.
  • Tagliaferri, Amelio (1965). I Longobardi nella civiltà e nell'economia italiana del primo Medioevo (in Italian). Milano: Giuffrè. BNI 6513907.
  • Tabacco, Giovanni (1974). Storia d'Italia. Vol. I: Dal tramonto dell'Impero fino alle prime formazioni di Stati regionali (in Italian). Torino: Einaudi.
  • Tabacco, Giovanni (1999). Egemonie sociali e strutture del potere nel medioevo italiano (in Italian). Torino: Einaudi. ISBN 88-06-49460-0.

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лангобардське королівство