Відкрити головне меню

Болгарські походи — військові походи Великого київського князя Святослава Ігоровича проти Візантії та Болгарського царства протягом 968—971 років, відомі також як Грецько-болгарська кампанія.

Походи Святослава на Болгарію
BelagerungvonDorostolon.jpg
«Тризна воїнів Святослава», Генріх Семирадський, 1884.
Дата: 967/968971
Місце: Мезія і Фракія
Результат: Візантійська перемога над Русью, офіційна анексія Болгарії, п'ятдесятирічна візантійсько-болгарська війна до падіння Болгарії в 1018 році
Сторони
Київська Русь,
Печеніги,
Угорці
Болгарське царство Візантія
Командувачі
Святослав,
Свенельд,
Ікмор†
Петро I,
Борис II
Цимісхій,
Барда Склір
Військові сили
~60 000 ~30–40 000 ~30 000

ІсторіяРедагувати

 
Південно-східна Європа 910-х років
 
Зустріч князя Святослава з візантійським імператором Цимисхієм на березі Дунаю
 
Іоанн I Цимісхій з тріумфом повертається до Константинополя з полоненим царем Борисом

Перший і другий похід на БолгаріюРедагувати

967 або 968 року Святослав на прохання Візантії здійснив набіг на Болгарське царство, проте невдовзі повернувся до Києва, який взяли в облогу печеніги. Після смерті матері Ольги, Святослав 969 року знову напав на Болгарію і цього разу підкорив собі східну частину Болгарського царства, ослабленого внутрішнім розколом, після чого напав на Фракію, що належала Візантії.

Похід Цимісхія та облога ПреславаРедагувати

Будучи зайнятим в Азії придушенням повстання Барда Фоки протягом 970 року, імператор Візантії Іоанн Цимісхій повів свої війська, на початку 971 року, з Азії до Фракії, збираючи по дорозі запаси та облогове знаряддя. Візантійський флот супроводжував похід, маючи завданням по здійсненню висадки частини військ в тил ворога і тим відсікти його відступ через Дунай[1][2]. Імператор вибрав для наступу Пасхальний тиждень 971 року. На шляху війська Цимісхія не було практично ніяких перешкод, перевали Балканських гір були залишені без охорони, тому, що русичі була зайняті придушенням болгарських повстань[3][4][5].

Візантійська армія, яку особисто очолювала Цимісхій, налічувала 30–40 тис. осіб, швидко просувалася і досягла болгарського міста Преслав. Армія русичів вступила в бій і зазнала поразки в битві перед міськими стінами, а візантійці перейшли до облоги. Руський і болгарський гарнізони під командою руського воєводи Свенгелаa[›] чинили рішучий опір, але місто було взяте штурмом 13 квітня 971 року. Серед полонених були Борис II та його сім'я, яких разом з болгарськими царськими регаліями привезли до Константинополя[3][4][6][7]. Головні руські сили під командою Святослава пробилися в напрямку Доростола на Дунаї (нині Сілістра). Імперська армія, переслідуючи противника, просувалася безперешкодно; болгарські гарнізони різних фортів і твердинь на її шляху здалися без бою[4][6].

Битви при ДоростоліРедагувати

Коли візантійці наближалися до Доростолу, вони зіткнулися з армією русичів, яка була вишикувана на полі перед містом, і була готова до бою. Після довгої, жорстокої битви візантійці перемогли, завдяки своїй важкій кавалерії. Русичі закрилися у фортеці міста[8]. Наступна облога Доростола тривала три місяці, під час якої візантійці блокували місто з суші і моря, а русичі робили відчайдушні спроби вирватися з облоги. Три великі сутички між військами, закінчилися візантійськими перемогами. Після остаточної і особливо жорстокої битви наприкінці липня русичі були змушені капітулювати. За візантійським літописом, на той час залишилося близько 22 тисячі осіб з армії Святослава, що спочатку нараховувала близько 60 000[7][9]. Цимісхій і Святослав зустрілися і підписали мирний договір: за яким армії русичів було дозволено безперешкодно покинути Доростол, залишивши своїх полонених та награбоване майно. Торгові права Київської Русі були знову підтверджені в обмін на обіцянку ніколи більше не нападати на територію імперії.

Святослав не довго пережив мирне врегулювання, оскільки був убитий по дорозі додому печенігами у 972 році на Дніпровських порогах.

Скориставшись результатами війни, візантійський імператор Цимісхій збільшив залежність Болгарії від Візантії, що призвело у результаті подальшої, майже п'ятдесятирічної візантійсько-болгарської війна до остаточного підкорення Болгарії у 1018 році.

Див. такожРедагувати

НотаткиРедагувати

^ a:  Візантійський історик Іоанн Скіліца називає Свенгела або Свенгеля другим командувачем армії Святослава, а Ікмора — третім військовим лідером, тоді як інший візантійський історик Лев Диякон не погоджується з цим. Ікмор був убитий у битві перед Доростолом. Руський літопис Повість временних літ Свенгела, як правило, ототожнює з воєводою Свенельдом. Грецькі літописці зафіксували, що Свенгел також був убитий у Доростолоні, але Повість временних літ стверджує, що він пережив війну і наступний напад печенігів на Дніпровських порогах, де загинув князь Святослав. Свенельд ще служив старшому сину Святослава Ярополку і помер близько 980 року[10].

ПриміткиРедагувати

  1. Оболенський, 1971, с. 129
  2. Haldon, 2001, с. 98–99
  3. а б Fine, 1991, с. 186
  4. а б в Haldon, 2001, с. 99
  5. Stephenson, 2000, с. 51–52
  6. а б Stephenson, 2000, с. 52
  7. а б Treadgold, 1997, с. 509
  8. Haldon, 2001, с. 99–100
  9. Haldon, 2001, с. 100–104
  10. Talbot та Sullivan, 2005, с. 181, 189, 193

ПосиланняРедагувати