Генріх Семирадський

Генріх (Іпполі́тович) Семира́дський, Генрик Семирадзький (пол. Henryk Siemiradzki; 12 (24) жовтня 1843(18431024), Новобілгород (нині смт Печеніги), Харківська губернія, Російська імперія — 23 серпня 1902, Стшалково) — український і польський художник, представник пізнього монументального академізму[4]. Працював переважно в Римі[5].

Генріх Семирадський
Henryk Siemiradzki
Henryk Siemiradzki.jpg
фотопортрет
При народженні Генріх Семирадський
Народження 12 (24) жовтня 1843
Новобєлгород, Вовчанський повіт, Харківська губернія, Малоросійське генерал-губернаторство, Російська імперія
Смерть 23 серпня 1902(1902-08-23)[1][2][…] (58 років)
  с. Стшалково Новорадомського повіту Пьотрковської губернії, тепер Польща
Національність поляк
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Жанр портрет, історичні, біблійні композиції
Навчання Петербурзька Академія мистецтв
Діяльність художник
Напрямок академізм, салонне мистецтво
Роки творчості 1864 — 1901
Вплив художники Брюллов, Безперчий
Працівник ХНУ імені В. Н. Каразіна
Член Познанське Товариство приятелів наукd
Твори Світочі християнства
Батько Hipolit Siemiradzkid
Брати, сестри  • Maria Obrąpalskad
Нагороди
орден Святого Володимира III ступеня орден Святого Станіслава III ступеня кавалер ордена Почесного легіону
Large gold medal of the Imperial Academy of Arts
Автограф Autograph-HenrykSiemiradzki.png

CMNS: Генріх Семирадський у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Народився в селі Новобілгород (нині смт Печеніги) біля Харкова у польській родині, син офіцера на службі в царської армії[5].

Його батьки Іпполіт та Михалина Семирадські були в добрих стосунках з видатним правознавцем і письменником Антоном Григоровичем Станіславським в часи його роботи в Харківському університеті.[6]

Освіту Генріх здобував у Харківській гімназії і Харківському університеті, де закінчив фізико-математичний факультет.

Дістав студії з малюнку в харківського майстра Дмитра Безперчого (1825 — 1913) — одного з наймолодших учнів Брюллова, останнього з української групи брюлловців. Художник Безперчий зберіг заповіти академізму Брюллова й зумів прищепити їх наперекір духові часу молодому Семирадському, що серед розпалу боротьби з класичністю та академізмом залишився блискучим академістом.

Мав хист до живопису змалку, тому перебрався в Петербург, де навчався в Академії мистецтв. За успіхи в навчанні дістав державну стипендію на шість років і можливість стажуватися за кордоном. Рік працював у місті Мюнхен (1871), де навчався в Карла фон Пілоті. З 1873 року він у Римі. Тоді саме дістав звання академіка й одружився з Марією Прушинською.

Жив і працював, головно, за кордоном, але виконував замовлення і в Російській імперії. Найзначніше з них — стінопис північного крила на хорах храму Христа Спасителя у Москві.

За багатофігурну композицію «Світочі християнства», що зображала першомучеників християнства в добу імператора Нерона, дістав звання професора Петербурзької Академії мистецтв. Картину привезли на Всесвітню виставку до Парижа у 1878 році, де вона мала успіх, а художник отримав орден Почесного легіону. Професор Петербурзької академії, почесний член Римської, Берлінської, Паризької й Туринської академій. Свого часу дуже популярний художник; слава його успішно конкурувала зі славою Яна Матейка. Є автором збереженої досі театральної завіси «Парнас» Львівського оперного театру.

 
Саркофаг Генріха Семирадського у крипті заслужених на Скалці у Кракові

У 1901 році він захворів і втратив мову. Восени він зустрівся У Лодзі з Генриком Сенкевичем. Незадовго до смерті за згодою лікарів він виїхав до Стшалково і там помер. Його поховали на Повонзківському цвинтарі у Варшаві. 24 вересня 1903 року прах був перенесений у крипту заслужених на Скалці у Кракові. Після похорону у Кракові пройшли урочисті заходи, які стали знаком подяки за подаровані художником свої картини Національному музею у Кракові.

ВшануванняРедагувати

Вибрані твориРедагувати

Полотна на сюжети зі стародавньої історії, а також євангельські сюжети
Інші історичні полотна
Полотна побутового жанру
  • «Відпочинок. Селянка» (1890)

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. SNAC — 2010.
  2. Європейська театральна архітектураArts and Theatre Institute.
  3. Discogs — 2000.
  4. Дзвін: часопис Спілки письменників України. Каменяр. 2003. Процитовано 2018-06-03. 
  5. а б Henryk Siemiradzki. Culture.pl (en). Процитовано 2018-06-03. 
  6. Robert Antoni Stanislawski(пол.)

ДжерелаРедагувати

  • Henryk Siemiradzki. In: Ulrich Thieme, Felix Becker u. a.: Allgemeines Lexikon der Bildenden Künstler von der Antike bis zur Gegenwart. — Band 31, E. A. Seemann, Leipzig, 1937. — 95 s. — ISBN 978-83-923943-8-9. (нім.)
  • Anna Król Henryk Siemiradzki (1843—1902): katalog wystawy / Ewa Ryżewska-Kulawik (red.), Marek Wiatrowicz (red.), Jerzy Juruś (tłum.). — Stalowa Wola: Muzeum Regionalne, 2007. — ISBN 978-83-923943-8-9. (пол.)
  • Wiesława Górska Henryk Siemiradzki. — Warszawa: Edipresse Polska, 2007. — (Kolekcja Ludzie, Czasy, Dzieła: 37). — 95 s. — ISBN 978-83-7477-216-7. (пол.)
  • Сергеева В. Увековечена память талантливого художника / В. Сергеева // Харьковские известия. — 2015. — 29 октября. (рос.)

ПосиланняРедагувати