Іво Андрич
| Іво Андрич | ||||
|---|---|---|---|---|
| хорв. Ivo Andrić | ||||
 Іво Андрич | ||||
| Ім'я при народженні | хорв. Ivo Andrić | |||
| Народився |
9 жовтня 1892 Долац біля Травника, Австро-Угорщина | |||
| Помер |
13 березня 1975 (82 роки) Белград, Югославія | |||
| Поховання | ||||
| Громадянство |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина;_Flag_of_Serbia_and_Montenegro_(2003%E2%80%932006).svg){kind=small} Югославія | |||
| Національність | боснійський хорват | |||
| Діяльність | прозаїк, поет, есеїст | |||
| Alma mater | Грацький університет, Faculty of Humanities and Social Sciences, University of Zagrebd, Віденський університет і Faculty of Philosophy of the Jagiellonian Universityd | |||
| Мова творів | сербохорватська | |||
| Роки активності | з 1911 | |||
| Жанр | поезія | |||
| Magnum opus | Міст на Дрині (серб. На Дрини ћуприја) | |||
| Членство | Сербська академія наук і мистецтв[1], Млада Босна, Словенська академія наук та мистецтв, Спілка письменників Сербіїd і Сербська академія наук і мистецтв[1] | |||
| Партія | Комуністична партія Югославії | |||
| У шлюбі з | Milica Babić-Jovanovićd | |||
| Автограф |
 | |||
| Премії |
 Нобелівська премія з літератури (1961) | |||
| Сайт: ivoandric.org.rs | ||||
|
| ||||
 Іво Андрич на Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
І́во А́ндрич (хорв. Ivo Andrić, серб. Иво Андрић; 9 жовтня 1892, Травник — 13 березня 1975, Белград) — югославський письменник хорватського походження. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1961 року.
У списку «100 найзнаменитіших сербів» Іво Андрич посідає 96 місце.
Біографічні відомостіРедагувати
Народився 9 жовтня 1892 року в селі Долац біля Травника (центральна Боснія) в сім'ї ремісника. У 1914 році був заарештований австрійським урядом за участь у патріотичній організації «Молода Боснія».
Зробив успішну кар'єру дипломата. У 1920 році працював у посольстві у Ватикані, а потім у консульствах в Бухаресті, Трієсті та Граці. У 1927 році працював у консульствах у Марселі і Парижі, а пізніше в Мадриді. У 1930—1933 роках був секретарем постійної делегації Королівства Югославії при Лізі Націй у Женеві. Це один з найвеличніших югославських дипломатів, чиї політичні роботи досі не могли або не повинні були читати. Зараз цілі покоління знають тільки ретушовані деталі його біографії, але не те, що у 1937—1939 роках він був заступником міністра закордонних справ, а практично міністром, оскільки Мілан Стоядинович у той час також очолював уряд і був «перший дипломат». Вони не знають, що після падіння Стоядиновича (через наближення до Гітлера) він став послом Югославії в Берліні з метою умиротворити лідерів Третього райху. Як посол 25 березня узяв участь у церемонії підписання вступу в Троїстий пакт у палаці Бельведер у Відні. У Берліні залишався до «квітневої війни» 1941 року і капітуляції уряду Душана Сімовича. Через розбіжності з керівництвом зі всіх посад був пізніше «скинутий», повернувся до Белграда та потрапив до списку ворогів держави, тому що під час війни наблизився до номенклатури Йосипа Броза Тіто".[5]
Творча дільністьРедагувати
Перші твори Андрича — ліричні фрагменти й вірші прозою («Ex ponto», 1918; «Хвилювання», 1921), оповідання («Шлях Алії Джерзелеза» та ін.). Літературна діяльність поєднував з революційною та боротьбою за свободу й незалежність Югославії.
Перу Андрича належить кілька збірок повістей і оповідань, романи-хроніки «Міст на Дрині» (1945), «Травницька хроніка» (1945), «Панночка» (1945) та ряд нарисів про видатних діячів югославської і світової культури — Негоша, Кочича, Петрарку, Горького.
Національна ідентифікаціяРедагувати
Через те, що Андрич народився в Боснії в хорватській родині, але згодом мешкав і працював у Сербії, його в різних випадках називають представником сербської, хорватської та боснійської літератури. Протягом життя він працював у всіх трьох країнах, писав сербсько-хорватською мовою, що на той час була офіційною.
Сам Андрич в часи Австро-Угорщини вважав себе хорватом, а рідною мовою — хорватську.[6]
БібліографіяРедагувати
- (Ex ponto), вірші прозою, 1918
- (Немири, вірші прозою, 1920
- Шлях Алії Джерзелеза (Пут Алије Ђерзелеза), 1920
- (Мост на Жепи), 1925
- (Аникина времена), 1931
- (Португал, зелена земља), 1931
- (Шпанска стварност и први кораци у њој), 1934
- (Разговор са Гојом), есе 1936
- Міст на Дрині (На Дрини ћуприја), роман 1945
- Панночка (Госпођица), роман 1945
- Травницька хроніка (Травничка хроника), роман 1945
- (На Невском проспекту), 1946
- (На камену, у Почитељу,)
- (Прича о везировом слону), 1948
- (Проклета авлија), новела 1954
- (Игра), 1956
- (О причи и причању), беседа поводом доделе Нобелове награде, 1961
- (Јелена жена које нема), роман 1963
- (Омерпаша Латас), опубліковано посмертно 1977
- (На сунчаној страни), незавершений роман, опубліковано посмертно
Українські перекладиРедагувати
- Міст на Дрині. К., 1957;
- Зеко. К., 1958.
- Драма в Олуяку. Мюнхен, «Сучасність», 1961-12
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б Члан САНУ
- ↑ Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 98. — ISBN 978-2-221-06888-5
- ↑ LIBRIS — 2018.
- ↑ Veljko Lalić. Ivo Andrić o albanskom pitanju // OnlineMediaPress. - 19. 10. 2008. Процитовано 2015-09-26.
- ↑ Miroslav Karaulac, «Rani Andrić», Nakladnik: Prosveta 1980
ДжерелаРедагувати
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Іво Андрич |
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іво Андрич |
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. (укр.)
- Іво Андрич на сайті Нобелівської премії (англ.)