Сербська література

Під поняттям «Сербська література» розуміють літературні твори сербською мовою або сербського походження.

Сербська література бере початок від теологічних робіт Х-XI століття, і з XIII століття розвивалася за сприяння святого Савви та його послідовників. Після розпаду Сербської держави та сусідніх країн у XV столітті, була перерва в розвитку сербської літератури. Відродження літературного мистецтва почалося у XVIII столітті з Воєводини, що на той час перебувала в підпорядкуванні Австро-Угорської імперії, та активна фаза розвитку почалася після Сербської революції (1804—1815 роки) та здобуття Сербією незалежності.

Починаючи з часів Середньовіччя в сербській літературі домінували фольклорні пісні та бувальщини, що передавалися від покоління до покоління. Історичною подією в XIV столітті стала епічна поема «Битва Косово», що дала поштовх для розвитку сербської поезії в цілому. Епос та лірика, драма і проза кожного класу — всі вони відображають тріумфальну мелодію або відчай боротьби сербського народу про ти численних завойовників. Маючи менші літературні можливості, ніж в інших європейських країнах, Сербія в цій сфері зазнавала зовнішнього впливу. Це чітко відображено в простоті думок та почуттів чоловіків і жінок, які цілком щиро люблять свою країну та готові віддати своє життя за її незалежність та свободу. Найбільш повно це можна відчути в складні періоди для життя країни, під час боротьби з турецькими, австро-угорськими та венеційськими поневолювачами.

Сучасний періодРедагувати

БарокоРедагувати

Сербська література у Воєводині вибудовувалася за Середньовічними традиціями, під впливом старої Сербії, російського бароко та сербського бароко у Воєводині, що сформувало слов'яно-сербську мову. Серед найвідоміших авторів того часу були Джордже Бранкович, Васіліє III Петрович-Нєгош, Гавріл Стефанович Венцлович, Мойсеє Путнік, Павле Юлінач, Йован Райіч, Захаріє Орфелін.

Література перед добою РомантизмуРедагувати

На початку доби Романтизму, що супроводжувалася революцією 1848 року, окремі ідеї Романтизму, такі як використання рідної мови та об'єднання нації, активно розвивалися в першу чергу серед монахів та духовенства Воєводини. Найвідоміших їхнім представником був Досетей Обрадович, що полишив монаше життя заради мандрівного життя, зокрема навчання та просвітницької роботи. З цією метою він побував в Росії, Англії, Німеччині, Албанії, Османській Туреччині та врешті-решт став міністром освіти князівства Сербія. Окрім того, перши фольклористом, що видав збірку народних пісень та бувальщин став Вук Стефанович Караджич. Також Караджич вважається першим сербським філологом, що разом з Джуром Данічичем зіграли важливу роль у створенні сучасної сербської мови.

Після здобуття Сербією однією з перших незалежності від Отаманської імперії, в ній активно почала розвиватися власна література. Зокрема 1847 року вийшла робота Негоша Петара Петровича ІІ «Гірський вінець», що написаний, базуючись на ритміці народних пісень.

Сучасний період в сербській літературіРедагувати

Перше та друге десятиліття 20 століття походило під впливом літературних рухів Європи, особливо символізму та психологічного роману, але більше через настрій та естетичну складову, а не від літературного ремесла. Це виявилось у працях Йована Дучича та Мілана Ракича, двох поетичних дипломатів. Третім провідним поетом на той час був Алекса Шантич, поезія якого була менш витонченою, але наповнена емоціями та щирістю. Вони були популярні завдяки своєму патріотизму, романтизму та соціальній спрямованості.

Інші поети, такі як Велько Петрович, Мілутін Боїч, Сіма Пандурович, Владислав Петкович Діс, Милорад Митрович, Стеван М. Лукович, Володимир Станимирович, Даніка Маркович, Велімір Раїч, Стеван Бешевич, Милорад Павлович, Мілан Курчин, Милорад Петрович Селянчиця - всі пішли різними шляхами і продемонстрували неабияку вишуканість і прогрес не лише у своєму ремеслі, а й у світі. Більшість з них були песимістичними у своїх перспективах і водночас патріотичними в розпал бурхливих подій, які завершились тоді боротьбою за Стару Сербію, Балканськими війнами та Першою світовою війною.

В XX столітті сербська література починає активно розвиватися в першу чергу за рахунок появи молодих та талановитих письменників. Серед найвідоміших представників такі автори, як: Іво Андрич, Мілош Чрнянскі, Меша Селімович, Борислав Пекич, Бранко Мілікович, Даніло Кіш, Давид Албахарі, Міодраґ Булатович, Мирослав Йосич Вішніч, Добріца Косич, Зоран Живкович, Владімір Арсеньєвич, Владислав Баяч та багато інших. Єлена Дімітрієвич та Ісідора Секулич — письменниці початку XX століття, а Свєтлана Велмар-Янкович та Гордана Куич — найвідоміші новелівстки сучачної Сербії.

Серед найвідоміших сербських авторів сьогодення є Милорад Павич, автор відомого на ввесь світ «Хазарського словника», що перекладений 24 мовами.

Перші переклади українською мовою здійснено 1876 року Михайлом Старицьким. Це була збірка сербських народних дум та пісень. Народну творчість сербів також перекладали Максим Рильський, Іван Стебун та інші. З авторських творів в різні роки перекладено роботи Іво Андрича, Мілорада Павича, Броніслава Нушича, Бранко Чопича, Олександра Воїновича, Еріха Коша, Данила Кіша, Звонка Карановича, Драгослава Михаїловича та Боислава Пекича.

ДжерелаРедагувати

  • Radmila Marinković (1995). «Medieval literature». The history of Serbian Culture. Rastko.
  • Jovan Deretić (1995). «Literature in the Eighteenth and Nineteenth centuries». The history of Serbian Culture. Rastko.
  • Novica Petković (1995). «Twentieth century literature». The history of Serbian Culture. Rastko.

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Сербська драма в національному та європейському історико-літературному контексті : [навч. посіб. / уклад.: Д. В. Айдачич, Н. Л. Білик ; пер. з серб.: Н. Л. Білик та ін.] ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Ін-т філології. — Київ : Освіта України, 2016. — 242 с. : табл. — Бібліогр.: с. 218—241, в кінці ст. та в підрядк. прим. — ISBN 978-617-7480-24-1
  • Данило Кіш. Книга любові і смерті: Трикнижжя оповідань / З сербської переклала Алла Татаренко. – Львів: ЛА «Піраміда», 2008. – 300 с. – (Серія «Майстри Українського Перекладу»). – ISBN 978-966-441-069-1
  • Михаїлович Драгослав. Коли цвіли гарбузи: Роман / Переклад М. Василишин. – Київ: Факт, 2008. – 128 с.
  • Петрович Горан. Острів та інші видіння: переклад з сербської. – Харків: Фоліо, 2007. – 316 с. – ISBN 978-96603-3931-6 (Перекладачі: А. Татаренко, Н. Білик, Ю. Білоног, М. Василишин, З. Гук, О. Кривонос, І. Лучук, О. Ткаченко, Н. Чорпіта, І. Моцна.)