Відкрити головне меню

Алібей

лиман в Одеській області

Алібе́й (рум. Limanul Alibei, тур. Alibey Gölü) — солоноводний лиман на узбережжі Чорного моря в Татарбунарському районі Одеської області України.

Алібей
Alibey Lagoon cliffs.jpg
Схили лиману Алібей
Tuzly Lagoons map.png
Лиман Алібей на карті Тузловських лиманів (№2)
45°47′ пн. ш. 30°00′ сх. д. / 45.783° пн. ш. 30.000° сх. д. / 45.783; 30.000Координати: 45°47′ пн. ш. 30°00′ сх. д. / 45.783° пн. ш. 30.000° сх. д. / 45.783; 30.000
Частина від Тузловські лимани
Море Чорне море
Прибережні країни Flag of Ukraine.svg Україна
Регіон Одеська область
Татарбунарський район
Довжина 15 км
Ширина 11 км
Площа 72 км² км²
Максимальна глибина 2,5 м
Середня глибина 25 метр
Вливаються
  • Хаджидер
  • Солоність ~30 
    ідентифікатори і посилання
    У проекті OpenStreetMap 72634 ·R (Одеська область, Татарбунарський район)
    Алібей. Карта розташування: Одеська область
    Алібей
    Алібей
    Алібей (Одеська область)
    Алібей у Вікісховищі?

    ОписРедагувати

    Лиман виник на місці колишнього гирла річки Хаджидер. Довжина лиману близько 15 км, ширина — близько 11 км, площа — 72 км². Глибина лиману — до 2,5 м.

    Відмежений від моря піщаною косою. На південному сході через озеро Курудіол Алібей з'єднується з лиманом Бурнас, на південному заході з озером Карачаус і лиманом Шагани. Верхів'я лиману, в яке впадала річка Хаджидер відгороджено греблею і тепер носить назву лиману Хаджидер.

    Берега лиману є місцями гніздування птахів. Система лиманів Сасик — Шагани — Алібей — Бурнас отримала статус міжнародних водно-болотних угідь, як місця поселення водоплавних птахів і занесена в міжнародний список Рамсарської конвенції про охорону водно-болотних угідь.

    Частина озера входить до складу Національного природного парку «Тузловські лимани».

    Походження назвиРедагувати

    Назва лиману походить від імені турецького воєначальника XVIII століття Сараскір Хаджи-Алі-Бея.[1]

    ПриміткиРедагувати

    1. Янко М. П. Топонімічний словник України: Словник-довідник. Архівовано 12 жовтень 2016 у Wayback Machine. — К.: Знання, 1998. — 432 с.

    ДжерелаРедагувати

    ПосиланняРедагувати