Вікіпедія

Класифікація озерних улоговин

Було запропоновано об'єднати цю статтю або розділ з Типи озер, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з жовтня 2023.

Класифікація озерних улоговин — лімнологічно-геоморфологічна систематизація різноманітних озер за генезисом їхніх улоговин.

В утворенні озерного ложа беруть участь різноманітні природні сили, тому більшість їх утворюються внаслідок спільної дії кількох з них[1]. Формування озерного ложа і водної маси озера можуть бути як розведеними в часі (утворення запрудних озер, відступання льодовиків і наповнення талою водою западин льодовикового рельєфу, заповнення дефляційних улоговин), так і одночасним (руслові процеси річок, танення реліктового льоду і утворення термокарстового озера, відокремлення морських лагун). Поступово, з розвитком озера, рельєф ложа згладжується внаслідок заповнення твердими річковими наносами, продуктами розмиву берегів, органічними рештками озерної гідробіоти[2].

Класифікація Первухіна — Богословського ред.

Існує багато класифікацій озер, з яких найрозробленішою є класифікація за генезисом озерних улоговин, вперше запропонована 1937 року радянським гідрологом Михайлом Первухіним[3] та пізніше докладно розроблена Борисом Богословським[4][5][6].

  • Тектонічні озера
  •  
    Байкал
  •  
    Озера Великого африканського розлому
  •  
    Танганьїка
  •  
    Йорданський рифт
  •  
    Велике Солоне озеро
  •  
    Елізабет
  • 2. Льодовикові. Сформовані різноманітною дією сучасних льодовиків або під час древнього заледеніння[1]. Часто льодовики діють у комплексі з іншими природними факторами, тож віднесення безпосередньо льодовикового типу озер ускладнене. Це найпоширеніший на планеті тип озерних улоговин, найбільше їх на півночі Європи і Північної Америки, внаслідок останнього заледеніння[7][8][9][10]. Прикладами таких озер слугують: патагонське озеро Науель-Уапі в Аргентині, Кенієре у Новій Зеландії.
    • Карові (ерозійні). Утворюються в горах на дні кару. Зазвичай круглої форми. Чітко вираженого притоку та стоку вод зазвичай не існує.
    • Улоговинні (акумулятивні, постгляціальні, трогові). Утворені внаслідок відходу льодовиків. Потоки танучих льодовиків залишають на своєму шляху пісок і гравій. Відклади просідають, формуючи западину, в якій поступово збирається вода.
      • Моренні (прогляціальні). Розташовані в районах розповсюдження морен, в областях стародавнього зледеніння і сучасних гірських льодовиків. Моренні озера можуть утворитися в результаті підпруження річок моренними відкладеннями.
    • Підльодовикові (субгляціальні). Розташовані під покровними льодовиками. Наприклад, озеро Восток в Антарктиді.
    • Епішельфові. Своєрідний тип озер, що зустрічаються в Антарктиді. Сильностратифіковані озера з верхнім опрісненим шаром і придонним більш солоним. Утворюються у прибережній частині внаслідок відокремлення шельфовими льодовиками узбережжя від вод відкритого моря і сильного опріснення талими водами таких водойм із двотипними берегами[11][12].
  • Льодовикові озера
  •  
    Карові озера масиву Ріла, Болгарія
  •  
    Науель-Уапі
  •  
    Кенієре
  •  
    Будова підльодовикового озера Восток
  • 3. Водноерозійні та водноакумулятивні. Утворюються в результаті дії водноерозійних і водноакумуляційних процесів потоків вод в долинах рік.
    • Річкові (флювіальні) стариці, тимчасові плеса пересихаючої річки, придельтові озера[1]. Стариці здебільшого мають підковоподібний вигін, бо вони утворюються відокремленням річкових меандрів[7][8][9][10]. Коли річкові наноси притоків річок перегороджують течію головного потоку утворюються флювіатильні греблі, коли ж наноси головної річки перегороджують течію приток, то утворюються латеральні (бічні) озера[13][14]. До флювіальних озер можна також віднести водобійні колодязі (котли) великих водоспадів[13].
    • Морські водойми з солоною або солонуватою водою, відокремлені від моря низькими наносними піщаними косами — лагуна, або утворене в результаті занесення гирлової частини естуарію наносами — лиман[1][7][8][9]. Наприклад, Венеційська лагуна Адріатичного моря. До таких водойм також відносяться озера вздовж берегів Білого моря, що утворилися з морських заток внаслідок ізостатичних рухів[15].
  • Ерозійно-акумулятивні озера
  •  
    Залишкові ставочки сезонного водотоку у штаті Юта
  •  
    Річкова стариця
  •  
    Гирло Тилигульського лиману, Україна
  •  
    Венеційська лагуна
  • Вулканічні озера
  •  
    Крейтер, штат Орегон, США
  •  
    Маари Ейфелю, Німеччина
  •  
    Тоба, Суматра, Індонезія
  • 5. Провальні. Улоговини таких озер виникають в результаті промивання ґрунтів підземними водами, що розущільнюють їх, або утворюють підземні порожнини.
  • Провальні озера
  •  
    Карстове озеро Ерцо
  •  
    Термокарстові озера в тундрі, Аляска
  • 6. Завальні (загатні). Утворені шляхом перегородження річної долини, яру, балки природною греблею (гірські обвали, селеві потоки, льодовикові язики, річкові наноси). Такі озера часто бувають дуже глибокими (якщо утворені у вузьких ущелинах) та значними за площею, проте вони не дуже тривалі в часі[7][8][9][10]. Такий тип озер широко представлений у гірських районах. Наприклад, Велике Алмаатинське озеро у Казахстані; озеро Ріца на Кавказі (Грузія); Сарезьке на Памірі; Куейк в штаті Монтана (США), утверене внаслідок землетрусу 1959 року[18].
  • Завальні озера
  •  
    Велике Алмаатинське
  •  
    Куейк, штат Монтана, США
  •  
    Сарезьке у Таджикистані на Памірі
  •  
    Ріца на Кавказі, Грузія
  • 7. Еолові (дефляційні). Утворені внаслідок видуванням вітром понижень на земній поверхні (дефляційні басейни, еолові та міждюнні улоговини) в аридних регіонах, на піщаних аренах річкових долин[1][7][8][9]. Деякі такі озера є реліктовими й слугують своєрідними індикаторами більш аридного стану палеоклімату[10]. Наприклад, озеро Мозес-Лейк у штаті Вашингтон (США) заповнює міждюнні пониження незакріплених пісків.
  • Еолові озера
  •  
    Мозез, штат Вашингтон, США
  • 8. Біогенні. Утворені внаслідок життєдіяльності рослин і тварин, достатньо рідкісні, невеликі за розмірами й часто достатньо ефемерні в часі у порівнянні з іншими типами озер. Торфові озера — вторинні гідрологічні утворення на великих болотах і торф'яниках, дистрофного характеру з низьким вмістом кисню у придонних шарах[19]. Боброві загати та лагуни коралових атолів виступають типовим прикладом зоогенних озер[9][10].
  • Біогенні озера
  •  
    Болотні озерця в Латвії
  •  
    Боброва загата

Класифікація Хатчинсона ред.

Серед лімнологів західного світу найпопулярнішою та найрозробленішою (11 типів, 76 підтипів) є класифікація Хатчинсона 1957 року[7][8][9][10].

  • 1. Тектонічні (англ. tectonic lakes). Утворені внаслідок різноманітних тектонічних рухів пластів земної кори.
  • 2. Вулканічні (англ. volcanic lakes). Утворені внаслідок вулканічної діяльності.
  • 3. Завальні (англ. landslide lakes). Утворені внаслідок перегородження русла водотоків великими масами гірської породи внаслідок денудаційних, або сейсмічних процесів.
  • 4. Льодовикові (англ. glacial lakes) Утворені внаслідок діяльності льодовиків та різних гляціальних процесів.
  • 5. Розчинні (англ. solution lakes). Утворені внаслідок розчинення ґрунтів і гірських порід з подальшим просіданням, або руйнацією земної поверхні. Карстові, термокарстові, суффозійні озера.
  • 6. Флювіальні (англ. fluvial lakes). Утворені внаслідок дії рухів рідкої води, течією вод річок і тимчасових потоків.
  • 7. Еолові (англ. aeolian lakes). Утворені внаслідок діяльності вітру.
  • 8. Прибережні (англ. shoreline lakes). Утворені внаслідок абразійно-акумуляційних процесів на узбережжі морів і океанів, інколи тектонічних та ізостатичних рухів.
  • 9. Біогенні (англ. organic lakes). Утворені внаслідок діяльності живих організмів, накопичення їхнії продуктів життєдіяльності, відмерлої біомасси.
  • 10. Антропогенні (англ. anthropogenic lakes). Різні водосховища, стави і ставки штучно створені людиною для різноманітних потреб[1]. Здебільшого це перегороджені греблею течії річок, заповнені водою закинуті кар'єри гірничих підприємств (кар'єрні озера), спеціально вириті й заповнені водою котловани, обваловані шламо- і хвостосховищ промислових підприємств металургійної, хімічної та будівельних галузей[9]>[10]. Найбільшим водосховищем світу за площею є Вольта в Гані (8,5 тис. км², 148,0 км³), створене греблею ГЕС Акосомбо в місці злиття Білої та Чорної Вольт. Найбільше за об'ємом води — Кариба в Замбії на річці Замбезі (5,58 тис. км², 180,3 км³), створене греблею ГЕС Кариба 1958 року. Найбільше водосховище України — Каховське (2,15 тис. км², 18,2 км³) на Дніпрі, створене греблею Каховської ГЕС 1955 року.
  • Штучні озера
  •  
    Озеро Вольта
  •  
    Озеро Кариба
  •  
    Каховське водосховище
  •  
    Гребля озера Джунгуа на Тайвані
  •  
    Озеро в Коростишівському кар'єрі
  •  
    Хвостосховище поблизу Кривого Рогу
  • Метеоритні озера
  •  
    Лонар, Індія
  •  
    Ельгигитгин, Чукотка, Росія
  •  
    Пінгуалуїт, Канада
  •  
    Манікоуган, Канада
  • Мішаного походження.
  • Реліктові. Утворені відгородженням водної маси озера від вод Світового океану як акумуляційною діяльністю хвиль, що утворюють берегові бари (лагуна), так і довготривалою геологічною діяльністю (Каспійське море).

Див. також ред.

Джерела ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и к л (рос.) Богословский Б. Б. Озера [Архівовано 8 Січня 2021 у Wayback Machine.] // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1962. — Т. 3 : Милос — Союз ССР. — 580 с.
  2. ↑ Озеро // Большая советская энциклопедия : [в 51 т.] / гл. ред. Б. А. Введенский. — 2-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1954. — Т. 30 : Николай — Олонки. — С. 559-561. (рос.)
  3. ↑ Первухин М. А., 1937.
  4. ↑ Богословский Б. Б., 1960.
  5. ↑ Новиков Б. І. Озеро // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : З — О. — С. 450-451. — 480 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-012-3.
  6. ↑ а б Новиков Б. І. Класифікація озерних улоговин // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : З — О. — С. 165. — 480 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-012-3.
  7. ↑ а б в г д е ж и к л м Hutchinson G. E., 1957.
  8. ↑ а б в г д е ж и к Cohen A. S., 2003.
  9. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Håkanson and Jansson, 1983.
  10. ↑ а б в г д е ж и к л (англ.) Håkanson, L. Lakes on Earth, Different Types // Encyclopedia of Lakes and Reservoirs. — Heidelberg : Springer Netherlands, 2012. — С. 471–472. — ISBN 978-1-4020-5617-8.
  11. ↑ Veillette, Julie et al. Arctic epishelf lakes as sentinel ecosystems: Past, present and future // Journal of Geophysical Research : Biogeosciences. — 2008. — Vol. G4, no. 113. — P. G04014. — Bibcode:2008JGRG..113.4014V.. — DOI:10.1029/2008JG000730.
  12. ↑ Bethan Davies. Epishelf lake : [англ.] : [арх. 198 грудня 2020 року] / Bethan Davies // antarcticglaciers.org : вебсайт. — 2020. — 22 June. — Дата звернення: 28 грудня 2020 року.
  13. ↑ а б (англ.) Mosley, Paul. Geomorphology and Hydrology of Lakes. Архівовано з джерела 12 квітня 2017
  14. ↑ (англ.) Schoenherr, Allan A. A Natural History of California. — Berckley : University of California Press, 2017. — С. 485. — ISBN 978-0-520-96455-6.
  15. ↑ Краснова Е. «Неправильные» озера // Наука и жизнь. — М., 2017. — № 3. — С. 24—29. Архівовано з джерела 11 грудня 2020. Процитовано 6 січня 2021.
  16. ↑ (англ.) Johnson, Daniel M. et al. Atlas of Oregon Lakes. — Corvallis : Oregon State University Press, 1985. — С. 96–97. — ISBN 978-0-87071-343-9.
  17. ↑ (англ.) Neuendorf, K. K. E., Mehl Jr., J. P., and Jackson, J. A. Glossary of Geology. — Berlin : Springer. Approx, 2005. — ISBN 3-540-27951-2.
  18. ↑ Myers, W.B. and Hamilton, W. The Hebgen Lake, Montana, earthquake of August 17, 1959 // Geological Survey Professional Paper. — 1964. — No. 435. — P. 51. Архівовано з джерела 4 Лютого 2021. Процитовано 18 Січня 2021.
  19. ↑ Peat lakes // Waikato Regional Council. Архівовано з джерела 31 Січня 2021. Процитовано 18 Січня 2021.
  20. ↑ Wennrich, Volker et al. Impact processes, permafrost dynamics, and climate and environmental variability in the terrestrial Arctic as inferred from the unique 3.6 Myr record of Lake El'gygytgyn, Far East Russia – A review // Quaternary Science Reviews. — 2016. — No. 147. — P. 221–244. — Bibcode:2016QSRv..147..221W.. — DOI:10.1016/j.quascirev.2016.03.019.
  21. ↑ Maloof, A. C. et al. Geology of Lonar Crater, India // Geological Society of America Bulletin. — 2010. — Vol. 1–2, no. 122. — P. 109–126.. — Bibcode:2010GSAB..122..109M.. — DOI:10.1130/B26474.1.
  22. ↑ Desiage, Pierre-Arnaud et al. Deglacial and postglacial evolution of the Pingualuit Crater Lake basin, northern Québec (Canada) // Geomorphology. — 2015. — No. 248. — P. 327–343. — Bibcode:2015Geomo.248..327D.. — DOI:10.1016/j.geomorph.2015.07.023.

Література ред.

Українською
Англійською
  • (англ.) Cohen, A. S. Paleolimnology: the history and evolution of lake systems. — N. Y. : Oxford University Press, 2003. — 500 с. — ISBN 0-19-513353-6.
  • (англ.) Håkanson, L., and Jansson, J. Principles of Lake Sedimentology. — N. Y. : Springer-Verlag, 1983.
  • (англ.) Horne, Alexander J. Limnology. — 2nd ed. — N. Y. : McGraw-Hill, 1994. — 576 с. — ISBN 9780070236738.
  • (англ.) Hutchinson G. E. A treatise on limnology. — N. Y. : Wiley, 1957. — Т. 1. Geography, Physics and Chemistry.
Російською
  • (рос.) Андроникова И. Н. Классификация озер по уровню биологической продуктивности // Теоретические вопросы классификации озер. — СПб., 1993. — С. 51-71.
  • (рос.) Баранов И. В. Лимнологические типы озер СССР. — Л., 1962. — 276 с.
  • Богословский Б. Б. Схема гидрологической классификации озер СССР // Вестник МГУ. Серия 5. География. — 1960. — № 2. — С. 44-5.
  • Верещагин Г. Ю. Методы морфометрической характеристики озер // Труды Олонецкой научной экспедиции. — 1930. — Вип. 1. — С. 3-114.
  • Китаев С. П. Термические классификации озер мира // Водные ресурсы. — 1978. — № 4. — С. 97-103.
  • (рос.) Китаев С. П. Экологические основы биопродуктивности озер разных природных зон. — М., 1984. — 207 с.
  • (рос.) Несина Л. В., Огнева Т. А. Солнечная радиация и тепловой баланс водоемов // Круговорот вещества и энергии в водоемах. — Новосибирск, 1975. — С. 308—313.
  • Первухин М. А. О генетической классификации озерных ванн // Землеведение. — 1937. — Т. 39, вип. 6. — С. 526—537.
  • (рос.) Россолимо Л. Л. Основы типизации озер и лимнологическое районирование // Накопление вещества в озерах. — М., 1964. — С. 5-46.
  • (рос.) Тихомиров И. А. Термика крупных озер. — Л., 1982. — 232 с.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Класифікація озерних улоговин
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Класифікація_озерних_улоговин&oldid=40680341