Північна Америка
Півні́чна Аме́рика — материк (континент) у Західній півкулі, північна частина частини світу Америки. Повністю розташований у північній півкулі та майже повністю — у західній[1].
На півночі омивається Північним Льодовитим океаном, на сході — Атлантичним океаном, на заході — Тихим океаном, на півдні — Карибським морем; також на півдні з'єднується Панамським перешийком з Південною Америкою. Загальна площа 24 709 000 км², що становить близько 4,8 % площі планети або 16,5 % площі її суші.
Північна Америка є третім за величиною і кількістю населення континентом після Євразії та Африки[2].
З урахуванням прилеглих островів (в основному — Карибського басейну) Північна Америка складається з 23 країн, в яких станом на 2013 рік мешкало близько 565 млн осіб, що становило 7,5 % усього світового населення.
Походження назви
ред.
.jpg)
.jpg)
Найпоширеніша версія походження назви стверджує, що Америку було названо німецькими картографами Мартіном Вальдземюллером і Матіасом Рінгманом[en] на честь італійського мандрівника Амеріго Веспуччі[3]. Веспуччі, котрий досліджував Північну Америку з 1497 по 1502 рік, був першим європейцем, котрий висловив припущення, що Америка була не Ост-Індією, а окремим континентом, раніше не відомим європейцям. У 1507 році Вальдземюллер намалював карту світу, на якій вжив слово «America» для позначення земель Північної Америки. У книзі Cosmographiae Introductio, що додавалася до карти, він так пояснював вибір назви[4]:
… ab Americo inventore … quasi Americi terram sive Americam (на честь дослідника Амеріго … як начебто б це була земля Амеріго, тому Америка).
На думку Вальдземюллера, ніхто не мав заперечувати проти іменування континенту на честь його першовідкривача. Він узяв латинізовану версію імені Веспуччі (Americus Vespucius), проте використав її жіночу форму «Америка» за прикладом вже існуючих назв «Європа», «Азія» та «Африка».
У 1583 році Герард Меркатор використав на своїй карті світу термін «Америка» для позначення всієї західної півкулі[5].
Існують заперечення проти цієї версії, оскільки традиція іменування нових земель на честь першовідкривачів зазвичай не діяла, якщо мова йшла про королівські землі[6]. Рікардо Пальма (1949) запропонував походження слова від назви гір Amerrisque[en] в Центральній Америці — Веспуччі був першим дослідником не лише Південної Америки, а й цих гір, що з'єднують відкриті ним землі з відкриттями Христофора Колумба.
Альфред Хадд[en] у 1908 році висунув теорію, що континенти було названо на честь валлійського купця з Бристоля на ім'я Річард Америк. Америк фінансував у 1497 році дослідницьку експедицію Джона Кабота з Англії до Ньюфаундленда. Існує також версія, що Америку названо на честь іспанського моряка, що мав старовинне вестготське ім'я Amairick. За іншим припущенням, назва походить з мови корінного населення[5].
Історія
ред.Геологічна історія
ред.Геологічну кору континенту формує Північно-Американська древня геологічна платформа, що сформувалася приблизно між 1,5 та 1 млрд років тому під час протерозойського еону[7]. Найбільшим виходом цієї платформи до поверхні є Канадський щит. Від пізнього палеозою до раннього мезозою Північна Америка перебувала у складі Пангеї. Одним з результатів формування Пангеї є гори Аппалачі, що утворилися близько 480 млн років тому, отож є одними з найстаріших гір у світі. Коли 200 млн років тому Пангея розпалася, Північна Америка стала частиною Лавразії, аж доки не від'єдналася від Євразії і стала окремим континентом в середині крейдового періоду[8].
Скелясті гори та інші західні гірські системи почали формуватися 80—55 млн років тому під час ларамійського орогенезу. Утворення Панамського перешийку, що поєднав Північну та Південну Америки, відбулося приблизно 15—12 млн років тому[9]. Великі Озера утворилися наприкінці останнього льодовикового періоду (близько 10 тис. років тому), коли відступив Лаврентійський льодовиковий щит.
Доколумбова ера
ред.
Міфи корінного населення стверджують, що люди проживали на цих територіях ще від створення світу[10]. В наукових колах хронологія та маршрути заселення континенту є предметом поточних досліджень та дискусій[11]. Традиційна теорія стверджує, що перші мігранти прийшли близько 25—11 тис. років тому з Азії через Берингію, що тоді з'єднувала Сибір та сучасну Аляску[12]. Здебільшого науковці погоджуються, що корінне населення обох Америк походить з Центральної Азії, а його розселення континентом відбулося в кінці останнього льодовикового періоду (пізнє заледеніння[en]) близько 13 тис. років тому[13]. Деякі генетичні дослідження[en] вказують на ще кілька хвиль міграції, що відбулися після початкової колонізації[14], але передували більш пізньому заселенню інуїтів, інупіатів і юпікських народів[en][15]. На думку антропологів, інуїти прибули до Північної Америки набагато пізніше інших корінних груп, про що свідчить[en] поступова заміна артефактів дорсетської культури на артефакти культури туле.
До контактів з європейцями, населення Північної Америки було розділене на найрізноманітніші державні утворення: від первісних стад з кількох сімей до велетенських імперій. Корінні американці проживали в кількох «культурних регіонах», межі котрих приблизно визначалися межами географічних та біологічних зон. Населенню кожного такого регіону були властиві певний спосіб життя та основне заняття (полювання на бізонів на Великих рівнинах, фермерство в Месоамериці тощо). Корінне населення також можна класифікувати за мовними родинами, проте люди, що розмовляли схожими мовами, не завжди були союзниками чи розділяли одну матеріальну культуру.
За тисячі років культури корінного населення змінювалися та замінювали одна одну. Найстарішою зі знайдених є культура Кловіс, що існувала на місці сучасного Нью-Мексико. До більш пізніх належать знайдені в долині річки Міссісіпі міссісіпська культура та пов'язані з нею культури будівельників курганів, а також знайдена на місці чотирьох кутів культура анасазі. Найпівденніші культурні групи континенту свого часу одомашнили багато сільськогосподарських культур, що зараз широко розповсюджені у світі, як-то помідори, гарбузи, кукурудза тощо. Наслідком сільськогосподарського розвитку південної частини стали також значні культурні здобутки. Наприклад, цивілізація Мая винайшла календар і писемність, збудувала велетенські піраміди та храми та відкрила поняття нуля[16].
Найперша достеменно відома доколумбівська подорож представників європейської цивілізації до Північної Америки відбулася у 10—11 столітті — на острові Ньюфаундленд, в місцині нині відомій як Л'Анс-о-Медоуз було знайдено поселення вікінгів тих часів.
Колоніальний період
ред.
Датою відкриття як Північної так і Південної Америки вважають 12 жовтня 1492 року, коли іспанська експедиція на чолі з генуезцем Христофором Колумбом досягла островів поблизу берегів материка.
Упродовж Доби великих географічних відкриттів європейці дослідили Американський континент та заявили права на тамтешні землі. Разом з їх прибуттям до «Нового світу» популяція корінного населення почала швидко скорочуватися через силові конфлікти з загарбниками та принесені ними з Європи захворювання, до яких корінні американці не мали імунітету[17]. Докорінних перетворень зазнали культура та політичне життя місцевих мешканців. Деякі мовні групи вимерли, іншим довелося досить швидко змінитися.
Велика Британія, Іспанія та Франція почали захоплювати території, експлуатувати, контролювати та змагатися за них. Наприкінці XVIII — на початку XIX століття унаслідок рухів за незалежність в Північній Америці виникли сучасні країни. У 1776 році тринадцять британських колоній вздовж узбережжя Атлантичного океану проголосили незалежність та заснували Сполучені Штати Америки. Шляхом об'єднання північних територій, контрольованих Великою Британією та Францією, утворилася Канада. Нова Іспанія, що згодом перетворилася на Мексику проголосила незалежність у 1810 році. У 1823 році колишнє Генерал-капітанство Гватемала стало першою незалежною державою Центральної Америки — Центральноамериканською федерацією.
Географія
ред.
Північна Америка розташована повністю у Північній півкулі. Континент простягається в усіх географічних поясах, крім екваторіального. Тому природа його різноманітніша порівняно, наприклад, з Південною Америкою. Південну частину материка, що розташована у тропічних широтах, називають Центральною Америкою. До неї зачислюють також Центральноамериканські острови (Вест-Індія). Крайня північна точка материка — мис Мерчисон на півострові Бутія в Канаді — розташований на 71°58' пн. ш., крайня південна точка материка — мис Мар'ято (7°12' пн. ш.), крайня західна – мис Принца Уельського (168°00' зх. д.), крайня східна — мис Сент-Чарльз (55°40' зх. д.). Протяжність з півночі на південь — 7,2 тис. км, із заходу на схід — 6,8 тис. км; середня висота поверхні 677 м. Найвища точка в Кордильєрах — Деналі (інші назва — Мак-Кінлі, 6 194 м), найнижча — в Долині Смерті (86 м нижче рівня моря). Понад 64 % території має висоту понад 300 м.
Площа материка — 20,4 млн км², а разом із островами — 24,25 млн км² (Ґренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Вест-Індія, Алеутські острови, Архіпелаг Олександра). Населення — 528 млн (станом на 2008 рік).
Берегова лінія Північної Америки доволі розчленована великою кількістю заток, півостровів та островів. Материк омивається Тихим океаном з Беринговим морем, затоками Аляска і Каліфорнійською, Атлантичним океаном з морем Лабрадор, затоками Св. Лаврентія, Карибською і Мексиканською, Північним Льодовитим океаном з морями Бофорта, Баффіна, Чукотським морем, Гудзоновою затокою, Дейвісовою протокою, Гудзоновою протокою, затокою Басейн-Фокс. Сполучається з Південною Америкою Панамським перешийком, від Азії відокремлена Беринговою протокою.
На півдні Північну Америку перетинає північний тропік, на півночі — північний полярний круг. Найширша частина материка лежить в помірних широтах.
Береги континенту сильно розчленовані на півночі, північному заході й північному сході. До найбільших елементів берегової лінії належать Гудзонова, Мексиканська, Каліфорнійська затоки, півострови Лабрадор, Флорида, Каліфорнія, Аляска. Найбільші острови — Ґренландія, Ньюфаундленд, Канадський Арктичний архіпелаг (разом з островом Баффінова земля), Великі Антильські, Малі Антильські, Алеутські острови. Порізаність берегів Північної Америки сприяла виникненню тут численних морських портів.
Істотний вплив на природу Північної Америки мають морські течії, що омивають її береги: Аляскинська, Каліфорнійська, Лабрадорська і Гольфстрим.
Північна Америка багата на внутрішні води. Тут протікає одна з найбільших річок земної кулі — Міссісіпі, розташоване найбільше за площею прісноводне озеро Землі — Верхнє. Північноамериканські льодовики поступаються за площею тільки льодовикам Антарктиди. Є в Північній Америці великі болота та значні запаси підземних вод. Проте розподілені води на території материка дуже нерівномірно.
Гідрографія
ред.На великих просторах заходу, особливо у південно-західній частині континенту, річкова сітка розвинута слабо або відсутня зовсім. На південному сході, навпаки, вона густа. За винятком басейну внутрішнього стоку, що розташований на південному заході материка, річки материка несуть свої води до басейнів трьох океанів. Більшість річок належить до басейнів Атлантичного і Північного Льодовитого океанів. Переважно це рівнинні річки, які мають широкі та глибокі долини, їхнє живлення переважно дощове або мішане (дощове й снігове).
Річки басейну Атлантичного океану мають значну довжину та велику кількість приток. Найбільшою річкою Північної Америки є Міссісіпі, назва якої в перекладі з індіанської мови означає «Велика річка».
Річки басейну Північного Льодовитого океану порівняно недавно сформовані, переважно порожисті. Тільки окремі з них мають значну довжину та є повноводними. Живляться переважно талими сніговими водами і взимку на тривалий час замерзають. Найбільша річка басейну — Маккензі, що бере початок з Великого Невільничого озера.
Оскільки річки басейну Тихого океану зароджуються на значній висоті, вони мають швидку течію, великі похил і падіння та великі запаси гідроенергії. Особливо виділяється у цьому відношенні найповноводніша з річок басейну — Колумбія, що має льодовикове живлення.
В Північній Америці розташована найбільша прісноводна озерна система світу. За об'ємом води Великі озера перевищують Балтійське море. Останніх два озера в цьому водному ланцюжку сполучені між собою річкою Ніагарою, на якій розташований всесвітньо відомий Ніагарський водоспад.
Великі запаси води законсервовані в льодовиках Ґренландії і Канадського Арктичного архіпелагу.
Клімат
ред.Кліматичний вплив океанів виражається насамперед у різнохарактерних течіях біля узбережжя материка. Холодні Лабрадорська й Каліфорнійська течії знижують температуру повітря й кількість опадів на північному сході й південному заході материка. Теплі Аляскинська течія й течія Гольфстрим цілий рік сприяють підвищенню температури й великій кількості опадів на північному заході й південному сході материка.
Меридіональне чи близьке до нього простягання основних гірських систем (Кордильєри, Аппалачі) обмежують вплив океанів порівняно вузькою смугою прибережних просторів. Водночас відсутність гірських систем широтного простягання створює сприятливі умови для проникнення холодних арктичних повітряних мас далеко на південь, а тропічні повітряні маси влітку заходять іноді в північні широти помірного поясу. Такий контраст повітряних мас спричиняє виникнення на Центральних рівнинах Північної Америки потужних вихорів — торнадо.
Середні січневі температури нижчі 0°С характерні на північ від 40° пн. ш. Найнижчі зимові температури зафіксовані на північний захід від Гудзонової затоки, де часті морози -50°С і нижче. На плоскогір'ї Юкон зафіксована температура -64°С, а на льодовиковому щиті Ґренландії — -70°С. Характерні високі контрасти температур між північчю й півднем материка, особливо взимку.
Середні липневі температури на півночі Канади становлять +5…+10°С, на узбережжі Мексиканської затоки — +22…+24°С. Найвищі температури влітку спостерігаються на плато в Південних Кордильєрах (+57°С — в Долині Смерті на плато Великий Басейн, яка є найвищою температурою в західній півкулі).
Розподіл опадів на материку залежить від переважаючих повітряних мас. Крайній північний захід материка перебуває під впливом Алеутського мінімуму. Тут випадає 1500—2000 мм опадів на рік. А біля підніжжя гори Олімпес опади досягають максимуму для Північної Америки — 5000-6000 мм на рік. Східні окраїни материка перебувають під впливом повітряних мас Атлантичного океану. Тут кількість опадів закономірно змінюється зі сходу на захід: на Приатлантичній низовині випадає 1200—1400 мм на рік, в Аппалачах — 1000—1100 мм, на Центральних рівнинах — 700—900 мм, на Великих рівнинах — 300—400 мм. Найменша кількість опадів (100—200 мм на рік) спостерігається в міжгірних котловинах Великого Басейну і на півночі Мексиканського нагір'я. Цьому сприяють повітряні маси східної периферії Гавайського максимуму, які проходять над холодною Каліфорнійською течією.
В Північній Америці наявні всі кліматичні пояси, окрім екваторіального.
Корисні копалини
ред.Основні корисні копалини: Канада — найбільший у світі постачальник нікелю, цинку, урану, калію; другий у світі постачальник азбесту, срібла, титану, гіпсу; сірки і молібдену; Мексика — найбільший у світі постачальник срібла і четверта за видобутком нафти. У США найбільший у світі видобуток кухонної солі.
Населення
ред.
У Північній Америці проживає 8 % населення світу, переважно європеоїдної раси, а також негроїдної і монголоїдної (індіанці).
Розміщення населення у Північній Америці залежить від історичного часу заселення конкретної території. Найгустіше населені Бермудські острови і північно-східне узбережжя континенту (своєрідний плацдарм для мігрантів з Європи). Основна кількість населення США і Канади (130 млн осіб) зосереджена між атлантичним узбережжям та меридіаном 85° з. д., у вузькій смузі державного кордону між двома країнами, між Великими озерами та річками Міссісіпі й Огайо[18]. Суворі кліматичні умови завадили широкому заселенню просторів на крайній півночі континенту. Центральна Америка особливо густо заселена на Антильських островах (Ямайка — 200 осіб/км²; Тринідад і Тобаго, Барбадос — 580 осіб/км²)[18]. Найменш заселені пустельні регіони північно-західної частини Мексики (пустеля Сонора)[18].
Три чверті населення Північної Америки проживає в містах.
| Місто (агломерація) | Населення (2010) | Площа | Країна |
| Мехіко | 21 163 226 | 7 346 км² |  Мексика
|
| Нью-Йорк | 18 897 109 | 17 405 км² |  США
|
| Лос-Анджелес | 12 828 837 | 12 562 км² | США
|
| Чикаго | 9 461 105 | 24 814 км² | США
|
| Даллас | 6 371 773 | 24 059 км² | США
|
| Делавер | 5 965 343 | 13 256 км² | США
|
| Х'юстон | 5 946 800 | 26 061 км² | США
|
| Торонто | 5 593 212 | 7 124 км² | .svg){kind=small} Канада
|
| Вашингтон | 5 582 170 | 14 412 км² | США
|
| Маямі | 5 564 635 | 15 896 км² | США
|
Інші великі міста (населення понад 1 млн): Сан-Франциско, Монреаль, Гвадалахара, Монтеррей, Філадельфія, Гватемала, Ванкувер, Детройт, Сан-Дієго.
Економіка Північної Америки
ред.- Корисні копалини Північної Америки
- Гірнича промисловість Північної Америки
- Мінерагенія Північної Америки
- Геологія Північної Америки
Економіка Північної Америки твориться понад 596 мільйонами людей (8% населення світу) у 24 суверенних штатах і 15 залежних територіях.[19] Вона відзначається різким поділом між переважно англомовними країнами Канади та Сполучених Штатів, які є одними з найбагатших і найрозвиненіших країн світу, та країнами Центральної Америки та Карибського басейну колишньої Латинської Америки, які є менш розвиненими. Мексика та країни Карибського басейну, що входять до Співдружності Націй, знаходяться між крайніми економічними рівнями розвитку Північної Америки.
Країни та території
ред.Нижче подана таблиця Північноамериканських країн та територій, поділених на три регіони[20][21][22].
.svg){kind=small}
Див. також
ред.Примітки
ред.Джерела
ред.- ↑ North America (англійською) . Encyclopædia Britannica. Процитовано 3 лютого 2014.
- ↑ North America Land Forms and Statistics (англійською) . World Atlas.com. Процитовано 16 червня 2013.
- ↑ Amerigo Vespucci (англійською) . Encyclopædia Britannica. Процитовано 7 червня 2011.
- ↑ Herbermann, Charles George, ред. (1907). The Cosmographiæ Introductio of Martin Waldseemüller in Facsimile. Translated by Edward Burke and Mario E. Cosenza, introduction by Joseph Fischer and Franz von Wieser. New York: The United States Catholic Historical Society. с. 9.
лат. "Quarta pars per Americum Vesputium (ut in sequentibus audietur) inventa est, quam non video, cur quis jure vetet, ab Americo inventore sagacis ingenii viro Amerigen quasi Americi terram sive Americam dicendam, cum et Europa et Asia a mulieribus sua sortita sint nomina."
- ↑ а б Jonathan Cohen. The Naming of America: Fragments We've Shored Against Ourselves (англійською) . Процитовано 3 лютого 2014.
- ↑ Lloyd, John; Mitchinson, John (2006). The Book of General Ignorance. Harmony Books. с. 95. ISBN 978-0-307-39491-0.
New countries or continents were never named after a person's first name, but always after the second ...
- ↑ Dalziel, I.W.D. (1992). On the organization of American Plates in the Neoproterozoic and the breakout of Laurentia. GSA Today. 2 (11): 237—241.
- ↑ Merali, Zeeya; Skinner, Brian J. (2009). Visualizing Earth Science. Wiley. ISBN 978-0-470-41847-5.[сторінка?]
- ↑ Land Bridge Linking Americas Rose Earlier Than Thought. LiveScience.com.
- ↑ Jeremiah Curtin (2014). Creation Myths of Primitive America. Jazzybee Verlag. с. 2. ISBN 978-3-8496-4454-3.
- ↑ Phillip M. White (2006). American Indian chronology: chronologies of the American mosaic. Greenwood Publishing Group. с. 1. ISBN 978-0-313-33820-5. Процитовано 29 листопада 2011.
- ↑ William Haviland; Harald Prins; Dana Walrath; Bunny McBride (2013). Anthropology: The Human Challenge. Cengage Learning. с. 219, 220. ISBN 978-1-285-67758-3.
- ↑ Timothy R. Pauketat (23 лютого 2012). The Oxford Handbook of North American Archaeology. OUP USA. с. 96. ISBN 978-0-19-538011-8.
- ↑ Skoglund, P.; Mallick, S.; Bortolini, M. C.; Chennagiri, N.; Hünemeier, T.; Petzl-Erler, M. L.; Salzano, F. M.; Patterson, N.; Reich, D. (21 липня 2015). Genetic evidence for two founding populations of the Americas. Nature. 525: 104—8. doi:10.1038/nature14895. ISSN 0028-0836. PMC 4982469. PMID 26196601.
- ↑ Peter Bellwood; Immanuel Ness (2014). The Global Prehistory of Human Migration. John Wiley & Sons. с. 194. ISBN 978-1-118-97059-1.
- ↑ Robert Kaplan (16 January 2007). What is the origin of zero? How did we indicate nothingness before zero?. Scientific American. Процитовано 19 February 2008.
- ↑ Massimo Livi Bacci, Malden (2001). A Concise History of World Population: An Introduction to Population Processes, (вид. 3rd). Massachusetts: Blackwell Publishing. с. 42–46. ISBN 0-631-22335-5.
- ↑ а б в Кузик С. П., 2002.
- ↑ "World Population Prospects 2022". population.un.org. United Nations Department of Economic and Social Affairs, Population Division. Retrieved 17 July 2022.
- ↑ а б CommerceConnect.gov. Security and Prosperity Partnership Of North America. Spp.gov. Архів оригіналу за 18 червня 2008. Процитовано 14 листопада 2010.
- ↑ а б Ecoregions of North America. United States Environmental Protection Agency. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 30 травня 2011.
- ↑ а б What's the difference between North, Latin, Central, Middle, South, Spanish and Anglo America? [Архівовано 2016-04-10 у Wayback Machine.], about.com
- ↑ Якщо не вказано інше, площа взята з Demographic Yearbook—Table 3: Population by sex, rate of population increase, surface area and density (PDF). United Nations Statistics Division. 2008. Архів (PDF) оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 14 жовтня 2010.
- ↑ Якщо не вказано інше, населення взята з Department of Economic and Social Affairs Population Division (2009). World Population Prospects, Table A.1 (PDF). 2008 revision. United Nations. Процитовано 12 березня 2009.
- ↑ а б Згідно з означеннями, Аруба, Бонейр, Кюрасао, Панама та Тринідад і Тобаго мають території і в Північній, і в Південній Америках.
- ↑ а б в г д Оцінка населення взята з Central Bureau of Statistics Netherlands Antilles. Statistical information: Population. Government of the Netherlands Antilles. Архів оригіналу за 1 травня 2010. Процитовано 14 жовтня 2010.
- ↑ Insee - Populations légales 2008 - 971-Guadeloupe. Insee.fr. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 31 жовтня 2011.
- ↑ Insee - Populations légales 2008 - 972-Martinique. Insee.fr. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 31 жовтня 2011.
- ↑ а б Дані взяті з The World Factbook: 2010 edition. Government of the United States, Central Intelligence Agency. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 14 жовтня 2010.
- ↑ а б Оцінка чисельності населення за 2010 взята з The World Factbook: 2010 edition. Government of the United States, Central Intelligence Agency. Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 14 жовтня 2010.
Коментарі
ред.- ↑ Це означення включає чотири найпівнічніші території, та найближчі північні острови - Бермудські, біля берегів Північної Кароліни та Сен-П'єр і Мікелон біля берегів канадської провінції Ньюфаунленд і Лабрадор[20][21][22]
- ↑ Включно з Гаваями, які зазвичай відносять до Океанії.
- ↑ Панаму зазвичай відносять до Північної Америки, хоча деякі автори ділять її по Панамському каналу. Дані наведені для всієї країни.
- ↑ Хоча острови знаходяться а Атлантичному океані, а не в Карибському морі, ООН відносить їх до країн карибського басейну.
- ↑ У зв'язку із виверженням вулкану, що почалося в липні 1995 року, більша частина Плімуту була зруйнована, керівництво острова перемістилося в Брейдс, але Плімут все ще де-юре залишається адміністративним центром.
- ↑ Хоча острови знаходяться а Атлантичному океані, а не в Карибському морі, ООН відносить їх до країн карибського басейну.
Література
ред.- Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
- Країни Європи і Північної Америки в 1944—1974 рр. : навч. посіб. — К., 2016. — 740 с. — ISBN 978-617-7092-80-2
- Північна Америка // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Фізична географія материків і океанів. У 2 ч. : навч. посіб. Ч. 2. Північна Америка та Євразія / О. В. Барановська. — Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2018. — 378 с. — ISBN 617-527-185-8.
Посилання
ред.
- UN Statistics Division: Composition of macro geographical (continental) regions, geographical sub-regions, and selected economic and other groupings
- Houghton Mifflin Company, «North America»
- Council on Hemispheric Affairs
- Consortium for North American Higher Education Collaboration
- Crystal Reference Encyclopedia, «North America»