Відкрити головне меню

Пржевальський Микола Михайлович

російський мандрівник, природодослідник, науковець, історик, археолог

Мико́ла Миха́йлович Пржева́льський (12 квітня 1839, с. Кімборово Смоленської губернії, Російська імперія — 1 листопада 1888, м. Каракол (Пржевальськ), Киргизстан)  — мандрівник, географ, природодослідник, науковець, історик, археолог, знавець семи мов. Рід Пржевальських походив від українських козаків[2]. Микола Пржевальський зробив величезний внесок у наукове пізнання Центральної Азії, створив принципово нові карти Центральної Азії. Його назвали «великим мандрівником всіх часів і народів».

Микола Михайлович Пржевальський
рос. Николай Михайлович Пржевальский
Przewalski2.jpg
Микола Прживальський
Народився 12 квітня 1839(1839-04-12)
Кімбори, Смоленська губернія, Російська імперія
Помер 1 листопада 1888(1888-11-01) (49 років)
Каракол (нині Пржевальськ), Киргизстан
·черевний тиф
Поховання Киргизстан і Каракол
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність зоолог, мандрівник-дослідник, письменник, ботанік, військовослужбовець, географ
Галузь природничі науки
Alma mater Академія Генерального штабу
Знання мов російська[1]
Членство Леопольдина і Петербурзька академія наук
Військове звання генерал-майор
Нагороди

Ім'я Миколи Пржевальського посіло гідне місце поруч з іменами Семенова-Тян-Шанського, Лівінгстона, Стенлі, Крузенштерна, Беллінсгаузена тощо.

БіографіяРедагувати

Народився в селі Кімборово Смоленської губернії 12 квітня 1839 року.

Шляхетський рід Пржевальських походить від українського козака Кирила Перевала. Він був серед запорожців, які хоробро билися на боці Речі Посполитої проти Московії у Лівонській війні, що тривала майже два десятиліття у XVI столітті. Особливо наші козаки відзначилися у тривалих боях під Полоцьком 1579 року. Серед героїв взяття цього давнього міста був і запорозький козак Кирило Перевал, який за свою хоробрість отримав від польського короля Стефана Баторія дворянство та родовий герб із зображенням на червоному тлі срібного лука зі спрямованою вгору стрілою і ушляхетнене прізвище Перевальський. Згодом українські шляхтичі мали прізвище на польський манер — Пржевальські. Дід мандрівника Казимир Фомич Пржевальській не закінчив польської єзуїтської школи — утік із неї, перейшов у православну віру, перемінивши ім'я Казимир на Кузьму.[1]

Син Кузьми Фомича — Михайло — був також призначений на військову службу. Однак після п'ятнадцятирічного перебування в армії був звільнений у чині штабс-капітана у зв'язку з хворобою. У 1838 р. він одружився з Оленою Олексіївною Каретниковою. А 12 квітня 1839 р. у с. Кімборово Смоленської губернії в них народився перший син Микола, майбутній мандрівник. Батько помер, коли Миколі було сім років. Мати самотужки виховувала трьох синів у маєтку Відрадне. Сам Пржевальський розповідав, що по смерті батька їхня сім'я жила скромно, ріс він дикуном, і виховання його було спартанське. З саморобним луком, з іграшковою рушницею, а з дванадцяти років і мисливською, він цілодобово гуляв глухими смоленськими лісами, що надало йому великий досвід виживання в природі.

З восьми років Микола навчився читати, читав всі книги, які траплялися йому в руки. У десять років його віддали в Смоленську гімназію. Навчання давалося йому легко, вже незабаром він став першим учнем з успішності. Закінчив гімназію в 16 років. Однак отриманих в гімназії знань йому не вистачало. Пізніше Пржевальський згадував: «Незважаючи на те, що я з відзнакою закінчив курс, скажу, справді, виніс звідти дуже мало. Погані методи викладання і велика кількість предметів робили рішуче неможливим вивчити що-небудь позитивно навіть за сильного бажання ... ».

Після закінчення гімназії Пржевальський, вражений героїчними подвигами захисників Севастополя, прийняв рішення стати військовим, отримав чин унтер-офіцера. Його спочатку скерували на службу в Рязанський піхотний полк. А 24 листопада 1856 року сімнадцятирічний юнак був переведений у 28-й Полоцький піхотний полк, що розміщувався в повітовому місті Білий Смоленської губернії. У вільний від служби час Пржевальський займався вивченням природи, здійснював тривалі мандрівки місцевими лісами і болотами. За час служби в Полоцькому полку він зібрав гербарій великої кількості рослин, що росли навколо міста Білий.

Його мрією було служити на Далекому Сході. Він подав прохання про переведення його на Амур. Відповідь начальства була своєрідною — арешт на три доби. Після того, що сталося, Пржевальський вибрав інший шлях. Він вирішив вступити на навчання в школу Генерального штабу, вирішивши, що після закінчення її легко зможе домогтися необхідного собі призначення. Приголомшлива пам'ять, цілеспрямованість і підготовка, яка займала іноді до 18 годин на добу, дозволила йому з легкістю витримати вступні іспити. Пржевальський поступив в Академію Генерального штабу. Крім основних предметів, вивчав праці географів Ріттера, Гумбольдта, Ріхтгофена і Семенова. Там же він підготував курсову роботу «Військово-статистичний огляд Приамурського краю», на основі якої 1864 року його обрано дійсним членом Географічного товариства. Під час навчання в академії написав своє перше літературне оповідання «Спогад мисливця», яке надрукували у журналі «Полювання та конярство».

Закінчивши Академію, Пржевальський був призначений ад'ютантом командира Полоцького піхотного полку, в якому він служив до Академії і який розташовувався вже в м. Кременець на Волині. Незабаром він у числі добровольців відправився в Польщу для придушення повстання. А наприкінці 1864 року його перевели викладати географію та історію в юнкерське училище у Варшаві. Він виявився прекрасним педагогом: добре знаючи свій предмет, зацікавив ним і своїх слухачів. Юнкери часто збиралися в нього на квартирі, слухаючи хлібосольного хазяїна. Викладачем був безкомпромісним — ставив незадовільні оцінки навіть улюбленим учням, незважаючи на вмовляння. Незадоволений наявним підручником, Пржевальський написав новий — «Записки із загальної географії для юнкерських училищ», який певний час використовувався у викладанні географії у навчальних закладах Російської імперії.

Незабаром він добився переведення у Східний Сибір. З допомогою Петра Семенова-Тян-Шанського Пржевальський отримав дворічне службове відрядження в Уссурійський край, а Сибірський відділ географічного товариства дав йому розпорядження вивчити флору і фауну краю. Два з половиною роки провів Пржевальський на Далекому Сході. Тисячі кілометрів пройшов, 1600 кілометрів покрив маршрутним зніманням: Басейн Уссурі, озеро Ханка, узбережжя Японського моря… Підготував до друку велику статтю «Інородне населення Уссурійського краю». Зібрав близько 300 видів рослин, виготовив понад 300 опудал птахів, причому багато які рослини і птахи на Уссурі виявив уперше. Тут почав писати книгу «Подорож в Уссурійському краї».

Основні експедиції і творчий доробокРедагувати

1870 року Російське географічне товариство організувало експедицію в Центральну Азію. Її начальником був призначений Пржевальський. Разом з ним їхав підпоручик М. А. Пильцов. Їхній шлях лежав через Москву й Іркутськ і далі — через Кяхту в Пекін, де Пржевальський отримав дозвіл китайського уряду на подорож. Він прямував у Тибет. Пржевальський першим з європейців проник у глибинну область Північного Тибету, до верхів'їв Хуанхе і Янцзи (Улан-Мурен), і з'ясував, що саме Баян-Хара-Ула є вододілом між цими річковими системами. Повернувся в Кяхту у вересні 1873 року, так і не досягши столиці Тибету — Лхаси, де він прагнув побувати.

 
Відкрита і описана Миколою Пржевальським риба — Gymnocypris przewalskii (стара назва Schizopygopsis przewalskii)

Пустелями і горами Монголії і Китаю Пржевальський пройшов понад 11 800 кілометрів і наніс на карту (в масштабі в 1 дюймі 10 верст) близько 5700 кілометрів. Наукові результати цієї експедиції вразили сучасників. Пржевальський дав докладні описи пустель Гобі, Ордоса й Алашані, високогірних районів Північного Тибету і улоговини Цайдаму (відкритої ним), уперше наніс на карту Центральної Азії понад 20 хребтів, сім великих і низку дрібних озер. Карта Пржевальського не відзначалася точністю, оскільки через дуже важкі мандрівні умови він не міг робити астрономічні визначення географічних координат. Цей істотний недолік пізніше дещо виправив він сам, а також інші мандрівники.

Він зібрав колекції рослин, комах, плазунів, риб, ссавців. Пржевальський відкрив нові види, що отримали його ім'я, — ящірка Пржевальського, розщіпохвіст Пржевальського, рододендрон Пржевальського. Двотомна праця «Монголія і країна тангутів» (1875—1876) принесла автору світову популярність, була перекладена на ряд європейських мов.

Російське географічне товариство присудило йому Велику золоту медаль і «найвищі» нагороди — чин підполковника, довічну пенсію у 600 рублів щорічно. Отримав Золоту медаль Паризького географічного товариства. Його ім'я відтепер ставлять поруч з Семеновим-Тян-Шанським, Крузенштерном і Беллінсгаузеном, Лівінгстоном і Стенлі.

У січні 1876 року Пржевальський представив у Російське географічне товариство план нової експедиції. Він мав намір зайнятися дослідженням Східного Тянь-Шаню, дійти до Лхаси, обстежити загадкове озеро Лобнор. Окрім того, Пржевальський сподівався знайти і описати дикого верблюда, який, за відомостями Марко Поло, мешкав там. У лютому 1877 року Пржевальський досяг величезного очеретяного болота-озера Лобнор. За його описом, озеро було завдовжки 100 кілометрів і завширшки — від 20 до 22 кілометрів.

На берегах таємничого Лобнора, в «країні Лоп», Пржевальський був другим після Марко Поло. Озеро стало, однак, предметом суперечки між Пржевальським і Ріхтгофеном. Згідно з китайськими картами початку XVIII ст., Лобнор розташовувалось зовсім не там, де його виявив Пржевальський. Крім того, всупереч існуючій думці, озеро виявилося прісним, а не солоним. Ріхтгофен вважав, що російська експедиція відкрила якесь інше озеро, а істинний Лобнор лежить північніше. Тільки через півстоліття загадка Лобнора була вирішена остаточно. «Лоб» тибетською означає «мулкий», «нор»  монгольською — «озеро». Виявилося, що це болото-озеро час від часу міняє своє місце розташування. На китайських картах воно було зображене в північній частині пустинної безстокової западини Лоб. Але потім річки Тарим і Кончедар'я спрямувалися на південь. Древній Лобнор поступово зник, на його місці залишилися тільки солончаки, блюдця невеликих озерець. А на півдні западини утворилося нове озеро, яке відкрив і описав Пржевальський.

На початку липня експедиція повернулася в Кульджу. Пржевальський був задоволений: він вивчив Лобнор, відкрив Алтинтаг, описав дикого верблюда, добув навіть його шкури, зібрав колекції флори і фауни. Тут же, в Кульджі, його чекали листи і телеграма, в яких йому наказувалося неодмінно продовжувати експедицію.

Під час подорожі 1876—1877 років Пржевальський пройшов по Центральній Азії трохи більше чотирьох тисяч кілометрів — йому перешкодили війна в Західному Китаї, загострення відносин між Китаєм і Росією та його хвороба: нестерпний свербіж по всьому тілу. І все-таки ця подорож ознаменувалася двома найбільшими географічними відкриттями — низов'я Тариму з групою озер і хребта Алтинтаг.

Відпочивши, Пржевальський у березні 1879 року почав подорож, названу ним «Першою Тибетською». Від Зайсану він попрямував на південний схід, повз озеро Улюнгур і вздовж річки Урунгу до її верхів'я, перетнув Джунгарську Гобі — «обширну хвилясту рівнину» — і визначив її розміри.

Під час цієї подорожі мандрівник пройшов близько восьми тисяч кілометрів і зробив зйомку понад чотирьох тисяч кілометрів шляху через райони Центральної Азії. Уперше досліджував верхню течію Жовтої ріки (Хуанхе) на ділянці понад 250 кілометрів; відкрив хребти Семенова і Угуту-Ула. Описав два нові види тварин — коня Пржевальського і ведмедя-пищухоїда. Його помічник Роборовський зібрав величезну ботанічну колекцію: близько 16 тисяч екземплярів рослин — 1700 видів, з яких 218 описано в науці вперше. Свої спостереження і результати досліджень Пржевальський виклав у книзі «Із Зайсану через Хамі у Тибет і на верхів'я Жовтої ріки» (1883). Підсумком трьох його експедицій були принципово нові карти Центральної Азії.

Незабаром він подав у Російське географічне товариство проект дослідження джерел Хуанхе. У листопаді 1883 року почалася чергова, вже четверта подорож Пржевальського.

За два роки він пройшов величезний шлях — 7815 кілометрів, майже зовсім без доріг. На північному кордоні Тибету відкрив цілу гірську країну з величними хребтами — про них в Європі нічого не було відомо. Дослідив витоки Хуанхе, відкрив і описав великі озера — Російське і Експедиції. До колекції додав нові види птахів, ссавців і плазунів, а також риб, в гербарії — нові види рослин.

1886 року йому було присвоєне звання генерал-майора.

 
Могила Миколи Пржевальського на березі Іссик-Куля. Фотографія 1890 року
 
Остання посмертна фотографія Миколи Пржевальського

В останні роки життя дослідник здійснив ще кілька експедицій, які збагатили науку масштабними відкриттями. Він був сповнений нових планів і задумів. У 1888 році побачила світ остання праця Пржевальського — «Від Кяхти на джерела Жовтої ріки». Того ж року Пржевальський організував нову експедицію в Центральну Азію. Під час неї він плавав у річці і, незважаючи на свої ж рекомендації цього не робити, трохи ковтнув води з ріки. Ймовірно через це він заразився черевним тифом. Експедиція досягла селища Каракол поблизу східного берега Іссик-Куля. Тут Пржевальський захворів і помер 1 листопада 1888 року. На могильному надгробку скромний напис: «Мандрівник М. М. Пржевальський», як він заповідав. 1889 року Каракол перейменували на Пржевальськ, ця назва була до 1922 року і у радянські часи з 1939 до 1992.

ВизнанняРедагувати

На його честь названо:

  • Гірський хребет, якій він відкрив на території Китая.
  • Льодовик на Алтаї.
  • Печера біля міста Находка
  • Скельний масив у басейні російської річки Партизанська.
  • Місто Пржевальск, назва існувала впродовж 1889—1922 і 1939—1992 років.
  • Поселення міського типу Пристань-Пржевальск, поряд з яким розташований музей М. М. Пржевальского, на території якого знаходиться його могила.
  • Поселення міського типу Пржевальське у Смоленській області Росії, де був маєток Пржевальського.
  • Є багато вулиць його імені в Україні та Росії.
  • Гімназія в Смоленську.
  • Краєзнавчий музей його імені в Пржевальску.
  • Пасажирський теплохід Амурського річкового пароплавства Російської Федерації.
  • Види тварин:
  • Види птахів:
  • Sitta przewalskii (Повзик Пржевальського).
  • Види риб:
  • Gymnocypris przewalskii (Голий короп Пржевальського).
  • Види комах:
  • Hyponephene przewalskyi (Метелик Пржевальського).
  • Види рослин:
  • Ligularia przewalskii (Багульник Пржевальського).
  • Calligonum przewalskii (Жузгун Пржевальського).
  • Allium przewalskii (Цибуля Пржевальського).
  • Typha przewalskii (Рогіз Пржевальського).
  • Salvia przewalskii (Шалфей Пржевальского)
  • Scutellaria przewalskii (Шоломниця Пржевальского)

НагородиРедагувати

  • Золота медаль Паризького географічного товариства;
  • Медаль «Пальма Академії» французького Міністерства народної освіти;
  • Велика золота медаль імені Олександра Гумбольдта Берлінського географічного товариства;
  • Королівська медаль Лондонського географічного товариства (1879 рік), зазначивши, що досягнення мандрівника перевершують все зроблене іншими дослідниками з часів Марко Поло;
  • Медаль Вега Стокгольмського географічного товариства;
  • Велика золота медаль Італійського географічного товариства.

Пам'ятьРедагувати

 
Поштова марка із зображенням Миколи Пржевальського, яка присвячена 100-літтю географічного товариства СРСР
 
Пам'ятна монета номіналом 50 російських рублів з портретом Миколи Пржевальського.

Пржевальському присвячені поштові марки СРСР, його портрет зображено на пам'ятній монеті номіналом 50 російських рублів.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

ПосиланняРедагувати