Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво

Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (англ. The Asia-Pacific Economic Cooperation, скорочено АТЕС, англ. APEC) — форум економік Тихоокеанського узбережжя. Заснований у 1989 році з метою сприяння тіснішій економічній співпраці та вільній торгівлі держав Азійсько-Тихоокеанського регіону. Аналог таких утворень як Європейський Союз та Північноамериканської зони вільної торгівлі, що існують в інших регіонах світу. Наразі до кооперації входять 21 економіка. Частка держав-членів становить 40,5 % планетарного населення, 54,2 % ВВП та 43,7 % міжнародної торгівлі.[6]

Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво
англ. Asia-Pacific Economic Cooperation[1]
АбревіатураПомилка Lua: expandTemplate: template "ref-zh-tw" does not exist.
Гаслоopen regionalism
Типміжурядова організація[2]
Засновано6 листопада 1989[3]
Країна Сінгапур[4]
Штаб-квартираПомилка Lua у Модуль:Wikidata у рядку 691: attempt to index field 'property' (a nil value).
Місце діяльностіАзіатсько-Тихоокеанський регіон
ЧленствоАвстралія
Бруней
Канада
Індонезія
Японія
Південна Корея
Малайзія
Нова Зеландія
Філіппіни
Сінгапур
Таїланд
США
Тайвань
Гонконг
КНР
Мексика
ПНГ
Чилі
Перу
Росія
В'єтнам
Офіційні мовианглійська[4]
Членів21
Штат працівників50 осіб (2022)[5]
Вебсайт: apec.org

Мапа

CMNS: Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво у Вікісховищі

Щорічно відбувається форум держав-членів на рівні глав урядів, місце зустрічі чергується поміж всіма державами. Специфічною особливістю є дрес-код — національні костюми держави господаря.

Економіки-учасниці

ред.

До АТЕС входить 21 член, це більшість з-поміж держав, що омиваються Тихим океаном. Організація є однією із небагатьох куди входить Тайвань (хоча й під кострубатою назвою Китайський Тайбей), при цьому за цілковитої згоди материкового Китаю. Та на догоду Піднебесній щодо членів використовується термін «економіки-учасниці» замість звичнішого «держави-учасниці».

Економіка-член рік
вступу
  Австралія 1989
  Бруней 1989
  Індонезія 1989
  Канада 1989
  Малайзія 1989
  Нова Зеландія 1989
  Південна Корея 1989
  Сінгапур 1989
  США 1989
  Таїланд 1989
  Філіппіни 1989
  Японія 1989
  Гонконг, КНР 1991
  КНР 1991
  Китайський Тайбей (Тайвань) 1991
  Мексика 1993
  Папуа Нова Гвінея 1993
  Чилі 1994
  В'єтнам 1998
  Перу 1998
  Росія 1998

Індія, попри те що не омивається Тихим океаном також робила запит щодо членства в організації. Попервах її заявку підтримали США, Японія та Австралія. Але з низки причин її не прийняли до організації, та було оголошено про мораторій на прийняття нових членів до кінця 2010 року.

Окрім Індії, ще з десяток держав висловили бажання приєднатися. Зокрема: Монголія, Пакистан, Лаос, Бангладеш, Коста-Рика, Колумбія, Еквадор. Також Гуам, за прикладом Гонконгу та Китаю намагається стати повноправним членом окремим від США.

Принципи діяльності

ред.
  • Рівноправне партнерство;
  • Схильність до відкритого діалогу й досягнення консенсусу у обговоренні найважливіших проблем;
  • Взаємовигода економічного співробітництва з урахуванням країн, що розвиваються.

Організаційна структура

ред.
  • Зустрічі на вищому рівні
  • Міністерські зустрічі
  • Зустрічі старших посадових осіб
  • Група видатних діячів
  • Тихоокеанський діловий форум
  • Комітет торгівлі та інвестицій
  • Бюджетно-адміністративний комітет
  • Робочі групи
  • Секретаріат
  • Економічний комітет

Саміти

ред.

Щорічні[7] зустрічі на високому рівні лідерів держав АТЕС:

Рік # Дата Країна Місто
1989 1 6–7 листопада   Австралія Канберра
1990 2 29–31 липня   Сінгапур Сінгапур
1991 3 12–14 листопада   Південна Корея Сеул
1992 4 10–11 вересня   Таїланд Бангкок
1993 5 19–20 листопада   США Острів Блейк
1994 6 15–16 листопада   Індонезія Богор
1995 7 18–19 листопада   Японія Осака
1996 8 24–25 листопада   Філіппіни Маніла, Субік
1997 9 24–25 листопада   Канада Ванкувер
1998 10 17–18 листопада   Малайзія Куала-Лумпур
1999 11 12–13 вересня   Нова Зеландія Окленд
2000 12 15–16 листопада   Бруней Бандар Сері Бегаван
2001 13 20–21 жовт   КНР Шанхай
2002 14 26–27 жовт   Мексика Лос-Кабос
2003 15 20–21 жовт   Таїланд Бангкок
2004 16 20–21 листопада   Чилі Сантьяго
2005 17 18–19 листопада   Південна Корея Пусан
2006 18 18–19 листопада   В'єтнам Ханой
2007 19 8–9 вересня   Австралія Сідней
2008 20 22–23 листопада   Перу Ліма
2009 21 14–15 листопада   Сінгапур Сінгапур
2010 22 13–14 листопада   Японія Йокогама
2011 23 12–13 листопада   США Гонолулу
2012 24 9–10 вересня   Росія Владивосток
2013 25 5–7 жовт   Індонезія Балі
2014 26 10–11 листопада   КНР Пекін
2015 27 18–19 листопада   Філіппіни Пасай
2016 28 19–20 листопада   Перу Ліма
2017 29 10–11 листопада   В'єтнам Дананг
2018 30 17–18 листопада   Папуа Нова Гвінея Порт-Морсбі
2019 31 16–17 листопада (скасовано)   Чилі Сантьяго
2020 32 20 листопада   Малайзія Куала-Лумпур (розміщено віртуально)[8]
2021 33 12 листопада   Нова Зеландія Окленд (розміщено віртуально)[9]
2022 34 18–19 листопада   Таїланд Бангкок
2023 35 15–17 листопада   США Сан Франциско
2024 36 10–16 листопада   Перу Куско
2025 37 Буде оголошено   Південна Корея Сеул
2026 38 Буде оголошено   Бруней Бандар Сері Бегаван

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. https://www.apec.org/about-us/about-apec
  2. https://www.apec.org/about-us/how-apec-operates/policy-level
  3. https://www.apec.org/meeting-papers/annual-ministerial-meetings/1989/1989_amm
  4. а б https://www.apec.org/meeting-papers/annual-ministerial-meetings/1992/1992_amm/annex3
  5. https://www.apec.org/about-us/apec-secretariat/employment
  6. стаття "Про АТЕК", на офіційному сайті організації ((англ.)) . Архів оригіналу за 19 листопада 2010. Процитовано 17 жовтня 2010. [Архівовано 2010-11-19 у Wayback Machine.]
  7. APEC/History. Архів оригіналу за 12 листопада 2014. Процитовано 25 квітня 2021.
  8. Apec leaders' summit to be virtual. Kyodo News. 4 вересня 2020. Процитовано 5 квітня 2021 — через The Bangkok Post.
  9. New Zealand to host virtual APEC in 2021. The Beehive (англ.).

Література

ред.
  • А. М. Копистира. Азійсько-тихоокеанське економічне співробітництво // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004. — Т. 1. — 760 с. — ISBN 966-316-039-Х

Посилання

ред.