Відкрити головне меню

Півні́чна Двіна́ (рос. Се́верная Двина́) — річка на півночі європейської частини Росії, яка протікає у Вологодській і здебільша (приблизно 910 загальної довжини) Архангельській областях. Впадає в Біле море. Довжина — 744 км[1] (з урахуванням Сухони, як основної складової — 1302 км[2]). Площа басейну — 357 тис. км²[1]. Середньорічна витрата води в гирлі 3490 м³/с (це відповідає річковому стоку 110 км³). Найвища ділянка річки 74 км завдовжки від злиття Сухони і Юга до впадання Вичегди має назву Мала Північна Двіна.

Північна Двіна
рос. Северная Двина
Dvina.jpg
злиття річок Сухона та Юг в м. Великий Устюг
Severnaya Dvina.svg
Мапа басейну Північної Двіни
60°43′56″ пн. ш. 46°19′49″ сх. д. / 60.73222222224977429° пн. ш. 46.33027777780577594° сх. д. / 60.73222222224977429; 46.33027777780577594
Витік злиття річок Сухона та Юг (Великий Устюг)
• координати 60°43′56″ пн. ш. 46°19′49″ сх. д. / 60.73222° пн. ш. 46.33028° сх. д. / 60.73222; 46.33028
Гирло Двінська губа Білого моря
• координати 64°32′00″ пн. ш. 40°29′00″ сх. д. / 64.53333° пн. ш. 40.48333° сх. д. / 64.53333; 40.48333
висота, м 0 м
Басейн Біле мореБаренцове мореПівнічний Льодовитий океан
Країни: Росія Росія
Прирічкові країни: Росія Росія
Регіон Вологодська область, Архангельська область
Довжина 744 км
Площа басейну: 357 000 км²
Середньорічний стік 3 490 м³/с
Притоки: Вичегда, Пінега, Сухона, Юг, Вага
код ДВР Росії 03020100312103000005014
GeoNames, Global Geosites 496409
CMNS: Північна Двіна на Вікісховищі

Загальний описРедагувати

Під назвою Мала Північна Двіна річка утворюється злиттям річок Сухона та Юг поблизу міста Великий Устюг у Вологодській області. Загальна довжина самої річки — 744 км, але від витоку Югу — 1318 км, Сухони — 1302 км, Вичегди — 1803 км. Біля міста Котлас у водотік впадає найбільша притока Вичегда (слід зазначити, що при злитті вона несе більше води, ніж Мала Північна Двіна, річний стік якої становить 23 км³ проти 36 км³ у Вичегди), після чого річка повертає на північний захід, а потім поступово на північ. Ділянка від Котласа і до гирла ще зветься Великою Північною Двіною. Майже на самій півночі зливається з Пінегою. Нижче впадання Пінеги Північна Двіна розбивається на протоки з численними островами, ширина долини зростає до 18 км. Дельта Північної Двіни (площа дельти близько 900 км²[3]) починається від Новодвінська. Біля Архангельська і Сєверодвінська Північна Двіна багатьма рукавами впадає у Двінську губу Білого моря. Загальна площа басейну річки 357 000 км².

Більша частина басейну Північної Двіни — низька горбиста рівнина, що поступово спускається до Білого моря. Басейн річки обмежений на сході низьким Тіманським кряжем (де бере початок Вичегда та її притоки), на півдні — Північними Увалами, які утворюють вододіл з басейном Волги.

Північна і центральна частини басейну здебільшого покриті хвойними лісами, а південна частина — змішаними лісами з переважанням хвойних порід. В цілому ліси займають більше половини території басейну. Тільки уздовж заплави річки є відкриті луки. У лівій (західній) частині басейну безліч боліт і озер, які часто є джерелом приток. Найбільше озеро — Кубенське.

Дельта Північної ДвіниРедагувати

У Архангельська річка ще раз збирається в одне русло, а нижче міста утворює дельту площею близько 900 км², що складається з декількох рукавів.

Дельта Північної Двіни почала бурхливо освоюватися російськими поселенцями з XV століття. При цьому в місцевій топоніміці зберігаються сліди фінно-угорського субстрату[4].

ІсторіяРедагувати

Басейн річки був спочатку населений фіно-угорськими народами, а потім був колонізований Новгородською республікою. Єдиним винятком був Великий Устюг, який був частиною Владимиро-Суздальського князівства. Інша частина басейну Північної Двіни перебувала під контролем Новгорода. Великий Устюг вперше згадується у літописах 1207 року, Шенкурськ — 1315 року, у ХIV столітті заснований Сольвичегодськ.

В XIII столітті новгородські купці вже досягли Білого моря. Регіон був привабливий в першу чергу через торгівлю хутром. Головний водний шлях з Новгорода у Північну Двіну був по Волзі і її притоці Шексні, далі річкою Славянка в озеро Нікольське, потім волок до озера Благовіщенське, звідти вниз за течією річки Порозовіца до Кубенського озера, далі Сухоною до Північної Двіні.

З 1553 по 1713 роки річка була фактично єдиною безпечною торговою артерією, що пов'язувала Росію з країнами Північної і Західної Європи.

ГідрологіяРедагувати

Живлення змішане, з переважанням снігового. Середньорічна витрата води — біля злиття Сухони і Югу — 770 м³/с, після злиття з Вичегдою і Уфтюгою — 1 950 м³/с, нижче гирла Ваги — 2 600 м³/с, нижче злиття з Пінегою — 3 360 м³/с, у гирлі — 3490 м³/с.

Річний стік завислих наносів у середній течії річки становить 1,32 млн тонн, у нижній — 1,79 млн тонн, у гирлі — 3,86 млн тонн. Середньорічна мутність води близько 22 г/м³ у середній течії і 37 г/м³ — у нижній. Річний стік захоплених наносів змінюється в проміжку 0,61–0,71 млн тонн. Сумарний твердий стік річки 4,47–4,57 млн тонн на рік.

Води Північної Двіни гідрокарбонатно-кальцієві. Мінералізація води під час повені 60–70 мг/л, в межень — 240–380 мг/л.

Найбільший розмах коливань рівня води у річці дорівнює 14 метрів між гирлами річок Вага й Пінега. Замерзає наприкінці жовтня — на початку листопада, скресає від початку квітня до початку травня. Льодохід бурхливий з частими заторами.

Показники середньомісячної витрати води річки: Північна Двіна
за 112 років спостереження 1881-1993 на станції: Усть-Пінега (64°08′ пн. ш. 41°55′ сх. д. / 64.13° пн. ш. 41.92° сх. д. / 64.13; 41.92), м³/с:
 
Джерело: [5]

ПритокиРедагувати

Основні притоки: Вичегда, Пінега, Сухона, Юг, Вага, Юмиж. З'єднана через річку Сухона, озеро Кубенське та ін. з Волго-Балтійським водним шляхом (Північно-Двінська водна система), через річку Пінега з річкою Кулой сполучена судноплавним каналом Кулой — Пінега, а через притоки річки Вичегда, занедбаним Північнокатерининським каналом, з притокою річки Ками Джуричем.

Список приток (км від гирла)

Населені місцяРедагувати

У верхів'ях Північної Двіни розташовані міста Великий Устюг, Красавіно, Котлас, Сольвичегодськ; поблизу гирла — Новодвінськ, Архангельськ, Сєверодвінськ. Інші поселення уздовж: Красноборськ, Черевково, Верхня Тойма, Рочегда, Березнік, Ємецьк, Усть-Пінега, Холмогори.

СудноплавствоРедагувати

Річка Північна Двіна судноплавна на всьому протязі. В середині XIX століття існував план поліпшення судноплавства Північною Двіною в районі Архангельська, над ним працював американський інженер Джордж Уістлер[6].

23 вересня 1912 року сталась найбільша катастрофа на Північній Двіні: на річці затонув російський пароплав «Обновка»; в катастрофі загинуло 115 осіб[7]. Дві ще більші катастрофи відбулися в дельті річки під час Першої світової війни: 17 жовтня 1916 року вибухнув пароплав «Барон Дрізен» в Архангельському порту Бакариця внаслідок диверсії (вибухнуло близько 1600 тонн вибухових речовин, загинуло понад 600 осіб)[8][9], а 13 січня 1917 року вибухнули пароплави «Семен Челюскін» і «Байропія» в Архангельському порту Економія (загинуло близько 300 осіб)[10]

На 1917 рік у басейні Північної Двіни діяло 131 пароплавне товариство, з них перевезеннями пасажирів займалося 20. Загальний флот становив 408 судів. Найбільшим було Північне пароплавне товариство «Котлас — Архангельськ — Мурман», яке володіло 50 паровими судами. Брати Володіни володіли 20 судами, інші мали від 1 до 7 судів.[11]

2 серпня 1918 роки задля перегороджування шляху кораблям англійських інтервентів між раніше затопленими криголамами «Святогор» і «Микула Селянинович» у судноплавному каналі між Архангельському і островом Мудьюзький було затоплено мінний загороджувач «Уссурі», який понині знаходиться на фарватері річки, змушуючи огинати його кораблі, що проходять[12].

Великі морські судна можуть заходити тільки у морський порт Економія, поблизу гирла. Час від часу в районі Архангельського порту проводять днопоглиблювальні роботи. Щорічно під час повені вода приносить велике число сміття, піску і мулу, що погіршує судноплавство[13].

На Північній Двіні працює «Н. В. Гоголь » — найстаріший збережений колісний пароплав Росії, що все ще знаходиться у використанні як круїзне судно (побудовано 1911 року).

Походження назвиРедагувати

 
Карта течії Північної Двіни з атласу Йоганна Янсоніуса, 1680 р.

Народна етимологія пояснює назву Двіни як «подвійна річка» [14], оскільки вона утворена злиттям Сухони і Вичегди. Це тлумачення походження назви наводять іще Зиґмунд Герберштайн у «Записках про Московію»[15] (1549) й Алессандро Ґваньїні в «Описі Московії»[16] (1578).

М. Фасмер вважає, що назву на Північну Двіну було перенесено давньоруськими переселенцями з Двіни Західної. Етимологізувати його йому важко[17].

Починаючи з Я. Розвадовського, назва тлумачиться як індоєвропейська, оскільки перехід dv-> v- свідчить про вторинність фінської формиViena[18]. О. К. Матвєєв вважає назву балтійською за походженням і порівнює її з лит. dvynai «двійня, близнята», або, враховуючи фін. Viena «Двіна», з лит. vienas «один, єдиний», тобто «об'єднана з двох річок»[19].

СвітлиниРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Река Сев. Двина / Державний водний реєстр Російської Федерації. Постанова Уряду РФ № 253 від 28 квітня 2007 року. (рос.)
  2. Река Сухона / Державний водний реєстр Російської Федерації. Постанова Уряду РФ № 253 від 28 квітня 2007 року. (рос.)
  3. За даними Великої радянської енциклопедії, за даними Британської енциклопедії площа дельти складає 1 100 км².
  4. (рос.) Н. В. Кабинина. Топонимия дельты Северной Двины но историческим источникам ХѴ-ХІХ вв.. elar.urfu.ru. Процитовано 2019-03-13. 
  5. Arcticnet — Станція: Усть-Пінега (за 137 км від гирла)
  6. (рос.) Анисим Берман (Бостон) «Американский инженер-строитель Николаевской железной дороги». Архів оригіналу за 2008-01-29. 
  7. (рос.) Курушин М., Непомнящий Н. Великая книга катастроф. books.google.ru (ru). Процитовано 2019-03-13.  — М.: ОЛМА Медиа Групп, 2006. — С. 347.
  8. (рос.) Слушается дело «Барона Дризена». www.vdvsn.ru. Процитовано 2019-03-13. 
  9. George Bolotenko. Wartime Explosions in Archangel, 1916-1917: “Bakaritsa is Burning”; “Ekonomiia is Now a Wasteland”. www.cnrs-scrn.org (en). Процитовано 2019-03-13. 
  10. (рос.) Лев Скрягин. Взрывы на Северной Двине.
  11. (рос.) Брызгалов В. В. Пассажирский флот на реке Северной Двине (до 1917 г.)//Проблемы развития транспортной инфраструктуры Европейского севера России. Материалы межрегиональной научно-практической конференции. 2010 г
  12. (рос.) Виктор Брызгалов.  // Архангельск : газета. — Архангельськ. — № 122 (5 липня 2003).
  13. (рос.) На Северной Двине приступили к дноуглубительным работам. www.pomorie.ru. Процитовано 2019-03-13. 
  14. Северная Двина // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  15. (рос.) СИГИЗМУНД ГЕРБЕРШТЕЙН->ЗАПИСКИ О МОСКОВИИ->ИЗДАНИЕ 1998 Г.->ЧАСТЬ 5. www.vostlit.info. Процитовано 2019-03-13. 
  16. (рос.) АЛЕКСАНДР ГВАНЬИНИ->ОПИСАНИЕ МОСКОВИИ->ИЗДАНИЕ 1997 Г.->ЧАСТЬ I. www.vostlit.info. Процитовано 2019-03-13. 
  17. (рос.) Двина. dic.academic.ru. Процитовано 2019-03-13. 
  18. (рос.) Матвеев А. К. Субстратная топонимия Русского Севера. Часть I. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2001. С. 43.. www.booksite.ru. Процитовано 2019-03-13. 
  19. (рос.) Матвеев А. К. О происхождении севернорусской топонимики на -ас и -ус // Вопросы топономастики. 1962. Вып. 1. С. 17.. onomastics.ru. Процитовано 2019-03-13. 

ПосиланняРедагувати