Західна Двіна
Західна Двіна | |
---|---|
56°51′20″ пн. ш. 32°32′30″ сх. д. / 56.855540805556° пн. ш. 32.541687694444° сх. д. | |
Витік | Валдайська височина Андреапольський район Тверської області |
• координати | 56°51′15.6″ пн. ш. 32°32′25.4″ сх. д. / 56.854333° пн. ш. 32.540389° сх. д. |
• висота, м | 215 м |
Гирло | Ризька затока Балтійського моря м. Рига |
• координати | 57°3′43″ пн. ш. 24°1′33″ сх. д. / 57.06194° пн. ш. 24.02583° сх. д. |
• висота, м | 0 м |
Похил, м/км | 0,21 м/км |
Басейн | Ризька затока → Балтійське море |
Країни: | ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() |
Прирічкові країни: | ![]() ![]() ![]() |
Регіон | Тверська область, Смоленська область, Вітебська область |
Довжина | 1 020 км |
Площа басейну: | 87 900 км² |
Середньорічний стік | 700 м³/с |
Притоки: | праві: Торопа, Усв'яча, Валинка, Шевінка, Оболь, Струнка, Полота, Дриса, Росиця, Дубна, Айвієксте, Персе, Огре; ліві: Велеса, Межа, Каспля, Лучоса, Бікложа, Улла, Ушача, Дісна, Друйка, Лауцеса, Лауцеса, Кекавиня |
![]() | |
![]() ![]() |
За́хідна Двіна́ (рос. Западная Двина, біл. Заходняя Дзьвіна, латис. Daugava) — річка у Східній Європі, в Балтійському регіоні. Західна Двіна тече територією Росії, Білорусі і Латвії. Має виток на Валдайській височині, впадає в Ризьку затоку Балтійського моря. Довжина — 1020 км. Сточище — 87 900 км². Середня витрата води в гирлі близько 700 м³/сек. Живлення змішане, з переважанням снігового і великою часткою ґрунтового. Весняна повінь — від кінця березня до початку червня, літня межень уривається дощовими паводками, восени паводки частіші. Зимова межень з грудня до середини березня, але в окремі роки спостерігаються паводки, викликані відлигою.
З'єднана не діючою Березинською водною системою з річкою Дніпро.[1]
Назва
ред.- Ве́на (лів. Vēna) — первинна назва лівською мовою.
- Да́угава (латис. Daugava; лит. Dauguva; латг. Daugova) — балтська назва річки
- Двіна́, або Дзвіна (біл. Дзьвіна́; пол. Dźwina) — слов'янська назва річки.
- Дю́на (нім. і швед. Düna) — німецька назва річки.
- Ди́на (швед. Dyna) — старошведська назва, що походить від німецької.
- Західна Двіна (рос. Западная Двина, біл. Захо́дняя Дзьвіна́) — російська назва річки; на противагу річці Північна Двіна.
Географія
ред.Довжина річки — 1020[2] км, з яких 325 км припадає на Росію, 328 км — на Білорусію і 367 км — на Латвію[3].
Витікає з озера Корякіно на висоті 221,2 м над рівнем моря[4], після чого протікає через озеро Охват[5]. Потім тече на південний захід, після Вітебська повертає на північний захід. Впадає у Ризьку затоку Балтійського моря в межах міста Риги, утворюючи ерозійну дельту у колишнього острова Мангальсала, який тепер є півостровом, оскільки гирло другого рукава було засипано в 1567 році.
Площа сточища — 87,9 тис. км² [5], щільність річкової мережі — 0,45 км/км², озерність — 3 %.
Долина річки трапецеїдальної форми, місцями глибоко врізана або невиразна. Ширина долини у верхній течії до 0,9 км, в середньому 1-1,5 км, в нижньому 5-6 км. Заплава переважно двостороння. Річище помірно звивисте, слабо розгалужене, місцями з порогами. Вище Вітебська вихід на поверхню девонських доломітів утворює пороги завдовжки 12 км.
Ширина річки за озером Охват — 15-20 метрів. Береги лісисті, помірно круті супіщані з валунами, на приморській рівнині низькі. Річище кам'янисте, з окремими перекатами й невеликими порогами.
На ділянці Андреаполь — Західна Двіна ширина річки збільшується до 50 метрів, а за містом Західна Двіна, подолавши ще одну порожисту ділянку, річка приймає великі притоки — Велесу, Торопу і Межу, після чого розширюється до 100 метрів.
За гирлом Межі — велика запань, призначена для збору лісу, що сплавляється Межею. Нижче запані річка тече у високих берегах, покритих змішаним лісом. Ліс зникає перед містом Веліж. За Веліжем річка судноплавна.
Між Латгальською і Аугшземською височинами Даугава протікає у давній долині. Тут ширина річки сягає 200 метрів. На ділянці від Краслави до Даугавпілса знаходиться природний парк «Даугавські луки». Минувши Даугавпілс, Даугава виходить на Східно-Латвійську низовину. Тут течія річки сповільнюється і береги стають низькими, через це під час весняного водопілля на цій ділянці часто утворюються крижані затори, що призводить до великих розливів.
Від Єкабпілс до Плявіняс Даугава тече в крутих берегах, зі стрімкими скелями, складеними з сірого доломіту. Особливо цікавою і красивою долина річки була від Плявіняс до Кегумс. У річищі було багато порогів і мілин. Береги прикрашали красиві скелі Олінькалнс, Авотиню-Калнс, Стабурагс. Після спорудження Плавінської ГЕС рівень води підвищився на 40 м і всю ділянку стародавньої долини було затоплено водами Плявінського водосховища.
Від Яунєлгава до Кегумс простягається водосховище Кегумської ГЕС, а у Саласпілса шлях річці перегороджує гребля Ризької ГЕС.
Нижче острова Долес річка тече по Приморській низовини. Тут її долину утворюють пухкі відкладення четвертинного періоду. Береги річки на цій ділянці низькі, а долина заповнена річковими відкладеннями. В районі Риги з'являються наносні піщані острови — Закюсала, Луцавсала, Кундзиньсала, Кіпсала тощо.
Ширина річки у ризьких мостів — близько 700 м, а в районі Мілгравіса досягає 1,5 км. Глибина річки становить тут приблизно 8-9 м. Середньорічна витрата води - 678 м³/с. Якість води на офіційних пляжах Риги відповідає нормам для купання[6].
Історія
ред.Давнина та Середньовіччя
ред.Ще з давніх часів Західна Двіна слугувала водним шляхом між Балтійським морем і внутрішніми районами Східної Європи. У добу раннього середньовіччя річка була частиною знаменитого торгового шляху «з варяг у греки», яким користувалися варяги (скандинави), руси та слов’янські племена.
У X–XII століттях річка була важливим водним шляхом для Київської Русі та служила кордоном між слов’янськими і балтійськими племенами. В її басейні розташовувалися міста та укріплення, що відігравали роль у боротьбі за контроль над регіоном.
Хрестові походи та німецька колонізація
ред.У XIII столітті нижня течія Західної Двіни стала ареною хрестових походів проти язичницьких балтійських народів. У 1201 році на березі річки було засновано місто Рига — майбутній центр Лівонського ордену. Орден поступово підпорядкував собі території вздовж річки, зокрема землі латгалів, селів та інших народів.
Річ Посполита та Московське царство
ред.У XVI–XVII століттях частина басейну Західної Двіни входила до складу Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Під час Лівонської війни (1558–1583) і пізніших конфліктів між Московською державою, Швецією та Польщею території вздовж річки неодноразово переходили з рук у руки.
Російська імперія
ред.Після поділів Речі Посполитої в кінці XVIII століття більша частина течії Західної Двіни опинилася під контролем Російської імперії. Річка використовувалася як важливий транспортний шлях, а також для лісосплаву та торгівлі.
XX століття
ред.У XX столітті річка проходила територіями кількох держав: СРСР, Польщі міжвоєнного періоду, Латвії та Білорусі. У роки Другої світової війни Західна Двіна мала стратегічне значення — по її берегах проходили фронти, вона слугувала як природна перешкода під час німецького наступу (операція «Барбаросса») та радянського контрнаступу.
Після війни річка опинилася в межах Латвійської, Білоруської та Російської РСР. Було споруджено кілька гідроелектростанцій, включно з Ризькою ГЕС, що змінило гідрологічний режим річки.
Сучасність
ред.Після розпаду СРСР Західна Двіна протікає територіями трьох незалежних держав: Росії, Білорусі та Латвії, впадаючи в Ризьку затоку Балтійського моря. Річка й сьогодні має важливе екологічне, економічне й культурне значення для регіону.
Притоки
ред.Міста
ред.ГЕС
ред.Див. також
ред.- Березинська водна система
- Найдовші річки Росії
- 23617 Дюна — астероїд, названий на честь річки (одна зі старих назв).
Примітки
ред.- ↑ Западная Двина // Железное дерево — Излучение. — М. : Большая российская энциклопедия, 2008. — (Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 10). — ISBN 978-5-85270-341-5. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
- ↑ Западная Двина (река) // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978
- ↑ Л.С.Аносова и др.; под общ. ред. В.Ф.Логинова, Г.Я.Сегаля. Архівована копія. Архівовано з джерела 14 жовтня 2007
- ↑ Блакітная кніга Беларусі: Энцыклапедыя / рэдкал.: Н. А. Дзісько i інш. — Мінск: БелЭн, 1994. — С. 176—178. — 10 000 экз. — ISBN 5-85700-133-1. (белор.)
- ↑ Аркуш карти O-36-113 Охват. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1987 р. Видання 1992 р. (рос.)
- ↑ Рижане спрашивают: чистая ли в Даугаве вода?. www.riga.lv (рос.). Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 17 січня 2019. / Информационный портал Рижской думы riga.lv
Посилання
ред.- Двіна Західна // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.
- Transboundarywaters.orst.edu
- Energo.lv
- Western Dvina River (river, Europe) [Архівовано 22 квітня 2017 у Wayback Machine.] / «Encyclopaedia Britannica» (англ.)
- Западная Двина / Научно-популярная энциклопедия «Вода России» [Архівовано 2 березня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)