Вікіпедія

Західна Двіна

річка в Росії, Білорусі та Латвії

Західна Двіна
Західна Двіна у Білорусі
56°51′20″ пн. ш. 32°32′30″ сх. д. / 56.855540805556° пн. ш. 32.541687694444° сх. д. / 56.855540805556; 32.541687694444
ВитікВалдайська височина
Андреапольський район Тверської області
• координати56°51′15.6″ пн. ш. 32°32′25.4″ сх. д. / 56.854333° пн. ш. 32.540389° сх. д. / 56.854333; 32.540389
• висота, м215 м
ГирлоРизька затока Балтійського моря
м. Рига
• координати57°3′43″ пн. ш. 24°1′33″ сх. д. / 57.06194° пн. ш. 24.02583° сх. д. / 57.06194; 24.02583
• висота, м0 м
Похил, м/км0,21 м/км
БасейнРизька затока → Балтійське море
Країни:Росія Росія, Білорусь Білорусь,
Латвія Латвія, Литва Литва
Естонія Естонія
Прирічкові країни:Росія Росія,
Білорусь Білорусь,
Латвія Латвія
РегіонТверська область, Смоленська область, Вітебська область
Довжина1 020 км
Площа басейну:87 900 км²
Середньорічний стік700 м³/с
Притоки:праві: Торопа, Усв'яча, Валинка, Шевінка, Оболь, Струнка, Полота, Дриса, Росиця, Дубна, Айвієксте, Персе, Огре;
ліві: Велеса, Межа, Каспля, Лучоса, Бікложа, Улла, Ушача, Дісна, Друйка, Лауцеса, Лауцеса, Кекавиня
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

За́хідна Двіна́ (рос. Западная Двина, біл. Заходняя Дзьвіна, латис. Daugava) — річка у Східній Європі, в Балтійському регіоні. Західна Двіна тече територією Росії, Білорусі і Латвії. Має виток на Валдайській височині, впадає в Ризьку затоку Балтійського моря. Довжина — 1020 км. Сточище — 87 900 км². Середня витрата води в гирлі близько 700 м³/сек. Живлення змішане, з переважанням снігового і великою часткою ґрунтового. Весняна повінь — від кінця березня до початку червня, літня межень уривається дощовими паводками, восени паводки частіші. Зимова межень з грудня до середини березня, але в окремі роки спостерігаються паводки, викликані відлигою.

З'єднана не діючою Березинською водною системою з річкою Дніпро.[1]

Назва

ред.
  • Ве́на (лів. Vēna) — первинна назва лівською мовою.
  • Да́угава (латис. Daugava; лит. Dauguva; латг. Daugova) — балтська назва річки
  • Двіна́, або Дзвіна (біл. Дзьвіна́; пол. Dźwina) — слов'янська назва річки.
  • Дю́на (нім. і швед. Düna) — німецька назва річки.
  • Ди́на (швед. Dyna) — старошведська назва, що походить від німецької.
  • Західна Двіна (рос. Западная Двина, біл. Захо́дняя Дзьвіна́) — російська назва річки; на противагу річці Північна Двіна.

Географія

ред.

Довжина річки — 1020[2] км, з яких 325 км припадає на Росію, 328 км — на Білорусію і 367 км — на Латвію[3].

Витікає з озера Корякіно на висоті 221,2 м над рівнем моря[4], після чого протікає через озеро Охват[5]. Потім тече на південний захід, після Вітебська повертає на північний захід. Впадає у Ризьку затоку Балтійського моря в межах міста Риги, утворюючи ерозійну дельту у колишнього острова Мангальсала, який тепер є півостровом, оскільки гирло другого рукава було засипано в 1567 році.

Площа сточища — 87,9 тис. км² [5], щільність річкової мережі — 0,45 км/км², озерність — 3 %.

Долина річки трапецеїдальної форми, місцями глибоко врізана або невиразна. Ширина долини у верхній течії до 0,9 км, в середньому 1-1,5 км, в нижньому 5-6 км. Заплава переважно двостороння. Річище помірно звивисте, слабо розгалужене, місцями з порогами. Вище Вітебська вихід на поверхню девонських доломітів утворює пороги завдовжки 12 км.

Ширина річки за озером Охват — 15-20 метрів. Береги лісисті, помірно круті супіщані з валунами, на приморській рівнині низькі. Річище кам'янисте, з окремими перекатами й невеликими порогами.

На ділянці Андреаполь — Західна Двіна ширина річки збільшується до 50 метрів, а за містом Західна Двіна, подолавши ще одну порожисту ділянку, річка приймає великі притоки — Велесу, Торопу і Межу, після чого розширюється до 100 метрів.

За гирлом Межі — велика запань, призначена для збору лісу, що сплавляється Межею. Нижче запані річка тече у високих берегах, покритих змішаним лісом. Ліс зникає перед містом Веліж. За Веліжем річка судноплавна.

Між Латгальською і Аугшземською височинами Даугава протікає у давній долині. Тут ширина річки сягає 200 метрів. На ділянці від Краслави до Даугавпілса знаходиться природний парк «Даугавські луки». Минувши Даугавпілс, Даугава виходить на Східно-Латвійську низовину. Тут течія річки сповільнюється і береги стають низькими, через це під час весняного водопілля на цій ділянці часто утворюються крижані затори, що призводить до великих розливів.

Від Єкабпілс до Плявіняс Даугава тече в крутих берегах, зі стрімкими скелями, складеними з сірого доломіту. Особливо цікавою і красивою долина річки була від Плявіняс до Кегумс. У річищі було багато порогів і мілин. Береги прикрашали красиві скелі Олінькалнс, Авотиню-Калнс, Стабурагс. Після спорудження Плавінської ГЕС рівень води підвищився на 40 м і всю ділянку стародавньої долини було затоплено водами Плявінського водосховища.

Від Яунєлгава до Кегумс простягається водосховище Кегумської ГЕС, а у Саласпілса шлях річці перегороджує гребля Ризької ГЕС.

Нижче острова Долес річка тече по Приморській низовини. Тут її долину утворюють пухкі відкладення четвертинного періоду. Береги річки на цій ділянці низькі, а долина заповнена річковими відкладеннями. В районі Риги з'являються наносні піщані острови — Закюсала, Луцавсала, Кундзиньсала, Кіпсала тощо.

Ширина річки у ризьких мостів — близько 700 м, а в районі Мілгравіса досягає 1,5 км. Глибина річки становить тут приблизно 8-9 м. Середньорічна витрата води - 678 м³/с. Якість води на офіційних пляжах Риги відповідає нормам для купання[6].

Історія

ред.

Давнина та Середньовіччя

ред.

Ще з давніх часів Західна Двіна слугувала водним шляхом між Балтійським морем і внутрішніми районами Східної Європи. У добу раннього середньовіччя річка була частиною знаменитого торгового шляху «з варяг у греки», яким користувалися варяги (скандинави), руси та слов’янські племена.

У X–XII століттях річка була важливим водним шляхом для Київської Русі та служила кордоном між слов’янськими і балтійськими племенами. В її басейні розташовувалися міста та укріплення, що відігравали роль у боротьбі за контроль над регіоном.

Хрестові походи та німецька колонізація

ред.

У XIII столітті нижня течія Західної Двіни стала ареною хрестових походів проти язичницьких балтійських народів. У 1201 році на березі річки було засновано місто Рига — майбутній центр Лівонського ордену. Орден поступово підпорядкував собі території вздовж річки, зокрема землі латгалів, селів та інших народів.

Річ Посполита та Московське царство

ред.

У XVI–XVII століттях частина басейну Західної Двіни входила до складу Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Під час Лівонської війни (1558–1583) і пізніших конфліктів між Московською державою, Швецією та Польщею території вздовж річки неодноразово переходили з рук у руки.

Російська імперія

ред.

Після поділів Речі Посполитої в кінці XVIII століття більша частина течії Західної Двіни опинилася під контролем Російської імперії. Річка використовувалася як важливий транспортний шлях, а також для лісосплаву та торгівлі.

XX століття

ред.

У XX столітті річка проходила територіями кількох держав: СРСР, Польщі міжвоєнного періоду, Латвії та Білорусі. У роки Другої світової війни Західна Двіна мала стратегічне значення — по її берегах проходили фронти, вона слугувала як природна перешкода під час німецького наступу (операція «Барбаросса») та радянського контрнаступу.

Після війни річка опинилася в межах Латвійської, Білоруської та Російської РСР. Було споруджено кілька гідроелектростанцій, включно з Ризькою ГЕС, що змінило гідрологічний режим річки.

Сучасність

ред.

Після розпаду СРСР Західна Двіна протікає територіями трьох незалежних держав: Росії, Білорусі та Латвії, впадаючи в Ризьку затоку Балтійського моря. Річка й сьогодні має важливе екологічне, економічне й культурне значення для регіону.

Притоки

ред.

Міста

ред.

ГЕС

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Западная Двина // Железное дерево — Излучение. — М. : Большая российская энциклопедия, 2008. — (Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 10). — ISBN 978-5-85270-341-5. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
  2. ↑ Западная Двина (река) // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978
  3. ↑ Л.С.Аносова и др.; под общ. ред. В.Ф.Логинова, Г.Я.Сегаля. Архівована копія. Архівовано з джерела 14 жовтня 2007
  4. ↑ Блакітная кніга Беларусі: Энцыклапедыя / рэдкал.: Н. А. Дзісько i інш. — Мінск: БелЭн, 1994. — С. 176—178. — 10 000 экз. — ISBN 5-85700-133-1. (белор.)
  5. ↑ Аркуш карти O-36-113 Охват. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1987 р. Видання 1992 р. (рос.)
  6. ↑ Рижане спрашивают: чистая ли в Даугаве вода?. www.riga.lv (рос.). Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 17 січня 2019. / Информационный портал Рижской думы riga.lv

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Західна Двіна
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Західна_Двіна&oldid=45660124