Березинська водна система
Березинська водна система (біл. Бярэзінская водная сістэма) — штучний водний шлях (довжиною 162,1 км) на території Білорусі, який з'єднує Березину (притока Дніпра) з Уллю (притока Західної Двіни). Головна історична пам'ятка Березинського біосферного заповідника кінця XVIII століття.
Географія ред.
Березинська водна система перетинає численні річки й озера, сполучає басейни Чорного і Балтійського морів, протікає через Вітебську, Могильовську і Гомельську області. Було 14 шлюзів і напівшлюзів і 4 бейшлоти. Траса водної системи: Березина від містечка Броди — Сергуцький канал (3 шлюзи; 8,7 км) — Сергуч — озеро Манец-Плавно — Березинський канал (4 шлюзи; 7,6 км) — озеро Береща — Береща — Веребський канал (2 шлюзи; 2,6 км) — Есса — Перший Лепельський канал (2 шлюзи; 8 км) — Лепельське озеро — Другий Лепельський канал (1 шлюз; 0,2 км) — Улла — Чашницький канал (2 шлюзи; 1,2 км) — Улла.
Історія ред.
Березинська водна система була побудована за маршрутом стародавнього торгового шляху «із варягів у греки».
25 лютого 1797 року Павло I видав указ із дорученням дійсному таємному раднику графу Сіверсу налагодити водне сполучення між Західною Двіною і Дніпром за допомогою річки Березини, яка бере свій початок у кілометрі від села Докшиці.
Будівництво Березинської водної системи сприяло розширенню і випрямленню берегів різних річок, прокладки 6 каналів, зведення 14 шлюзів і 6 гребель. Роботи велися в тяжких умовах, серед густих лісів і непрохідних боліт. Для прокладки трас були спеціально підібрані ділянки місцевості з піщаними грядами й горбами. У результаті була утворена Березинська водна система: ширина річища Березини у верхів'ях склала 15—20 м, а в середній течії досягала близько 100—300 м.
Упродовж 1797—1805 років над втіленням проєкту працювали І. К. Герард, його син Ф. І. Герард, М. І. Фрейганг, Я. Е. де Вітте і Ф. П. де Воллан. На будівництво було затверджено кошторис у розмірі 329 387 рублів. Реконструювалася в 1810—1812, 1823—1836, 1870-х —1880-х роках.
Каналом у Ризький порт сплавляли сільськогосподарську продукцію, сировину, а також деревину з Могильовської і Мінської губерній. Судноплавство водним шляхом здійснювалося аж до 1817 року[1].
Конкуренція залізничного транспорту наприкінці XIX століття призвела до занепаду системи. Проте ліс продовжували сплавляти Березинським водним шляхом аж до 1941 року. Під час Німецько-радянської війни шлюзи були підірвані, і канал занепав.
У 1950-х роках сплав лісу водною системою припинений. 1975 року переправа річкою Березина була зачинена та повністю втратила своє лісосплавне й транспортне значення. Дерев'яні гідротехнічні споруди поступово руйнувалися. Сьогодні про них нагадують лише кам'яні укоси шлюзових камер і гребель, а також залишки дерев'яних конструкцій, які ще можна розгледіти на дні каналу. Сьогодні частина водної системи використовується туристами для здійснення водних подорожей[2].
Примітки ред.
- ↑ Березинська водна система. Архів оригіналу за 5 жовтня 2017.
- ↑ География | | Лепельский район | Лепель | Новости Лепеля | Новости Лепельского района | Лепельский райисполком. lepel.vitebsk-region.gov.by (ru-RU) . Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 30 липня 2017.
Література ред.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Краткая географическая энциклопедия. Том 1 / Гл. ред. Григорьев А. А. — М.: Советская энциклопедия,1960. — С. 564.