Охо́тське мо́ре (рос. Охо́тское мо́ре, яп. オホーツク海) — море, частина Тихого океану біля берегів Азії; обмежене російськими Камчаткою, Курильськими островами на сході, островом Сахалін на південному заході та японським островом Хоккайдо на півдні. Це внутрішнє море. Більша частина моря та узбережжя в межах Росії. На півдні знаходиться Японія.

  • Площа — 1,603 млн км².
  • Середня глибина — 1780 м,
  • Найбільша глибина — 3521 м.
Охотське море
Shiretoko National Park.jpg
Національний парк Сіретоко на узбережжі Охотського моря, Хоккайдо, Японія
54°16′07″ пн. ш. 148°33′26″ сх. д. / 54.26861° пн. ш. 148.55722° сх. д. / 54.26861; 148.55722Координати: 54°16′07″ пн. ш. 148°33′26″ сх. д. / 54.26861° пн. ш. 148.55722° сх. д. / 54.26861; 148.55722
Розташування Тихий океан
Площа 1 603 000 км²
Найбільша глибина 3 521 м
Середня глибина 1 780 м
Впадаючі річки Амур, Охота, Кухта, Уда, Конон
CS: Охотське море у Вікісховищі
Охотське море
Бухта Нагаєва біля Магадана, Росія
Захід сонця над Охотським морем. Місто. Уторо, п-ів Сіретоко

Західна частина моря розташована на континентальному шельфі і має малу глибину. У центрі моря розташовані западина Дерюгіна (на півдні) та западина ТІНРО. У східній частині розташований Курильський жолоб, де найбільша глибина. Біля західного узбережжя моря розташовані Шантарські острови.

З жовтня по травень — червень північна частина моря покрита льодом. Південно-східна частина практично не замерзає.

Узбережжя на півночі сильно порізано, на північному-сході Охотського моря розташована найбільша її затока — Затока Шеліхова. Серед дрібніших заток північної частини найвідоміші Єйрінейська губа і затоки Шельтінга, Забіяка, Бабушкіна, Кекурний, Одеська затока на острові Ітуруп. На сході берегова лінія півострова Камчатка практично позбавлена заток. На південному заході найбільшими є затоки Аніва і Терпіння.

Рибальство (лососевих, оселедець, минтай, мойва, навага тощо)

Впадають річки Амур, Охота, Кухтуй, Уда.

Головні порти: на материку — Магадан, Аян, Охотськ (портпункт); на острові Сахалін — Корсаков, на Курильських островах — Сєвєро-Курильськ.

Охотське море названо іменем річки Охота, що, своєю чергою, походить від евенського Окат — «річка». Японці традиційно називали це море «Хоккай» (北海), буквально «Північне море». Але оскільки зараз це назва відноситься до Північного моря Атлантичного океану, то назву Охотського моря вони змінили на «Охоцуку-Кай» (オホーツク海), що є адаптацією російської назви до норм японської фонетики.

КліматРедагувати

Акваторія моря лежить у помірному кліматичному поясі, північна частина (затока Шеліхова) — в субарктичному[1]. Увесь рік панують помірні повітряні маси. Переважає мусонна циркуляція. Значні сезонні коливання температури повітря. Цілий рік переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми[2]. Зима сувора, утворення стійкої морської криги. У східній частині, поблизу Курильської гряди зима відносно тепла, штормова, літо прохолодне. Зволоження достатнє[2].

БіологіяРедагувати

Акваторія моря утворює однойменний морський екорегіон бореальної північнотихоокеанської зоогеографічної провінції, акваторія поблизу Курильських островів відноситься до самостійного екорегіону течії Ояшіо[3]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до пацифічної області бореальної зони[4].

ГеологіяРедагувати

Море розташоване на Охотській плиті, яка є частиною Північноамериканської плити. Кора під більшою частиною Охотського моря континентального типу.

ПротокиРедагувати

Протоки Татарська (між Азією і Сахаліном) і Лаперуза (між островами Сахалін і Хоккайдо) з'єднують Охотське море з Японським морем. Протоки Кунаширська і Зради (між островами Кунашир і Хоккайдо) через Південно-Курильску протоку з'єднують Охотське море з Тихим океаном. Аналогічну функцію виконує Перша Курильська протока між півостровом Камчатка і островом Шумшу, а також численні протоки між островами Курильської гряди: Друга Курильська, Четверта Курильська, протока Сєвєргіна, протока Крузенштерна і багато інших.

Територіальний режимРедагувати

Охотське море, хоч і оточене майже з усіх боків територією Російської Федерації, її внутрішнім морем не є. Його акваторію складають внутрішні морські води, територіальні води та виняткова економічна зона Росії та Японії. У центральній частині моря є витягнута в меридіональному напрямку ділянка — Анклав Охотського моря, в англомовній літературі традиційно звана Peanut Hole, яка входить у виняткову економічну зону Росії з березня 2014[5][6]; зокрема, будь-яка країна світу має тут право здійснювати лов риби і вести іншу дозволену конвенцією ООН з морського права діяльність. Оскільки цей регіон є важливим елементом для відтворення популяції деяких видів промислових риб, уряди деяких країн прямо забороняють своїм суднам вести промисел на цій ділянці моря.

Запаси нафтиРедагувати

Загальні запаси нафти оцінюються в 3,5 млрд тонн умовного палива, в тому числі 1,2 млрд тонн нафти і 1,5 млрд кубометрів газу[7].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  2. а б (рос.) Физико-географический атлас мира / под ред. акад. И. П. Герасимова. — М. : Академия наук СССР и ГУГГК ГГК СССР, 1964. — 298 с. — 20 тис. прим.
  3. (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
  4. (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
  5. FAO: World review of highly migratory species and straddling stocks…
  6. Схема Peanut Hole
  7. Magadan Region [Архівовано 2007-10-25 у Wayback Machine.] from Kommersant, Russia's Daily Online. Retrieved 22 January 2007.
  8. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

ЛітератураРедагувати

  • (рос.) Арзамасцев И. С., Яковлев Ю. М., Евсеев Г. А. и др. Атлас промысловых беспозвоночных и водорослей морей Дальнего Востока России. — Владивосток : Аванте, 2001. — 192 с.
  • (рос.) Воскресенский С. С., Леонтьев О. К., Спиридонов А. И. и др. Геоморфологическое районирование СССР и прилегающих морей : Учебное пособие. — М. : Высшая школа, 1980. — 343 с.
  • (рос.) Геоморфология СССР. Дальний Восток и берега морей, омывающих территорию СССР / Под ред. А. А. Асеева, С. С. Коржуева. — М. : Наука, 1982. — 277 с.
  • (рос.) Геоэкология шельфа и берегов морей России / Под ред. Н. А. Айбулатова. — М. : Ноосфера, 2001. — 427 с.
  • (рос.) Добровольский А. Д., Залогин Б. С. Моря СССР. — М. : Изд-во МГУ, 1982.
  • (рос.) Зенкевич Л. А. Биология морей СССР. — М. : Изд-во АН СССР, 1963. — 739 с.
  • (рос.) Кондрин А. Т., Косарев А. Н., Полякова А. В. Экологическое состояние морей России. — М. : Изд-во МГУ, 1993.
  • (рос.) Леонов А. К. Региональная океанография. — Л. : Гидрометеоиздат, 1960.
  • (рос.) Обзор экологического состояния морей СССР и отдельных районов Мирового океана за 1989 г. — Л. : Гидрометеоиздат, 1990. — 174 с.
  • (рос.) Шамраев Ю. И., Шишкина Л. А. Океанология. — Л. : Гидрометеоиздат, 1980.
  • (рос.) Шунтов В. П. Биология дальневосточных морей России. — Владивосток, 2001. — 579 с.

ПосиланняРедагувати