Земля Франца-Йосифа
Земля́ Фра́нца-Йо́сифа (рос. Земля Франца-Иосифа) — архіпелаг у Північному Льодовитому океані. Адміністративно відноситься до Архангельської області Росії.
| Земля Франца-Йосифа Земля Франца-Иосифа? | ||||
 | ||||
| Приклад зображення 1 | ||||
| 80°40′00″ пн. ш. 54°50′00″ сх. д. / 80.66667° пн. ш. 54.83333° сх. д.Координати: 80°40′00″ пн. ш. 54°50′00″ сх. д. / 80.66667° пн. ш. 54.83333° сх. д. | ||||
| Архіпелаг | Земля Франца-Йосифа | |||
| Акваторія | Баренцове море | |||
| Кількість островів | 192 | |||
| Найбільший острів | Земля Георга | |||
| Загальна площа | 16 134 км² | |||
| Найвища точка | 620 м | |||
| Населення (2022 рік) | 0 осіб | |||
| Країна | Росія | |||
| Регіон | Архангельська область | |||
 Земля Франца-Йосифа у Вікісховищі | ||||
За даними на 2012 рік, архіпелаг складався із 192 островів[1], загальна площа території становить 16 134 км². Проте за період 2015—2019 років у районі архіпелагів Земля Франца-Йосифа та Нова Земля було виявлено та зареєстровано близько 40 нових островів, мисів і бухт[2].
Географія ред.
В архіпелазі виділяють три великих групи островів:
- східна — відокремлена Австрійською протокою;
- центральна — між Австрійською протокою і Британським каналом, включає найбільшу кількість островів;
- західна — на захід від Британського каналу.
Більша частина островів складена пісковиками, алевролітами і вапняками, перекритих ефузивними товщами горизонтальних базальтових покривів потужністю 20-30 м. Серед юрських глинистих сланців та пісковиків на мисі Флора знайдено буре вугілля. Деякі острови вкриті льодовиками загальною площею 13,7 км². Максимальна висота островів становить 620 м — льодовик Форбса на острові Вінер-Нойштадт. На островах знаходяться понад 1 000 озер, тут працюють полярні станції, геофізична Обсерваторія імені Ернста Кренкеля на острові Хейса.
Мис Флігелі є крайньою північною точкою архіпелагу та РФ. Крайня західна точка — мис Мері-Хармсворт, крайня східна — мис Олні, крайня південна — острів Ламона.
Архіпелаг включає 192 острови, найбільші (площею понад 100 км²) з яких подано нижче:
| Острів | Площа, км² |
Висота, м |
|---|---|---|
| Земля Георга | 2821 | 416 |
| Земля Вільчека | 2203 | 606 |
| Греем-Белл | 1700 | 509 |
| Земля Александри | 1130 | 382 |
| Острів Галля | 1049 | 502 |
| Острів Солсбері | 960 | 450 |
| Острів Мак-Клінтока | 612 | 521 |
| Острів Джексона | 521 | 481 |
| Острів Гукера | 508 | 576 |
| Острів Циглера | 448 | 554 |
| Ла-Ронсьєр | 441 | 428 |
| Чамп | 374 | 507 |
| Острів Луїджі | 371 | 468 |
| Острів | Площа, км² |
Висота, м |
|---|---|---|
| Острів Карла-Александра | 329 | 365 |
| Острів Рудольфа | 297 | 461 |
| Нортбрук | 289 | 344 |
| Єва-Лів | 288 | 381 |
| Сальм | 278 | 242 |
| Вінер-Нойштадт | 237 | 620 |
| Острів Брюса | 191 | 201 |
| Острів Нансена | 164 | 272 |
| Острів Паєра | 152 | 451 |
| Острів Грілі | 149 | 447 |
| Острів Райнера | 140 | 204 |
| Острів Хейса | 132 | 242 |
| Острів Артура | 111 | 275 |
У рослинному покриві переважають мохи та лишайники, зустрічаються також полярний мак, каменеломки, крупки, полярна верба. Із ссавців поширені ведмідь білий та песець. У водах біля островів мешкають нерпа, морський заєць, тюлень гренландський, морж, нарвал та білуха. Птахів на островах водяться 26 видів: люрик, чистики, кайри, мартин трипалий, мартин білий, мартин полярний та інші, які влітку влаштовують великі пташині базари.
Історія ред.
Існування островів на схід від Шпіцбергена передбачав ще Михайло Ломоносов, пізніше — Микола Шиллінг та Петро Кропоткін. Останній навіть представив Російському географічному товариству 1871 року свій проєкт експедиції для власних досліджень, однак йому було відмовлено в коштах. Відкриття архіпелагу було випадковим: австро-угорська експедиція на чолі з Карлом Вейпрехтом та Юліусом Пайєром на вітрильно-паровій шхуні «Адмірал Тегетгофф» була закупорена в льодах на північний захід від Нової Землі і 30 серпня 1873 року, дрейфуючи на захід, була перенесена до берегів невідомої землі. Вони провели дослідження архіпелагу, Паєр досягнув 82°5' пн.ш. у квітні 1874 року. Дослідники склали карту островів і назвали їх на честь імператора Франца Йосифа I[3].
У 1881–1882 роках острови відвідав шотландець Бенджамін Лі Сміт на яхті «Ейра». Англієць Фредерік Джексон у 1895–1897 роках провів низку важливих досліджень південної, центральної та південно-західної частин архіпелагу. Завдяки його дослідженням було виправлено карту, на якій змінено розміри та кількість островів. У той же період північно-східну та центральну частини відвідали Фрітьйоф Нансен та Ялмар Йогансен, які зимували в серпні 1895 року на острові Джексона. На шляху до острова Нансен дізнався, що архіпелаг не має продовження на північний схід. У червні 1896 року Нансен натрапив на Джексон та острови Нортбрука і таким чином зв'язав власні дослідження з його роботою.
У 1898 році американський журналіст Волтер Веллман узимку вирушив на острови з метою досягти північного полюса. Основна база розташовувалась на острові Галля. На острові Вільчека зиму провели двоє норвежців — учасників цієї експедиції, один з яких, Бернт Бентсен, загинув від холоду (навесні 1899 року по льоду йому вдалося досягти 82° пн.ш.). Друга частина експедиції на чолі з Івліном Болдуїном дослідила південно-східну частину архіпелагу. Влітку вони відвідали центральну частину островів. У кінці липня 1898 року архіпелаг відвідала італійська експедиція герцога Абруцького, яка на кораблі досягла острова Рудольфа. Звідти навесні 1900 року вони на собачих запрягах досягли 86°33' по льоду і визначили, що Землі Петермана та Землі Короля Оскара, позначених на карті Паєра, не існує. Влітку 1901 року південні та південно-західні острови дослідив російський віце-адмірал Степан Макаров. У 1901-1902 роках на островах зимувала американська експедиція Болдуїна-Циглера, а потім — у 1903–1905 роках — експедиція Циглера-Фіала, які намагались дістатись північного полюса по льоду.
У 1913–1914 роках у бухті на острові Гукера зимувала російська експедиція Георгія Сєдова, який при спробі досягти полюса загинув та був похований на острові Рудольфа. У 1914 році в пошуках експедиції Сєдова острови відвідала експедиція Іслямова, який оголосив архіпелаг територією Російської імперії. У 1929 році в бухті Тихій на острові Гукера відкрилася перша радянська науково-дослідна станція. У липні 1931 року на станції відбулася зустріч німецького дирижаблю «Граф Цеппелін» та радянського криголама «Малигін». У 1936 році на острові Рудольфа було створено базу першої радянської повітряної експедиції на північний полюс. Звідси у травні 1937 року 4 важких чотиримоторних літаки АНТ-6 доправили папанінців на полюс. А на острові почала діяти полярна станція. У 1950-х роках на островах було створено точки радянських радіотехнічних військ ППО. Вони розташовувалися на острові Грема Белл (30-а окрема радіолокаційна рота та окрема авіакомендатура з льодовим аеродромом) та на Землі Александри (31-а окрема радіолокаційна рота «Нагурська»). Точки входили до складу 3-го радіотехнічного полку 4-ї дивізії 10-ї окремої армії військ ППО зі штабом в Архангельську. Зв'язок з цими точками здійснювався через містечко Діксон, офіційна поштова адреса була «Красноярський край, острів Діксон-2». Ці точки були найпівнічнішими військовими частинами СРСР, які ліквідовано на початку 1990-х років[4].
Після розпаду СРСР більшість об'єктів на островах, а також техніку й запаси пального, було занедбано. Станом на 2010 рік на островах перебувало 250 тисяч бочок з пальним (до 60 тисяч тонн нафтопродуктів), які зберігаються в неналежних умовах і загрожують екології острова. Окрім цього, по островах розкидано понад 1 млн порожніх бочок[5]. У 2008 році в ході експедиції на атомному криголамі «Ямал» було відкрито новий острів Юрія Кучієва, який відокремився від острова Нортбрука. Його назвали на честь капітана Юрія Кучієва[6]. 10 вересня 2012 року російська експедиція на атомному криголамі «Росія» знайшла ще один острів, який також відокремився від острова Нортбрука[7].
Примітки ред.
- ↑ Press-release, Arctic and Anractic Research Institute. www.aari.ru. Архів оригіналу за 6 квітня 2017. Процитовано 24 грудня 2020.
- ↑ В Арктике открыли пять новых островов. Ведомости (рос.). Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 24 грудня 2020.
- ↑ Exploring Polar Frontiers: A Historical Encyclopedia — A To L and M To Z. William James Mills. 2 vol. Santa Barbara, CA: ABC CLIO, 2003. ISBN 1-57607-422-6, стр. 507
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 квітня 2013. Процитовано 20 грудня 2012.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 травня 2011. Процитовано 20 травня 2011.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 вересня 2011. Процитовано 20 грудня 2012.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 20 грудня 2012.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Література ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Земля Франца-Йосифа |
- Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 517. (рос.)