Відкрити головне меню

Мико́ла Микола́йович Ши́ллінг (16 грудня 1870—1946) — російський військовослужбовець, генерал-лейтенант.

Шиллінг Микола Миколайович
рос. Николай Николаевич Шиллинг
Народився 16 грудня 1870(1870-12-16)
Помер 1946(1946)
Прага, Чехословацька Республіка
Поховання Ольшанський цвинтар
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність військовослужбовець
Alma mater Павловське військове училище
Знання мов російська
Учасник Східний фронт (Перша світова війна), Перша світова війна і Громадянська війна в Росії
Військове звання генерал-лейтенант
Нагороди
Орден Святого Георгія
Золота зброя «За хоробрість»

ЖиттєписРедагувати

Закінчив Миколаївський кадетський корпус, Перше Павловське військове училище, випущений в Лейб-гвардії Ізмайлівський полк.

У вересні 1914 в бою у Прибалтиці повів в атаку свій полк, нагороджений орденом Святого Георгія 4 ступеня. Нагороджений Георгіївською зброєю. З травня 1915 генерал-майор. З травня 1916 — командир бригади в 2-й Фінляндській стрілецькій дивізії. Травень 1917 — лютий 1918 — командир XVII армійського корпусу.

Після звільнення з посади після Жовтневого заколоту перебував у Києві. В листопаді 1918 після відходу німецьких військ з України був у розпорядженні Головнокомандувача генерала Долгорукова. Добився звільнення з-під арешту представника Добрармії в Києві генерала Ломновського, в грудні 1918 — на службі в Добровольчій армії.

З лютого 1919 — начальник 5-ї піхотної дивізії в складі зведеного Кримсько-Азовського корпусу генерала Боровського. Відзначився в травні 1919 в боях на Акмонайських позиціях, поранений. В червні 1919 — генерал-лейтенант, командувач ІІІ армійського корпусу — колишній зведений Кримсько-Азовський. Брав участь у зайнятті Добровольчою армією Криму.

У серпні 1919 сили Шиллінга зайняли Херсон, Миколаїв і Одесу. У вересні 1919 — Головноноачальствуючий Новоросійської області, підпорядковані йому сили вели успішні бої з Армією УНР на Правобережжі Дніпра. У жовтні-листопаді ІІІ корпус зайняв Жмеринку, Могилів-Подільський і Проскурів. В листопаді виділив 13-ту і 34-ту дивізії під команду генерала Слащова для боротьби з Махном і оборони Криму. В середині листопада 1919 наказав зосередити корпус полковника А.Шаманека в районі Козятин-Бердичів проти більшовицьких військ; корпус відмовився виконати наказ.

На початку грудня 1919 прийняв під своє командування сили, що відступали з-під Києва. В січні 1920 не зміг через нестачу вугілля організувати перекидання морем з Одеси 2-го армійського корпусу генерала Промптова і Київської групи генерала Бредова. Позаяк румуни відмовилися пропустити ці з"єднання в Бессарабію, під керуванням Бредова білі підрозділи змушено піднялися вверх по Дністру до польської армії (так званий Бредовський похід).

В листопаді 1920 емігрував до Чехословаччини.

Після зайняття Праги радянськими військами в травні 1945 арештований підрозділом СМЕРШу, незабаром звільнений через стан здоров'я та похилий вік. Помер у Празі на початку 1946 року.

ПосиланняРедагувати