Відкрити головне меню

Карське море — окраїнне море Північного Льодовитого океану, біля берегів Азії, між Новою Землею і Північною Землею; 883 тис. км² глибина до 620 м; найважча ділянка Північного морського шляху.

Карське море
Kara Sea map.png
Карське море
Координати: 74°49′55″ пн. ш. 71°18′43″ сх. д. / 74.83194° пн. ш. 71.31194° сх. д. / 74.83194; 71.31194
Розташування Росія Росія
Площа 883 тис. км²
Найбільша глибина 620 м
Впадаючі річки Об, Єнісей, Таз, Пур, Таймира, Пясіна
CS: Карське море у Вікісховищі
Катер на повітряній подушці Хивус-10 на березі Карського моря

Зміст

КліматРедагувати

Акваторія моря лежить в арктичному кліматичному поясі, лише південна частина в субарктичному[1]. Цілий рік переважає полярна повітряна маса. Льодовий покрив цілорічний. Низькі температури повітря цілий рік. Атмосферних опадів випадає недостатньо. Порівняно м'яка зима і холодне літо[2]. На південному заході влітку переважають прохолодні й вологі помірні повітряні маси, взимку — полярні з вітрами і значним зволоженням. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів[2].

Межі моряРедагувати

Міжнародна гідрографічна організація так визначає межі Карського моря:[3]:

Рельєф днаРедагувати

 
Рельєф дна і течії Карського моря

Море майже повністю лежить на шельфі з глибинами до 100 метрів. Два жолоба - Святої Анни з максимальною глибиною 620 м (80°26′ пн. ш. 71°18′ сх. д. / 80.433° пн. ш. 71.300° сх. д. / 80.433; 71.300) і Вороніна з глибиною до 420 метрів - прорізають шельф з півночі на південь. Східно-Новоземельський жолоб з глибинами 200-400 метрів прямує уздовж східних берегів Нової Землі. Мілководне (до 50 м) Центральне Карське плато розташоване між жолобами.

Дно мілководь і височин покрито пісками і піскуватим мулом. Жолоби і улоговини покриті сірими, синіми і коричневими мулами. На дні центральній частині моря зустрічаються залізо-марганцеві конкреції.

Гідрологічний режимРедагувати

Циркуляція поверхневих вод моря має складний характер. У південно-західній частині моря відбувається замкнутий циклонний круговорот води. У центральній частині моря з Об-Єнісейського мілководдя розтікаються на північ опріснені води річок Сибіру.

Припливи в Карському морі півдобові, їх висота сягає 50 - 80 см. У холодний період великий вплив на припливи надає морський лід - величина припливу зменшується, поширення припливної хвилі йде із запізненням.

Море майже весь рік покрито льодами місцевого походження. Льодоутворення починається у вересні. Зустрічаються значні простори багаторічних льодів завтовшки до 4 метрів. Уздовж берегів утворюється припай, в центрі моря - плаваючі льоди.

Влітку льоди розпадаються на окремі масиви. Спостерігаються річні і сторічні коливання льодовитості.

Температурний режим і солоністьРедагувати

Температура води біля поверхні моря взимку близька до -1,8 ° C, тобто до температури замерзання. Вода в мілководних районах добре перемішана від поверхні до дна і має однакову температуру і солоність (близько 33 проміле). У жолоби проникають тепліші води з Баренцове моря, тому на глибинах 150-200 метрів в них виявляється шар з температурою води до 2,5 ° C і солоністю 34 проміле. Річковий стік і танення льоду влітку призводять до зменшення солоності морської води нижче 34 проміле, в гирлах річок вода стає близькою до прісної.

Вода прогрівається влітку до 6°C (на півночі тільки до 2°C) у верхніх 50-70 метрах (на сході тільки 10-15 метрів).

ЕкологіяРедагувати

У східній частині моря розташований Великий Арктичний заповідник.

Основна маса екологічних проблем Карського моря походить від підвищеного забруднення важкими металами вод річок що впадають Єнісей та Об.

У роки Холодної війни Карське море було місцем таємних поховань ядерних відходів ВМФ СРСР[4][5]:

  • 1965-1988 - затоплені шість ядерних реакторів радянських атомних підводних човнів і десять інших ядерних реакторів[6]
  • В 1981 у затоці Степового на східному узбережжі Малої Землі була затоплена пошкоджена АПЛ К-27. В порушення міжнародних правил, човен була затоплена на глибині всього в 30 м (за правилами утилізації морських суден затоплення повинно проводитися на глибинах не менше 3 тисяч метрів)[4].
  • За даними, наданими урядом РФ Норвегії[7], крім K-27 радянські військові затопили в Карському морі величезну кількість інших ядерних відходів: 17,000 контейнерів і 19 судів з радіоактивними відходами, а також 14 ядерних реакторів, п'ять з який містять небезпечне відпрацьоване паливо. За даними британського видання BBC, рідкі відходи з низьким рівнем радіації нібито просто зливалися в море[4].

ПалеоісторіяРедагувати

Сучасна акваторія моря склалася в результаті відступу плейстоценового заледеніння. В епоху раннього плейстоцену (1,80-0,78 млн років тому) рівень Північного Льодовитого океану був на 200-290 м нижче сучасного, гирла річок Об, Пура, Єнісей розташовувалися значно північніше, в межах сучасного шельфу Карського моря. В ході середнього плейстоцену (781-126 Кілороків тому) море двічі поширювалося на південь приблизно до Сибірських Увалів. У Тобольський період (перша половина середнього плейстоцену) вода досягала сучасних відміток 20-30 м над рівнем моря і була тепліше завдяки течії з Атлантики - у південних берегів росли сальвінієві папороті, рдести, ялина, модрина, сосна, сибірський кедр. У Салехардський період вода досягала сучасних відміток 100-120 м над рівнем моря і була холоднішою через обмін з Арктикою. Температурний режим нагадував сьогоденний. У період пізнього плейстоцену (Казанцевський період, 126-11,7 Кілороків тому) вода відступила до сучасних відміток 60-70 м над рівнем моря, теплі атлантичні течії досягали берегів Таймиру. Кліматичні умови були схожі на сучасний південний захід Баренцова моря. Наприкінці плейстоцену підйом Західно-Сибірської рівнини відсунув море до сучасних меж[8].

БіологіяРедагувати

Акваторія моря утворює окремий екорегіон Карського моря арктичної морської зоогеографічної провінції[9]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до арктичної циркумполярної області арктичної зони[10].

Впадають річкиРедагувати

ПортиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  2. а б (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  3. Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу за 8 жовтень 2011. Процитовано 6 February 2010. 
  4. а б в BBC:"Russia explores old nuclear waste dumps in Arctic"
  5. Саркисов А. А. и др. Проблемы радиационной реабилитации арктических морей, способы и пути их решения // Арктика. Экология и экономика : журнал. — М., 2011. — № 1. — С. 70-81.
  6. "Radioecological Hazard of Ship Nuclear Reactors Sunken in the Arctic, " Atomic Energy, Vol.79, No. 3, 1995.
  7. «Резко обострился интерес России к ядерному потенциалу архипелага Новая Земля»
  8. Брызгалова М. М., Биджиев Р. А. История морских бассейнов севера Западной Сибири в плейстоцене // Известия АН СССР. Серия географическая : журнал. — М., 1986. — № 1. — С. 81—93.
  9. (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
  10. (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.