Відкрити головне меню

Фауністичне (зоогеографічне) районування суходолу та Світового океану — поділ поверхні Землі й окремих її територій і акваторій на природні регіони, що відрізняються рангом, ступенем ендемізму, особливостями історичного розвитку і розселення їхніх фаун[1][2]. Різні природні умови обумовлюють присутність різних біологічних видів на певній території, бо окремі види еволюційно пристосовані до проживання у певних умовах довкілля й лише деякі можуть пристосовуватись до існування в різних, не змінюючи при цьому власного фенотипу[2]. Окрім того географічні бар'єри можуть призводити до ізоляції окремих фаун, що існують в подібних природних умовах, але мають власний еволюційний шлях розвитку, а отже різняться одна від одної[2].

Умови існування і склад фауни в морі й на сушу настільки відрізняються, що для морської й наземної фауни створені самостійні системи фауністичного районування[1]. Прісноводна фауна загалом районується аналогічно зоогеографічним районам суходолу[1]. Фауна кожної області має спільну палеогеографічну історію й несе спільні риси, обумовлені нею. Так фауна Голарктики, наймолодша, сформувалась в плейстоцені під час льодовикових епох; фауна Австралії — найдревніша, несе на собі відбитки крейдової епохи[1].

Зміст

ІєрархіяРедагувати

Прийнята система ієрархії зоогеографічного районування:

  • царство, характеризується наявністю ендемічних таксонів на рівні рядів;
  • область, характерен ендемізм на рівні родин;
  • підобласть, характерен ендемізм на рівні родів;
  • провінція, характерні ендемічні види;
  • округ,
  • ділянка.

КартографуванняРедагувати

Між зоогеографічними районами лежать різної ширини перехідні зони, в яких, як правило, спостерігається фауна з обох сусідніх районів. Різкі кордони регіонів позначені в тих випадках, коли в основі їх є якісь фізико-географічні фактори (берег, як межа води й суходолу, гірський хребет тощо)[1]. При картографуванні й виділенні окремих фауністичних зон важливим моментом є проведення меж між ними. Кордони між регіонами різного ієрархічного рангу називаються зоохоронами. Для картографування зоохоронів застосовується метод сінперат: на карту наносять ареали за можливості найбільшого числа видів, в результаті на карті з'являються смуги згущення меж ареалів різних таксонів — сінперати. Сінперати загалом проходять важкодоступними для окремих організмів ділянками суходолу — географічними бар'єрами (гірські хребти, великі річки).

Районування суходолуРедагувати

Головними групами при районуванні суші на вищі категорії (царства) служать хребетні, насамперед ссавці. За наявністю чи відсутністю окремих представників ссавців як правило виділяють 4 фауністичні царства і 8 областей[1][2]:

Антарктична суша, населена в основному тваринами, що пов'язані з морем, не входить ні в одне із царств[1].

Районування прісних водоймРедагувати

Основою для районування континентальних водойм є фауністичний склад великих озер:

Районування Світового океануРедагувати

При районуванні Світового океану прийняті самостійні системи фауністичного районування. Для товщі вод (пелагіалі), для дна океану (бенталі) і для кожної з вертикальних зон, що пояснюється різкою різницею між населенням товщі води й населенням дна, а також яскраво вираженою вертикальною зональністю в розподілі морських організмів[1].

Районування пелагеалі в цілому збігається з кліматичними широтними поясами. Бенталь чітко поділяється на мілководну (до глибин 200 м) фауну та фауну глибинних ділянок океанічного дна[1]. У межах континентального шельфу виділяють 3 царства, кожне з яких поділяється на області, підобласті, провінції[1]:

Зоогеографічне районування фауни абіссальних ділянок океану менш диференційовано. Виділяють 3 планетарних області, які поділяються на підобласті та провінції[1]:

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м Гептнер В. Г., Гурьянова Е. Ф. Зоогеографическое районирование // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  2. а б в г (рос.)Гептнер В. Г. Зоогеографическое деление суши // Краткая географическая энциклопедия. Том 2: Евлах — Миллибар / Главный редактор Григорьев А. А. — М.: Советская энциклопедия, 1961. — 592 с.

ЛітератураРедагувати

  • (англ.) Ekman S. Zoogeography of the sea. — L., 1953.
  • (рос.) Беляев Г. М. Донная фауна наибольших глубин (ультраабиссали) мирового океана. — М., 1966.
  • (рос.) Гептнер В. Г. Общая зоогеография. — М.-Л., 1936.
  • (рос.) Дарлингтон Ф. Зоогеография. — М., 1966.
  • (рос.) Зенкевич Л. А. Фауна и биологическая продуктивность моря [в 2-х тт.]. — М., 1947—1951.

ПосиланняРедагувати