Японське море
Япо́нське мо́ре або Східне море (яп. 日本海, Nihon kai; півд. кор. 동해, Donghae; півн. кор. 조선동해, Chosŏn Tonghae) — напівзамкнуте море Тихого океану, між материком Євразією та його Корейським піостровом і Японським архіпелагом та островом Сахаліном. Омиває береги Японії, Російської Федерації, Південної й Північної Кореї. Площа 1 062 000 км²[a],глибина до 3 742 м, солоність морської води 33,7 — 34,8‰.
З іншими морями з'єднане п'ятьма протоками: Татарською протокою між материковою частиною Азії та Сахаліном з Охотським морем; протокою Лаперуза між Сахаліном і Хоккайдо з Охотським морем; протокою Цугару між островами Хоккайдо і Хонсю з Тихим океаном; протокою Канмон між Хонсю та Кюсю з Внутрішнім Японським морем; Корейською протокою між Корейським півостровом і Кюсю із Східнокитайським та Жовтим морем.
Найбільші затоки: Східно-Корейська і Петра Великого. Острови: Ребун, Рішірі, Окушірі, Садо, Уллиндо, Окі. У море впадають річки: Туманна, Шінано, Тешіо, Моґамі, Ґо, Ісікарі, Омоно, Тумнін, Самарга, Коппі та інші.
Рельєф дна являє собою замкнуту улоговину, у центральній частині якої підноситься підводне підняття Ямато (глибина над гребнем 285 м), у північній — підняття Витязя та хребет Богорова.
Історія
ред.Протягом століть море захищало Японію від наземних вторгнень, особливо з боку монголів. По ньому давно ходили азійські, а з 18 століття — європейські кораблі. Російські експедиції 1733—1743 років склали карту Сахаліну та Японських островів. У 1780-х роках француз Жан-Франсуа Лаперуз вирушив на північ через протоку, згодом названу його ім'ям. У 1796 році британський військово-морський офіцер Вільям Роберт Броутон досліджував Татарську протоку, східне узбережжя Далекого Сходу й Корейський півострів.
У 1803—1806 роках російський мореплавець Іван Крузенштерн, під час навколосвітньої експедиції на кораблі «Надєжда» також досліджував Японське море й східні береги Японських островів. У 1849 році інший російський дослідник Геннадій Невельской відкрив протоку між материком і Сахаліном і наніс на карту північну частину Татарської протоки. Російські експедиції 1853—1854 і 1886—1889 років займалися вимірюванням температури поверхні та вивченням припливів. Вони також задокументували циклональний характер морських течій.
Інші відомі експедиції 19-го століття включають американську Північно-тихоокеанську експедицію (1853—1856) і британську Експедицію «Челленджера» (1872—1876). Водну екосистему моря описав Володимир Бражников у 1899—1902 роках і Петро Шмідт у 1903—1904 роках. Японські наукові дослідження моря почалися тільки 1915 року й стали систематичними з 1920-х років.
Клімат
ред.Акваторія моря лежить у помірному кліматичному поясі, лише найпівденніша — у субтропічному[4]. Увесь рік панують помірні повітряні маси. Переважають західні вітри. Цілий рік переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми, зволоження достатнє й надмірне[5].
Взимку на північному заході моря температура поверхневих вод нижча за 0 °C, на південному сході — вища за +10°C, влітку відповідно досягає +18°C та +24, + 26°C. Північно-західна частина моря вкрита кригою переважно з листопада до березня. З півдня в море заходить тепла Цусімська течія.
Біологія
ред.Акваторія моря утворює однойменний морський екорегіон бореальної північнотихоокеанської зоогеографічної провінції[6]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м належить до пацифічної області бореальної зони[7].
Флора і фауна
ред.Висока концентрація розчиненого кисню призводить до багатої водного життя Японського моря — тут налічується понад 800 видів водних рослин і понад 3500 видів тварин, у тому числі понад 900 видів ракоподібних, близько 1000 видів риб і 26 видів ссавців. Прибережні райони містять кілька кілограмів біомаси на квадратний метр. До пелагічних (океанічних) риб відносяться сайра, скумбрія, ставрида, сардини, анчоуси, оселедець, морський лящ, кальмари й різні види лосося та форелі. Донна іхтіофауна представлена такими рибами, як тріска, минтай і терпуг.
Ссавці представлені тюленями й китами (давня китайська назва моря була «Китове море»), а ракоподібні — креветками й крабами. Через неглибокі протоки, що з'єднують море з Тихим океаном, Японське море не має характерної океанічної глибоководної фауни. Флору й фауну, унікальну для регіону навколо Японського моря, називають «елементами Японського моря».
Порти
ред.Виноски
ред.- ↑ За даними Encyclopedia Britannica площа моря становить 978 000 км².
Примітки
ред.- ↑ Uda M., Morgan J. R. Sea of Japan | sea, Pacific Ocean — Encyclopædia Britannica Online, 1994.
- ↑ Японское море / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1979.
- ↑ Columbia University Sea of Japan (East Sea) — CUP, 2013.
- ↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- ↑ (рос.) Физико-географический атлас мира / под ред. акад. И. П. Герасимова. — М. : Академия наук СССР и ГУГГК ГГК СССР, 1964. — 298 с. — 20 тис. прим.
- ↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
- ↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
Література
ред.- Леонов А. К. Региональная океанография. — Л. : Гидрометеоиздат, 1960. (рос.);
- Зенкевич Л. А. Биология морей СССР. — М. : Издательство АН СССР, 1963. — 739 с. (рос.);
- Японське море // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — Т. 3 : Плюс — Ь. — С. 847.;
- Японское море // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).;
- Воскресенский С. С., Леонтьев О. К., Спиридонов А. И. и др. Геоморфологическое районирование СССР и прилегающих морей : Учебное пособие. — М. : Высшая школа, 1980. — 343 с. (рос.);
- Шамраев Ю. И., Шишкина Л. А. Океанология. — Л. : Гидрометеоиздат, 1980. (рос.);
- Геоморфология СССР. Дальний Восток и берега морей, омывающих территорию СССР / Под ред. А. А. Асеева, С. С. Коржуева. — М. : Наука, 1982. — 277 с. (рос.);
- Добровольский А. Д., Залогин Б. С. Моря СССР. — М. : Изд-во МГУ, 1982. (рос.);
- С. П. Плетньов. Японське море // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1985. — Т. 12 : Фітогормони — Ь. — 568, [4] с., [26] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с.;
- Японское море // Географический энциклопедический словарь. Географические названия / А. Ф. Трёшников. — Москва : Советская энциклопедия, 1989. — С. 588.(рос.);
- Обзор экологического состояния морей СССР и отдельных районов Мирового океана за 1989 г. — Л. : Гидрометеоиздат, 1990. — 174 с. (рос.);
- Кондрин А. Т., Косарев А. Н., Полякова А. В. Экологическое состояние морей России. — М. : Изд-во МГУ, 1993. (рос.);
- Биология дальневосточных морей России. — Владивосток, 2001. — 579 с. (рос.);
- Арзамасцев И. С., Яковлев Ю. М., Евсеев Г. А. и др. Атлас промысловых беспозвоночных и водорослей морей Дальнего Востока России. — Владивосток : Аванте, 2001. — 192 с. (рос.);
- Геоэкология шельфа и берегов морей России / Под ред. Н. А. Айбулатова. — М. : Ноосфера, 2001. — 427 с. (рос.);
- Большой атлас мира, издание четвёртое, The Reader's Digest World Atlas, 2007, ISBN 978-5-89355-169-3, стр. 94, 114—115 (рос.);
- И. С. Зонн, А. Г. Костяной. Японское море // Охотское море. Энциклопедия. — Москва : «Международные отношения»[ru], 2009. — С. 213. — ISBN 978-5-7133-1354-9. (рос.)