Босфор
Босфо́р або Боспо́р (дав.-гр. Βόσπορος), також Істанбульська протока (тур. İstanbul Boğazı) — протока завдовжки 30 км у Туреччині, що з'єднує Чорне та Мармурове моря, відокремлюючи азійську частину Туреччини (Анатолію) від її європейської частини — Фракії. Узбережжя протоки вельми щільно заселено, на його березі розташовано Стамбул з населенням понад 11 млн осіб.
| Босфор | |
|---|---|
 | |
| Розташування | |
| Координати | 41°07′10″ пн. ш. 29°04′31″ сх. д. / 41.11944° пн. ш. 29.07528° сх. д. |
| Прибережні країни |  Туреччина
|
| Море | Чорне море, Мармурове море |
| Макс. глибина | 124 м |
| Довжина | 30 000 м |
| Ширина | 3700 м |
| Інше | |
| Міста та поселення | Стамбул |
| Мапа | |
| |
Найбільша затока називається Золотий Ріг.
Босфор має дві течії — з менш солоною водою верхню з Чорного моря в Мармурове, на південь (швидкість 1,5—2 м/с) і з солонішою водою нижню — з Мармурового моря в Чорне, (швидкість, 9—10 м/с)[1], яке має продовження в Чорному морі як підводна річка
Разом з протокою Дарданелли Босфор утворює один з найважливіших морських транспортних шляхів, що з'єднує акваторії Чорного та Середземного морів.
Назва
ред.За античних часів назву Боспор (грец. βοσπορος — коров'ячий брід), що пов'язана з легендою про грецьку богиню Іо, мали дві протоки[2] — Боспор Фракійський (Босфор) і Боспор Кімерійський (Керч)[3].
У наш час протока має назву Босфор. Інколи її також називають Боспор (грец. βοσπορος, трансліт. Боспорос).
У Туреччині протоку переважно називають Істанбульською протокою (тур. İstanbul Boğazı), однак уживаються також і скорочені назви: Богаз (тур. Boğaz — протока, прохід) та Богазичи (тур. Boğazıçı)[4].
Транспорт
ред.Море
ред.Щодня Босфором курсують численні пасажирські та автомобільні пороми, а також рибальські судна і яхти різного розміру.
Босфорська протока займає особливе місце серед відомих найбільш важкопрохідних проток у світі через інтенсивний рух транзитних суден, поромні переправи, дрібні судна, течії до 6 вузлів і різкі зміни погоди в осінньо-зимовий період. Багато судноплавних компаній рекомендують капітанам використовувати лоцманів для транзитного проходу протоки Босфор. Транзитна швидкість у протоці має бути не більш як 10 вузлів. За прохід протокою стягується маяковий збір, а для військових кораблів існують численні обмеження, особливо стосовно кораблів не чорноморських держав[5].
З 2011 року уряд Туреччини розпочав розробку проєкту каналу завдовжки приблизно 80 км, що має прямувати з півночі на південь через західний край провінції Стамбул як другий водний шлях між Чорним і Мармуровим морями, призначений для зниження ризику в Босфорі.[6][7]
Мости
ред.Перший Босфорський міст — підвісний міст, 1074 м завдовжки, було введено в експлуатацію у 1973 році та є частиною автостради О1.
Міст Султана Мехмета або Другий Босфорський міст — підвісний міст, 1090 м завдовжки, було введено в експлуатацію у 1988 році приблизно в 5 км на північ від першого моста і є частиною автостради О2.
Міст Султан Селім Явуз має комбіновану конструкцію — вантово-підвісний, введено в експлуатацію 26 серпня 2016. Міст побудовано біля північного краю Босфору, між селами Гаріпче (фракійська сторона) та Пойразкей (анатолійська сторона)[8] та буде частиною Північно-Мармурової автостради, яка надалі буде інтегрована з існуючою чорноморською прибережною автострадою, і дозволить транзитний трафік в обхід міського руху.
Тунелі
ред.Мармарай — підводний залізничний тунель, побудований методом зануреної труби має 13,7 км завдовжки, відкрито 29 жовтня 2013 року[9]. Приблизно 1400 м траси тунелю прямує під водною поверхнею, на глибині близько 55 м.
Босфорський водогін завдовжки 5551 м[10] введено в експлуатацію у 2012 році для транспортування води водогоном Мелен з річки Мелен, провінції Дюздже у фракійську частину Стамбула, загальна довжина водогону Мелен — 185 км[10][11].
Тунель Євразія — тунель завдовжки 5,4 км у стадії будівництва, між Казличешме на фракійській стороні та Гезтепе на анатолійській стороні Стамбула, відкрито 20 грудня 2016 року[12], знаходиться на відстані близько 1 км південніше за залізничний тунель Мармарай.
Будова
ред.Босфор — найвужча міжконтинентальна протока[13]. Межі Босфору визначаються як сполучні лінії між маяками Румелі і Анадолу на півночі та між маяками Ахиркапи і Кадикей-Інджибурну на півдні. Між цими межами протока має 31 км завдовжки, завширшки 3329 м біля північного гирла і 2826 м біля південного. Його максимальна ширина становить 3420 м між Умур'єрі та Бююкдере Лімани, а мінімальна — 700 м між Канділлі та Ашиян.
Глибина Босфору варіюється від 13 до 110 м по фарватеру і має в середньому 65 м. Найглибша точка — між Канділлі та Бебек — 110 м. Наймілководніша точка — навпроти Кадикей-Інджибурну — 18 м, на півночі та навпроти мису Ашиян — 13 м, на півдні[14].
Утворення
ред.Протока має ерозійне походження; і є старою річковою долиною, затопленою морською водою в четвертинний період[15]
Між геологами нема одностайності щодо причини утворення Босфору. Тисячі років Чорне море було відокремлене від Егейського. Одна з останніх теорій (опублікована в 1997 році Вільямом Раяном і Уолтером Піттманом з Колумбійського університету) стверджує, що Босфор утворився близько 5600 років до н. е., коли внаслідок підвищення рівня води Середземного / Мармурового моря зруйнувалася гребля до Чорного моря, яке в той час (згідно з теорією) було прісним озером і лежало нижче рівня океану.
Існує твердження, що прорив греблі призвів до затоплення сільськогосподарських угідь, що, своєю чергою, призвело до написання Епосу про Гільгамеша, а також 6—9 глави Книги Буття. Але є також і свідчення про рух води від Чорного до Мармурового в 7000 або 8000 роках до н. е.
Стратегічне значення
ред.
Босфор віддавна має стратегічне значення. Давньогрецьке місто-держава Афіни, залежне від завезення зерна зі Скіфії, підтримувало дружні стосунки з Мегарою, яка мала колонію Візантій на берегах протоки.
Стратегічне значення протоки — один із головних чинників у постанові римського імператора Костянтина Великого про перенесення столиці Римської імперії на Босфор. Місто пізніше стало столицею Східної Римської імперії. Після завоювання міста Османською імперією 29 травня 1453 року османи перенесли в Константинополь власну столицю.
Стратегічне значення Босфору залишається незмінним і в новітню епоху. Це підтверджується перебігом Російсько-турецької війни 1877—1878 років, а також нападом на війська Антанти в 1915 році в Дарданеллах.
Після Першої світової війни, у 1920 році, був підписано Севрський договір, який передбачав демілітаризацію протоки та теренів навколо нього під контролем Ліги Націй. Статус проток було змінено відповідно до Лозаннського договору у 1923 році. За цим договором протоки поверталися Туреччині, але іноземні військові та комерційні судна мали право на вільний прохід протоками. Але й від цих умов Туреччина відмовилась і ремілітаризувала протоки. Офіційно цей стан було закріплено Конвенцією Монтре про статус проток. Ця конвенція діє досі та передбачає вільний прохід комерційних суден навіть у воєнний час й обмежений прохід військових суден не чорноморських країн.
Під час Другої світової війни Туреччина залишалася нейтральною країною, до лютого 1945 року Босфор і Дарданелли були закриті для воюючих держав. Під час війни Йосип Сталін відкрито вимагав концесії для радянських військових баз, навіть без вступу Туреччини у війну. Цей інцидент, а також вимога Сталіна реституції турецьких провінцій Карс, Артвин, Ардаган Радянському Союзу (які були втрачені Туреччиною в 1877—1878 роках, але повернені згідно з Карською угодою 1921 року) спонукали Туреччину відмовитись від нейтралітету і вступити до НАТО.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Пролив Босфор. MIDSHIPS.RU. — Морской Каталог-Справочник. Перевірено 26 лютого 2013. Архівовано з першоджерела 9 березня 2013.
- ↑ Βόσπορος [Архівовано 6 жовтня 2008 у Wayback Machine.] at Henry George Liddell, Robert Scott, 1940, A Greek-English Lexicon.
- ↑ Боспор Кімерійський. Інститут історії України. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 19 квітня 2022.
- ↑ BOğAZiçi hakkında bilgi | ihya.org. rehber.ihya.org (турецькою) . Процитовано 21 квітня 2022.
- ↑ Мажар Л.С. ЧОРНОМОРСЬКІ ПРОТОКИ БОСФОР І ДАРДАНЕЛЛИ: МІЖНАРОДНІ МОРСЬКІ СПОРИ З ПРИВОДУ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ.//Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 101(Частина І), 2011. — С. 157-161. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 7 липня 2021.
- ↑ «Turkey to build Bosphorus bypass [Архівовано 25 листопада 2015 у Wayback Machine.]» New Civil Engineer, 20 April 2011. Accessed: 2 December 2014.
- ↑ Marfeldt, Birgitte. «Startskud for gigantisk kanal gennem Tyrkiet [Архівовано 23 грудня 2014 у Wayback Machine.]» Ingeniøren, 29 April 2011. Accessed: 2 December 2014.
- ↑ Turkey Unveils Route for Istanbul's Third Bridge. Anatolian Agency (29 квітня 2010).
- ↑ Turkey's Bosporus tunnel to open sub-sea Asia link. BBC News. 29 жовтня 2013. Архів оригіналу за 2 січня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
- ↑ а б CNN Türk: «Melen hattı Boğaz'ı geçti» (21-05-2012). Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
- ↑ Nayır, Mehmet (19 травня 2012). Melen Boğaz’ı geçiyor. Sabah Ekonomi (Turkish) . Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 11 червня 2012.
- ↑ Eurasia Tunnel Project. Unicredit - Yapı Merkezi, SK EC Joint Venture. Перевірено 13 квітня 2014. Архівовано з першоджерела 4 березня 2016.
- ↑ Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
- ↑ https://web.archive.org/web/20111008023403/http://www.denizcilik.gov.tr/tr/egitim/dugm/bogazlar.doc
- ↑ Гриневецкий С. Р., Зонн И. С., Жильцов С. С. Черноморская энциклопедия. — М.: Международные отношения, 2006. — С. 94.
Джерела
ред.
- Укр. Рад. Енц. Словарь
- CIA WorldFact Book
- High Resolution Pictures of Bosphorus [Архівовано 3 липня 2011 у Wayback Machine.](англ.)
- Google Maps link to Bosphorus(англ.)
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
|
Це незавершена стаття з географії Туреччини. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |