Книга Буття

книга Старого Заповіту

Кни́га Буття́ (від дав.-гр. Γένεσις та лат. Genesis; івр. בראשית‎, Береши́т — на початку) — перша книга Біблії, що належить до Старого Завіту і відкриває П'ятикнижжя Мойсея (Тори).

Тора у синагозі в Кельні

Книга Буття в єврейській Біблії, як і всі книги П'ятикнижжя, названа першим словом, з якого вона починається: «Берешит». У грецькому перекладі 70-ти тлумачів книга називається «Генеза» («Походження»). Назва ця взята з самої книги (2:4; 5:1) і вказує на її зміст, який містить розповідь про походження світу (2:4), людини (5:1) і головних родів патріархального людства.

Походження книгиРедагувати

АвторствоРедагувати

Проблема авторства книги Буття тісно пов'язана з проблемою авторства усього П'ятикнижжя — перших п'яти книг Біблії, які по-єврейськи називаються Торою. У Біблії говориться, що автором цих п'яти книг був Мойсей. Перші юдейські та християнські вчені доводили свою впевненість в авторстві Мойсея за допомогою деяких основних свідоцтв[1]:

  1. Сам текст вказує на причетність Мойсея до написання книг, записів історичних подій, законів і створення поетичних творів (Вих. 17:14; Вих. 24:4; Вих. 34:27; Чис. 33:2; Повт. 31:22; Повт. 31:32).
  2. Існувала книга Закону, пов'язана з Мойсеєм (Нав. 1:7-8), яка згодом почала називатись Книгою Мойсеєвою (2Хр. 25:4; Езд. 6:18; Неем. 13:1).
  3. До часів Нового Завіту вважалось, що Тора пов'язана з іменем Мойсея (Мт. 19:7; Мт. 22:24; Мк. 7:10; Мк. 12:26; Ів. 1:17; Ів. 5:46; Ів. 7:23).

Ліберали вважають, що книга Буття являє собою відредагований збірник. Першим цю думку озвучив французький лікар Жан Астрюк, який вважав, що використання різних імен Бога свідчить про поєднання різних документів або кількох джерел. Німецькі критики розвивали теорію про те, що книга Буття — це збірник з кількох документів, що призвело до появи гіпотези Графа — Вельзаузена — Куенена, або Документарної гіпотези, яку також називають теорією JEDP[2].

ДатаРедагувати

Дата написання книги — також предмет суперечок. Навіть серед тих, хто згідний з авторством Мойсея, немає єдиної думки з приводу часу, коли він жив. Якщо брати за основу біблійні дані, то Мойсей міг жити у XV ст. до н. е. (Суд.11:26; 1Цар.6:1), але багато вчених схильні вважати, що це було у ХІІІ ст. до н. е. Якщо ж притримуватись теорії JEDP, книгу Буття можна датувати проміжком з ІХ до V ст. до н. е., вважаючи, що кінцева редакція з'явилась у V ст. до н. е. або, навіть, пізніше[2].

Літературний жанрРедагувати

Книга Буття написана як історична повість, вона описує події у хронологічному порядку з причинно-наслідковими зв'язками. В історичній канві подаються оповідання народного, етіологічного або повчального характеру. Згідно з більшістю сучасних біблеїстів книга Буття не передає в точності історичних фактів, однак містить певні відлуння історичних діянь юдейського народу[3]. Деякі оповіді (наприклад історія потопу чи Вавилонської вежі) мають спільну основу з культурними пам'ятками стародавнього Сходу, однак були опрацьовані теологічно. Грецька назва книги (genesis) пов'язана зі словом «генеза», тобто «початок».

ЗмістРедагувати

Книга складається з 50 розділів і умовно поділяється на дві частини:

У першій частині (розділи 1-11) викладено історію людства до патріархів, вона містить у собі як би універсальне введення у всесвітню історію, оскільки стосується вихідних пунктів і початкових моментів первісної історії всього людства; у книзі описані такі ключові моменти як створення світу, гріхопадіння, всесвітній потоп, та спорудження Вавилонської вежі.

У другій частині (розділи 12-50) викладено історію патріархів та їхніх родин, описано історію зародження єврейського народу в особі його родоначальників — патріархів Авраама, Ісаака й Якова.


Продовженням книги Буття є книга Вихід.

Патристична екзегеза книги БуттяРедагувати

Серед перших тлумачень книги Буття в добу патристики були коментарі на першу главу про створення світу — так звані Шестидневи, або ж Гекзаемери. Такі екзегези розробляли Мелітон Сардійський, Родон, Кандід, Апіон, Максим Сповідник, Іполит, Вікторин Петавський, Северіян Габарський, Василій Великий, Григорій Ниський, Амвросій Медіоланський та Іоанн Філопон (Граматик). Євсевій Кесарійський торкався цієї теми у праці «Церковна історія», а Єронім у «Листах» та «Про знаменитих мужів». Проте більшість праць вищеперелічених авторів до нашого часу не збереглося.

ПриміткиРедагувати

  1. Мангано М. Введение в Ветхий Завет. С заметками по истории толковария Ветхого Завета и истории библейской археологии / Под ред. Марка Магнано; перевод с англ. и редакция К. Назаров. — Москва : Духовная Академия Апостола Павла, 2007. — С. 66. — ISBN 5-93213-035-0.
  2. а б Элуэлл У., Камфорт Ф. // Большой библейский словарь. / Под ред. Уолтера Элуэлла, Камфорта Ф. — СПб: «Библия для всех», 2007. — С.206 — ISBN 5-7454-0931-2
  3. por. np. Wstęp do Księgi Rodzaju [Архівовано 17 вересня 2008 у Wayback Machine.] w Biblii Tysiąclecia

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

  1. Анотація на сайті УКУ
  2. Рукопис згадується у статті: Бородинська Ліна. «Устихотворена Біблія» Пантелеймона Куліша. Богомисліє, вип. 30, с. 244—265, Лип 2021. Режим доступу: http://almanah.bogomysliye.com/article/view/236432