Конвенція Монтре

Конвенція Монтре 1936 року — конвенція, що відновила суверенітет Туреччини над протоками з Чорного в Середземне море, прийнята на Конференції про режим Чорноморських проток, що проходила 22 червня — 21 липня 1936 року в місті Монтре (Швейцарія). Підписана 20 липня 1936 року. При цьому Туреччина зобов'язалася дотримувати принципів міжнародного морського права.

ІсторіяРедагувати

Конференція про режим Чорноморських проток проходила за участю СРСР, Туреччини, Великої Британії, Франції, Болгарії, Румунії, Греції, Югославії, Австралії і Японії. Конференція була скликана за пропозицією Туреччини з метою перегляду конвенції, прийнятої на Лозаннській конференції 1922-23 років. Італія відмовилася від участі, оскільки країни-учасниці підтримали міжнародні санкції проти неї у зв'язку з ситуацією в Ефіопії. На конференції в Монтре Велика Британія виступила з пропозицією зрівняти права чорноморських і нечорноморських держав на прохід їх військових кораблів через протоки, що привело б до обмеження прав проходу кораблів ВМФ СРСР. Роботу конференції ще більш ускладнила змова делегації Туреччини з делегацією Великої Британії. Радянський Союз зайняв принципову позицію. Зрештою конференція не була зірвана і привела до вироблення злагоджених рішень. 20 липня країни-учасниці підписали нову конвенцію про режим проток, на основі якої Туреччина одержала право ремілітаризувати зону проток.

Основні положення конвенціїРедагувати

Конвенція Монтре зберігає за торговими суднами всіх країн свободу проходу через протоку як в мирний, так і у воєнний час. Проте режим проходу військових кораблів різний відносно чорноморських і нечорноморських держав. За умови попереднього повідомлення влади Туреччини чорноморські держави можуть проводити через протоки в мирний час свої військові кораблі будь-якого класу. Для військових кораблів нечорноморських держав введені істотні обмеження по класу (проходять лише дрібні надводні кораблі) і по тоннажу. Загальний тоннаж військових суден нечорноморських держав в Чорному морі не повинен перевищувати 30 000 тон (з можливістю підвищення цього мінімуму до 45 000 тонн у разі збільшення ВМС чорноморських країн) з терміном перебування не більше 21 діб. У разі участі Туреччини у війні, а також якщо вона вважатиме, що їй безпосередньо загрожує війна, їй надано право дозволяти або забороняти прохід через протоки будь-яких військових кораблів. Під час війни, в якій вона не бере участь, протоки повинні бути закриті для проходу військових суден будь-якої воюючої держави. Конвенція ліквідовувала передбачену Лозаннською конвенцією міжнародну комісію по протоках з передачею її функцій уряду Туреччини.

ЗначенняРедагувати

Прийняті на конференції в Монтре рішення стали для свого часу кроком вперед на шляху визнання прав чорноморських країн в питанні про статус проток. Італія приєдналася до неї в 1938 році.

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • М. Л. Миронова. Монтрьо конференція 1936 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Anthony Rocco De Luca, «The Montreux Conference of 1936: A Diplomatic Study of Anglo-Soviet Rivalry». Stanford University, 1973.
  • Nihan Ünlü, «The Legal Regime of the Turkish Straits», Martinus Nijhoff Publishers, 2002. ISBN 90-411-1904-3
  • «Montreux Convention». Chambers Dictionary of World History, 2005.
  • Dilek Barlas, «Etatism and Diplomacy in Turkey», pp. 166—170. BRILL, 1998. ISBN 90-04-10855-6
  • Robin Rolf Churchill, Alan Vaughan Lowe, «The law of the sea», p. 115. Manchester University Press, 1999. ISBN 0-7190-4382-4
  • James C. F. Wang, «Handbook on Ocean Politics and Law», p. 88. Greenwood Publishing Group, 1992. ISBN 0-313-26434-1
  • Christos L. Rozakis, Petros N. Stagos, «The Turkish Straits», p. 123. Martinus Nijhoff Publishers, 1987. ISBN 90-247-3464-9
  • Selim Deringil, «Turkish Foreign Policy During the Second World War: An 'Active' Neutrality», pp. 169—171. Cambridge University Press, 2004. ISBN 0-521-52329-X
  • Gennady Chufrin, «The Security of the Caspian Sea Region», pp. 155—156. Oxford University Press, 2001. ISBN 0-19-925020-0