Відкрити головне меню

Спілкування

передача інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу

Спілкува́ння визначається як передача інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб (Стаття 258 Кримінального процесуального кодексу України).

Процес спілкування

За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування:

  • контактне
  • дистанційне

Поняття контактного спілкування зрозуміле: співрозмовники поряд. При контактному спілкуванні важливими компонентами є ситуація, жести, міміка та інтонація.

До видів дистанційного спілкування належать такі, де комуніканти розділені простором і часом. Це може бути розмова телефоном, спілкування у листах тощо.

За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника розрізняють спілкування безпосереднє (пряме) — опосередковане (непряме). Для прямого спілкування — це зазвичай розмова, бесіда, доповідь тощо

Доречi французькою мовою,Спiлкування буде la Compagnie

Ще спiлкування може бути таке = Прогулювання разом у парку,катання на велосипедi,а також кафе и день народження.

До видів опосередкованого спілкування належать і телефонна розмова, і лист, і передавання інформації через радіо, телебаченню, книгу. Саме розвиток опосередкованого спілкування спричинив утворення цілих галузей виробництва й спеціалізовані заклади: радіо-, телестудії; видавництва й типографії, пошту, телеграф, телефонні станції тощо, а також армію робітників, які їх обслуговують.

За формою існування мови розрізняють спілкування усне — письмове.

Усне спілкування, як правило, пов'язане з ознаками контактності і безпосередності, а письмове — з ознаками дистантності й опосередкованості. У письмовому тексті втілюються складніші форми мислення, що відображаються у складніших мовних формах: відокремлені звороти, експресивні синтаксичні фігури і багато інших.

Письмовий текст вимагає обдумування. Такий текст є зафіксованим. Усний текст разом з ситуацією, жестами, мімікою, інтонацією дозволяє щось не сказати, не припускає переробки тексту, крім уточнень («Слово — не горобець: вилетить — не спіймаєш»).


З погляду змінної — постійної позиції «я — мовця» і «ти — слухача» розрізняють спілкування:

Діалог утворюється зміною ролей «я» і «ти», що організовує текст як суму реплік. Існує своєрідний зв'язок «я» (адресанта) і «ти» (адресата).

За кількістю учасників розрізняють спілкування

  • міжособистісне (особисте)
  • масове.

Кількісні відношення «1-1» і «1- декілька» приводять до міжособистісної комунікації, відношення «1- багато» — до масової (радіо, преса, телебачення).

З погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується, розрізняють спілкування:

  • приватне
  • офіційне.

На відміну від приватного, офіційне спілкування обмежене правилами взаємної поведінки і стосунків комунікантів як представників організації, групи, тому такий текст містить чимало клішованих, стереотипних компонентів (тексти ділових переговорів, протоколів, офіційно-ділових паперів тощо).

Також існує двоосновне та інтернейтронне спілкування.

Маленька частина цього написання була вiд Арiни Iвашиной i Танi Литвин ЛБ.

ПотребаРедагувати

ЗадоволеністьРедагувати

Див. такожРедагувати

Принципи ефективної комунікаціїРедагувати

Принципи ефективної комунікації - практичне застосуванням прийомів та технік, що спрямовані на підвищення ефективності спілкування в організації впливу на маси та на окремих індивід. Висвітлення даної тематики є неодмінним аспектом досліджень у сфері вивчення лінгвістичної прагматики, соціальної психології та основ менеджменту. Навики ведення ефективної міжособистісної комунікації є неодмінною складовою досягнення організаційних цілей.

Дослідження принципів ефективної комунікації полягають у виявленні основних принципів ефективного спілкування, які є неодмінною складовою професійної та соціальної успішності, засвоєння методів ведення ефективної комунікації, що зумовлюють підвищення рівня індивідуальної майстерності володіння вербальними та невербальними засобами спілкування, а також вивчення зовнішніх та внутрішніх складових спілкування, позамовних чинників, що безпосередньо впливають на перебіг комунікації та її прагматику зокрема.

Застосування даних принципів спрямоване на полегшення сприйняття інформації аудиторією, подолання комунікативних бар’єрів, запобігання виникненню комунікативних девіацій. Диференціація лінгвістичних методів проведення ефективного спілкування залишається дискусійною й відкритою проблемою мовознавства й лінгвометодології, зокрема.

Дослідженням цього питання займались такі зарубіжні спеціалісти, як Р. Блейк, Р. Бройнінг, Т.Б. Захараш, Д. Карнегі, Дж. Моутон, Ф. Хедоурі та інші. Професором О.О. Селівановою було розроблено методику діалогічної інтерпретації тексту, яка визначає сукупність процедур аналізу тексту як знакового посередника дискурсу з урахуванням екстралінгвальних чинників текстової комунікації й інтегруючого принципу діалогічності. Ця методика ґрунтується на принципах взаєморозуміння комунікантів і позначає складні взаємовідношення адресанта й інтеріоризованого буття адресата , як домінуючий фактор, що визначає ефективність повідомлення та впливає на подальшу контекстуалізацію та інтерпретацію повідомлення реципієнтом [3].

Одним з етапів методу діалогічної інтерпретації є вияв діалогічних відношень повідомлень з особистістю адресата, його свідомістю, установками, інтерпретантою; характеристика значимості тексту для епохи його рецепції, оцінка ефективності й функції тексту відносно інтерпретатора. Цей етап ґрунтується на реконструкції вбудованої в повідомлення програми адресованості, закладеної адресантом орієнтовно на уявного ідеального реципієнта, а також на встановленні комунікативного впливу на реального адресата та сприйняття ним програми адресованості як фігури адресата згідно з концепцією розщеплення комунікантів [1, с. 106].

Принцип діалогічності полягає у визначенні внутрішніх та зовнішніх чинників як детермінуючих, в процесі розуміння читачем комунікативного задуму та змісту повідомлення [3, с. 418].

З огляду на принципи цієї методики, можна зауважити, що успішність чи неуспішність комунікативного акту загалом залежить від особи адресата його фізичних, психологічних та когнітивних станів [1, с. 106].

Неодмінним елементом проведення ефективного спілкування є міжособистісна атракція. Встановлення психологічного контакту та формування позитивного враження сприяють подоланню критичних установок адресата, зменшують загальний рівень виникнення антипатії та конфліктних ситуацій. Одним з важливих аспектів проведення ефективного спілкування є встановлення і підтримання контакту з реципієнтом за допомогою невербальних елементів мовлення (пози, жестів), які є важливим елементом лінгвістичних досліджень. Невербальні засоби спілкування є приналежністю індивідуального стилю. Ці елементи кінестетичної системи спілкування діють на зоровий канал сприйняття та акцентують увагу на змісті інформації, що надходить слуховим каналом, що зумовлює підвищення рівня сприйняття та засвоєння інформації [1, с. 58].

Окремим методом підвищення ефективності спілкування є персоналізоване звертання, що слугує виразним невербальним засобом комунікації, стимулює підвищення рівня атракції.

Окрім цього, ефективність повідомлення залежить від його розуміння слухачами. Повідомлення, що містить у собі складні граматичні конструкції, незнайомі терміни, може спричинити порушення процесу сприйняття повідомлення аудиторією. Важливим чинником проведення ефективного спілкування є вплив на реципієнта за допомогою авторитету і влади, психологічним підґрунтям яких, є компетентність, професіоналізм, індивідуальна майстерність. Важливими складовими авторитету є довіра та повага аудиторії до комунікатора, що володіє низкою професійних та особистісних якостей [2, с. 278]. Виступаючи у ролі комунікатора індивіду не бажано перебільшувати значущість ваших особистісних якостей та ділових можливостей. У випадку їх несправдження, навіть якщо на це були об’єктивні причини, може постати незручна ситуація, результатом якої може стати втрата його авторитету [2, с. 279].

У процесі формування повідомлення адресант повинен зважати на феномен індвидуального когнітивного розуміння, від якого залежить рівень сприйняття та засвоєння інформації, зокрема фонові знання аудиторії, які можуть відрізнятись від фонових знань ініціатора комунікативного акту. Слухання є невід’ємним елементом комунікації. Ефективне спілкування можливе лише у тому випадку, коли досягається повне взаєморозуміння. Саме на основі слухання встановлюється зворотній зв’язок, що виражається вербальними та невербальними засобами комунікації [1, с. 67]. Відсутність зворотного зв’язку є ще одним бар'єром на шляху міжособистісних комунікацій. Зворотній зв'язок дозволяє визначити рівень сприйняття повідомлення реципієнтом. Механізм зворотного зв'язку передбачає вміння партнера співвідносити реакції реципієнта з оцінками власних дій, що зумовлює вибір стратегії, корекції власних методів і тактики мовцем, впливає на подальший перебіг комунікації. Окрім цього, велике значення в процесі спілкування має тон голосу. За допомогою інтонації може відбуватись зміна змісту повідомлення. Акцентування окремих елементів повідомлення дозволяє деформувати сенс повідомлення [1, с. 66].

Отож, вивчення та опанування принципів ефективного спілкування є необхідним аспектом досягнення успіху у будь-якій організаційній та соціальній діяльності. Від іллокутивних намірів адресата і його комунікативної мети залежить вибір мовленнєвої стратегії і тактики способу ведення інтеракції з аудиторією конкретним адресатом. Задля проведення ефективного спілкування адресант встановлює прагматичні пресупозиції, що передбачає оцінку мовцем спільного фонду знань, конкретної інформованості, інтересів, думок, поглядів, психологічного стану, особливості характеру і здатності розуміння адресата [3].

Невербальні компоненти відіграють важливу роль у процесах організації, перебігу комунікації, впливають на її результат, несучи значну частину комунікативної інформації, вони можуть сприйняти, перешкоджати або навіть унеможливлювати міжособистісне спілкування [1, с. 66].

Порушення принципів ведення ефективної комунікації та низька комунікативна компетенція мовця призводить до деформації сенсу повідомлення, виникнення комунікаційних невдач та міжособистісних конфліктів. Проблематика цього питання є відкритою темою для подальших досліджень, що зумовлено відносно невеликим надбанням досліджень стосовно аналізу принципів ефективної комунікації, як предмету вивчення комунікативно-прагматичних аспектів мовлення.

ЛітератураРедагувати

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. Київ: Академія, 2004. 344 с.

2. Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління. Київ: Академвидав, 2003. 568 с.

3. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Методи дослідження тексту у сучасній лінгвістиці. Полтава: Довкілля-К, 2008. 711 c.

ЛітератураРедагувати

  • В. Малахов. Спілкування // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 603. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Основи мовленнєвої діяльності. Автори — А. П. Загнітко, І. Р. Домрачева. Навчальний посібник для студентів денної, безвідривної та очно-заочної прискореної форми навчання спеціальності 2001. — Донецьк, Український культурологічний центр, 2001. — 56 с. ISBN 966-7517-14-4.
  • Богдан С. К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. — К.,1989.
  • Гольдин В. Е. Речь и этикет. — М., 1983.

ПосиланняРедагувати