Епікур

|box_width=

Епікур
дав.-гр. Ἐπίκουρος
Західна філософія
Народження	341 до н. е.(-341) Самос, Північні Егейські острови, Греція
Смерть	270 до н. е.(-270) Афіни Нирковокам'яна хвороба
Поховання	Афіни
Громадянство (підданство)	Стародавні Афіни
Знання мов	давньогрецька мова
Діяльність	письменник
Школа / Традиція	епікурейство
Основні інтереси	атомістика, [[евдемонізм]]
Вплинув	Гермарк, Лукрецій, Томас Гоббс, Іммануїл Кант, Джеремі Бентам, Джон Стюарт Мілль, Томас Джефферсон, Фрідріх Ніцше, Карл Маркс, Мішель Онфре, Адріан, Метродор Лампсакський молодший, Давид Юм, Філодемій, Амафіній, Катій, Мішель Фуко, П'єр Гассенді
Літературний напрям	епікурейство
Зазнав впливу	Демокріт, Піррон
Вчителі	Nausiphanesd
Відомі студенти	Гермарх, Поліен з Лампсака, Leonteus of Lampsacusd, Теміста, Colotesd, Леонтіон, Mysd, Menoeceusd, Pythoclesd, Nicanord, Ctesippusd, Apellesd, Mammariond, Hedeiad, Erotiond, Nicidiond, Boisond, Demetriad, Athenaiosd і Mentoridesd
Історичний період	Антична філософія
Посада	схоларх епікурейської філософської школиd
Конфесія	давньогрецька релігія
Батько	Neoclesd
Мати	Chaerestrated
Брати, сестри	Chaeredemusd і Aristobulusd
Епікур у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Епікур (грецькою: Επίκουρος) (341 до н. е., Самос — 270 до н. е., Афіни) — давньогрецький філософ-матеріаліст. До нас дійшли лише фрагменти праць філософа. Філософський напрямок епікуреїзм досить широко впливав на свідомість мислителів наступних етапів еллінської епохи, зокрема Риму.

Як і інші атомісти, Епікур навчав про безмежну кількість світів.

Біографія

В 306 році до н. е. заснував філософську («епікурейську») школу в Афінах, використовуючи головні положення філософії Демокріта (вчителем Епікура був послідовник Демокріта Навсіфан). Водночас Епікур створив зовсім нову атомістичну теорію. Відмінність полягає в тому, що у Демокріта рух атомів здійснюється у порожнечі винятково за законом падіння тіл під власною вагою, у Епікура — поряд із дією закону падіння з'являється ще один чинник — атом виявляє властивість «самочинного відхилення» від «лінії необхідності».

Ідея Епікура про самочинне відхилення атомів є специфічним відображенням факту з'явлення у людей нових якостей — індивідуальної свободи, певного мінімуму соціальної автономії особи. Людина — цей «соціальний атом» — набуває в собі (а не в космічному світопорядку, котрий розчиняє індивіда, його неповторність) автономного, самодостатнього ґрунту свого волевиявлення. В цілому, головна увага Демокріта звернена на закони існування об'єктів (людина теж лише об'єкт), у Епікура — до суб'єкта. Епікура хвилювало не саме по собі вчення про Космос як сукупність атомів, а проблема можливості відхилень, випадків, суб'єктивного водіння.

Сенс своєї ідеї про самочинне відхилення атома від лінії необхідності Епікур вбачав в основному правилі мудрості — вміти відхилятися від незадоволення, страждань. Йдеться саме про «відхилення» від страждань, а не про гонитву за задоволенням бажань. Гонитва за бажаннями завжди приносить свою протилежність — невдоволеність.

Епікур вбачає в теорії світу ідей Платона, вченні про «перший двигун» Арістотеля дію надприродних сил, які не залишають місця випадкові, свободі волі людини. Якщо боги існують, то вони живуть у просторах між світами і не втручаються в земні справи.

Послідовно дотримуючись атомістичної теорії, Епікур робив висновок, що душа людини — тілесна. Смерть тіла є смерть душі, бо сутність душі — рух атомів у тілі. Відповідно до такого розуміння людини, й суб'єктивних властивостей він розробляє послідовно сенсуалістське вчення про пізнання. Світ пізнається за допомогою мислення та чуттів, між якими немає великої різниці, бо і чуття, і мислення спричинені рухом атомів. Критеріями істини визнаються чуттєві сприйняття (витікання образів, викидів з речей), поняття (або загальні уявлення, тотожні спогадам).

Епікур створив життєствердну етику, яка за своїм спрямуванням оптимістична й утилітарна. Згідно з нею, моральне життя потребує дотримання міри в усьому. Ідеал — у задоволенні природних, а не надуманих бажань. Справедливість у тому, щоб не шкодити іншому і не зазнавати шкоди від іншого. В основі взаємозв'язків людей лежить особиста вигода, що розповсюджується і на безкорисливу дружбу. Мудрість (філософія) не тільки дає знання, а й духовну насолоду. Мудрець — не безтурботний пустельник, що відійшов від життя, а знавець життя, який піднявся над буденністю, здатний виявляти свою волю.

Див. також

• Епікурейська школа
• Епікурейство
• 5954 Епікур — астероїд, названий на честь філософа.
• Відмінність між натурфілософією Демокріта і натурфілософією Епікура

Література

• Епікур // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Bailey C. (1928) The Greek Atomists and Epicurus, Oxford.
• Bakalis Nikolaos (2005) Handbook of Greek Philosophy: From Thales to the Stoics Analysis and Fragments, Trafford Publishing, ISBN 1-4120-4843-5
• Digireads.com The Works of Epicurus, January 2004.
• Eugene O’ Connor The Essential Epicurus, Prometheus Books, New York 1993.
• Edelstein Epicureanism, Two Collections of Fragments and Studies Garland Publ. March 1987
• Farrington, Benjamin. Science
• Politics in the Ancient World, 2nd ed. New York: Barnes and Noble, 1965. A Marxist interpretation of Epicurus, the Epicurean movement, and its opponents.
• John Martin Fischer (1993) «The Metaphysics of Death», Stanford University Press, ISBN 0804721041
• Gordon, Pamela. «Epicurus in Lycia: The Second-Century World of Diogenes of Oenoanda.» 1997
• Gottlieb, Anthony. The Dream of Reason: A History of Western Philosophy from the Greeks to the Renaissance. London: Penguin, 2001. ISBN 0-14-025274-6
• Inwood, Brad, tr. The Epicurus Reader, Hackett Publishing Co, March 1994.

Посилання

• Епікур [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2
• Епікур [Архівовано 5 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — С. 362. — ISBN 966-7492-00-8.
• Епікур [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 416. — 1000 екз.