Відкрити головне меню
Карта українських нарічч і говорів (2005).
   Бойківський говір (13)
Музей народної архітектури і побуту у Львові, сектор «Бойківщина». Садиба середини XIX століття з с. Пилипець

Бо́йківщина — історико-етнографічний регіон на північних і південних схилах Карпат, простягається від річок Лімниця і Тересва (на сході) до річок Уж і Сян (на заході), охоплює гірські райони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей, охоплює близько 8 тисяч км². Походить від назви населення регіону — бойків.

До історичної Стрийщини належав чималий шмат етнографічної Бойківщини, включаючи Сколе (перша письмова згадка — 1397 р.). Сколе відоме в нашій історії ще зі Середньовіччя. З трагічною загибеллю у 1015 р. князя Святослава Володимировича тут пов'язано чимало топоніміки. Це й Сколе, й Славське, й урочище Святославова могила, й річка Опір. Досі збереглися скельні монастирі поблизу сіл Розгірче та Труханів («Скелі Довбуша»), а також залишки фортеці Тустань поблизу села Урич, де тепер щороку відбувається фестиваль середньовічної культури[1].

Найбільші міські поселення — Турка, Сколе, Бориня, Воловець, Міжгір'я, Старий Самбір, Борислав, Долина, Калуш й інші.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Через Бойківщину здавна проходив головний торговельний і військовий шлях з України в Угорщину й Західну Європу.

У 17721918 Бойківщина перебувала у складі володінь Габсбурґів (згодом Австрійська імперія й Австро-Угорщина), у 19191939 — Польщі. Після приєднання 1939 року Західної України та 1945 року Закарпаття до УРСР входить до складу Української держави.

На Бойківщині народилися багато відомих діячів, зокрема гетьман Петро Сагайдачний, генеральний суддя з часів Хмельниччини Іван Креховецький, письменник Іван Франко.

Дослідження БойківщиниРедагувати

 
Про Бойківщину в газеті «Культура і життя»

Іван Вагилевич був першим з українських дослідників, який в основному визначив територію розселення бойків Карпатським хребтом між верхів'ям річок Сяну і Лімниці та підгірськими землями на півночі, а також займався вивченням матеріальної культури Бойківщини. 1839 року опублікував у чеському журналі велику статтю «Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині», де всебічно і науково висвітлює історію, побут, територію розселення.

Іван Франко присвятив історії та культурі цього краю низку художніх, публіцистичних та наукових творів («Етнографічна експедиція на Бойківщину», «Карпато-руське письменство» та інші).

Протягом 1934—1939 в Самборі виходив «Літопис Бойківщини» — видання, присвячене дослідженню історії, культури та побуту етнографічного регіону. В період незалежності воно знову почало виходити, але тепер у Дрогобичі.

Бойківське сузір'я

«Бойківське сузір'я» — книга-довідник Наталі Кляшторної, яка вийшла друком у 2012.[2][3] Словник з короткими відомостями про 300 видатних осіб, котрі своїм походженнням, життям чи діяльністю пов'язані з бойками і Бойківською землею.[4] Також подані відомості про представників інших етнічних груп та національностей, котрі кожен у своїй царині допомагали бойкам, популяризували їхню культурну спадщину та в цілому сприяли розвою Бойківщини. Книга стала дипломантом І ступеня XVI Бойківського літературно-краєзнавчого конкурсу імені Мирона Утриска від 30 серпня 2012 року в Турці.[5]

Межі БойківщиниРедагувати

Північна

На початку XIX століття північною етнографічною межею Бойківщини був Дністер. Пізніше дослідники констатують її дедалі більше поступове пересування на південь. Так, Ю.Гошко північну межу Бойківщини (станом на кінець XIX — початок ХХ ст.) проводив південніше від Дністра — по передгір'ях Карпат (по лінії населених пунктів Ясень, Липовиця, Спас, Вигода, Витвиця, Болехів, Розгірче, Нижня і Верхня Стинави, Орів, Тустановичі, Опака, Підбуж, Недільна, Сушниця, Стара Сіль та Лопушна)[6].

Західна

Роман Райнфус написав фундаментальну працю пол. «Ze studiow nad kultura materialna Bojków». Окреслив межі етнографічної Бойківщини, зокрема на найдискусійнішому в наукових колах відтинку — західному.[7]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.gazeta.lviv.ua/print/article/4381 Стрий і Стрийщина
  2. Нові краєзнавчі видання. Бойківське сузір'я.
  3. Кляшторна Н. Бойківське сузір'я. Словник персоналій Бойківщини: народилися бойками; мешкали на Бойківщині; прислужилися бойкам. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2012. — 80 сторінок: ілюстрації. ISBN 978-966-668-291-1.
  4. В. Ланчак. Вийшла з друку книга Наталі Кляшторної «Бойківське сузір'я» Турка-перлина Карпат
  5. ПОСТАНОВА організаційного комітету XVI Бойківського літературно-краєзнавчого конкурсу імені Мирона Утриска
  6. Гошко Ю. Бойківщина: історико-етнографічне дослідження. — К. : Наук. думка, 1983. — с. 25, 28
  7. Кляшторна Н. Бойківське сузір'я. Словник персоналій Бойківщини: народилися бойками; мешкали на Бойківщині; прислужилися бойкам. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2012. — 80 сторінок: ілюстрації. ISBN 978-966-668-291-1. Сторінка 55.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати