Болеслав Берут (пол. Bolesław Bierut, псевдоніми Яно́вський, Іваню́к, То́маш, Бенько́вський, Рутко́вський, * 18 квітня 1892, с. Рури Єзуїтське біля Любліна, Російська імперія — 12 березня 1956, Москва, РРФСР, СРСР) — польський політичний і державний діяч прорадянського спрямування. Перший і єдиний президент ПНР. Агент НКВД[9]. Берут, людина-самоучка, з повним знанням і залізною рішучістю, прагнув впровадити в Польщі гнітючу сталіністську систему[10]. Проте, разом з Владиславом Гомулкою, його головним суперником, Берут несе головну відповідальність за історичні зміни, які відбулися в Польщі після Другої світової війни. На відміну від будь-яких своїх комуністичних спадкоємців, Берут правив Польщею до своєї смерті.

Болеслав Берут
пол. Bolesław Bierut
Народився18 квітня 1892(1892-04-18)[2][3][…]
Люблін, Люблінський повіт[d], Люблінська губернія, Варшавське генерал-губернаторство, Російська імперія[5]
Помер12 березня 1956(1956-03-12)[1][2][…] (63 роки)
Москва, СРСР[1][6]
ПохованняВійськові Повонзки
Країна Польська Народна Республіка
Діяльністьполітик
Alma materМіжнародна ленінська школа
Знання мовпольська
ЧленствоПольський комітет національного визволення
ПосадаПрезидент Польщі, Президент Польщі, прем'єр-міністр Польщі і Member of the Sejm of the Polish People's Republicd[7][8]
ПартіяКомуністична партія Польщі, Польська робітнича партіяd (1948), Польська об'єднана робітнича партія (1956), Польська партія соціалістична — лівиця і Польська соціалістична партія (1918)
Конфесіяатеїзм
У шлюбі зMałgorzata Fornalskad і Janina Górzyńska-Bierutd
ДітиAleksandra Jasińska-Kaniad, Krystyna Bierut-Maminajszwilid і Jan Chylińskid
Автограф
Нагороди
Хрест Грюнвальда 1-го ступеня орден «Будівельників Народної Польщі» медаль «За Варшаву 1939-1945» Medal of Victory and Freedom 1945 Партизанський Хрест

Біографія

ред.

Отримав середню освіту.

З 1912 брав участь у лівацькому революційному русі, будучи членом ПСП — лівиці.

З грудня 1918 — член комуністичної партії Польщі (КПП).

У 1915—1923 — активіст профспілок кооперативів Польщі, потім — у КПП.

У 1923-1924 — член Виконавчого комітету окружної парторганізації в Заглембу-Домбровському.

У 1928 емігрував до СРСР, де з 1930 — слухач Міжнародної ленінської школи в Москві. Берута завербувало НКВС, після цього його переправлено для агентурної роботи в Австрію, потім Чехословаччину й Болгарію (19301932). За шпигунство та диверсійну діяльність засуджено до 7-ми років ув'язнення, але 1938 звільнено за амністією; втік до СРСР.

У 1939-1941 роках працював на окупованих територіях Польщі у структурах НКВС.

У роки Другої світової війни — один із послідовних сталіністів, ідеолог окупації Польщі та нав'язування країні радянського державного ладу. За рознарядкою НКВС СРСР, його включено в керівні органи Польської робітничої партії (ПРП, 1942). Вів підривну роботу на території Білорусі.

У 1943 закинуто на територію Польщі, що перебувала під контролем Німеччини. Працює над створенням мережі шпигунів-сталіністів.

Партійна кар'єра

ред.
 
Місце поховання, кладовище Військові Повонзки, Варшава

У 1943—1944 — член Секретаріату, 1944—1956 — член Політбюро ЦК Польської робітничої партії. 1 січня 1944 р. обрано на голову Крайової Ради Народової, перебував на цьому пості до 4 лютого 1947 року.

21 липня 1944 створено Польський комітет національного визволення, що 31 грудня проголосив себе тимчасовим керівництвом.

У 1947—1952 р. — президент Польської Республіки (Польщі) й голова Державної Ради.

З вересня 1948  голова ЦК і Секретаріату ЦК.

У 19521954 р. — голова Ради Міністрів ПНР. З березня 1954 р. і до своєї смерті — перший секретар ПОРП.

З вересня 1948 — генеральний секретар ЦК ППР, з грудня 1948 — член Політбюро ЦК і голова ЦК Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП).

З березня 1954 р. — перший секретар ЦК ПОРП.

Був присутній як почесний гість на XX з'їзді КПРС. Після скандальної доповіді М. С. Хрущова «Про культ особистості та його наслідки» Берута розбив параліч, і він незабаром помер.

Пам'ять

ред.
  • Іменем Болеслава Берута названо вулицю в Мінську.

Примітки

ред.
  1. а б в Берут Болеслав // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. а б в Encyclopædia Britannica
  3. а б в SNAC — 2010.
  4. Енциклопедія Брокгауз
  5. Deutsche Nationalbibliothek Record #118851500 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  6. Чеська національна авторитетна база даних
  7. https://bs.sejm.gov.pl/F?func=find-acc&acc_sequence=000010132&find_code=SYS&local_base=ARS10
  8. https://bs.sejm.gov.pl/F?func=find-acc&acc_sequence=000010134&find_code=SYS&local_base=ARS10
  9. Zbigniew Błażyński: Mówi Józef Światło. Za kulisami bezpieki i partii, 1940–1955. Warszawa: Wydawnictwo LTW, 2003, ss. 20/21, 27. ISBN 83-88736-34-5. 
  10. Jerzy Eisler, Siedmiu wspaniałych. Poczet pierwszych sekretarzy KC PZPR [The Magnificent Seven: first secretaries of the PZPR], pp. 32–35. Wydawnictwo Czerwone i Czarne, Warszawa 2014, ISBN 978-83-7700-042-7.

Джерела та література

ред.

Література

ред.

Посилання

ред.