Відкрити головне меню

Армія Крайова

збройні сили польського підпілля під час Другої світової війни (1939–1945)

А́рмія крайо́ва (АК) (пол. Armia Krajowa) — збройні сили польського підпілля під час Другої світової війни (1939—1945).

Армія крайова
Armia Krajowa
Flaga PPP.svg
Прапор Армії крайової (АК)
На службі 14 лютого 1942 — 19 січня 1945
Країна Flag of Poland.svg Польща
Чисельність 350-380 тис.
Прізвиська Аковці
Війни/битви

Друга світова війна

Командування
Визначні
командувачі

Команданти АК


Commons-logo.svg Армія Крайова на Вікісховищі
Пам'ятник АК у місті Сопот

Підпільні збройні сили в Польщі, об'єднані під назвою Армія крайова, були сформовані на території Польщі в кордонах до 1 вересня 1939 року — та підпорядковувалися польському еміграційному урядові в Лондоні. АК — одна з найчисельніших і найорганізованіших «підпільних армій» тодішньої Європи. За складом була неоднорідна, охоплюючи як лібералів, прорадянських соціалістів, так і польських націоналістів і представників крайніх правих сил.

Головне завдання АК — збройний опір гітлерівським окупантам та підготовка загальнопольського повстання, так звана операція «Гроза» (пол. akcja «Burza»), яке мало вибухнути у сприятливий для того час. Відносно СРСР командир AK генерал дивізії Стефан Ровецький виходив з концепції двох ворогів, відповідно до якої знекровлені тривалим протистоянням Німеччина і СРСР повинні були втратити можливість до подальших військових дій, що дозволило б АК за підтримки Великої Британії і США підняти переможне загальнонаціональне повстання.

Здійснювала етнічні чистки українського[1][2] та литовського[3] населення.

Окрім німців, АК боролася проти націоналістичних українських збройних формувань, а також білоруських і литовських націоналістичних збройних формувань. Від рук членів Армії Крайової часто гинули і радянські військовослужбовці, які зуміли втекти з німецького полону[4].

Зміст

Історія створення, завдання і структураРедагувати

Хроніка АКРедагувати

27 вересня 1939 була утворена Служба перемоги Польщі (пол. SZP), яка 13 листопада 1939 була перетворена на Союз збройної боротьби (СЗБ — пол. Związek Walki Zbrojnej — ZWZ).

14 лютого 1942 року наказом головнокомандувача збройних сил Польщі генерала Владислава Сікорського було перейменовано на Армію крайову.

19 січня 1945 генерал Леопольд Окуліцький своїм наказом розпустив очолювану ним організацію.

Структура та склад АКРедагувати

Склад АК був неоднорідний. Крім двох головних, найчисельніших організацій, що утворили АК — СЗБ та Польського повстанського союзу, до складу входили й менші підпільні патріотичні структури: Національна військова організація, Конфедерація нації, частково — Національні збройні сили, частково — Селянські батальйони, а також Народна гвардія Польської соціалістичної партії та ін.

Керівництво АК комплектувалося з кадрових офіцерів колишнього Війська польського та випускників таємних підпільних військових навчальних закладів.

На озброєнні АК була переважно стрілецька зброя, захоплена в окупантів, скинута на парашутах з англійських літаків, вироблена в підпільних майстернях.

Організаційно АК складалась за територіальним принципом з п'яти так званих «обшарів» (Львівського, Білостоцького, Західного та двох Варшавських — Право- й Лівобережного), котрі поділялися на округи, частина яких організаційно не була підпорядкована командуванню обшарів. Округи складалися з дивізій, до складу яких входили стрілецькі та уланські полки. Командування здійснювалось управлінням, яке складалось з семи відділів (організаційного, інформаційно-розвідувального, інтендантського, операційно-навчального, зв'язкового, інформаційно-пропагандистського та фінансового), до яких згодом долучився восьмий — диверсійний. У середині 1944 р. чисельність АК сягала близько 380 тис. осіб.


Територіальна структураРедагувати

Бойові діїРедагувати

АК та німецькі військаРедагувати

У період з 1 січня 1941 року по 30 червня 1944 року в рамках поточної збройної боротьби частині АК і підлеглі їм загони, за власними даними АК, пустили під укіс 732 поїзда, підпалили 443 транспорти, знищили близько 4,3 тис. транспортних засобів, спалили 130 складів зі зброєю та спорядженням, пошкодили 19 тис. вагонів і близько 6,9 тис. локомотивів, підпалили 1,2 тис. бензоцистерн, підірвали 40 залізничних мостів, знищили 5 нафтових свердловин, заморозили 3 великі доменні печі, провели близько 25 тис. . диверсійних акцій на військових заводах, здійснили близько 5,7 тис. замахів на німців і співпрацювавших з ними поляків, звільнили ув'язнених з 16 в'язниць[5].

АК та УПАРедагувати

Вважаючи Західну Україну своєю территорією, під час нацистської окупації підрозділи АК неодноразово вступали у сутички з УПА, часто ці сутички були майстерно спровоковані гітлерівською та сталінською спецслужбами.[джерело?]

УПА вела успішну боротьбу з нечисленними польськими партизанськими загонами на Волині. Але як тільки на початку 1944-го формується 27-я Польська дивізія, УПА відступає. Проти великих з'єднань аковців, УПА діяла спільно з підрозділами дивізії СС «Галичина».

Бої в південній Люблінщині в 1943-44 роках вважаються польськими істориками найбільшими зіткненнями між АК і УПА на території сучасної Польщі — обидві сторони втратили від 3 до 4 тисяч чоловік, переважно цивільного населення. Боротьба АК з УПА тривала і після вигнання німецьких окупантів з цих земель і була зупинена тільки після того, як Червона Армія і частини НКВД стали знищувати і тих, і інших.

У 1945 році відбулося кілька зустрічей між представниками АК-WIN і ОУН-УПА. Вони проходили в різних місцях, і після угод з обох сторін вони часто закінчувалися ув'язненням домовленостей. У другій половині 40-их років збройні загони «Свободи і Незалежності», кістяк якої складали колишні АКівці, провели спільно із загонами УПА кілька збройних операцій на сході Польщі, найвідомішою з яких був напад 28 травня 1946 року на Грубешів.

АК та радянські партизаниРедагувати

Весною 1943 року загони АК Новогрудської округи встановили зв'язок з радянськими партизанами. У Нарочскій партизанській зоні було встановлено контакт між загоном А. Бужіньського («Кміцец») і радянським загоном Ф. Маркова. У червні 1943 року в Іваниці 300 бійців АК під командуванням К. Милашевcького спільно з радянською партизанської бригадою імені Чкалова під командуванням Ригора Сидорка брали участь в боях проти німців. У липні-серпні того ж року ці загони знову билися проти німецьких військ і поліції в Налібоцькій пущі.

Однак скоро відносини між АК і радянськими партизанами починають псуватися - полякам стали відомі плани радянського керівництва, які передбачали роззброєння польських загонів після занятія терріторіі Західної Білорусії Радянською армією.

У лютому 1943 р начальник Центрального штабу партизанського руху при Ставці Верховного Головнокомандування Пантелеймон Пономаренко направив командирам партизанських з'єднань і керівникам підпільних парторганізацій закритого листа: «Про військово-політичні завдання роботи в Західних областях Білорусі. У районах, де є вже вплив наших партизанських загонів і підпільних центрів, дії груп націоналістичних польських реакційних кіл не допускати. Керівників непомітним чином усувати. Загони або розпускати і бази зброї забирати, або, якщо представляється можливим, загін брати під своє надійне вплив, використовувати, направляючи на активну боротьбу з німцями, відповідним чином передислоковуючи і розукрупнені, позбавляти їх значення як самостійних бойових одиниць, надавати іншим великим загонам і виробляти відповідну і негласну чистку від ворожих елементов». В червні 1943 року Пономаренко наказав припинити переговори партизан з АК і непомітно ліквідувати керівників АК або передати їх німцям. Він наказав: «У виборі засобів можете не соромитися. Операцію потрібно провести широко і гладко»[6].

У грудні 1943 року і лютому 1944 року командир одного із загонів АК, капітан Адольф Пільх (псевдонім «Гура»), зустрівся в Шпальтах з офіцерами СД і вермахту і просив про надання термінової допомоги. Йому було виділено 18 тисяч одиниць боєприпасів, продовольство і обмундирування.

У вересні 1943 — серпні 1944 р загін «Гури» не провів жодного бою з німцями, тоді як з рядянськими партизанами — 32 бої. Його прикладу послідував Анджей Куцнер («Малий»), поки за наказом штабу округу АК його НЕ перекинули в Ошмянський район. На Віленщині (Вільнюський район) в 1943 році в зіткненнях з АК партизани втратили 150 чоловік убитими і пораненими, 100 бійців пропало безвісти.

АК у ЛитвіРедагувати

На території Литви (територія рейхскомісаріату «Остланд») був створений окремий Віленський округ — загальною чисельністю 9000 чоловік, які воювали проти місцевих литовських колабораціоністів. Армія Крайова в Литві епізодично співпрацювала з нацистами і іноді отримувала допомогу зброєю в обмін на відносну нейтральність і рішучі дії проти радянських партизан[7].

14 серпня 1943 загін Армії Крайової захопив місто Жоджісткі і перебив литовсько-німецький гарнізон (130 осіб). 17 січня 1944 загін Армії Крайової захопив місто Рудоміно, взявши в полон 15 литовських поліцейських.

За наказом Тадеуша Коморовського від 12 червня 1944 був підготовлений план звільнення Вільнюса до підходу радянських частин (Операція «Гостра брама»). Важкі вуличні бої 5 500 солдатів Армії Крайової з частинами німецького гарнізону тривали з 7 липня по 13 липня 1944 року. Армія Крайова взаємодіяла з наступаючими частинами 3-го Білоруського фронту. Звільнені райони міста 13-15 липня патрулювалися спільними патрулями солдатів АК і Червоної Армії. Після того, як німецькі війська були вигнані з Вільна, органи НКВС почали репресивні заходи щодо членів АК.

Частина членів Віленського округу АК перейшла до збройної боротьби проти радянської влади. У 1944—1945 рр. у Віленському окрузі відбувалися численні напади на військовослужбовців, радянських активістів, місцевих жителів, які підтримали радянську владу. Окремі акції зафіксовані аж до 1948 року.

В середині 1990-х рр. стали відомі документи, які свідчили про намір Армії Крайової окупувати Литву, створити тут польський апарат управління і провести репресії щодо «нелояльних» жителів. Був складений список нелояльних осіб, яких слід було заарештувати або стратити[8].

Акція БуряРедагувати

4 січня 1944 р. розпочалася реалізація операції «Гроза» (акція «Буря»). У той момент радянські війська перейшли кордон Волині (радянсько-польський кордон до 1939 року), і тривала до січня 1945 року.

Першочерговим завданням операції було зайняти великі міста Західної України, щоб таким чином продемонструвати активну участь АК в боротьбі проти нацистських окупантів. Це був також план воєнної і політичної демонстрації щодо приналежності західноукраїнських земель до Польщі. Наказ про її початок був виданий у листопаді 1943 року головним комендантом Армії Крайової, генералом Тадеушем Бур-Коморовським.

До акції «Буря» було мобілізовано приблизно 100 тисяч вояків.

Коли Червона армія 27 липня зайняла Львів то одразу ж наказала АК скласти зброю і приєднатися або до Червоної Армії, або до радянсько-польської армії Берлінга. 31 липня ввечері всіх командирів АК у Львові було запрошено до радянського штабу, де їх одразу заарештували і відправили в тюрму на Лонцького. Після процесу усіх засуджено на 10-20 років і вивезено в Сибір.

Варшавське повстанняРедагувати

При наближенні радянських військ до Варшави, з метою недопущення повторення ситуації у Львові, 1 серпня 1944 р .о 17-й год. командування АК видало наказ почати Варшавське повстання, в якому взяли участь широкі верстви патріотично налаштованих варшав'ян. Повстання було жорстоко придушене гітлерівцями, Варшава — ущент зруйнована. Повстання не досягло ні військових, ні політичних цілей, але стало для поляків символом мужності і рішучості в боротьбі за незалежність.

Повстанці не отримали військової допомоги з радянського боку, оскільки командування Червоної армії спочатку з об'єктивних причин не змогло форсувати наступ на Варшаву, а потім із тактичних — не захотіло підтримувати польські патріотичні сили, налаштовані антирадянськи та антикомуністично (з огляду на сталінсько-гітлерівський пакт та німецько-радянську окупацію Польщі в 1939 р.).

АК у СРСР та комуністичній ПольщіРедагувати

Після переходу Польщі під контроль радянської армії військові формування АК було розпущено комуністичним урядом Польської республіки. Після офіційного розпуску АК 19 січня 1945 р. значна частина її бійців, не погодившись із таким рішенням вищого керівництва, продовжувала боротьбу вже проти радянських військ, здійснюючи впродовж 1944—1945 рр. на всій території довоєнної Польщі диверсії на комунікаціях, чинячи терор проти представників польської комуністичної влади й українського мирного населення[9] (наприклад, винищення села Павлокоми, Різня в Сагрині, Трагедія села Верховина). За даними НКВС в період з 28 липня 1944 до 30 травня 1945 членами АК було вбито 594 і поранено 218 радянських військовослужбовців[10].

Згідно з донесеннями НКВС, станом на 1 вересня 1945 р. у Львівській області заарештовано 3319 вояків Армії крайової, у тому числі комендантів двох округів та Львівського обшару АК. [1]

Вояки АК зазнавали політичних переслідувань із боку комуністичного уряду Польщі аж до викриття культу особи Сталіна на ХХ з'їзді КПРС, після чого репресії було послаблено.

За роки війни втрати АК в особовому складі становили 100 тис., ще 50 тис. бійців АК ув'язнено на території СРСР.

Посткомуністична польська історія високо цінує внесок АК у справу боротьби за незалежну польську державу.

Коменданти АКРедагувати

Комендант АК — польська назва командувача Армії крайової. Командувач АК підпорядковувався безпосередньо Головному командувачеві збройних сил Польщі в еміграції. Функції комендантів АК від часу створення до офіційного розпуску армії виконували:

  1. 14 лютого 1942 — 30 червня 1943 рр. — генерал Стефан Ровецький (псевдо — «Ґрот»);
  2. 30 червня 1943 — 2 жовтня 1944 рр. (до кінця Варшавського повстання) — генерал Тадеуш Коморовський (псевдо — «Бур» ("Bór));
  3. 2 жовтня 1944 — 19 січня 1945 рр. — генерал Леопольд Окуліцький (псевдо — «Ведмедик» («Niedźwiadek»)).

Відображення в культурі і мистецтвіРедагувати

Армії Крайовій присвячено значну кількість художніх творів.

  • Канал-художній, фільм 1957 року
  • Попіл і алмаз-художній, фільм 1958 року
  • «Колумби» (телесеріал) 1970 року
  • «Година W»-художній фільм 1979 року
  • Каблучку з орлом в короні-художній фільм 1992 року
  • Час слави — серіал
  • Сто коней до ста берегів — художній фільм 1978 року
  • Бійці Армії Крайової також з'являються в грі Company of Heroes 2. У цій грі також обігрується припис Пантелеймона Пономаренко про непомітне усунення керівників Армії Крайової.

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.istpravda.com.ua/blogs/2011/02/1/20545/
  2. http://www.memory.gov.ua/news/dokumenti-oun-ta-upa-z-arkhiviv-kgb-pro-polsko-ukrainskii-konflikt-teper-lain
  3. Polska Armia Krajowa na Litwie. Collaboration between Nazis and Polish AK. Mass killings by AK. (лит.) (пол.)
  4. Ільюшин І. І. Протистояння УПА і АК (Армії Крайової) в роки Другої Світової війни на тлі діяльності польського підпілля в Західній Україні / відп. ред. С. В. Кульчицький. — К.: Інститут історії України НАН України, 2001. — 289 с.
  5. ["Советский Союз и польское военно-политическое подполье. Апрель 1943 г. — декабрь 1945 г." В 3 т. Т. 1: «Апрель 1943 г. — август 1944 г.» Ч. 1: «Апрель 1943 г. — март 1944 г.» под редакцией А Н. Артизова. — М.: Международный фонд «Демократия», 2018 г.]
  6. [https://studopedia.ru/17_12800_sovetskie-partizani-i-armii-krayovoy.html Советские партизаны и Армии Крайовой
  7. Tadeusz Piotrowski. Poland's Holocaust
  8. Голованов Владимир. Скандал в литовском сейме // газета «Коммерсантъ» — 20.05.1995. — № 92 (810).
  9. Задоволення від убивства. Скандальна сповідь польського підпільника
  10. [Иванов Ю. В. Террористические акты совершаются… преимущественно против военнослужащих Красной Армии // «Военно-исторический журнал», 2013 — № 5. — С. 34−38.]

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати