Відкрити головне меню
Підляшшя

POL województwo podlaskie IRP COA.svg

Герб Підляського воєводства часів Речі Посполитої

PodlaskieRP.JPG

   Карта Підляського воєводства (1635).

3 Bialystok 44.jpg

Палац Любомирських у Білостоці
Сучасний прапор Підляського воєводства.

Підляшшя (також Підлясся, пол. Podlasie, Podlasze, біл. Падляшша) — область, що займає територію між Холмщиною на півдні, річкою Нарвою на півночі, Мазовією (Польща) на заході та Волинню і Поліссям на сході. Згідно з поділом І Речі Посполитої ділилась на три повіти і входила до Руських воєводств Малопольської провінції. Разом з Холмщиною, Надсянням та Лемківщиною входить сьогодні до складу Польщі.

ІсторіяРедагувати

Існує дві версії походження слова Підляшшя. Перша виводить назву від слова «лях» (земля, що розміщена біля ляхів), друга від польського «ляс» (земля що розміщена під лісом). Обивді версії однаково популярні серед науковців та етнографів. В 9-10 ст. територія Підляшшя була заселена, в основному, східнослов'янськими племенами — древлянами, бужанами і дреговичами. З 10 ст. входило до складу Київської держави і становило західну частину Берестейської землі (з 12 ст.- Дорогичинської землі). Після приєднання в 1238 князем Данилом Романовичем Галицьким Дорогичинської землі, Підляшшя перебувало у складі Галицько-Волинського королівства. Найбільшими містами Підляшшя в той період були Дорогичин, Більськ, Мельник та інші. У 1253 в Дорогичині коронувався Данило Галицький.

Дорогичин був надзвичайно важливим торговельним пунктом на Бузі, який дозволяв постачати товари з Русі до Гданська, а звідти на ринки Європи. Свідченням активної торгівлі є численні знайдені тут торговельні пломби[1]

 
Згідно з переписом населення 1897 р. українці складали національну більшість у Більському повіті тодішньої Гродненської губернії.

У період занепаду Галицько-Волинської держави литовські князі Гедимін і Кейстут, зайнявши Берестейську і Дорогичинську землі, приєднали Підляшшя до Великого князівства Литовського. В 1520 на території Підляшшя було створено окреме воєводство (центр — Дорогичин), що складалося з Дорогичинської, Більської та Берестейської земель. У 1566 Берестейщина увійшла до складу новоствореного Берестейсько-Литовського воєводства, а Підляське воєводство було поділене на Дорогичинську, Мельницьку і Більську землі. За Люблінською унією 1569 Підляшшя відійшло Польщі. Внаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795) Південне Підляшшя було включене до Австрії (по Буг), а Північне Підляшшя (Більщина) — до Прусії. Під час наполеонівських війн північна частина Підляшшя відійшла до Росії (з 1842 — у складі Гродненської губернії.), а південна — з 1809 до Варшавського герцогства, а 1815 — до Королівства Польського. Протягом всього 19 — поч. 20 ст. українське населення Підляшшя зазнавали посиленного адміністративного тиску на церкву і шкільництво з метою прискорення процесів полонізації та русифікації. У 1874 у Підляшші російський уряд заборонив УГКЦ і запровадив православ'я, що зумовило прийняття частиною українського населення римо-католицького віросповідання і виникнення групи латинників. На поч. 20 ст. землі Підляшшя належали до Гродненської, Сідлецької і Холмської губерній Російської імперії.

Під час Першої світової війни 1914-18 царський уряд евакуював на схід з Підляшшя і Холмщини бл. 120 тис.чол. За умовами Берестейсього миру 1918 Підляшшя мало відійти до Української Народної Республіки, але на початку листопада 1918 польські збройні сили захопили територію Підляшшя і Холмщини, зайняту німецькими військами. В міжвоєнний період польський уряд проводив на території Підляшшя шовіністичну антиукраїнську політику. У 1939-44 Підляшшя входило до складу Генеральної Губернії.

Підляшшя було одним з теренів, на яких діяла Українська повстанська армія, хоча сотень тут не було, а діяла лише цивільна мережа та боївки СБ ОУН. Тут розташовувався 28 тактичний відтинок "Данилів". На Холмський повіт та Підляшшя поширювалося порозуміння поміж УПА і ВІН, яке уклали в колонії с. Тучна на Підляшші 27 жовтня 1945 р.[2]

У післявоєнний період автохтонне населення Підляшшя спіткала та сама доля, що і українців на інших українських етнічних землях, що залишились у складі Польщі. За угодами комуністичних урядів СРСР і Польщі, значну частину українців з Підляшшя було виселено до УРСР, решту депортовано в 1947 у ході операції «Вісла» на північно-західні польські землі (див. також Холмщина).

Підляшшя на географічних картахРедагувати

 
Підляшшя між 1054 та 1132 роками

1613 р. Карта Радзивіла (Карта Великого князівства Литовського). В тій частині карти, що охоплює українські землі, позначені: Підляшшя (Podlachia), Полісся (Polesia), Західна Волинь (Wolynia citerior), Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом (Volynia ulteririor, quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur), Червона Русь (Rufsia rubra), Покуття (Роkutiœ Pars), Поділля (Podolia), частина Ciверськоґо князівства (Severiensis Pars)[3].

1711 р. Йоганн-Баптист Гоманн. Карта — «Poloniarum Magnique Ducatus Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Mazoviae, Samogitiae, Kioviae, Volhyniae, Podoliae, Podlachiae, Livoniae, Smolensci, Severiae» (Велике князівство Литовське, королівство Польщі, Русь, Пруссія, Мазовія, Жемайтія, Київщина, Поділля, Підляшшя, Лівонія, Смоленщина, Сіверщина). Від Галичини до Слобожанщини — написи Russia Rubra Червона Русь та та Ukraina (Україна) (проведені паралельно). На карті виділено українські історико-географічні землі: Покуття (Pokutia), Volhynia (Волинь), Podolia (Поділля), Podlachiae (Підляшшя) та ін.[4].

1781 р. Джованні Антоніо Рицци Занноні (Giovanni Antonio Bartolomeo Rizzi Zannoni). Карта «Li Palatinati di Nowogrodek, Podlachia e Brzesk Littew»[4].

Інформаційні ресурсиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати