Українське видавництво

«Українське видавництво» у Кракові-Львові — видавництво засноване в грудні 1939 з осідком у Кракові і діяло до березня 1945 як спілка з обмеженою порукою. Ввійшло до історії української культури як найбільший видавничий осередок часів Другої світової війни. Єдине дозволене німецькою владою українське видавництво в Генерал-Губернаторстві. Діяльність видавництва, яке було тісно пов'язане з Українським Центральним Комітетом, утруднювала сувора німецька цензура (зокрема преси та шкільних книжок) — і брак паперу.

Українське видавництво
Логотип видавництва «Українське видавництво»
Держава	Генеральна губернія
Засновано	27 грудня 1939
Продукція	книги
Директор	Володимир Кубійович
Адреса	Краків, Львів

Титулка «Kobzara» Тараса Шевченка, виданого 1940 року в Українському видавництві. Для цієї книги використано латинську абетку.

Різножанрова продукція видавництва (книжки, газети, журнали, аркушеві друки) ввібрала багато фактів, подій, епізодів тогочасного життя українців, насамперед у Генерал-губернаторстві, але також у Німеччині, Райхскомісаріаті Україна й на інших підкорених територіях Центрально-Східної Європи.

Його авторами були Богдан Лепкий і Святослав Гординський, Іван Крип'якевич і Михайло Возняк, Дмитро Дорошенко і Дмитро Чижевський, Євген Маланюк і Тодось Осьмачка, Юрій Клен і Михайло Орест, Юрій Косач і Юрій Шевельов.

У видавництві як у спілці з обмеженою порукою 65 % «паїв» належало номінально Володимиру Кубійовичеві, який весь час був головою його Надзірної Ради. Директорами були: до травня 1940. Євген-Юлій Пеленський, згодом Іван Зілинський та Іван Коцур, з червня 1941 — Іван Зілинський, з літа 1944 — Остап Тарнавський; заступником директора був Ігор Федів.

Діяльність

На початку діяльності «Українське видавництво» мусило насамперед задовольняти потреби півмільйонного українського населення на Холмщині й Підляшші: Лемківщині й Посянні, — де майже не було жодних українських книжкових фондів, і, в другу чергу, утікачів з Галичини й Волині. Книжкова продукція передусім забезпечувала шкільну молодь підручниками (37 % усієї продукції), дітей і юнацтво відповідною лектурою, далі — селянські маси та Українське Освітнє Товариство, для яких видавництво комплектувало бібліотеки з своїх та інших видань). З красного письменства появилися майже винятково передруки (твори Б. Лепкого, В. Бірчака, В. Кархута), 16 книжок присвячено окраїнам: Холмщині (серед інших праця М. Кордуби «Історія Холмщини й Підляшшя»), Лемківщині і Посянню; найбільший наклад мали «Історія України» і «Кобзар» Т. Шевченка. До середини 1941 видано 195 книжок, у 1940 одна книжка, що виходила в «Українському видавництві», припадала на 0,7 українця (для порівняння: 1937 в Польщі на 4,4 українців).

З газет і журналів вже з січня 1940 виходила газета «Краківські вісті» (з листопада 1940 щоденник, разом з нею почав виходити популярний тижневик «Краківські вісті») і місячник для дітей «Малі друзі», з квітня 1940 літературно-мистецький місячник «Ілюстровані вісті», з жовтня місячник для юнацтва «Дорога».

По звільненні Львова від большевиків у липні постало самостійне «Українське видавництво» (з краківським — мало тільки однакову назву), яке опісля і частково співпрацювало з краківським «Українським видавництвом». Воно видало до кінця 1941 37 книжок накладом 857 190 примірників (книжки з історії, правописний словник, шкільні підручники, передруки праць з літератури і мовознавства, що виходили в УРСР, але згодом були заборонені). Одночасно постав галицький відділ німецького газетного концерну (В-во часописів і журналів у Генеральній Губернії), який, почав видавати українською мовою «Львівські вісті» (український незалежний щоденник «Щоденні Вісті» заборонено) і намагався не допустити поширення діяльності «Українських Вістей» на Галичину, — а навіть його ліквідувати. Гострі українські протести (серед інших, інтервенції К. Левицького і Кость Паньківського у Львові та Володимира Кубійовича в Кракові) довели до компромісу: «Українське видавництво» могло поширити діяльність на Галичину, створити філію у Львові, де одержало дві друкарні, і видавати журнал «Наші Дні», натомість «Львівські вісті» далі залишилися власністю німецького видавництва. Відтоді працювали два його відділи: у Кракові (його очолював І. Федів і там був осідок дирекції) та у Львові під керівництвом М. Матчака, де друкувалася більшість видань і діяла редакція «Українського видавництва» з М. Шлемкевичем на чолі (постійні співробітники: В. Сімович, P. Храпливий, Б. Гошовський, С. Гординський, Ю. Стефаник, Іван Крип'якевич та інші).

У 1942—1943 в «Українському видавництві» вийшли 212 неперіодичних видань, з того чисел 71 у Кракові, 141 — у Львові. Тоді ж появилося значно більше книжок з літератури: головно передруки, серед них твори майже доти невідомих у Галичині письменників з центральних і східних земель, переважно репресованих (О. Близька, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, М. Куліша, М. Зерова, О. Слісаренка та ін.); вийшли повні видання творів В. Стефаника й Леся Мартовича; твори І. Багряного, М. Зерова, Т. Осьмачки, М. Куліша, В. Ґжицького, В. Чапленка, М. Ореста й ін. Для потреб масового читача виходили у 1942—44 місячні випуски «Вечірньої Години» (наклад 15 000) та серія «Книжки для всіх». Чимало видань було присвячено історії України (Д. Дорошенка й ін.) та шевченкознавству.

Видання наукових праць було далі обмежене (вийшли праці Я. Пастернака «Старий Галич» і В. Кубійовича «Географія України»). Між роками 1943—44 появилося регіональне видання тижневика «Краківські вісті» — «Холмська Земля»; між 1942—44 місячник «Наші Дні», що об'єднував письменників і діячів культури з усіх українських земель. Українська преса в Генеральній Губернії обслуговувала також українців у Німеччині й Чехословаччині.

Воєнні події гальмували, а з квітня 1944 зовсім припинили діяльність Львівського відділу «Українського видавництва». Краківський відділ працював до осени 1944, потім його редакція В. перенеслася до Відня, де побачило світ кілька книжок і де виходили «Краківські вісті».

В «Українському видавництві» працювало осіб із 100, в тому числі понад 20 у редакції (значно більше було непостійних співробітників — переважно вчених і діячів культури). Крім опублікованих творів, видавництво замовляло і порядком допомоги платило гонорари за твори, що їх не можна було тоді публікувати, зокрема вченим з центральних і східних земель. На культурні цілі йшов також весь прибуток видавництва.

Кількість книжкової та іншої неперіодичної продукції «Українського видавництва» видно з таблиць (у дужках самих книжок):

1940	135 (106)	809,5 (435,5)	7000 (6500)
1941	119 (107)	1371,0 (1107,8)	7 187 (5038)
1942	80 (66)	838,9 (484,9)	4883 (4485)
1943	132 (94)	1992,6 (723,5)	7400 (6398)
1944	52 (40)	400,9 (279,4)	2730 (2 465)
1945	26 (21)	370,2 (246,5)	1700 (1 240)
Разом	544 (434)	5783,1 (3277,6)	30900 (26126)

Статистика періодичних друків:

Роки	Чисел	Примірників у млн.
1940	197	1,3
1941	373	3,6
1942	379	4,5
1943	441	6,2
1944	379	7,5
1945	70	1,6
Разом	1839	24,7

За весь час з'явилося 1 416 чч. щоденника «Краківські вісті» (18,0 млн примірників), 204 чч. тижневика «Краківські вісті» (3,4 млн), «Холмської Землі» — 81 (0,8 млн), «Малих друзів» — 50 (1,0 млн), «Дороги» — 38 (0,3 млн), «Ілюстрованих Вістей» — 20 (0,1 млн), «Наших Днів» — 25 (1,3 млн).

Див. також

• Українське Видавництво в Катеринославі

Джерела

• Паньківський К. Роки німецької окупації. — Ньюарк, 1965
• Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії 1939—41. — Чикаго, 1975.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Історична правда. Вахтанг Кіпіані стаття «Українське видавництво» у Кракові-Львові 1939—1945, т.1 [Архівовано 24 жовтня 2010 у Wayback Machine.]18 листопада 2010