Бужа́ни (д.-рус. Бужа̑не[1]) — літописне східнослов'янське плем'я, яке впродовж VIII-XI століть проживало на території західноукраїнських земель у басейні річки Західний Буг, від якої і походить його назва. Російський історик Михайло Тихомиров виводив племінну назву бужан від імені антського князя Божа.

Етнонім «бужани» ще у XI столітті був відомим Несторові-літописцеві, котрий згадує про них з-поміж 14-ти найбільших слов'янських племен напередодні утворення Руської держави: «…Бужане, зане сѣдоша по Бугу, после же велыняне…». Після того, як у ІХ-Х ст. бужани увійшли до складу Київської Русі, у давніх писемних джерелах про них більше не згадано.

Згадки про бужан містяться у давньоруських літописах («Повість минулих літ») та іноземних хроніках («Баварський географ»). За даними Баварського географа, на землях, заселених бужанами, було близько 230 укріплених городищ. У Повісті минулих літ розповідається про те що бужани і волиняни раніше називалися дулібами[2][3].

Головними центрами бужан, були міста: Белз, Буськ, та інші.

Гегемонія дулібів поширювалася на весь підвладний їм регіон ще в VI ст., але після аварського завоювання дулібський племінний союз розпався, і частина його територій опинилась в залежності від Аварського каганату. У IX-Х ст. черв'яни мали чільне місце в суспільстві перед бужанами, пізніше волиняни зайняли лідерство у політично-економічному житті надавши назву Волині[4].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ. Архів оригіналу за 6 серпня 2011. Процитовано 28 жовтня 2014.
  2. стор. 604, том. 2, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4050-7
  3. стор. 303, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3
  4. Леонтий Войтович, «Восточное Прикарпатье во второй половине I тис. н. е. (История русинов)» [Архівовано 13 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)

Джерела

ред.

Посилання

ред.