Кобринь

місто в Білорусі

Ко́бринь[2][3][4] (Ко́брин, у частині місцевих діалектів також Кобрень, біл. Кобрын; рос. Кобрин; пол. Kobryń; їд. קאברין) — місто обласного підпорядкування, центр Кобринського району Берестейської області Білорусі, один з великих центрів Берестейщини. Розташований за 52 км від Берестя. Залізнична станція на лінії Берестя — Гомель, вузол автодоріг на Мінськ, Берестя, Пінськ, Ковель, Малориту. Лежить на українській етнічній території[5].

місто Кобринь
біл. Кобрын
Coat of Arms of Kobryn, Belarus.png Flag of Kobryn, Belarus.png
Герб Кобрина Прапор Кобриня
Kobryn street Suvorovskaya.JPG
Основні дані
52°13′ пн. ш. 24°22′ сх. д. / 52.217° пн. ш. 24.367° сх. д. / 52.217; 24.367Координати: 52°13′ пн. ш. 24°22′ сх. д. / 52.217° пн. ш. 24.367° сх. д. / 52.217; 24.367
Країна Білорусь Білорусь
Область Берестейська область
Район Кобринський район
Засновано 1287
Перша згадка 1287
Магдебурзьке право 1589
Статус з 1589 року
Населення 51 166 (2009[1])
Площа 30,5 км²
Транслітерація назви Kobryń
Поштовий індекс 225301–225306 і 225860
Телефонний код +375-1642
Висота 147 м м.н.р.м.
Водойма Кобринка
Міста-побратими Гларус, Ільцен, Враца
Відстань
Найближча залізнична станція Кобринь
До обласного центру
 - фізична 52 км
Кобринь. Карта розташування: Білорусь
Кобринь
Кобринь
Кобринь. Карта розташування: Берестейська область
Кобринь
Кобринь
Кобринь (Берестейська область)

CMNS: Кобринь у Вікісховищі

НазваРедагувати

За однією з версій, назва походить від літописних обрів (аварів)[2].

ГеографіяРедагувати

Розташований при впадінні річки Кобринки до річки Мухавець у місці її з'єднання з Дніпровсько-Бузьким каналом, за 52 км на схід від Берестя[2][3]. Лежить на Західному Поліссі[5]. Площа становить 26 км²[2].

КліматРедагувати

Клімат у населеному пункті вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена)[6]. Опадів 576 мм на рік[6]. Найменша кількість опадів спостерігається в лютому й сягає у середньому 28 мм[6]. Найбільша кількість опадів випадає в липні — близько 76 мм[6]. Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 48 мм[6]. Пересічна температура січня — -5,0 °C, липня — 18,2 °C[6]. Річна амплітуда температур становить 23,2 °C[6].

Клімат
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −2 −0,5 4,4 12,8 19,2 22,3 23,7 23,1 18,3 12,0 4,9 0,2 11,5
Середня температура, °C −5 −3,7 0,7 7,9 13,6 16,8 18,2 17,6 13,4 8,0 2,4 −2,3 7,3
Середній мінімум, °C −7,9 −6,9 −3 3,0 8,0 11,3 12,7 12,1 8,5 4,1 0,0 −4,7 3,1
Норма опадів, мм 34 28 30 40 55 72 76 64 54 40 42 41 576
Джерело: Climate-Data.org (англ.)

ІсторіяРедагувати

 
Герб Кобрина з привілею 1662 року

Вперше згадується 1287 року в Іпатіївському літописі як володіння князівни Ольги Романівни, яке входило до складу Волинського князівства, у якому тоді князював князя Володимир Василькович[2][3]. За переказами Кобринь заснував один з київських Ізяславичів[3]. У 1310-1320-х роках увійшов до складу Великого князівства Литовського[2][3]. Належав великому князю Ольгердові, його синові Федору та внукові Роману[2]. У XIV столітті зведений православний Спаський монастир[5][7]. У 1404—1519 роках був осередком удільного князівства князів Кобринських, нащадків великого князя Ольгерда[2][3][5]. Після згасання князівського роду, у 1520—1566 роках був центром Кобринського повіту Підляського воєводства[2][5], а з 1566 року — Берестейського воєводства[3][5].

У 1589 році отримав отримав самоврядування у формі Магдебурзького права[2][3]: магістрат на чолі з бургомістром, герб і печатку. Дозволялося вільно займатися ремеслом або торгівлею, тримати шинок чи корчму, користуватися державними заходами і вагою, влаштовувати щопонеділка торгівлю на ринку, а двічі на рік (восени та взимку) — проводити ярмарки. Євреї, першу згадку про яких можна знайти в документі короля Сигизмунда від 1514, отримали рівні права з іншими жителями. Євреї Кобриня головним чином заробляли на життя місцевою та міжміською торгівлю з Любліном, корчмами, а також митними зборами. Місто належало до маєтків Бони Сфорци. За її наказом викопано канал завдовжки 29 км, так званий канал Бони. Тоді в Кобрині поселилось кілька італійців. Згодом місто перейшло до Ганни Ягелонки.

У XVII столітті Спаський монастир переведений на римо-католицизм[5][7]. У 1626 році київський греко-католицький митрополит Йосиф (Рутський) провів у місті церковний собор[2].

 
Кафедральний Олександро-Невський собор

У середині XVII столітті в місті відбулося декілька повстань проти литовської та польської влади[3]. Зокрема, одне з них відбулося під час повстання під проводом Богдана Хмельницького у жовтні 1648 року, коли повстали селяни Кобринської економії, бунт був жорстоко придушений литовськими військами на чолі з Р. Мирським[2]. Місто двічі захоплювали та грабували шведські війська — у 1655 році і військами Карла XII під час Північної війни у 1706 році[2]. З 1766 року місто позбавлене магдебурзького права[2].

Економічне становище погіршилося. Конституція, проголошена на варшавському сеймі 3 травня 1791 року збурила велике невдоволення серед польських магнатів і шляхти. Вони утворили конфедерацію під приводом Тадеуша Костюшка для боротьби з королем Станіславом. Росія виступала на боці Станіслава, політика проросійської орієнтації.

 
Бюст Суворова біля однойменного музею

14 вересня 1794 року в поблизу Кобриня відбувся бій російських військ Олександра Суворова з польськими повстанськими загонами Тадеуша Костюшка, під час якого останні програли[2]. Через три дні російська армія здобула перемогу над корпусом генерала К. Сераковського. Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року увійшов до складу Російської імперії й у 1801 році став центром Кобринського повіту[2]. 1812 року поблизу Кобриня відбувся бій російської армії з французькими військами Наполеона, у якому останні програли й внаслідок якого згоріло 548 будинків із 630[2]. 1838 року закритий Спаський монастир[5][7]. 1846 року через місто прокладено трасу Москва — Варшава, 1882 року — Поліську залізницю, це дало поштовх до розвитку торгівлі та значного приросту кількості євреїв у місті[2]. У 1847 році у Кобрині жило 4184 євреїв.

З 1882 року відкрито рух на ділянці Поліської залізниці Пінськ — Жабинка. У Кобрині з'явилася залізнична станція. У тому ж році євреям було заборонено орендувати господарства або сільські хати. За даними перепису 1897 року чисельність населення міста досягла 10 тисяч осіб[2]. Єврейське населення становило 6687 осіб (69 % від загального населення), українською мовою розмовляло 1622 міщанина, російською 1303 жителя[2]. У цьому році введення державної монополії на алкогольні напої серйозно нашкодило єврейській економічній активності в Кобрині. Як наслідок, у Кобрині виник єврейський пролетаріат і багато євреїв емігрували, особливо до США.

У 1918—1919 роках входив до складу Української Народної Республіки[3]. У Кобрині був створений курінь «Поліської Січі»[3].

У 1921 році, коли Кобринь за Ризьким мирним договором перейшов до складу Польщі, єврейська спільнота мала 5431 мешканця (66 % від загального населення). Більшість з них були зайняті в будівництві, виготовленні білизни і роздрібній торгівлі сільськогосподарською продукцією. У 1921—1939 роках Кобринь був центром Кобринського повіту Поліського воєводства міжвоєнної Польщі[2]. Тоді місто було осередком українського руху[2][3]. Тут діяли осередки «Просвіти», ОУН з Кобринським надрайоном "Лан" - провідник Арсен Клиновий («Шах»), окружні комітети «Сельсоюзу», «Сельробу», окружний кооператив «Селянська самопоміч», Українбанк, читальня товариства «Просвіта», проводилася українська художня самодіяльність[2][3].

 
Статут Українського Кооперативного Банку в Кобрині. 1925 рік.

1 жовтня 1933 року розширено територію міста Кобриня шляхом вилучення з сільської ґміни Кобринь Кобринського повіту і передачі частини земель з маєтків Губернія Клопотин, Троя і Губернія ІІ загальною площею 294,5 га[8].

1 вересня 1939 року почалася Друга світова війна і 17 вересня під Кобриньом у бій з німецькими військами вступив 83-й полк польського війська. Сапери навели понтонний міст, і вранці 19 вересня німецькі частини увійшли в місто[9]. За пактом Молотова-Ріббентропа 22 вересня 1939 року німці передали Кобринь радянській 32-ій танковій бригаді, почалися політичні репресії. Місто було включене до складу БРСР[2]. У Кобрині серед інших міст Полісся відбулися демонстрації з проханням включити ці землі до складу УРСР[10]. 15 січня 1940 року став центром новоствореного Кобринського району у складі Берестейської області[2].

На другий день нападу на СРСР 23 червня 1941 року Кобринь був окупований німецькими частинами[2]. Тільки один день радянська 22-га танкова дивізія, разом з залишками 6-ї та 42-ї стрілецьких дивізій на чолі з генерал-майором В. П. Пугановим тримала оборону за 12—15 км на північний захід і північний схід від Кобрина. Місто включене до складу Райхскомісаріату Україна[2]. У 1941—1944 діяв місцевий Український допомоговий комітет на чолі з Йосипом Сацевичем[2]. У 1943 році німці розстріляли в Кобрині низку українських діячів — В. Пархотика, Йосипа Сацевича, Сороку[11].

У серпні 1941 року німці ввели податок на євреїв у розмірі 6 кг золота і 12 кг срібла. Восени того ж року було створене гетто, яке було розділене на дві частини: «А» — для працездатних, «B» — для хворих, людей похилого віку, і всіх непридатних для роботи. Євреї з сусідніх містечок також були залучені в гетто, яке було переповнено. 2 червня 1942 гетто було оточене і половина єврейської громади Кобрина була вбита на Броній горі. Євреї спробували оборонятися — атакували німців при спробі відбити в них зброю. Група приблизно зі 100 осіб зуміли втекти до лісу і приєдналися до партизанів. Група єврейських майстрів прожила в гетто до літа 1943 року, а потім була вбита у дворі в'язниці. Чисельна група підпільників була розстріляна нацистами під мостом. 20 липня 1944 року Кобринь зайняли 12 гвардійська і 212 стрілецька дивізії радянської армії.

У травні 1945 року почалося судноплавство на оновленому Дніпро-Бузькому каналі[2]. З тієї пори місто постійно будується за соціалістичною методою[2]. У 1953 році поблизу Кобриня загинув в бою один з останніх відділів УПА на Берестейщині. З 1963 року Кобринь — місто обласного підпорядкування[2].

У 1990 році в Кобрині білоруська міліція з україноненависницькими вигуками («Бейте этих бандеровцев! Пусть убираются к себе на Львовщину!») напала на активістів Українського громадсько-культурного об'єднання, коли ті продавали на вулиці українську пресу[12]. З 1991 року — у складі незалежної Білорусі. До заборони білоруською владою діяли українські товариства — з 1991 року Українське громадсько-культурне об'єднання Берестейської області та з 1995 року відновлений осередок «Просвіти»[2][3]. У школах № 5 і № 7 викладалася українська мова[3]. Після ліквідації чільних українських організацій місцеві українські діячі на чолі з Вірою та Володимиром Мурашкевичами стали членами українських асоціацій «Ватра» та УНПС «Берегиня»[2].

Указом Президента Білорусі 2002 року Кобринський район і місто Кобринь були об'єднані в єдину адміністративно-територіальну одиницю.

НаселенняРедагувати

 
Кобринський міський виконавчий комітет

Розподіл населення міста за мовою згідно з переписом 1897 року[13]:

Мова Осіб Відсоток
єврейська 6731 64,67 %
українська 1622 15,58 %
російська 1303 12,52 %
польська 471 4,53 %
білоруська 88 0,85 %
фінська 59 0,57 %
татарська 50 0,48 %
німецька 28 0,24 %
чуваська 12 0,12 %
румунська 11 0,11 %
мещерська 9 0,09 %
болгарська 5 0,05 %
литовська 4 0,04 %
не вказали мови 3 0,03 %
інші 12 0,12 %
Разом 10408 100 %

За переписом населення Білорусі 2009 року чисельність населення міста становила 51 166 осіб[1].

НаціональністьРедагувати

Розподіл населення за рідною національністю за даними перепису 2009 року[14]:

Національність Осіб Відсоток
білоруси 44 659 87,28 %
росіяни 3 945 7,71 %
українці 1 668 3,26 %
поляки 411 0,80 %
національність не вказана 111 0,22 %
вірмени 54 0,11 %
татари 51 0,10 %
азербайджанці 23 0,04 %
німці 22 0,04 %
греки 22 0,04 %
молдовани 19 0,04 %
дві та більше національності 18 0,04 %
національність не повідомлена 17 0,03 %
євреї 13 0,03 %
цигани 13 0,03 %
грузини 13 0,03 %
інші 106 0,21 %
Разом 51 166 100 %

ЕкономікаРедагувати

Основні підприємства міста — інструментальний, авторемонтний (завод гідравлічного машинобудування) заводи, СП «Полісся» ТОВ (виробництво дитячих іграшок із пластмаси), СТОВ Флексопак плюс (виробництво поліетиленової упаковки). Підприємства машинно-будівної, легкої та харчової промисловостей[2].

РелігіяРедагувати

У місті розташована найбільша баптистська церква у Білорусі. В місті є великі громади й інших протестантських церков.

КультураРедагувати

Пам'ятки:

  • Петропавлівська церква (1465)[2].
  • Микільська церква (1750)[2].
  • Парк імені Суворова (1768)[2].
  • Спаський монастир (друга половина XVIII століття)[2].
  • Собор Олександра Невського (1864—1868)[2].
  • Успенський костел (1843)[2].
  • Садиба О. Суворова з військово-історичним музеєм.
  • Старі будівлі торгових рядів, житлових будинків.
  • Пам'ятник на честь першої перемоги над Наполеоном в 1812 році.
  • Будинок Кобринської синагоги.

ОсобистостіРедагувати

НародилисьРедагувати

  • Дмитро Фальківський, визначний український поет, народився селі Великі Лепеси, яке зараз входить до складу міста[2].
  • Оскар Зарицький, американський математик.
  • Карлов Володимир Дмитрович (нар. 1946), український науковець, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, полковник запасу.
  • Семен Сидорчук, архітектор.

Пов'язані з містомРедагувати

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Belarus. pop-stat.mashke.org. Процитовано 23 січня 2020.  (англ.)
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау Лебедєва В. М. Кобринь // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с Леонюк В. Кобринь // Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1996. — Т. 1. — С. 156. — ISBN 966-95063-0-1.
  4. Хміль І. Українське Полісся. Етнографічні нариси. — Чікаго : Видавництво Товариств колишніх вояків УПА в ЗСА і Канаді, 1976. — С. 217.
  5. а б в г д е ж и Кобринь // Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003. — Т. 3. — С. 1058-1059.
  6. а б в г д е ж Kobrin climate: Average Temperature, weather by month, Kobrin weather averages. Climate-Data.org. Процитовано 17 січня 2020.  (англ.)
  7. а б в Кобринь // Українська Загальна Енциклопедія: Книга Знання. В 3-х т / Під гол. ред. І. Раковського. — Львів; Станіславів; Коломия : Рідна школа, 1930—1933. — Т. 2: З – Р. — С. 293.
  8. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 13 września 1933 r. o zmianie granic miata Kobrynia w powiecie kobryńskim, województwie poleskiem. (пол.)
  9. В.Бешанов. Червоний бліцкриг
  10. Леонюк, 1996, с. 29
  11. Леонюк, 1996, с. 29-30, 357
  12. Леонюк, 1996, с. 357
  13. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам 50 губерний Европейской России. http://www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly. Процитовано 22 листопада 2019.  (рос.)
  14. Ethnic composition of Belarus 2009. pop-stat.mashke.org. Процитовано 23 січня 2020.  (англ.)
  15. Мартынов А. М. Так создавался музей. // «Интеллектуальная Кобринщина». 26.02.1993 (рос.)

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати