Казимир III Великий

польський король, останній представник династії П'ястів

Казими́р III (пол. Kazimierz III; 3 квітня 1310(13100403)5 листопада 1370) — король Польщі (13331370). Останній представник польської династії П'ястів на троні. Народився в Ковалі, Польща. Найменший син польського короля Владислава I Локєтка і калішської князівни Ядвіги Болеславни. Коронований після смерті батька. Проводив курс на відновлення єдності Польського королівства та посилення королівської влади[2]. Збільшив терени своєї держави у 2,5 рази[2]. Здійснив низку важливих реформ у системі управління, судочинстві, фінансовій сфері. Упорядкував Казимирові статути. У зовнішній політиці спирався на підтримку Угорщини[2], був дядьком угорського короля Людовика. Брав участь у війні за руську спадщину проти Литви1340). В ході війни захопив Галичину, південну частину колишнього Руського королівства[2]. Деякий час титулувався «королем Польщі і Русі». Замирився із Богемією (1348) та Тевтонським орденом (1356). Сприяв розвитку міст та міграції євреїв до Польщі. Фундував Краківський університет (1364)[2]. Помер у Кракові, Польща. Похований у Соборі святих Станіслава і Вацлава. Прізвисько — Вели́кий (пол. Wielkij)[2]. Повний титул: «Милістю Божою Король Польщі і Русі, а також справжній господар і спадкоємець Краківського, Сандомирського, Серадського, Лечицького, Куявського, Мазовського, Добринського і Поморського князівств і земель.

Казимир ІІІ
пол. Kazimierz III Wielki
Kazimierz III Wielki.jpg
[[Файл:|90px|Казимир ІІІ]]
Король Польщі[1]
25 квітня 1333 — 5 листопада 1370
Попередник: Владислав I Локетек
Наступник: Людовик Угорський
Король Русі
1349 — 5 листопада 1370
Попередник: Любарт-Дмитро Гедимынович (Дмитро Детько)
Наступник: Людовик Угорський (Анжу)
 
Народження: 30 квітня 1310(1310-04-30)
Коваль, Польща
Смерть: 5 листопада 1370(1370-11-05) (60 років)
Краків, Польща
Поховання: катедра святих Станіслава і Вацлава
Релігія: християнство
Рід: П'ясти
Батько: Владислав I Локетек
Мати: Ядвіга Болеславна
Шлюб: Анна Гедимінівна
Аделаїда Гессенська
Кристина Рокічанка
Ядвіга Заганьска
Діти: Ельжбета, Кунегунда I, Анна, Кунегунда II, Ядвіґа
Автограф: Pieczec Kazimierz Wielki.jpg

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ім'яРедагувати

Як Король Польщі його звали Казимир III[3][4][5][6][7][8][9][10], також Казімєж ІІІ[11][12].[13].

У польській історіографії його традиційно називають Казимир ІІІ Великий. В українській історіографії його іменують Казимиром ІІІ, іноді Казимиром Великим.

БіографіяРедагувати

Походження та ранні рокиРедагувати

Казимир народився 1310 року в сім'ї польського короля Владислава I Локетка та його дружини Ядвіги, був останнім польським королем з династії П'ястів. Ще при житті батька брав участь в державних справах. У 1329 році їздив з дипломатичною місією в Угорщину. У 1331—1332 роках брав участь у воєнних діях проти Тевтонського ордену.

Прихід до владиРедагувати

У 1333 році помер Владислав І Локете, і Казимир став новим польським королем. В цей час його держава перебувала в непростому становищі. Польська корона займала територію трохи більше 100 000 км² і складалася з двох земель Великопольщі та Малопольщі, між якими розміщувались васальні Серадзьке та Ленчицьке князівства. Куявська, Добжинська та Поморська землі в цей час були окупавані тевтонцями а частина сілезьких князів визнавали зверхництво Чеського королівства з яким Польща також формально перебувала в стані війни. Молодий король у своїй політиці міг спертись хіба на Угорщину та Литву з якими мав дружні відносини.

Внутрішня політикаРедагувати

Його внутрішня політика в Польщі — зміцнення королівської влади і централізації країни. За правління Казимира в Польщі активно проводилась "внутрішня колонізація", будувались нові міста та замки. У 13371346 роках він провів грошову реформу, 1347 року видав Вислицький і Пйотрківський статути — перші повні записи польського звичаєвого права. З 1367 року почав чеканити першу державну монету — краківський грош, який мав витіснити широко поширений в той час празький гріш.

1364 року заснував Краківський університет, який згодом став Ягеллонським.

Зовнішня політикаРедагувати

У зовнішній політиці Казимир орієнтувався на союз із Угорщиною; користувався підтримкою папського престолу.

У 1335 (остаточно в 1339) році відмовився від прав на Сілезію та Плоцьку землі на користь Чехії а також виплатив їй 1 200 000 чешських грошей в обмін на відмову короля Яна Люксембурга від претензій на Польську корону.

Казимиру вдалось досить швидко завершити війну з тевтонцями яка була невдалою для Польщі. Одним з головних спірних питань у відносинах між Польщею та Тевтонським орденом стали права на Гданське Помор'я (Померелію) і Хелмінську землю. Після звернення до Папи Римського і судових розглядів Казимир підписав з Тевтонським орденом Калішський мирний договір (1343), який визначив межі двох держав у Прибалтиці: Польщі відходили Куявія і Добжинська земля, а за орденом залишались Померелія і Хелмінська земля.

1338 року уклав з угорським королем Карлом I Робертом договір у Вишеграді про те, що на випадок, якщо б у Казимира не було синів, його спадкоємцем буде небіж — угорський королевич Людовик, син Карла І Роберта та сестри Казимира ІІІ Ельжбети[14].

1349 року Казимир приєднав до Польщі усю Куявію. До того як спадкоємець батька володів Бжесць-Куявським князівством. Стриєчний брат короля — Владислав Горбатий — передав Казимиру III Ленчицьке князівство, а 1351 (за іншими відомостями 1352) року після смерті Владислава король успадкував також Добжинське князівство. Тим самим Куявію повністю було приєднано до Польської корони.

У 1364 році Казимир організував у Кракові з'їзд європейських монархів, в якому взяли участь імператор Священної Римської Імперії, Карл IV, король Угорщини, Людовік I Великий, данський король, Вальдемар IV, король Кіпру Петро I, австрійський герцог Рудольф IV Габсбург та інші. Крім загальних політичних проблем в Центральній Європі на з'їзді як одне з головних питань обговорювали організацію походу проти турків-османів, які в 1361 році захопили Адріанополь.

Війна за Королівство РусіРедагувати

Одним з основних напрямків зовнішньополітичної діяльності Казимира стала боротьба за спадщину занепалої Галицько-Волинської держави.

Після смерті внаслідок отруєння Короля Русі[джерело?] Юрія II (пом. 1340) бояри на підставі династичних зв'язків з Романовичами проголосили литовського князя Любарта-Дмитра Гедиміновича правителем Галицько-Волинського князівства. Казимир на підставі династичних зв'язків (він вважав себе спадкоємцем Романовичів[джерело?] як онук Короля Русі Юрія І, а також був двоюрідним братом Юрію ІІ) сам вирішив посісти галицько-волинський престол.

Одразу по смерті Юрія Казимир здійснив похід на Перемиську землю, потім на Львів та деякі інші міста. Однак обмежився він формальним визнанням своїх королівських прав на престол Русі[джерело?] і повернувся назад в Польщу. Казимир також забрав із собою корону короля Русі та королівські регалії як підтвердження своєї законної влади. Також він забрав із собою деякі інші речі, зокрема, з княжої скарбниці до Кракова привезли дві діадеми, з яких зробили золотий хрест (біля нього свого часу молився Папа Іван Павло ІІ[15]). У відповідь на такі дії Казимира галицький староста Дмитро Дедько та Данило Острозький звернулись по допомогу до золотоординських татар, васалами яких вважалися правителі Галицько-Волинської держави. Разом з татарськими загонами галицькі і волинські бояри вторгнулись спустошили прикордонні землі та дійшли до Вісли, на якій відбулась битва з польськими силами. Невдовзі Дмитро Дедько та Казимир уклали мирну угоду.[16] Відтоді почалася багаторічне протистояння Великого Князівства Литовсько-Руського з Казимиром та його спадкоємцями, за спадщину Королів Русі, яка тривала до 1392 року.

Після смерті Дмитра Детька у 1349 році Казимир здійснив новий похід на Галичину, внаслідок якого край було приєднано до Польського Королівства як його особистий домен. Коронувався у Львові як Король Русі[джерело?]. Проте Королівство Русі ще деякий час продовжувало існувати як окрема незалежна держава, об'єднана з Польщею під владою спільного монарха. Казимир обмежився формальним визнанням своїх королівських прав і повернувся у Польщу. Старих порядків на території Королівства Русі він не змінював.

1350 року Казимир уклав угоду з своїм небожем, угорським королем Людовиком Угорським (підтвердження Вишеградського договору 1338 року[17]). Згідно з ним Угорщина «відступала свої спадкові права» на Королівство Русі пожиттєво Казимиру, а після його смерті (якщо у нього не буде синів) усі землі Держави Казимира переходять до Людовика І, у випадку наявності в Казимира синів, король Угорщини мав виплатити їм зазначену суму і повернути Королівство Русі під своє управління.

Між 1351 та 1352 роками почалось нове протистояння між поляками і Великим Князівством Литовським за спадщину Королівства Русі. Успішні походи Любарта-Дмитра та його брата, Великого князя Литовського Кейстута завершились підписанням у 1352 р. мирної угоди з Казимиром за якою останній втрачав значні землі здобуті в попередніх походах, зокрема Холмщина, Берестейщину і Белзьке князівство; Кременецька волость ставала кондомініумом під владою литовського князя Юрія Наримунтовича.

1366 року Казимир здійснивий новий похід на Русь. Внаслідок нього він підписав новий договір з Великим князівством Литовським, за яким Казимиру відійшла Західна Волинь з Холмом, Белзом, Володимиром та Ратним. У Белзькому князівстві він залишив правити Юрія Наримунтовича, а у Володимирському та Ратненському уділах — Федора Ольгердовича[джерело?].

Після його смерті владу в його володіннях (зокрема і в Королівстві Русі) успадкував його рідний небіж Людовік Анжуйський.

Внутрішня політика стосовно Королівства РусіРедагувати

В 1356 році надав Львову магдебурзьке право за зразком Кракова. Йому також належить ініціатива з розбудови міста в тих просторових вимірах, що збереглися й до сьогодні: з центральною площею Ринок, міськими мурами, католицьким кафедральним собором та незбереженим Низьким замком, що став символом королівської влади Львова на понад 500 років. Якщо до цього додати, що перший за хронологією документ про надання магдебурзького права у 1339 році місту Сянок походить від Юрія-Болеслава Тройденовича, то П’ясти були першими володарями в нашій історії, які сприяли місцевому самоврядуванню в містах за європейським зразком.[18]

 
Володіння Короля Казимира. Червоним на карті позначено Королівство Польща, а білим карті позначено Королівство Русь

Після смерті у 1364 році литовсько-руського митрополита Романа, Казимир звернувся до Константинопольського патріарха Філофея з пропозицією відновивити Галицьку Митрополію[19]. У випадку відмови Казимир погрожував перехрестити всіх православних підданих у католицизм. Проте за життя Казимира митрополію так і не було відновлено, нового митрополита, яким став галицький єпископ Антоній (13701391/1392) було поставлно лише в 1371 році[20].

Карбував окремі монети для Королівства Русі із зображенням Галицького Лева[джерело?].

Видавав окремі акти для Королівства Русі руською мовою.

Сім'я та дітиРедагувати

Казимир ІІІ є польським королем, який найчастіше одружувався — 4 рази[21]. Після нього таке досягнення зміг повторити лише Владислав II Ягайло.

1-а дружина — литовська княжна Альдона-Анна, дочка великого князя литовського, Гедиміна. Народила Казимиру двох доньок:

2-а дружина — Адельгайда Гессенська

3-я дружина — Ядвіга Жаганська.

4-а дружина — чеська міщанка Христина Рокічанка.

ТитулРедагувати

1335
  • лат. nos Kazimirus, Dei gracia rex Polonie nec non terrarum Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuyavie, Pomeranieque dominus et heres.
  • Ми, Казимир, милістю Божою король Польщі, а також господар і спадкоємець Краківської, Сандомирської, Серадської, Лечицької, Куявської і Поморської земель.
1358
  • лат. nos Kazimirus, Dei gracia Rex Polonie et Russie, nec non Cracovie, Sandomirie, Syradie, Lancicie, Cuyavie, Mazovie, Dobrinie, Pomoranie ducatuum et terrarum verus dominus et heres.
  • Ми, Казимир, милістю Божою Король Польщі і Русі, а також справжній господар і спадкоємець Краківського, Сандомирського, Серадського, Лечицького, Куявського, Мазовського, Добринського і Поморського князівств і земель.
1364
  • лат. nos Kazimirus, Dei gracia rex Polonie ac terrarum Cracovie, Sandomirie, Syradie, Lancicie, Cuyavie, Pomeranie, Russieque dominus et heres.
  • Ми, Казимир, милістю Божою король Польщі, господар і спадкоємець Краківської, Сандомирської, Серадської, Лечицької, Куявської, Поморської і Руської земель.

Цікаві фактиРедагувати

 
Надгробок Казимира III у Вавельській катедрі

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. під іменем Казимир III
  2. а б в г д е Русина О.В. Казимир ІІІ Великий // Енциклопедія історії України... Т. 4. C. 22.
  3. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. III—IV.
  4. Войтович Л. Загадковий «високородовитий шляхетний князь Червоної Русі» // Дрогобицький краєзнавчий збірник, 2009, вип. ХІІІ Архівовано 13 травень 2016 у Wayback Machine.. — С. 25.
  5. Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі Архівовано 12 червень 2015 у Wayback Machine. (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення // Український історичний журнал. — К. — 2009. — № 5 (488) (вер.-жовт.). — С. 34—35.
  6. Михайловський В. Васальні стосунки князів Коріатовичів із Казимиром ІІІ та Людовіком Угорським Архівовано 20 квітень 2018 у Wayback Machine. // Український історичний журнал. — К. — 2010. — № 4 (493) (лип.—серп.). — С. 4—14. — ISSN 0130-5247.
  7. Осіпян О. Соціальна циркуляція минулого й історичні уявлення… // Український історичний журнал. — К. — 2015. — № 6. — С. 137, 145.
  8. Петрик А. Ідеологія галицького боярства та її вплив на трансформацію ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ Держави Архівовано 7 травень 2016 у Wayback Machine.. — С. 53.
  9. Войтович Л. Боротьба Любарта-Дмитра Гедиміновича за відновлення Галицько-Волинської держави Архівовано 8 травень 2016 у Wayback Machine.. — С. 124.
  10. Потимко О. Розвиток медицини у Львові в XIV—XVIII ст.: література, проблеми, дискусії Архівовано 12 жовтень 2016 у Wayback Machine.. — Львів, 2012. — С. 66, 73, 201. — (Львівські історичні праці. До­слідження. Вип. 4). — ISBN 978-966-02-6500-4.
  11. Мицько І. Правові підстави володіння князем Любартом спадщиною Романовичів // Старий Луцьк. — 2009. — С. 38. — ІSBN 961-361-013-1.
  12. Русина, с. 22.
  13. Мицько, І. Дмитро Дядько: генеалогічний етюд // Zbruč.
  14. Галицько-Волинська держава. Вишеградський договір
  15. Музиченко Я. Ідеологія коштовного металу // Україна молода. — 2016. — № 102 (5095) (16 серп.). — С. 10. (Спадщина)
  16. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 26—27.
  17. Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів&nbsp: Каменяр, 1998. — іл. — С. 44. — ISBN 966-7255-01-8.
  18. [1]
  19. Abraham W. Antoni, ruski metropolita halicki // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane : Polska Akademia Umiejętności — Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Т. 1, zeszyt 1. — S. 135—136. — Reprint — Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — ISBN 8304034840 (пол.)
  20. Правосланая энциклопедия. КАЗИМИР III ВЕЛИКИЙ. 
  21. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 лютий 2009. Процитовано 10 листопад 2011. 
  22. Kieniewicz S. Sapieha Leon h. Lis (1803—1878) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polskia Akademja Nauk, 1994. — T. XXXV/1, zeszyt 144. — S. 80. (пол.)
  23. Дідковський А.Україна і Жиди. — США, 1968. — С. 12.
  24. Лемко І. Цікавинки з історії Львова. — Львів : Апріорі, 2011. — іл. — С. . — ISBN 978-617-629-024-7.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Казимир III Великий