Відкрити головне меню

Данило Острозький, або Данило Василькович[1] (пом. пiсля 1366 — до 1370[1] / 1376[2]) — князь на Острозі, перший історично відомий князь Острозький, також князь холмський (13521366), турівський.

Данило Острозький (Данило Василькович)
Правління 1352-1366
Попередник Юрій Львович
Наступник Юрій Наримунтович
Інші титули Князь турівський
Біографічні дані
Імена Андрій
Смерть не раніше 1366
Дружина Василіса
Діти Федір, Юрій, Михайло, Дмитро, Олександр, Анастасія
Династія Острозькі
Батько Василько Романович (Острозький)
Герб Острозьких. Ostrozky CoA.png

ПоходженняРедагувати

Походження Острозьких достовірно не встановлено. В історичних джерелах рід з'являється в 1386 році, коли згаданий князь Федір Острозький. Його батьком вважається Данило, походження якого залишається дискусійним[3].

Існує кілька гіпотез про походження Данила Острозького.

Версія про походження від Галицьких князівРедагувати

На думку Леонтія Войтовича, походження князів Острозьких залишається дискусійним[4], хоча він вважає князя Данила сином слонімського, та, можливо, острозького князя Василька Романовича (1256/60—поч. XIV ст.[5]), сина князя Романа Даниловича (бл. 1230—бл. 1261) та онука короля Данила. Також цей дослідник стверджував, що здогадка Зигмунта Радзiміньського про походження Острозьких вiд незнаних конунгiв вiкiнгiв, якi осiли на Волинi мало не в часи Рюрика, нічим не підтверджується.[6] Свого часу Стефан Кучинський стверджував, що князь Данило, без сумніву, представник династії Гедиміновичів.[7] Цієї ж думки притримувався інший польський дослідник, Юзеф Пузина, який вважав Данила сином литовського князя Наримунта Гедиміновича[8]. Михайло Максимович відкидав цю версію. У своїй праці «Листи про князів Острозьких до графині А. Д. Блудової» він виводив рід від турово-пинських Рюриковичів.

Інші версіїРедагувати

Існували й інші версії походження Острозьких. За однією з них, Острозькі князі походять від князів Городенських][9]. Існувала також версія про те, що Данило, родоначальник Острозьких, був галицьким боярином, що привласнив собі князівський титул[10].

ЖиттєписРедагувати

Відомо про Данила не дуже багато. Його ім'я згадується в двох синодиках: Холмському (поз. 1) і Києво-Печерському (поз.91, 303). За дослідженнями Л. Войтовича, Данило отримав свою долю до 1340 року. Також Войтович вважає, що в період 1352-1366 років Данило був князем холмським[11]. Г. О. Власов вважав Данила Слонімським князем[12].

Вперше згаданий у 1340 році: тоді він разом з воєводою Дмитром Детьком після нападу польських вояків привів татар на допомогу князю Дмитрові-Любарту.[13] Польські хроністи називали його по-різному: Мартін Кромер (1512—1589) — Daniele Ostrogio, а Янко з Чарнкова, якого пізніше використали Ян Длугош та Марцін Бєльський — Данилом з Острова (Daniele de Ostrow).

З його ім'ям пов'язують побудову Мурованої вежі Острозького замку[джерело?].

У 1341 році був учасником повстання проти польського короля Казимира III. За даними Дениса Зубрицького, разом з князем Дашком з Перемишля 1341 (або 1344) року очолили звільнення Львова, Галичини від польських окупантів. Щоправда, для цього використали допомогу татар[14].

Збудував замок в Острозі. Брав участь у битвах з хрестоносцями, учасник битви на Синіх Водах. Перший представник роду, який отримав поселення Дубно.

Шлюб і дітиРедагувати

За Києво-Печерським патериком, дружину Данила звали Василіса[15]. Діти:

ПриміткиРедагувати

  1. а б Войтович Л. Князі ОСТРОЗЬКІ… — С. 48.
  2. Мицько I. Синодики монастирів як унікальне джерело української генеалогії: князі Острозькі // Лавра. — 1999. — № 2 (4). — С. 49—56.
  3. Максимович М. А. Письма о князьях Острожских…. — С. 5—6.
  4. Войтович Л. Князі ОСТРОЗЬКІ: спроба відтворення генеалогії династії… — С. 44.
  5. Войтович Л. 53/36. Василько Романович // Княжа доба: портрети еліти Архівовано 29 березень 2017 у Wayback Machine.… — С. 509.
  6. Войтович Л. Князі ОСТРОЗЬКІ: спроба відтворення генеалогії династії… — С. 45.
  7. Kuczyński S. M. Fedor Daniłowicz (†przed 1410)… — S. 382.
  8. Puzyna J. Potomstwo Narymunta Gedyminowicza // Miesięcznik Heraldyczny. — 1931. — Rok X. — №. 11. — S. 251—258. (пол.)
  9. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy…. — P. 342—343.
  10. История родов русского дворянства: В 2 кн / авт.-сост. П. Н. Петров. — М. : Современник; Лексика, 1991. — Т. 1. — С. 366—371. — 50 000 прим. — ISBN 5-270-01513-7.
  11. а б в г д е ж и Войтович, указ. соч. Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «Vojt» визначена кілька разів з різним вмістом
  12. Власьев Г. А. Потомство Рюрика. Материалы для составления родословной. — Пг., 1918. — Т. 2. Князья Владимиро-Волынские. Вып. 1-й.
  13. Генеалогічні записки Українського генеалогічного товариства
  14. Zubryćkyj Denys. Kronika miasta Lwowa. — Lwów : w księngarni Kajetana Jabłońskiego, 1844. — S. 34. (пол.)
  15. Киево-Печерский синодик, поз. 92, 304.
  16. Його ім'я є в Києво-Печерському синодику, поз. 85, 269, 316.
  17. Його ім'я є в Києво-Печерському синодику, поз. 83-84, 268.
  18. Згадана в Києво-Печерському синодику, поз. 288.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати