Відкрити головне меню

Єрусалимський храм

(Перенаправлено з Другий Храм)

Єрусали́мський храм (івр. בֵּית הַמִּקְדָּשׁ‎, Бет а-Мікдаш, тобто «Дім Святості»; івр. מִּקְדָּשׁ‎, Мікдаш) — храм для вшанування Бога Ізраїля. Головний центр єврейського релігійного життя. Розташовувався на місці сучасної Храмової гори.

Єрусалимський храм
Israel Museum 17311 (14262124886).jpg
31°46′39″ пн. ш. 35°14′07″ сх. д. / 31.77765000002777995° пн. ш. 35.235470000027774518° сх. д. / 31.77765000002777995; 35.235470000027774518Координати: 31°46′39″ пн. ш. 35°14′07″ сх. д. / 31.77765000002777995° пн. ш. 35.235470000027774518° сх. д. / 31.77765000002777995; 35.235470000027774518
Тип споруди храм
втрачена споруда і юдейські святі місця в Ізраїліd
Розташування Flag of Israel.svg ІзраїльЄрусалим
Єрусалимський храм. Карта розташування: Ізраїль
Єрусалимський храм
Єрусалимський храм (Ізраїль)
CMNS: Єрусалимський храм на Вікісховищі

Храм був центром прощ та поклоніння. Це була пишна споруда, багато споряджена та оздоблена, розташована в укріпленому комплексі. Поклоніння, що включало жертвопринесення тварин (ягнят, голубів, телят, яливок) керувалося священиками, котрим допомагали левити, які теж виконували спів та музичний супровід. Була зроблена спроба відновити Храм за часів римського імператора Юліана у 362 році н. е., але вона була залишена, і сьогодні на місці Храму розташована мусульманська святиня.

Історія ХрамуРедагувати

Докладніше: Історія Храму

За біблійними переказами, після Виходу євреїв з Єгипту, тимчасовим храмом служила переносна Скинія зборів.

Після завоювання Ханаана Скинію неодноразово перевозили з місця на місце в Землі Ізраїлю. Центральним святилищем Ізраїлю в епоху Суддів стала Скинія в Сіломі (Шило), де в той час зберігався Ковчег Заповіту. Сілом в цей період служив місцем зборів ізраїльських колін .

Перший храмРедагувати

За роки свого правління цар Давид зробив значні приготування для будівництва Храму (1Пар. 22: 5). Соломону Давид передав розроблений ним, спільно з Верховним Судом (синедріоном), план Храму (1Пар. 28: 11-18). Соломон (970—930 рр. До н. Е.) Розпочав будівництво Храму на четвертий рік свого царювання. Будівництво самого Храму тривало 7 років: з 957 по 950 рр. до н. е. (За іншими даними, з 1014 по 1007 рр. до н. е.). Робота була завершена у восьмому місяці 11-го року царювання Соломона (3Цар. 6: 37,38). Святкування освячення Храму тривало 14 днів (2Хр. 7: 8) і його опис свідчить про те, що будівництво Храму було найбільш важливою справою для всього народу.

З часу пророка Міхея (початок VIII ст. до н. е.) Пророки не переставали застерігати, що в покарання за моральні і релігійні гріхи Ізраїлю Храм буде зруйнований. Руйнування Храму і наступний за ним вавилонський полон стало підтвердженням цих пророцтв. На згадку про руйнування Храму і події що його супроводжували було встановлено чотири пости, серед яких пост 9 Ава знаменував день, коли був спалений Храм.

Другий Храм ЗоровавеляРедагувати

Початок відновлення Храму було покладено в правління Кіра Великого лідером юдеїв Зоровавелем, реконструйований Іродом Великим і зруйнований після штурму Єрусалиму в ході Першої Юдейської війни римською армією, на чолі з Титом.

У 538 році до н. е.., після завоювання Вавілонії, перський цар Кир Великий видав декрет, що дозволяв вигнанцям повернутися до Юдеї і відновити Єрусалимський храм, зруйнований вавілонським царем Навуходоносором. Декрет встановлював розміри Храму і містив розпорядження про оплату витрат на його будівництво і про повернення Храму священної начиння, захопленої з Храму Соломона Навуходоносором. Роботи з відновлення Храму велися під керівництвом Зоровавеля, який був нащадком царя Давида і первосвященика Иехошуа. Територія Храму була очищена від уламків і попелу, був зведений Жертовник цілопалення і ще до будівництва самого Храму було відновлено принесення жертв (Езд. 3: 1− 6). На другий рік після повернення з Вавилону в 24-й день місяця кіслев (третій місяць єврейського календаря) почалося будівництво. Незабаром, однак, виникли чвари між іудеями і самарянами, яким не було дозволено взяти участь в будівництві, і вони стали всіляко перешкоджати відновленню Єрусалимського храму. В результаті, будівництво Храму було перервано на 15 років. Тільки у другому році царювання Дарія I Гістаспа Будівництво Храму відновилося. Дарій особисто підтвердив декрет Кіра і санкціонував продовження робіт. Роботи були завершені в третій день місяця адар (шостий місяць єврейського календаря), на шостий рік правління Дарія, що відповідає 516 році до н. е., через 70 років після зруйнування Першого Храму.

Коли услід за завоюваннями Олександра Македонського Іудея підпала під владу греків (близько 332 р. до н. е.), Елліністичні царі ставилися до Храму з повагою і посилали туди багаті дари. Ставлення Селевкідських правителів до Храму різко змінилося в правління Антіоха IV Епіфана (175− 163 рр. до н. е.). У 169 році до н. е. на зворотному шляху з Єгипту він вторгся на територію Храму і конфіскував дорогоцінні храмові сосуд. Два роки по тому (167 рік до н. е..) він опоганив його, поставивши на Жертовник цілопалення невеликий вівтар Зевса Олімпійського (1Мак. 1: 21). Храмова служба була перервана на три роки і відновлена ​​після захоплення Єрусалиму Іудою Маккавеєм (164 до н. е.) під час повстання Маккавеїв (167− 163 рр.. до н. е.). З цього часу храмова служба велася без перерв, навіть у той час, коли грекам на час вдалося опанувати Храмом. Іуда Маккавей очистив Храм від язичницької скверни і відремонтував його (1Мак. 4: 36− 61), а також поставив новий Жертовник цілопалення і виготовив нове начиння для святилища (1Мак. 4: 49; 2Мак. 10: 3). Рівно через три роки після осквернення Храму сирійцями він був освячений, і в ньому були відновлені жертвопринесення і запалювання Менори. З цим пов'язана історія єврейського свята Ханука (свято Ханука− це свято світла і перемоги, свято перемоги святості над нечистотою, під час святкування цього свята запалювалась Менора), яке щорічно святкується на згадку про ці події. Внаслідок, другий Храм спіткали нові удари. Коли в 63 році до н. е.. Помпей після тримісячної облоги оволодів Єрусалимом, римляни взяли штурмом укріплений Храм в День Спокути (Йом Киппур), покривши його двори численними трупами. Помпей з усією свитою вступив в Святая святих, але не зачепив священної начиння і храмової скарбниці. При завоюванні Єрусалиму Іродом кілька колон Храму були спалені і двори Храму залиті кров'ю захищалх його. Проте, подальше осквернення Храму було Іродом зупинене

Другий храм ІродаРедагувати

Єрусалимський храм не гармоніював з новими чудовими будівлями, якими Ірод прикрасив свою столицю. Приблизно в середині свого царювання Ірод прийняв рішення про перебудову Храмової гори і про перебудову самого Храму. Крім цього він керувався бажанням виправити ті пошкодження, які він сам заподіяв на святому місці при завоюванні міста. Похвальне бажання реставрувати Храм злилося в планах Ірода з його честолюбним прагненням створити собі в історії славу царя Соломона, і в той же час, користуючись реставрацією Храму, посилити нагляд за ним, що було досягнуто будівництвом, в поліцейських цілях, фортець у дворі Храму, і пристроєм підземних ходів. Відповідно до тексту «Іудейської війни» будівельні роботи почалися на 15-му році царювання Ірода, тобто в 22 році до н. е.. «Іудейські Древності» повідомляють, однак, що здійснення проекту почалося на 18-му році царювання Ірода, тобто в 19 році до н. е.

Щоб не викликати народного гніву і хвилювань, цар розпочав реставрацію Храму лише після заготівлі необхідних для будівництва матеріалів і закінчення всіх підготовчих робіт. Були приготовлені близько тисячі возів для транспортування каменя. Тисяча священиків була навчена будівельній майстерності для того, щоб вони могли призвести всю необхідну роботу у внутрішній частині Храму, куди дозволено входити тільки священикам. Будівництво велося з ретельним дотриманням усіх вимог «Галахе» (заповіді). Були прийняті необхідні заходи, щоб під час робіт звичайні служби в храмі неприпинялись. Об'ем робіт був колосальним, і вони тривали протягом 9,5 років. Роботи по перебудові самого корпусу Храму тривали 1,5 роки, після чого він був освячений; протягом ще 8 років Ірод з великим ентузіазмом займався переробкою дворів, зведенням галерей і пристроєм зовнішньої території.

Робота по обробці і доробці окремих частин будівлі Храму і будівництво в системі дворів на Храмовій горі тривало ще довгий час після Ірода. Так, до часу, коли, згідно Євангелій, в Храмі проповідував Ісус, будівництво тривало вже 46 років (Ін. 2: 20). Будівництво було остаточно завершено лише при Агриппі II, в період правління намісника Альбіна (62− 64 рр. н. е.). Тобто, всього за 6 років до руйнування Храму римлянами в 70 році.

Ірод наклав на Храм відбиток греко-римської архітектури. Тим не менш, пристрій самого Храму було надано традиціям і смаку самих священиків, в той час, як переробка дворів, особливо зовнішнього двору, залишилася за Іродом. Таким чином, двір Храму, наданий Іродові та його архітектурним смаком повинен був втратити свій традиційний характер: замість колишніх триповерхових приміщень уздовж дворових стін, навколо дворів була зведена потрійна колонада в елліністичному стилі. У цьому стилі були побудовані також «ворота Никанора» і фасад Храму. Однак, що стосується будівель, безпосередньо пов'язаних з храмової службою, то тут використовувався традиційний стиль Сходу. Зовнішній вид Храму Йосип Флавій описує так:

«Зовнішній вигляд храму представляв все, що тільки могло захоплювати око і душу. Покритий з усіх боків важкими золотими листами, він вражав на ранковому сонці яскравим вогненним блиском, сліпучим для очей, як сонячні промені. Чужі, прибували на поклоніння до Єрусалиму, він здалеку здавався покритим снігом, бо там, де він не був позолочений, він був сліпучо білим"

Йосип Флавій в «Іудейській війні», в V розділі сказано проте, що незважаючи на всі зміни, які були внесені в храмовий комплекс Іродом і священиками, які значно розширили будівлю самого Храму, оновлений Храм не став новим Третім Єрусалимським храмом, а продовжував називатися , як і Храм Зоровавеля, Другим Єрусалимським храмом.

Храмова гора і Храм не тільки були справжнім серцем Єрусалиму епохи Другого Храму, але і служили духовним центром всієї єврейської націі. Начало антиримського повстання 66− 73 рр. ознаменувався припиненням регулярних жертв за благополуччя римського імператора. При придушенні цього повстання римська армія, на чолі з Титом, обложила Єрусалим. З самого початку облоги військові дії сконцентрувалися навколо Храму. Осада і бої за місто тривали п'ять місяців. Однак неодноразові спроби римлян оволодіти стіною храмового двору не увінчалися успіхом, поки 9-го Ава (одинадцятий місяць єврейського календаря) Тит не наказав підпалити храмові ворота. На наступний день в римському штабі відбулася рада щодо долі Храму. Згідно свідченням Флавія, Тит мав намір пощадити Храм, але його підпалили римські солдати. Утримували Храм повстанці, боролися до кінця і, коли полум'я охопило будинок, багато хто з них кинулися у вогонь. Храм горів протягом 10 днів, а до вересня весь Єрусалим був перетворений на руїни. Храмова гора була розорана. Римлянами були полонені майже 100 000 жителів. Загальна ж кількість загиблих від меча, голоду і полонених за час війни, за свідченням Йосипа Флавія, було близько 1 мільйона 100 тисяч. Такім чином, лише через 6 років після закінчення будівництва нового, розкішного Єрусалимського храму, в 70 році н. е. він був зруйнований. Це відбулося в той же самий день, 9-го Ава за єврейським календарем, в який вавілоняни спалили Храм Соломона. Частина храмового начиння із зруйнованого Храму вціліла і була захоплена римлянами− ці трофеї (серед яких знаменита Менора) зображені на рельєфах тріумфальної арки Тита на римському розпродажі.

У 130 році імператор Адріан наказав побудувати на руїнах Єрусалиму римську колонію, якій було дано назву Елія Капітоліна (назвав у свою честь). У новому місті на місці Храму було споруджено святилище, присвячене Юпітеру, а на тому самому місці, де колись знаходилася Святая святих, була споруджена кінна статуя Адріана. За свідченням грецького історика Діона Кассія (155− 235) це викликало «люту і затяжну війну». Спалахнуло нове єврейське повстання. Повсталі євреї оволоділи Єрусалимом і спорудили тимчасовий Храм, де на якись час поновилися жертвопринесення. Єрусалим залишався в руках повстанців майже три роки (132− 135), поки влітку 135 року повстання не було придушене і римляни знову захопили місто. Адріан видав декрет, за яким усім, хто піддався обрізанню, доступ в місто був заборонений, а так як євреї всі були обрізані, саме їх недопускали .

У 361 році, на престол римської імперії зійшов Юліан (361-363 рр..), якого християни називають «відступником» (Apostata), за його прагнення повернутися до старої язичницької «релігії батьків». У грудні 361 року, на троні в Константинополі, Юліан почав проведення в життя нової імперської релігійної політики. Він оголосив про свободу відправлення культу на підвладній йому території, в тому числі, і для різних християнських сект, і про повернення конфіскованого майна язичницьких храмів. Серед іншого, Юліан оприлюднив також і свій план про відновлення єврейського Храму в Єрусалимі. Його ставлення до іудаїзму і намір заново побудувати Єрусалимський храм пояснюється тим, що він намагався позбавити церкву її єврейського підстави. Відновлення жертвопринесень в Храмі могло публічно продемонструвати хибність пророцтва Ісуса про те, що від Храму «не залишиться каменя на камені» (Мф. 24: 2; Мк. 13: 2; Лук. 21: 6) і невірність твердження про успадкуванні іудаїзму християнством. Імператор без зволікання приступив до здійснення свого плану. Необхідні кошти були асигновані з державної скарбниці, а головою проекту був призначений Еліпій Антіохійський, один з найвідданіших помічників Юліана і колишній намісник Британії. Підготовка матеріалів та інструментів, їх доставка в Єрусалим і установка на місці, а також набір майстрів і робітників продовжувалися протягом тривалого часу. Планування роботи потребувало чималих зусиль з боку архітекторів. Першим етапом робіт було видалення руїн, які перебували на місці будівництва. Лише після цього, мабуть, 19-го травня, будівельники безпосередньо приступили до зведення Храма. Однако 26-го травня 363 року роботи з відновлення Храму були припинені через пожежу, яка виникла в результаті стихійного лиха або аварії на Храмовій горі. Зрозуміло, сьогодні неможливо визначити чи був даний пожежа результатом природних причин (наприклад, скупчення газів в підземних приміщеннях) або навмисного підпалу. Слід, однак, мати на увазі, що за кілька місяців до описуваних подій, восени 362 року, сталася пожежа в храмі Аполлона в передмісті Антіохії Дафне. Населення Антіохії складалося в основному з християн і було вороже налаштоване по відношенню до імператора. Християни Антіохії були публічно звинувачені Юліаном в підпалі. Так чи інакше, результати обох пожеж були дуже сприятливі з точки зору християн, хоча і неможливо з точністю встановити їх причетність до цих пожеж.

Через місяць Юліан загинув у бою, і його місце зайняв християнський полководець Іовіан, який поклав край всім його планам.

Після того, як Палестину захопили араби в 638 р., на місці, зруйнованого Храму, священному і для мусульман, були побудовані ісламські культові споруди, найбільшими з яких є Аль Акса і Куббат ас-Сахра.

В даний час на місці Храму Соломона знаходиться комплекс Куббат ас-Сахра (Купол Скелі, і мечеть Аль Акса.). Від Храму Ірода до теперішнього часу дійшли лише дві руїни: південна частина від західної стіни зовнішньої огорожі Храму (відома як «Стіна Плачу») і закладені блоками і забудовані т. з. «Золоті ворота»− колишні вхідні арки в східній стіні. Стверджується, що ці ворота самі собою відкриються в момент приходу Месії.

Традиційно Храм розташовують на тому місці, де сьогодні стоїть мечеть Омара (Charam al-Scharif), точніше− Купол Скелі (Kubbet es-Sachra), побудований Абд аль− Маліком в 637 році. Прихильники цієї точки зору спираються на відомості історичних джерел, згідно з якими Куббат-ас-Сахра перекрила залишки стояння тут Другого Храму. Найбільш аргументовано і послідовно ця концепція була викладена професором Ліном Рітмейером. В середині Купола Скелі височить на 1, 25-2 метра велика скеля довжиною 17, 7 метрів і шириною 13, 5 метрів. Цей камінь вважається священним і оточений позолоченими гратами, щоб ніхто до нього не торкався. Вважається, що це і є той Евен а-штія («Камінь Основи»). Вважають, що на цьому камені у дворі Храму знаходився Жертовник цілопалення. У такому випадку, Храм розташовувався на захід від цього каменю. Ця думка більш імовірна, оскільки це відповідає просторовим відносинам на Храмовій площі і дозволяє розмістити рівну площу досить великих розмірів. На користь цієї думки свідчить також і той факт, що під цим «Каменем Основи» є висічена в скелі велика печера у вигляді маленького підземного храму з трьома нішами, у яких, за переказами мусульман, молилися Авраам, Сара і Агар. Вхід в цю печеру знаходиться збоку скелі, зовні від навколишнього її грати.

Існують й інші варіанти локалізації Храму. Майже два десятиліття тому ізраїльський фізик Ашер Кауфман припустив, що як Перший, так і Другої храми були розташовані в 110 метрах на північ від мечеті Скелі. Підстави знаходяться під нинішнім «Куполом Духів− невеликий мусульманської середньовічної постройки. Протиполежу, «південну» (стосовно Купол Скелі) локалізацію Храму протягом останніх п'яти років розробляє відомий ізраїльський архітектор Тувія Сагів. Він поміщає його на місці сучасного фонтана Аль-Кас.

Єрусалимський Храм та Ісус ХристосРедагувати

Ісус, як і пророки, глибоко шанує Храм. Діва Марія приносить Його в Xрам перший раз на обрізання, адже сказано: «усяка дитина чоловічої статі, яка розкриває утробу, була посвячена Господеві» (Лк. 2: 22− 39). Він також приходить в храм у дванадцять років на свято Пасхи туди на урочистості як на місце зустрічі зі Своїм Отцем (Лк. 2: 41− 50). Він схвалює богослужіння, але засуджує формалізм, спотворює їх значення (Мф. 12: 3− 7, 23; 16− 22). Xрам для Нього − Дім Божий, дім молитви, Дім Отця Його. Він обурюється, бо його перетворюють на будинок торгівлі, і пророчим жестом виганяє торгуючих голубами з Xраму, щоб очистити його (Мф. 21: 12− 17; Єр. 7: 11), і в той же час Він сповіщає руйнування цього чудового будинку, від якого не залишиться каменя на камені: «Істино кажу вам: не залишиться тут каменя на камені, все буде зруйновано»(Мф. 24: 1− 2), Він розказав проте як постраждає храм− як він згорить, а камінь на камені не залишиться тому, що люди розберуть його бо як відомо коли горів храм, а він був весь в золоті, то золото плавилось і затікало між щілини, а люди таким чином добували золото із руїн храму. Перед хресною смертю Ісус, як сказано (Лк. 21: 37− 38), у день навчав у храмі, а вночі виходив на гору Елеонську, і всі люди приходили зранку до Нього у храм щоб послухати Його. Коли ж Його судили, Йому навіть поставили в провину слова про те, що Він зруйнує це святилище, створене руками людей, Xрам рукотворний, і через три дні поставить інший, нерукотворний, це ж звинувачення глузливо повторюється під час Його передсмертних мук на хресті (Мф. 27: 39). Між тим, тут справа йде про таємничі слова, сенс яких взяли роз'яснювати лише в майбутньому. Але при останньому Його зітханні завіса Xраму роздерлася на двоє, і це означає, що давнє святилище втратило свій священичий характер: іудейський Xрам перестав виконувати своє призначення, тобто бути знаменням присутності Божої .

Новий храм− це призначення виповнюється Тепер іншим знаменням− самим Тілом Ісуса. В Євангелії від Іоана таємничі слова про зруйнований і знову спорудженому в три дні Xрам наводяться в оповіданні про очищення Xраму (Ін. 2: 19). Але Іоан додає: "Він говорив про Xрам Тіла Свого, і учні після Його воскресіння зрозуміли це. Ось новий і остаточний Xрам, Xрам нерукотворний, де Слово Боже живе з людьми, як колись в скинії Ізраїлю. Але для того, щоб Xрам, створений з каменю, втратив своє значення, потрібні були смерть і воскресіння Ісуса: Xрам Тіла Його був зруйнований і знову споруджений− така воля Його Отця. Після Воскресіння Христового Тіло це, знамення присутності Божої в світі цьому, перетворилося так, що Йому можливо всюди і у всі часи перебувати в таїнстві Євхаристії. Стародавньому Xраму залишилося лише зникнути. Руйнування Єрусалиму в 70-му р. знаменує остаточно, що роль Xраму відтепер закінчена.

У перехідний час після П'ятидесятниці апостоли і вірні, віруючі в Слово, продовжують ходити в Єрусалимський Xрам. Стефан, вихваляючи поклоніння Богу в дусі, як би передвіщає загибель Xраму рукотворного (Діян. 7: ​​48), і слова ці шануються богохульними і призводять до смерті Стефана. Через кілька років руйнування Єрусалима, під час якого був зруйнований і Xрам, спричинило ще більше окостеніння іудаїзму. Але ще до того християни усвідомлюють, що вони самі складають новий Xрам, Xрам духовний, продовження Тіла Христового. Павло вчить: Церква є Xрам Божий, споруджений на Христі, підставі та наріжному камені (1Кор. 3: 10− 17), славний Храм, де "мають доступ до Отця, в одному Дусі", як юдеї так і інші (Еф. 2: 14− 19). Кожен християнин сам є Xрамом Божим, бо він член Тіла Христового (1Кор. 12: 27), і тіло його їсти, Xрам Духа Св. (Рим. 8: 11). Обидва твердження взаємно пов'язані: Тіло воскреслого Ісуса, в якому «живе вся повнота Божества тілесно" (Кол. 2: 9), є Xрам Божий переважно, а християни, члени цього Тіла. В вірі і любові вони повинні співпрацювати для творення його (Еф. 4: 1− 16). Христос є камінь живий, відкинутий людьми, але обраний Богом. Вірні, будучи теж "камінням живим", складають з Ним разом духовну будівлю для святого священства, щоб приносити духовні жертви (Рим. 12: 1). Це остаточний Xрам− Xрам нерукотворний. Це Церква, Тіло Христове, місце зустрічі Бога з людьми, знамення присутності Божої у світі цьому. Древнє святилище було лише прообразом цього Xраму, яскравим, але недосконалим, тимчасовим яке відійшло в минуле.

БогослужінняРедагувати

Храм був центром життя Єрусалиму, столиці держави. Поруч із ним був палац царя Ізраїлю (а при Хасмонейській династії цар одночасно виконував функції Первосвященика). Храм притягував до себе− а також в столицю,− масу євреїв, які приходили туди протягом всього року. Служба в Храмі не була справою тільки священиків: в ній брав участь весь народ. Система приношення жертв в іудаїзмі, яка передбачає участь у Богослужінні не тільки священиків, але всього народу. Ця сувора система включає в себе цілий ряд обставин, при яких кожна людина повинна принести жертву. Так, кожна людина, у якої народжувалася дитина, повина була принести як мінімум одну, іноді дві і більше жертви. Кожна людина, у якої помер родич, повинна була прийти в Храм і очиститися від нечистоти мертвого тіла. Кожен чоловік був зобов'язаний принести перші плоди будь− якого посадженого дерева або первістка будь− якої тварини, що народилася в його господарстві. Кожен єврей в сільськогосподарській країні, який був Ізраїль 2000 років тому, садив дерево, перші плоди якого він повинен був принести в Храм, в Єрусалим, і там з’їсти. Кожен єврей, у якого корова народжувала перше теля, йшов до Єрусалиму для того, щоб присвятити його Храму. Багато приходили в Храм з приводу сімейного торжества, щоб принести жертву "шламим" (буквально: "мирний", "цілісна" жертва). Тварину для такої жертви зарізали в Храмі і кров'ю кропили жертівник, але потім віддавали господарю, який повинен був смажити м'ясо і в той же день з'їсти в Єрусалимі на святковій трапезі разом з родичами і друзями (до речі, приблизно таким був характер Пасхальної жертви). А в три свята паломництва− Песах, Шавуот і Суккот (паску, п'ятидесятницю, свято кущів) в Єрусалим до Храму приходили сотні тисяч (іноді - до мільйона) євреїв для того, щоб виконати заповідь "алія ле-рэгель"− "заповідь паломництва". По суті, найважливішою щорічної складовою життя кожного єврея було виконання цієї заповіді, яке полягало в тому, щоб піднятися в Єрусалим, прийти в Храм, брати участь у Богослужінні і зануритися в перейняту відчуттям святості життя Єрусалиму.

Храм, саме Храм притягував до себе жертви і жертвопринесення маси євреїв− звичайних людей, зовсім не праведників в строгому сенсі цього слова,− назвемо їх "випадковими праведниками",− які "просто" хотіли принести добровільну жертву Богу. Євреїв звичайних, які просто жили звичайним єврейським життям, дотримувалися звичайний єврейських законів, хотіли принести жертву, повинні були її принести за законом− і робили це. .

Храм притягував до себе євреїв не тільки для принесення жертв, і не тільки у фізичному, але і в духовному, або, якщо можна так висловитися, в духовно− економічному сенсі. Так, представники касти священиків, жерців і левитів (сьогодні вони всього лише благословляють нас у синагозі під час молитви)− служили в Храмі в Єрусалимі, але жили по всій країні. Їх було величезна кількість. У Храмі служили по черзі− за колінами, тому на Храмову службу кожного коліна припадало не більш місяця в році. Таким чином, постійно в Храмі знаходилося не більше однієї дванадцятої частині всіх священиків (насправді набагато менше, тому що ми повинні виключити свята паломництва, і Суккот, Песах, коли в Храмі збирався народ Ізраїлю, не поділений на групи або коліна). Одна двадцять четверта частина священиків служать в Храмі. Інші двадцять три четвертих живуть по всій країні Ізраїлю і, зрозуміло впливають на людей тих місць, де вони живуть.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Храм // Краткая еврейская энциклопедия: в 11 т. / Общество по исследованию еврейских общин. Иерусалим, 1976—2005., Т. 9, кол. 925—941.
  • Meistermann, Barnabas. Temple of Jerusalem // The Catholic Encyclopedia. Vol. 14. New York: Robert Appleton Company, 1912.
  • Азимов А. Ближний Восток. История десяти тысячилетий. 1968. −131 с.
  • Библейский словар, Брюсель: 1990. −594 с.
  • Богявленскій І. Я. Прот. Значения Іерусалимскаго храма в Ветхозаветней исторіи. Петроград: 1915. – 210с.
  • Василиадис Н. Библия и Археология. Свято− Троицкая Сергиева Лавра: 2003.− 416с.
  • Введенскій Димитрій Професор. Сокровища Ветхозаветнаго храма. Сергиев Посад: 1911. – 17с.
  • Галайко С. Євангельська енциклопедія. Нововолинськ: 2007.− 272с.
  •  Деелич Ф. Библия и Вавилон. С-Пб. : 1907. −133 с.
  • Дрейн Д. Путеводитель по Ветхому Завету. Москва: 2003. −445 с.
  • Изследуйте писание к познанию Библии (Ветхаго и Новаго Завета). Москва: 2002.− 384с.
  • Казанский Н. Свидетельства об исполнении пророчества Иисуса Христа о разрушении Иерусалима, сохранившеиеся в истории Иосия Флавия. Москва: 2006.–260 с.
  • Каценельсона Л., Д−р. Еврейская енциклопедія: В 14 Т. - СПб.: Сараево−Трани, 1996. − 14 т. – 546 с.
  • Лопухин А. Библейская история Ветхаго Завета 2 том. Свято− Троицкая Сергиева Лавра: 1998.− 1050с.
  • Мень А. Істория религии 6 том. Издательство «Слово» 1992.− 478 с.
  • Милеант Єпископ Александр. Учебник по Ветхаму Завету. Свято –Троицкая Православная Миссия: Канада 2001.−214с.
  • Муретов Митрофан. Ветхозаветней храм часть первак. Москва: 1890.– 254с.
  • Мюссе Ж. Ветхий Завет. Москва: 2006. −259 с.
  • Покровский Ф. Я. Разделение еврейскаго царства на царства иудейское и израильское. Магистерска десертация. Москва: 2007.–367с.
  • Попов Василий. Возвращеніе іудеев из плена вавилонскаго в первие годи их жизни в Палестине до прибития Ездри в Іерусалим. Киев: 1905. –450с.
  • Поснов М. Идея завета Бога с израильским народом в Ветхом Завете (Опит богословско–філасофскаго обозрения истории израильскаго народа). Богуслав: 1902.–148с.
  • Рол Д. Утрачений Завет (новая хронология собитий библейской епохи). Москва: 2005. −525 с.
  • Снигирев Р. Библейская археология. Москва: 2007. −586
  • Сорокин А. Введения в Священное Писание Ветхого Завета (Курс лекций). С-Пб.: 2002. −357 с
  • Тантлевский И. История Израиля и Иудеи до разрушения первого храма. С-Пб.: 2005. −429 с.

ПосиланняРедагувати