Археологічний музей Стамбула

Археологі́чний музе́й Стамбу́ла — відомий музейний заклад у Стамбулі, Туреччина. Є головним музеєм комплексу Археологічних музеїв Стамбула (тур. İstanbul Arkeoloji Müzeleri)

Археологічний музей Стамбула
тур. İstanbul Arkeoloji Müzeleri
41°0′42.01000009841″ пн. ш. 28°58′53.000000100402″ сх. д. / 41.01167° пн. ш. 28.98139° сх. д. / 41.01167; 28.98139
Типархеологічний
національний і музей
Країна Туреччина
РозташуванняСтамбул, Туреччина
АдресаOsman Hamdi Bey Yokuşu Sokak, Gülhane
АрхітекторАлександр Волларі
Засновано13 червня 1891
Відкрито13 червня 1891
Відвідувачі382 148 (2011)[1]
Сайтmuze.gov.tr
Археологічний музей Стамбула. Карта розташування: Туреччина
Археологічний музей Стамбула
Археологічний музей Стамбула (Туреччина)
Мапа

CMNS: Археологічний музей Стамбула у Вікісховищі

Передісторія створення

ред.

Після створення Османської імперії до її складу увійшли різні країни і землі в Малій Азії, Північній Африці і на Півдні Європи, включаючи такі давні центри цивілізації як Вавилон, Стародавній Єгипет і Стародавня Греція, центри еллінізму в Малій Азії. Полікультурність мимоволі стала фактом існування мусульманської імперії.

Археологічні знахідки з центрів Стародавньої Греції, центрів еллінізму і руїни провінційних міст Стародавнього Риму в Малій Азії, християнські храми Візантії найменше співвідносились з вимогами мусульманства. Якщо замки хрестоносців легко зберігали власну оборонну функцію для нових володарів-османів, ставлення до інших споруд попередніх цивілізацій було дещо складним. Руїни елліністичних і давньоримських міст розбирали на будматеріали, а уламки мармурових брил, скульптур і рельєфів масово перепалювали на вапно. Саме на вапно перепалювали і уламки горельєфів Пергамського вівтаря.

Зараз дивно усвідомлювати, що фундаментальні, знакові пам'ятки сучасної західноєвропейської культури походять з колишніх володінь Османської імперії, серед яких —

 

Почасти вивіз і рятування надбання стародавніх греків і римлян дипломатами, науковцями і агентами європейських музеїв 18-19 ст. обумовлені загрозою їх повного знищення в мусульманському оточенні і остаточного зникнення з обріїв європейської культури. Але і європейці (і бідні мешканці Туреччини) не зупинялись і перед контрабандою.

Історія створення

ред.
 
Осман Хамді-бей, автопортрет

Західноєвропейські уяви про доцільність збереження надбання зниклих цивілізацій на території Туреччини розділяла незначна купка турецьких інтелектуалів 19 століття. Серед них був і археолог, художник і дипломат Осман Хамді-бей (1842–1910), що боровся за прийняття закону проти контрабанди археологічних знахідок з територій Туреччини.

Перші знахідки почали вивозити до палацового комплексу Топкапи до порожньої церкви святої Ірини, що не була перетворена на мечеть. Офіційно археологічний музей в Стамбулі відкрито 1891 року в колишній церкві святої Ірини.

Будівлі археологічного музею в Стамбулі

ред.

Археологічний музей в Стамбулі складається з трьох музеїв:

  • Музей Стародавнього Сходу
  • Кахляний кіоск
  • Археологічний музей

Відділи

ред.
 
Скульптура Зевса.

Кількість експонатів Археологічного музею в Стамбулі перевищує 1.000.000 зразків, серед яких -

  • археологічні знахідки в Туреччині
  • пам'ятки Стародавнього Єгипту
  • пам'ятки Ассирії
  • пам'ятки Вавилона
  • пам'ятки доісламського періоду
  • археологічні знахідки в Трої
  • надгробки і саркофаги Стародавньої Греції і Риму
  • фрагменти архітектурних споруд
  • леви, що прикрашали Мавзолей у Галікарнасі
  • мармурова і бронзова скульптура Стародавньої Греції та доби еллінізму
  • мармурова і бронзова скульптура Стародавнього Риму
  • ісламські керамічні вироби
  • надгробкові стели Пальміри
  • невивезені залишки Пергамського вівтаря (уламки)
  • оздоби колишніх візантійських християнських храмів

Бронзова голова Ефеба

ред.

Археологічні знахідки

ред.

Елліністична скульптура

ред.

Експозиція Кераміки Туреччини

ред.

Портретні погруддя Стародавнього Риму

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Ministry of Culture and Tourism - Museum Statistics. kultur.gov.tr. 1 січня 2012. Архів оригіналу за 23 грудня 2016. Процитовано 5 грудня 2012.

Посилання

ред.