Вікіпедія

Тетраграматон

Тетраграмато́н (тетрагра́ма) (грец. τετραγράμματον, від грец. τετρα, «чотири», і γράμμα, «літера») — в юдейській релігійній і кабалістичній традиціях — чотирибуквенне Ім'я Господа, що не вимовляють, що вважається власним іменем Бога, на відміну від інших імен-епітетів Бога. У давньоєврейській мові цими чотирма буквами були: івр. (йод) י (хе) ה (вав) ו (хе) ה‎ : יהוה (а остання буква «ге» позначає голосний звук, див. Матрес лекціоніс). Латинськими літерами тетраграма транскрибується як IHVH (зустрічається також варіант транслітерації YHWH чи JHWH). Як зазначається в «Англо-українському глосарії християнсько-богословських термінів» (див. статті «JHVH, JHWH», «Tetragrammaton»), Боже ім'я у вигляді Тетраграми вживається у масоретському тексті Єврейських Писань, або Старого Завіту чи Танаху, понад 6800 разів.[1] Більш конкретну цифру наводить професор Іван Огієнко у своєму «Етимологічно-семантичному словнику української мови». У статті «Єгова» вчений стверджує, що правдиве ім'я Бога, записане давньою єврейською у вигляді Тетраграматона JHVH, у Біблії дуже часте — вжите 6823 рази.[2]

Фрагмент шкіряного сувою з текстом Септуагінти, що має назву «Малі пророки Нахал-Хеверу» (8HevXII gr; кінець І ст. н. е.). У цьому сувої Боже ім'я передане Тетраграматоном (вказаний стрілкою), а не замінене словом Киріос

Чотири літери

ред.
 
Єврейське написання Тетраграматона

Вимова YHWH

! Літера Назва Вимова
י Йод «Yud»
ה Ге «Hei»
ו Вав «Waw», чи заповнювач для голосної «U»/«O» (див. матрес лекціоніс)
ה Ге «Hei» (чи часто німа літера в кінці)

Генеза поняття

ред.
 
Деталь у вітражі з Тетраграматоном, 1868 рік, Декора, Айова

Ім'я יהוה є формою давньоєврейського дієслова га-ваг (הוה), «ставати». У сучасному біблієзнавстві прийнято тлумачити ім'я Бога як «Той, Хто змушує бути» або «Той, Хто є причиною буття»[3]. В українській мові це ім'я віддавна передається зазвичай як «Єгова»[4]. Скажімо, саме так Боже ім'я передане у творі діяча Львівського братства Йоаникія Волковича «Розмышлян[н]є о муцѣ Христа, спасителя нашего» (1631)[5]. Узвичаєність і більша поширеність форми «Єгова» і пояснює, найімовірніше, чому більшість перекладачів Біблії на українську мову використовували саме це ім'я, а не «Ягве», як український відповідник Тетраграми (див. Єгова#Ім'я Єгова в українських перекладах Біблії). Одна з причин того, чому з Біблії усувають Боже ім'я, пов'язана з давньою традицією євреїв. Багато з них вважає, що Боже ім'я взагалі не слід вимовляти. Це вірування, мабуть, розвинулось через неправильне застосування біблійного закону, який говорить: «Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно» (Вихід 20:7). Очевидно, що цей закон не вимагає абсолютно ніколи не вимовляти Боже ім'я, а лише засуджує його нешанобливе вживання. Також багато хто стверджує, що це ім'я не слід вживати тому, що тепер невідомо, як його вимовляли спочатку (у стародавній єврейській мові голосні звуки не позначались на письмі — це так звана консонантна писемність[4]). За такою логікою, правда, не можна теж однозначно стверджувати, що Ягве — правильна вимова Тетраграми. До того ж у кожної мови свої фонетичні закономірності і вона відтворює біблійні імена часто зовсім не так, як вони вимовлялись в біблійні часи тогочасними єврейською чи грецькою. Скажімо, ім'я «Ісус» єврейською звучить «Єгошуа». Проте це не заважає мільйонам українців називати Божого Сина, використоуючи саме узвичаєну в українській мові форму імені — «Ісус». Росіяни, наприклад, кажуть «Іісус», а поляки — «Єзус». Отож, нині послуговуються узвичаєними відповідниками біблійних імен, хоч вони часто не відповідають оригінальній вимові єврейською, арамейською чи грецькою біблійних часів.

Свого часу вважалося, що грецький переклад Єврейських Писань (Старого Завіту) — Септуагінта — не містив Божого імені. Проте у середині XX століття вчені отримали доступ до дуже старих фрагментів рукописів Септуагінти, якими користувались за днів Ісуса Христа і в яких Боже ім'я передане Тетраграмою, написаною єврейським квадратним письмом (Papyrus Fouad Inv. No. 266). У виданні «Études de Papyrologie» (т. 9, Каїр, 1971; с. 81—150, 227, 228) було опубліковано усі 117 фрагментів цього рукопису, в яких Тетраграма зустрічається 52 рази. Упродовж століть після Христа Тетраграма зберігалася у копіях Септуагінти. Так Тетраграму містять такі папіруси, як Papyrus Oxyrhynchus 1007 (також згадується як LXXP.Oxy.VII.1007), що датується III ст. н. е.; Papyrus Vindobonensis Greek 39777, або P.Vindob.G.39777, який датується III або IV ст. н. е.; Ambrosiano O 39 sup., який датується XIX н. е. Приблизно у 2-й половині ІІ століття н. е. вийшов переклад Акили грецькою мовою, в якому також була Тетраграма, передана давньоєврейським письмом. Але у IV ст. н. е. у таких основних рукописах Септуагінти, як Ватиканський кодекс і Синайський кодекс Божого імені у вигляді Тетраграми вже в тексті не було. Слід визнати, що в певний момент євреї перестали вимовляти Боже ім'я вголос і замість нього стали вживати Адонай (на івриті «Господь») або, коли слово Адонай передує יהוה, Елохім[3] (єврейською «Бог»). У ранньому середньовіччі, коли до консонантного (позбавленого голосних) тексту Біблії були додані оголоси для полегшення правильного читання Святого Письма, слово יהוה було доповнене голосними «о» і «а» за прикладом імені Адонай (або «о» і «і» за прикладом Елохім, коли слово «Адонай» передує יהוה). Звідси походить вживане в християнській літературі ім'я Jehova (Єгова). Однак деякі ранні християнські письменники, що писали грецькою мовою, свідчать, що ім'я יהוה вимовлялося як Ягве. Це підтверджується (принаймні для голосної першого складу) наявністю скороченої форми יָה — Яг (наприклад, Вих. 15:2) і яху чи ях (у кінцевому складі багатьох єврейських особистих імен). Натомість такі єврейські імена, як Єшуа, Єгошуа, Єгоханан, Єгоахаз тощо, які містять Боже ім'я, чітко вказують, що прийнятною формою вимови Тетраграми є і «Єгова».

Ранній юдаїзм

ред.
 
Стеля з Тетраграматоном в церкві святої Агати, Мілан, Італія

Щоб уникнути вимови імені Адонай замість Єгови, увійшло у звичай вимовляти на івриті Гашем або по-арамейському Шма (Те саме ім'я). Заборона на вимову імені Єгови прийнято пояснювати повагою до Бога; заборона спирається на розширене тлумачення третьої заповіді (Вих. 20:7; Втор. 5:11; див. Десять заповідей), забороняється вимовляти ім'я Бога намарно (прямий сенс заповіді — заборона брехливо клястися ім'ям Бога)[3].

Середньовіччя

ред.
 
Тетраграматон у ризниці, у Швеції.

Оригінальна (справжня) вимова Тетраграматона тепер невідома. Єврейський алфавіт складається тільки з 22 приголосних, голосні зазвичай не записуються, тільки інколи позначаються оголосками. Близько VI століття н. е. з'явилася система оголосок (некудот). Масорети, зберігачі юдейського переказу, свідомо перенесли голосні звуки з імені Адонай, яке теж записувалося чотирма літерами, на Тетраграматон. Тому протягом століть Тетраграматон вимовляли як Єгова (Jehovah). Зазвичай вважається, що першим дану транслітерацію використовував в 1518 у сповіднику Папи Лева X Петрус Галатінус[en].

Новий час

ред.

Однак уже у XVI — XVII сторіччях ряд видних учених-гебраїстів (Букстрофій, Друзі, Капел, Альтинг) заперечували проти такої вимови. Оскільки натомість не пропонувалася точна вимова, то вона продовжувала залишатися колишньою — Єгова. У першій половині XIX століття німецький учений Генріх Евальд[en] запропонував інше читання — Jáhveh (ЙаХВеХ) (Яхве). Цю пропозицію було прийнято не відразу, а тільки після підтримки з боку таких відомих дослідників, як Генстенберг і Рейнке.

Самаритяни зберігають вимову Yahwe або Yahwa до теперішнього часу[6].

У кабалі

ред.
 
Австрія, Відень, церква Святого Карла

У «Таємній Доктрині» ймення Єгови, відноситься тільки до Сефір Біне, але таке віднесення не визнається ні розенкрейцерською школою кабалістів, ні Матерсом у його перекладі «Qabalah Denudata» Кнорра фон Розенрота: деякі авторитети Кабали дійсно віднесли лише Біну до IHVH, але тільки у відношенні Єгови екзотеричного юдейству. IHVH Каббали має незначну подібність до біблійного Бога. «Каббала» Кнорра фон Розенрота не є авторитетом для Східних кабалістів, позаяк відомо, що при створенні своєї «Qabalah Denudata» він дотримувався швидше сучасних, ніж халдейських манускриптів; також відомо, що ті манускрипти та писання «Зохар», які класифікуються як «стародавні», згадують, а деякі навіть застосовують, єврейські головні або мазоретські точки зору. Тільки це робить так звані Зохарські книги несправжніми, оскільки немає прямих слідів схеми Мазор раніше X століття нашої ери, так само як якогось віддаленого сліду раніше VII сторіччя[7].

Цікаві факти

ред.

Галерея

ред.

Символіка

ред.

Релігійна література

ред.

Церкви

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Англо-український глосарій християнсько-богословських термінів / укл. Л. А. Закреницька; наук. ред. О. Д. Огуй. — Хмельницький: ХНУ, 2012. — 152 с. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 20 січня 2017.
  2. ↑ Митрополит Іларіон (проф. д-р І. Огієнко). Етимологічно-семантичний словник української мови: у 4-х т. / Вінніпег, 1982. — Т. 2. С. 23
  3. ↑ а б в Тетраграмматон // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  4. ↑ а б Боже ім'я. Його вживання і значення
  5. ↑ Текст он-лайн на сайті «Ізборник»
  6. ↑ Footnote # 11 from page 312 of the 1911 Encyclopedia Britannica reads: «See Montgomery, Journal of Biblical Literature, xxv​​. (1906), 49-51.»
  7. ↑ Религиозные термины

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Імена Бога
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Єврейські Імена Бога
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Тетраграматон
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Тетраграматон в християнському мистецтві
 
У Вікіджерелах є
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тетраграматон&oldid=43542352